Історія справи

Ухвала КГС ВП від 26.03.2019 року у справі №910/9663/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/9663/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Кушніра І. В., Краснова Є. В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Жук Г. А., судді Мальченко А. О., Дикунська С. Я.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 (суддя Смирнова Ю. М. )

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анрі Барбюса-13"

до Державного підприємства "Наш дім"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

про зобов'язання вчинити дії

за участю:

позивача: Севастьянов С. В. (адвокат)

відповідача: Дьоміна С. С. (адвокат)

третьої особи: Бєлозьорова О. С. (довіреність від 19.07.18),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анрі Барбюса-13" (далі - позивач), уточнивши свої вимоги просило зобов'язати Державне підприємство "Наш дім" (далі - відповідач) передати багатоквартирний будинок № 13 за вулицею Анрі Барбюса міста Києва (далі-Будинок) в управління позивача разом із планом земельної ділянки та технічним паспортом Будинку, а також із відповідною технічною документацією.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив приписи Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" щодо передачі позивачу передбаченої законодавством документації на Будинок.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2018, з урахуванням ухвали апеляційного суду від 17.01.2019 про виправлення описки, позов задоволено частково, зобов'язано відповідача передати Будинок в управління позивача разом із відповідною технічною документацією, в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі-третя особа) просить скасувати вище вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги третя особа посилалася на те, що перебування відповідача у процедурі банкрутства унеможливлює передачу Будинку в управління позивача. При цьому третя особа вказує на те, що списання з балансу Будинку можливо лише у порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 301, проте суди не дослідили чи був дотриманий зазначений порядок, що узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25.07.2018 у справі № 910/7118/17.

Наведену позицію третьої особи підтримує відповідач у відзиві на касаційну скаргу, у якому просить скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Однак відзив відповідача не може бути прийнятий до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 295 ч.2 Господарського процесуального кодексу України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Згідно статті 295 ч.2 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).

Отже оскільки даний відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак до нього не додано документу про сплату судового збору, поданий відзив залишається без розгляду.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення без змін, обґрунтовуючи свої доводи тим, що доводи касаційної скарги правильності висновків судів не спростовують.

14.05.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення до відзиву на касаційну скаргу, у яких останній доповнює відзив та просить прийняти їх судом до розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 25.03.2019 у даній справі надано строк до 25.04.2019 для подання відзиву.

Згідно частини 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Виходячи з наведених норм процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку про відмову у прийнятті до розгляду наведених пояснень, оскільки вони були подані позивачем за межами строку на подання відзиву.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наказу Міністерства промислової політики України від 28.12.1999 №443 "Про створення державного підприємства "Наш дім" вирішено створити Державне підприємство "Наш дім" з правами юридичної особи на базі рухомого та нерухомого майна відокремленого підрозділу Київського заводу "Радар".

За актом приймання-передачі від 12.04.2001 з балансу Київського заводу "Радар" на баланс відповідача було передано Будинок.

Згідно наказу Київського заводу "Радар" від 27.04.2001 №150 Будинок передано безкоштовно за рахунок зменшення статутного фонду з балансу заводу на баланс відповідача. Майно відповідача є державною власністю і закріплене за ним на праві повного господарського відання.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 408-р від 23.03.2014 "Деякі питання управління Міністерством економічного розвитку і торгівлі України об'єктами державної власності" Державне підприємство "Наш дім" було передано із сфери управління Міністерства промислової політики України до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Суди встановили, що 17.02.2016 було здійснено державну реєстрацію позивача, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з пунктом 2.1 статуту позивача метою його створення є сумісне управління спільним майном та забезпечення його належної експлуатації, а також захист прав та законних інтересів співвласників Будинку щодо володіння, користування і розпорядження таким майном відповідно до вимог чинного законодавства України та положень статуту.

Відповідно до пункту 2.2 статуту позивача, завданням та предметом його діяльності є, зокрема, належне утримання Будинку та прибудинкової території; забезпечення захисту прав і законних інтересів співвласників Будинку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном; сприяння співвласникам Будинку в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами.

29.02.2016 на загальних зборах позивача були прийняті рішення, які оформлені протоколом № 1, зокрема, про самостійне управління всім Будинком силами і засобами позивача відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку.

18.03.2016 позивач були прийняті рішення, які оформлені протоколом № 2 про визначення позивача балансоутримувачем всього Будинку, надання згоди щодо прийняття Будинку на баланс позивача та утворення відповідної комісії, яка у встановлений чинним законодавством України строк здійснить заходи, пов'язані із прийомом-передачею Будинку з балансу відповідача на баланс позивача, про звернення до відповідача з пропозицією щодо призначення та спрямування уповноваженого представника підприємства для прийняття участі у роботі комісії із прийому - передачі Будинку з балансу відповідача на баланс позивача; про здійснення прийому-передачі технічної та іншої документації Будинку у строк встановлений чинним законодавством України.

Також встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, у яких просив призначити та направити представника відповідача для участі у роботі комісії з прийому-передачі Будинку з балансу відповідача на баланс позивача, а також просив підготувати до передачі технічну та іншу документацію на Будинок, згідно встановлених чинним законодавством України строків та порядку, які відповідач залишив без задоволення та технічну документацію на Будинок позивачу не передав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки відповідач всупереч законодавству не передав позивачу відповідну документацію на Будинок, вимоги позивача є обґрунтованими. Відмовляючи у задоволенні позову про передачу плану земельної ділянки та технічного паспорта Будинку, суд вказав на те, що ці вимоги по суті охоплюються вимогою щодо зобов'язання відповідача передати позивачу технічну документацію.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне

Статтею 385 Цивільного кодексу України встановлено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" унормовано, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об'єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ч.1).

Згідно статті 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" колишній балансоутримувач багатоквартирного будинку або особа, яка здійснювала управління багатоквартирним будинком до створення об'єднання, у тримісячний строк з дня державної реєстрації об'єднання забезпечує передачу йому примірника технічної та іншої передбаченої законодавством документації на будинок, а також документа, на підставі якого багатоквартирний будинок прийнято в експлуатацію, технічного паспорта і планів інженерних мереж. У разі відсутності документації на багатоквартирний будинок колишній балансоутримувач багатоквартирного будинку або особа, яка здійснювала управління багатоквартирним будинком до створення об'єднання, протягом півроку з дня державної реєстрації об'єднання відновлює її за власний рахунок.

Статтею 12 наведеного Закону визначено, що управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління (ч.1). За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації (ч.2). Об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому статті 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та статутом об'єднання (ч.3).

Пунктом 3 Порядку списання з балансу багатоквартирних будинків, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 301 (далі-Порядок) унормовано, що списання з балансу багатоквартирного будинку міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, державним підприємством або органом місцевого самоврядування, на балансі яких перебувають багатоквартирні будинки (далі - балансоутримувач), у яких розташовані приміщення приватної та інших форм власності (далі - багатоквартирні будинки), здійснюється на підставі прийнятого ними рішення про списання багатоквартирного будинку (ч.1). У разі коли балансоутримувачем є державне підприємство, що належить до сфери управління міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади, рішення про списання багатоквартирного будинку погоджується таким міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади (ч.2). Списання багатоквартирного будинку з балансу може бути ініційоване особою (особами), якій (яким) на праві приватної власності належить (належать) приміщення у такому будинку, шляхом направлення балансоутримувачу письмового повідомлення та копій документів, що відповідно до законодавства підтверджують належність особі (особам) відповідного (відповідних) приміщення (приміщень) на праві приватної власності (ч.4). У такому випадку балансоутримувач протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідного повідомлення та документів розпочинає процедуру списання такого будинку з балансу згідно з пунктом 4 цього Порядку (ч.5). Списання багатоквартирного будинку з балансу здійснюється його балансоутримувачем на підставі прийнятого ним розпорядчого документа (далі - розпорядчий документ) (ч.6). Інформація про прийняття відповідного розпорядчого документа доводиться до відома співвласників багатоквартирного будинку шляхом розміщення на офіційному веб-сайті балансоутримувача та в кожному конкретному будинку (на прибудинковій території), зокрема на інформаційних стендах у під'їздах будинків та біля них, відповідного оголошення (ч.7).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідно до вимог частини 18 статті 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" у відповідача, як балансоутримувача Будинку, після державної реєстрації позивача, виник обов'язок у визначений законом строк передати в управління позивача Будинок разом із відповідною технічною документацією, який не був виконаний відповідачем.

Подібна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 916/255/17, від 25.04.2018 у справі № 904/6261/17, від 23.05.2018 у справі № 922/657/17, відступати від якої, колегія суддів підстав не вбачає.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and
Others v. Bulgaria", заява № 1365/07); пункт 170 рішення "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11).

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від
12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.

Із викладеного вище вбачається, що національне законодавство із достатньою ясністю визначає право позивача на отримання в управління Будинку разом із відповідною технічною документацією, а у відповідача та третьої особи виникнення обов'язку, із відповідного послідовного вчинення дій, передбачених зазначеним вище порядком списання з балансу багатоквартирних будинків, який не був виконаний відповідачем.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що списання з балансу Будинку можливо лише у порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від
20.04.2016 № 301, проте суди не дослідили чи був дотриманий зазначений порядок, з посиланням при цьому на постанову Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 910/7118/17, як на підставу для скасування оскаржуваних рішень у справі, що переглядається, є безпідставними, оскільки положення цього порядку покладає на відповідача обов'язок погоджувати своє рішення про списання Будинку, який як слідує із встановлених судами обставин справи, жодних заходів спрямованих на отримання від третьої особи відповідної згоди, не вживав. Таким чином з урахуванням наведеного вище у позивача відсутні інші дієві заходи захистити своє право не інакше, як звернутися у суд з даним позовом до відповідача для спонукання його виконати обов'язки, визначені законодавством про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Крім того, постановою Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 910/7118/17 суд касаційної інстанції скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд, тобто остаточного рішення по суті судом не приймалося. У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, на відміну від наведеної вище справи № 910/7118/17, суди встановили, що позивач вчинив необхідні і залежні від нього дії, необхідні для отримання в управління Будинку на баланс з відповідною документацією.

Доводи третьої особи, які викладені у касаційній скарзі зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Посилання третьої особи у судовому засіданні суду касаційної інстанції на те, що перебування відповідача у процедурі банкрутства унеможливлює передачу Будинку із балансу відповідача в управління позивача, та на те, що таку правову позицію викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 910/7118/17, є безпідставними, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та висновках Верховного Суду, викладених у вказані постанові.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскаржених судових рішень, а доводи відзиву позивача на касаційну скаргу, ґрунтуються на фактичних обставинах.

В силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів перевірила доводи, викладені у касаційній скарзі, на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Відповідно до приписів статті 315 частини 1 пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на третю особу.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від
26.12.2018 у справі Господарського суду міста Києва №910/9663/16, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов