Історія справи

Постанова КГС ВП від 14.05.2024 року у справі №910/7898/23
Постанова КГС ВП від 21.08.2025 року у справі №910/7898/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/7898/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючого), Колос І. Б., Малашенкової Т. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025

за скаргою Антимонопольного комітету України

на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни

у справі за позовом Антимонопольного комітету України

до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

про зобов`язання вчинити дії.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог, судових рішень та скарги на дії державного виконавця

1.1. Антимонопольний комітет України (далі - АМК) звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни у якій просив суд:

- визнати протиправними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни (далі - державний виконавець, ДВС) із винесення постанови від 14.02.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП №75171678;

- скасувати постанову державного виконавця ДВС із винесення постанови від 14.02.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678.

1.2. В обґрунтування вказаної скарги АМК послався на те, що дії ВДВС щодо закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678 є незаконними, оскільки відсутні обставини, які свідчили б про фактичне виконання боржником у повному обсязі рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 зі справи № 910/7898/23.

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.04.2025 у справі № 91/7898/23 (суддя - Мандриченко О. В.) скаргу АМК на дії державного виконавця задовольнив повністю; визнав дії державного виконавця із винесення постанови від 14.02.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678 протиправними; скасував постанову державного виконавця від 14.02.2025 про закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 02.06.2025 (колегія суддів: Демидова А. М., Владимиренко С. В., Ходаківська І. П.) залишив ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

2.3. Судові рішення мотивовано тим, що закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678 відповідно до постанови від 14.02.2025 є передчасним, оскільки державним виконавцем не були з`ясовані обставини, які свідчили б про фактичне виконання боржником в повному обсязі рішення з цієї справи. Рішення суду в цій справі є невиконаним, оскільки розірвання договору не є таким виконанням.

3. Стислий виклад вимог касаційної скарги

3.1. Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - Міністерство, відповідач скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 у справі № 910/7898/24 скасувати; постановити нове рішення, яким скаргу АМК на дії державного виконавця залишити без задоволення.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга Міністерства подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. У касаційній скарзі Міністерство вказує на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За доводами скаржника, суди ухвалюючи оскаржувані судові рішення неправильно застосували положення частини першої статті 5, частин третьої, четвертої статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" норми Порядку контролю за виконанням рішень органів Комітету та їх примусового виконання, затвердженого наказом Комітету від 18.03.2024 № 27-ОД (далі - Порядок).

4.1.3. На переконання скаржника, суди мотивували свої висновки тим, що одностороння відмова Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі - РВ ФДМУ) та розірвання РВ ФДМУ договору оренди державного нерухомого майна від 10.05.2006 № РОФ-501 (далі - договір оренди) в односторонньому порядку не може вважатися виконанням Міністерством рішення АМК. Порушення встановлені у Рішенні АМК, які полягали у встановленні умови щодо економічно необґрунтованого розміру орендної плати за нерухоме майно при погодженні продовження дії договору оренди Міністерством не усунуті. Тобто, фактично суди першої та апеляційної інстанції з посиланням на положення Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та положення Порядку констатували, що перевірку виконання зобов`язальної частини Рішення АМК, здійснює виключно позивач.

4.1.4. Однак, на переконання Міністерства, положення Закону України "Про Антимонопольний комітет України" не містять норм які наділяють АМК правом виконання судових рішень у примусовому порядку. Такими повноваженнями згідно з положеннями статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" наділені лише органи державної виконавчої служби (державні виконавці) та у передбачених цим Законом випадках приватні виконавці, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Натомість суди безпідставно застосувавши положення Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та приписи Порядку (акта індивідуальної дії, положення якого підлягають застосуванню лише до посадових осіб АМК) констатували порушення державним виконавцем своїх повноважень у прийнятті постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678.

4.1.5. У цьому аспекті скаржник наголошує на тому, що фактично судами ухвалені оскаржувані рішення щодо дій державного виконавця, які безпосередньо врегульовано нормами спеціального законодавства - Закону України "Про виконавче провадження", протиправно констатовано лише керуючись приписами Порядку.

4.1.6. Скаржник також зауважує, що суди у вирішенні спірного питання також не врахували дату набрання чинності Порядку, затвердженого наказом АМК від 18.03.2024. Тобто, не звернули увагу на те, що АМК маючи правовий інструмент самостійного здійснення контролю за виконання Рішення АМК, останній пред`явив до примусового виконання державним виконавцем судове рішення у справі № 910/7898/23 у порядку та спосіб, передбачений Законом України "Про виконавче провадження". Вказане, на переконання Міністерства, додатково свідчить про безпідставність застосування судами його положень у вирішенні скарги.

4.1.7. Також запереченнях на відзив АМК на касаційну скаргу (надійшли до Суду 14.08.2025) Міністерство вказує на неможливість виконання Рішення АМК у зв`язку з тим, що чинні на цей час положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не містять норм щодо надання згоди уповноваженим органом управління (Міністерством) на передачу балансоутримувачем (Миколаївським морським торговельним портом) державного майна в оренду.

4.1.8. Крім того, Міністерство звертає увагу на те, що чинними на цей час положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" запроваджено додаткові гарантії інтересів держави, зокрема, положеннями частини п`ятої статті 16 цього Закону визначено, що не допускається внесення змін до договору оренди в частині зменшення суми орендної плати протягом строку його дії, крім випадків, визначених законодавством, з урахуванням вимог, передбачених Порядком передачі майна в оренду.

4.1.9. У цьому аспекті Міністерство додатково підкреслює неможливість виконання ним зобов`язальної частини Рішення АМК без виконання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі - РВ ФДМУ) частини своїх зобов`язань, визначених у Рішенні АМК.

4.2. Позиція інших учасників справи

4.2.1. АМК у відзиві на касаційну скаргу Міністерства заперечує проти її доводів та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

4.2.2. Міністерство юстиції України (далі - Мінюст) у відзиві на касаційну просить задовольнити касаційну скаргу Міністерства у повному обсязі.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що 27.05.2021 АМК, розглянувши матеріали справи №130-26.13/71-20, прийняв рішення №302-р (Рішення АМК), яким, зокрема, визнав дії Міністерства інфраструктури України, яке змінило своє найменування на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (Міністерство), які полягають у встановленні умови щодо економічно необґрунтованого розміру орендної плати за нерухоме майно при погодженні продовження дії договору оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" (далі - ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв"), порушенням пункту 3 статті 50, абзацу восьмого частини другої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які полягають у створенні ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" несприятливих умов діяльності порівняно з конкурентами.

5.2. Згідно з Рішенням АМК встановлено обставини застосування різних підходів до визначення орендної плати Міністерством та РВФДМУ для ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" та для інших суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території Миколаївського морського порту, з якими укладено договори на оренду нерухомого майна, призвело до виникнення у ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" додаткових витрат, які були б неможливими за звичайних умов діяльності, тобто до погіршення ринкових позицій ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" порівняно з іншими стивідорними компаніями. Дії Міністерства які полягають у встановленні умови щодо економічно необґрунтованого розміру орендної плати за нерухоме майно під час погодження продовження дії Договору оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 з ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв", містять ознаки порушення пункту 3 статті 50, абзацу восьмого частини другої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які полягають у створенні ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" несприятливих умов діяльності порівняно з конкурентами. Водночас дії РВФДМУ які полягають в укладенні договору від 08.06.2016 № 3 про внесення змін до договору оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 з ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв", яким встановлена економічно необґрунтована порівняно з конкурентами орендна плата за нерухоме майно, яке знаходиться в Миколаївському морському торговельному порту, містять ознаки порушення пункту 3 статті 50, частини першої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які полягають в укладенні угод, що призвели до обмеження конкуренції.

5.3. Пунктом 3 Рішення АМК зобов`язано Міністерство припинити порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини Рішення.

5.4. Додатковим рішенням АМК від 03.06.2021 №357-р доповнено резолютивну частину Рішення АМК пунктом 5 такого змісту:

- встановити Міністерству двомісячний строк для виконання пункту 3 резолютивної частини Рішення;

- про виконання пункту 3 резолютивної частини Рішення повідомити АМК протягом 5 робочих днів з дня його виконання.

5.5. АМК звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства про зобов`язання виконати пункт 3 резолютивної частини рішення АМКУ, а саме: припинити порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини рішення АМК від 27.05.2021 № 302-р.

5.6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/7898/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 та постановою Верховного Суду від 14.05.2024, позов АМК задоволено повністю. Зобов`язано Міністерство виконати пункт 3 резолютивної частини рішення АМК, а саме: припинити порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини рішення АМК. Стягнуто з Міністерства на користь АМК судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

5.7. Господарський суд міста Києва на виконання вказаного рішення 04.04.2024 видав відповідні накази.

5.8. Постановою від 31.05.2024 державним відкрито виконавче провадження № 75171678 з виконання наказу № 910/7898/23, виданого 04.04.2024 Господарським судом міста Києва, про зобов`язання Міністерства виконати пункт 3 резолютивної частини рішення АМК від 27.05.2021 № 302-р, а саме: припинити порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини рішення АМК та вказано про необхідність виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та невідкладно повідомити державного виконавця з наданням підтверджуючих документів.

5.9. У подальшому державним виконавцем 31.05.2024 винесено постанови у ВП № 75171678 про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

5.10. Постановою державного виконавця від 16.08.2024 у зв`язку з невиконанням боржником вимог виконавчого документа накладено на боржника штраф у розмірі 5 100,00 грн.

5.11. Постановою від 07.11.2024 у ВП № 75171678 за повторне невиконання без поважних причин рішення, державним виконавцем на боржника накладено штраф у розмірі 10 200,00 грн.

5.12. Листом від 11.02.2025 № 3154/15/10-25 Міністерство повідомило Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повне фактичне виконання рішення згідно з виконавчим документом, із наданням підтверджуючих документів, у зв`язку із чим 14.02.2025 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678 у зв`язку з фактичним виконанням рішення, яке підлягало виконанню.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

6.3. У зв`язку з відпусткою судді Власова Ю. Л., склад судової колегії касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2025, який наявний в матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.3. Причиною звернення зі скаргою на дії ВДВС стала незгода АМК з прийнятою постановою про закінчення виконавчого провадження.

7.4. Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою апеляційного суду, якою задоволено скаргу на неправомірні дії державного виконавця.

7.5. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надав правову оцінку обставинам щодо законності та обґрунтованості дій державного виконавця щодо закриття виконавчого провадження ВП № 75171678 у зв`язку з фактичним виконанням рішення, яке підлягало виконанню та встановив, що станом на прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця від 14.02.2025, рішення суду у справі № 910/7898/23 Міністерством виконано не було.

7.6. Зокрема, у вирішення цього питання суди врахували, що підставою для закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678 на підставі положень пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" слугували листи РВФДМУ від 15.01.2025 № 03/46 та від 23.01.2025 № 03/64 у яких останнє повідомляло державного виконавця про те, що договір оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 є розірваним з моменту одержання ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" повідомлення про відмову від договору, а саме з 05.11.2024. Підставою для односторонньої відмови РВФДМУ стала несплата орендарем (ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв") орендної плати понад три місяці.

7.7. Задовольняючи скаргу АМК на дії державного виконавця суди виходили із того, що Рішенням АМК про зобов`язання виконання якого заявлений позов у цій справі, встановлено, що підставою для прийняття Рішення АМК слугувало те, що Міністерством у відносинах ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" допущено порушення пункту 3 статті 50, абзацу восьмого частини другої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які полягають у створенні ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" несприятливих умов діяльності порівняно з конкурентами. Зокрема, Міністерством під час погодження продовження дії в договорі оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 встановлено умови щодо економічно необґрунтованого розміру орендної плати за нерухоме майно.

7.8. Тобто, фактично Рішенням АМК встановлено, що визначення погодженої Міністерством у договорі оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 ціни, порушує вимоги законодавства про захист економічної конкуренції та, відповідно, є підставою для зміни умов договору в цій частині.

7.9. Встановивши обставини, що станом на час прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови від 14.02.2025 ВП № 75171678 рішення суду у справі № 910/7898/23 (про зобов`язання виконати пункт 3 резолютивної частини рішення АМК, а саме: припинити порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини рішення АМК від 27.05.2021 № 302-р.) Міністерством так і не виконано, суди і дійшли висновку, що всупереч наведеним вище обставинам, державний виконавець без належних підстав керуючись положеннями пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678.

7.10. У вирішенні доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження Верховний Суд зазначає таке.

7.11. Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

7.12. За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню..

7.13. Згідно з положеннями статті 2 названого Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема обов`язковості виконання рішень.

7.14. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

7.15. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є, зокрема, обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

7.16. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

7.17. Згідно зі статтею 3391 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

7.18. Положеннями статті 341 ГПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

7.19. Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

7.20. Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України", № 15729/07, від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату.

7.21. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

7.22. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункти 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005; заява № 38722/02).

7.23. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів першої та апеляційної інстанції Суд зазначає, що в силу вимог Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець має обов`язок здійснювати заходи примусового виконання рішень лише у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом та Законом.

7.24. Суд наголошує на тому, що акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Рішення АМК було предметом судового розгляду у першій, апеляційній та касаційних інстанціях у справі № 910/13573/21, суди відмовили у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування вказаного Рішення, а тому воно є чинним та в силу положень частини другої статті 56 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", є обов`язковим до виконання.

7.25. При цьому, Рішенням АМК встановлено допущені Міністерством порушення, які полягали у встановленні умови щодо економічно необґрунтованого розміру орендної плати за нерухоме майно при погодженні продовження дії договору оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 з ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв".

7.26. Тобто, суть інкримінованого Міністерству порушення полягала у тому, що визначення погодженої у договорі оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 ціни є порушенням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Отже, встановлені у Рішенні АМК обставини та висновки Комітету (органу з спеціальним статутом метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності), у контексті інкримінованого цим рішенням порушення законодавства про захист економічної конкуренції для Міністерства, як суб`єкта якого зобов`язано припинити порушення, є підставою для його виконання, шляхом зміни умов договору від 10.05.2006 № РОФ-501 в цій частині.

7.27. При цьому, саме невиконання Міністерством Рішення АМК і стало причиною звернення до суду з позовом у цій справі (№910/7898/23).

7.28. У вирішенні порушених скаржником питань Верховний Суд вважає за необхідне наголосити, що у справі, яка розглядається (№ 910/7898/23) рішенням суду, яке набрало законної сили зобов`язано Міністерство виконати пункт 3 резолютивної частини рішення АМК, а саме: припинити порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини рішення АМК.

7.29. Означене рішення суду у справі № 910/7898/23 в силу вимог статті 1291 Конституції України та положень статті Закону України "Про виконавче провадження" є обов`язковим для виконання.

7.30. Однак, як встановили суди, фактичного виконання рішення суду у справі № 910/7898/23 не відбулося. Обставин внесення змін до договору оренди від 10.05.2006 № РОФ-501, зокрема, у частині зміни умов щодо встановлення економічно обґрунтованої орендної плати за нерухоме майно, суди не встановили.

7.31. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що у спірному випадку розірвання договору оренди не може вважатися виконанням рішення суду у справі № 910/7898/23, позаяк порушення, які полягали у встановленні умови щодо економічно необґрунтованого розміру орендної плати за нерухоме майно при погодженні продовження дії договору оренди від 10.05.2006 № РОФ-501 з ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв", Міністерством так і не були усунуті, зокрема і під час дії договору.

7.32. Наведене свідчить про обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції про те, що розірвання договору оренди не може вважатися виконанням рішення суду про зобов`язання виконати Рішення АМК, а отже у державного виконавця були відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі положень пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

7.33. Попередні судові інстанції, повно та всебічно дослідивши фактичні обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, без порушення норм матеріального і процесуального права та з наведенням у оскаржуваних судових рішеннях необхідного мотивування, встановивши, що державним виконавцем не були з`ясовані обставини, які б свідчили про фактичне виконання Міністерством у повному обсязі рішення Господарського суду міста Києва від зі справи № 910/7898/23, дійшли заснованого на вимогах закону висновку, що закінчення виконавчого провадження ВП № 75171678 є передчасним.

7.34. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

7.35. Інші аргументи Міністерства, викладені в касаційній скарзі та запереченнях на відзив АМК на касаційну скаргу, Суд не бере до уваги, оскільки ці доводи фактично зводяться до вимог, викладених Міністерством у касаційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 910/7898/23 (ухвалені по суті спору), яким суд касаційної інстанції у постанові від 14.05.2024 надав належну оцінку та навів аргументоване мотивування щодо їх неприйнятності в цьому спорі (про зобов`язання виконати Рішення АМК).

7.36. Водночас Верховний Суд вважає помилковими посилання судів першої та апеляційної інстанції на положення Порядку контролю за виконанням рішень органів Комітету та їх примусового виконання, затвердженого наказом Комітету від 18.03.2024 № 27-ОД (далі - Порядок). У цьому аспекті Суд зауважує, що Рішення АМК, яке є предметом у цьому спорі, прийнято Комітетом - 27.05.2021. Разом із тим у вирішенні вимог скарги на дії державного виконавця суди залишили поза увагою положення пункту 4 наказу АМК від 18.03.2024, згідно з яким установлено, що рішення органів Комітету, прийняті до 01.01.2024, підлягають виконанню відповідно до законодавства, яке діяло на момент прийняття такого рішення.

7.37. Відповідно до частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

7.38. Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", ТОВ "Фріда" проти України").

7.39. Аналіз наведеного свідчить про те, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму.

7.40. Верховний Суд виходить з того, що висновки судів попередніх інстанцій, які проаналізовано Судом у пункті 7.34 цієї постанови, самі по собі не можуть слугувати підставою для скасування законних та обґрунтованих рішень.

7.41. У зв`язку із цим Верховний Суд доходить до висновку, що навіть за умови необґрунтованості посилань судів на положення Порядку, які не підлягали застосуванні у цьому спорі, такі порушення не призвели до ухвалення незаконних судових рішень.

7.42. Отже, доводи касаційної скарги Міністерства про порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження.

7.43. Доводи, АМК викладені у відзиві на касаційну скаргу беруться до уваги Касаційним господарським судом лише у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями, а доводи Мінюсту відхиляються.

7.44. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

7.45. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Відтак касаційну скаргу Міністерства слід залишити без задоволення.

9. Судові витрати

9.1. За подання касаційної скарги на судові рішення, якими розглянуто скаргу на рішення, дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби судовий збір не сплачується, а відтак і не покладається.

Керуючись статтями 300 308 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скарги Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 у справі № 910/7898/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова