Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.10.2018 року у справі №922/741/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 922/741/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - акціонерна компанія "Харківобленерго",

представник позивача - Квіцінська А.І., адвокат (довіреність від 18.10.2018 № 01-26/5801, свідоцтво від 27.09.2017 НОМЕР_1),

відповідач - комунальне підприємство "Харківводоканал",

представник відповідача - Здоровець С.В., адвокат (довіреність від 31.07.2018 № 01,01-14/4768-18, свідоцтво від 20.07.2018 НОМЕР_2),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Харківобленерго"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 (головуючий Слободін М.М., судді: Терещенко О.І. і Сіверін В.І.)

у справі № 922/741/16

за позовом акціонерної компанії "Харківобленерго" (далі - Компанія; змінено найменування на акціонерне товариство "Харківобленерго")

до комунального підприємства "Харківводоканал" (далі - Підприємство)

про стягнення 41 426 099,07 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Підприємства (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про стягнення 41 426 099,07 грн. вартості електричної енергії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство неналежним чином виконувало умови договору про постачання електричної енергії від 07.05.2004 №4 (далі - Договір) у частині оплати за поставлену йому електричну енергію, у зв'язку з чим у нього за період з квітня 2015 року по січень 2016 року виникла заборгованість.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.05.2018 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Підприємства на користь Компанії 41 426 099,07 грн. вартості електричної енергії.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що; за період з квітня 2015 року по січень 2016 року Компанією було належним чином виконано умови Договору; правильно розраховано суму грошового зобов'язання Підприємства; строк виконання зобов'язання настав.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- судом першої інстанції безпідставно не було застосовано положення статей 610, 613 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пунктів 5, 10 додатку № 2 до Договору, які підлягали обов'язковому застосуванню до спірних правовідносин;

- остаточний розрахунок вартості електричної енергії здійснюється також розрахунковим шляхом, що полягає, зокрема, у застосуванні тарифного класу (1 чи 2) відповідно до Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги;

- наявними в матеріалах справи рахунками за спожиту електричну енергію за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2015 року та січень 2016 року підтверджується застосування Компанією при розрахунку тарифного класу 2;

- факт відповідності Підприємства критеріям споживачів 1 класу підтверджений належними та допустимими доказами, які містяться у матеріалах справи.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2018, а рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2018 залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції:

- не враховано положення статті 629 ЦК України та статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України);

- неправомірно відхилено висновок судової комплексної комісійної електротехнічної та економічної експертизи №80/2136 від 20.02.2018.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Компанії надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке було відхилено Касаційним господарським судом, оскільки у клопотанні не наведено підстав, які б свідчили про необхідність відкладення розгляду справи.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 07.05.2004 Компанією як постачальником та Підприємством як споживачем укладено Договір, за умовами якого постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами.

Відповідно до пункту 2.2.5 Договору споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатка № 2 "Порядок розрахунків".

Згідно з пунктом 1 додатку № 2 до Договору розрахунковий період встановлено споживачу з 1 числа місяця до 1 числа наступного місяця.

Пунктом 4.5 додатку № 2 до Договору передбачено, що споживач здійснює повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії один раз за фактичними показами засобів обліку електричної енергії шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. За наявності фінансової можливості та за погодженням з постачальником електричної енергії споживач може здійснювати попередню оплату вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії. У платіжному дорученні споживач чітко вказує в розділі "призначення платежу":

- за який вид нарахувань проводиться оплата (види нарахувань вказані у пунктах 4.1 та 4.2);

- за який період здійснюється оплата;

- номер і дату укладеного договору про постачання електроенергії.

Відповідно до пункту 5 додатку № 2 до Договору остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом).

Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом). За результатами розрахункового періоду споживачем та постачальником електричної енергії визначається фактичний обсяг поставленої споживачу електричної енергії та оформлюється додаток № 20 "Акт про використану електричну енергію", який споживач отримує разом із рахунками та повинен повернути підписаними та скріпленими печаткою в термін до 5 днів. Для проведення остаточного розрахунку споживач протягом 3 робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділі відповідного РВЕ або у відділі розрахунків з юридичними особами СО "Харківенергозбут" рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5 операційних днів з дня його отримання. Рахунки на попередню оплату, на оплату електричної енергії, спожитої впродовж звітного розрахункового періоду (остаточний розрахунок) та на оплату реструктуризованої заборгованості надаються постачальником електричної енергії одночасно. В разі неявки споживача для отримання рахунка постачальник направляє рахунки споживачу рекомендованим листом. У такому разі рахунки вважаються отриманими споживачем з дня його відправлення.

Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Сторонами не надано судам доказів подання заяви про припинення дії Договору або перегляд його умов, а тому, відповідно до пункту 9.11 Договору, він є пролонгованим.

Компанія у позовній заяві посилалась на те, що Підприємство неналежним чином виконувало умови Договору, у зв'язку з чим у нього за період з квітня 2015 року по січень 2016 року виникла заборгованість у таких розмірах: 44 716 433,24 грн. вартості електричної енергії, 450,61 грн. перевищення договірних величин споживання електричної енергії, 57 771,86 грн. плати за компенсацію перетікання реактивної енергії.

На підтвердження вказаної заборгованості Компанією були надані рахунки та докази їх направлення, відомості про електроспоживання Підприємства тощо.

Підприємство, у свою чергу, не заперечувало факту наявності заборгованості за Договором, однак вважає помилковими здійснені Компанією розрахунки розміру заборгованості.

З метою визначення того, чи підтверджуються матеріалами справи правильність наданого Компанією розрахунку заборгованості Підприємства за Договором, судом першої інстанції було призначено судову експертизу.

Висновком судової комплексної комісійної електротехнічної та економічної експертизи від 20.02.2018 № 80/2136 визначено, що в обсязі наданих документів, з урахуванням встановлених вихідних даних, визначених в електротехнічному дослідженні, сума заборгованості Підприємства згідно з Договором за період з серпня 2015 по січень 2016 року, який долучений до позовних вимог Компанії про стягнення коштів станом на січень 2016 в частині:

- нарахування за спожиту електричну енергію складає 44 725 655,07грн. з ПДВ;

- за компенсацію перетікань реактивної електричної енергії на межі експлуатаційної відповідальності, судовому експерту-економісту визначити не надається можливим;

- за споживання електричної енергії понад договірну величину електричної потужності за квітень 2015 складає 450,61грн. з ПДВ.

З урахуванням встановленого експертним дослідженням розміру фактичної заборгованості Підприємства за Договором за спірний період, а також враховуючи часткове погашення суми заборгованості під час розгляду справи, Компанія уточнила позовні вимоги та просила стягнути з Підприємства заборгованість за Договором за період з квітня 2015 року по січень 2016 року в розмірі 41 426 099,07 грн. - вартість електричної енергії (тарифна складова - 34 521 749,21 грн. та ПДВ 20% - 6 904 349,86 грн.).

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 41 426 099,07 грн. вартості електричної енергії.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що: за період з квітня 2015 року по січень 2016 року Компанією було належним чином виконано умови Договору; правильно розраховано суму грошового зобов'язання Підприємства; строк виконання зобов'язання настав.

З таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що експертне дослідження у даній справі проведено, виходячи з того, що Підприємство має 2 клас споживання.

При цьому Підприємство заперечувало проти обґрунтованості позовних вимог у зв'язку з неправильним, на його думку, розрахунком втрат електричної енергії, які входять до структури заборгованості відповідно до пункту 6.28 Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ), а також неправильним застосуванням Компанією тарифу для споживачів 2 класу напруги, у той час як Підприємство відноситься до споживачів 1 класу відповідно до Порядку визначення класів споживачів, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) від 13.08.1998 № 1052 (із змінами та доповненнями).

Водночас статтею 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами по справі.

У той же час, відхиляючи заперечення Підприємства в частині невірного застосування тарифу за класом споживача, суд першої інстанції обмежився лише зауваженням про те, що це питання розглядається в рамках іншої справи № 922/4198/17, рішення по якій на день вирішення спору судом першої інстанції не набрало законної сили. Однак самостійної оцінки та дослідження вказаних обставин місцевий господарський суд не здійснив та не обґрунтував підстав відхилення доводів Підприємства, незважаючи на те, що в матеріалах справи, на підтвердження обставин неправомірності застосування тарифу, містився висновок судової комісійної електротехнічної експертизи від 26.02.2018 № 2021, проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України у справі № 922/4198/17.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною першою статті 210 ГПК суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Доречним у контексті викладеного є посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", в якому зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення суду є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України" ).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що хоч визначення класу споживання і було предметом дослідження в іншому спорі (справа № 922/4198/17), процесуальне законодавство не звільняє суд у даному спорі від обов'язку надати мотивоване обґрунтування причин, з яких відхилені заперечення Підприємства. Однак мотивованого обґрунтування причин, з яких судом були відхилені заперечення Підприємства щодо визначення класу споживання, рішення місцевого господарського суду не містить.

Також з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, вбачається, що всі посилання на умови Договору стосуються зобов'язання споживача здійснити оплату вартості електричної енергії. У той же час порядок та підстави виникнення такого зобов'язання судом першої інстанції належним чином не досліджувались. Зазначене свідчить про однобічне спрямування дослідження обставин справи та надання переваги одним положенням Договору над іншими, що неприпустимо з огляду на статтю 629 ЦК України, адже договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відтак, суд не вправі надавати переваги одним положенням договору над іншими, довільно тлумачити їх зміст та на власний розсуд застосовувати лише частину умов Договору до спірних правовідносин.

Частиною першою статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що строк виконання грошового зобов'язання з оплати вартості спожитої електричної енергії узгоджений обома сторонами у додатку № 2 "Порядок розрахунків" до Договору.

Відповідно до пункту 5 додатку № 2 до Договору остаточний розрахунок споживача за спожиту електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії, рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом). За результатами розрахункового періоду споживачем та постачальником електричної енергії визначається фактичний обсяг поставленої споживачу електричної.

Згідно з пунктом 6 додатку № 2 до Договору для проведення остаточного розрахунку споживач протягом 3 робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділенні відповідного районного відділення енергозбуту (РВЕ) рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5 операційних днів з дня його отримання. У разі неявки споживача для отримання рахунку постачальник направляє рахунок споживачу рекомендованим листом. У такому разі рахунок вважається отриманим споживачем з дня його відправлення.

Крім того, остаточний розрахунок вартості електричної енергії здійснюється також розрахунковим шляхом, що, полягає, зокрема, у застосуванні тарифного класу (1 чи 2) відповідно до Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги. Зазначене Компанією не оспорюється.

У матеріалах справи наявні рахунки за спожиту електричну енергію за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2015 року та січень 2016 року, в яких як застосований при розрахунку тарифу визначений тариф для 2 класу споживача.

Водночас відповідно до пункту 10 додатку № 2 Договору у випадках неправильного розрахунку сум, що підлягають оплаті споживачем (тобто нарахування надмірних сум, або, навпаки, ненарахування сум, які споживач повинен оплачувати відповідно до Договору або нормативних документів), постачальник проводить перерахунок за весь період неправильного нарахування та відображає його в рахунку, який споживач отримує у відповідному розрахунковому відділі Компанії до 6 числа наступного за розрахунковим місяця та лише тоді сплачує його у порядку визначеному пунктом 5 додатку № 2 до Договору.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в наведених положеннях Договору сторони досягли згоди щодо настання у Підприємства обов'язку з оплати вартості електричної енергії лише після пред'явлення постачальником (Компанією) виставленого відповідно до нормативно-правових актів та положень Договору рахунку. Тобто виникненню зобов'язання споживача з оплати спожитої товарної продукції має передувати виконання постачальником зобов'язання з виставлення рахунків з правильним розрахунком вартості електричної енергії.

Крім того, при укладенні Договору та визначенні класу напруги споживача, сторони керувалися приписами пункту 4 постанови НКРЕ від 13.08.1998 № 1052 щодо затвердження Порядку визначення класів споживачів, диференційованих за ступенями напруги, у редакції від 25.07.2003, відповідно до яких споживачу встановлювалися різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії залежно від встановлених на них ступенях напруги.

Відповідно до пункту 3.1.2 Договору в разі прийняття нормативно-правових актів, які змінюють умови цього Договору, сторони зобов'язуються до внесення до Договору відповідних змін керуватися вимогами цих нормативних документів.

У подальшому постановою НКРЕ від 30.06.2011 № 1110 були внесені зміни до Порядку визначення класів споживачів електричної енергії та розширено перелік випадків віднесення суб'єкта до споживачів 1 класу, а саме: пункт 3.1 Порядку доповнено підпунктом 4 такого змісту: "до 1 класу відносяться споживачі, які: є промисловими підприємствами, що збільшили обсяг річного споживання більш ніж утричі порівняно з 2008 роком або ввели нові виробничі потужності після 2008 року, та місячне споживання яких складає понад 20 млн. кВт·год на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу".

Досліджуючи питання відповідності Підприємства критеріям споживачів 1 класу, суд апеляційної інстанції встановив, що Підприємство відповідає критеріям споживачів 1 класу, оскільки у матеріалах справи містяться висновок експерта № 2021 у справі № 922/4198/17, з якого вбачається, що: Підприємство (до перейменування комунальне підприємство каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод") з 31.12.2011 ввело нові виробничі потужності, які наразі використовуються та споживають електричну енергію для виробничих потреб, а саме - для надання послуг з централізованого водопостачання централізованого водовідведення; у порівнянні з обсягом річного споживання електричної енергії за 2008 рік у кількості 65 313 209 кВт*год., упродовж періоду 2014-2017 років Підприємство щорічно споживало обсяги електричної енергії більш ніж у тричі у порівнянні з 2008 роком; Підприємство дійсно споживає електричну енергію за договорами про постачання електричної енергії від 07.05.2004 № 4 та від 03.01.2008 № 1.01, у щомісячному обсязі понад 20 млн. кВт*год. на технологічні потреби виробництва послуг з водопостачання та водовідведення, починаючи з січня 2014 року по жовтень 2017 року.

Також постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 у справі № 922/4198/17 Компанію зобов'язано здійснити перерахунок вартості спожитої електричної енергії Підприємством у період часу з листопада 2014 року по жовтень 2017 року відповідно до Договору, шляхом застосування тарифів для 1 (першого) класу напруги за всіма точками продажу незалежно від ступенів напруги та відобразити його в рахунках за листопад, грудень 2014 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2015 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2017 року. Вказаним рішенням суд підтвердив необхідність застосування до відповідача тарифу споживачів 1 класу. Отже, вказаним рішенням суд підтвердив необхідність застосування 1 класу у розрахунках вартості електричної енергії для Підприємства.

Згідно з частиною третьою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто факти, які містяться у прийнятих раніше судових рішеннях мають для суду преюдиційний характер. Преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Отже, факт відповідності Підприємства критеріям споживачів 1 класу підтверджений належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.

При цьому апеляційним судом було відхилено доводи Компанії про встановлення класу напруги додатком № 3.1 до Договору за кожною точкою приєднання окремо, оскільки відповідно до пункту 3.1.2 Договору ще до внесення відповідних змін до Договору, Компанія зобов'язана застосувати положення постанови НКРЕ від 30.06.2011 № 1110, які змінили умови договірних правовідносин.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пред'явлені до сплати рахунки на оплату вартості електричної енергії за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2015 року та січень 2016 року, на які посилається Компанія як на підставу виникнення зобов'язання з їх оплати, є незаконними та такими, що не можуть встановлювати настання обов'язку Підприємства щодо остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію відповідно до пункту 5 додатку № 2 до Договору.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що рішенням суду першої інстанції у даній справі було стягнуто навіть ту частину сум вартості електричної енергії (зазначена в заяві про уточнення позовних вимог від 06.04.18), яка відсутня у рахунках на оплату вартості електричної енергії, доданих до матеріалів справи. Отже, стягнута в цій частині сума позовних вимог взагалі не пред'являлася до сплати Підприємству в передбачений умовами Договору спосіб. Вказане не заперечувалося представниками Компанії в ході розгляду справи.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про необхідність застосування частини першої статті 613 ЦК України, згідно з якою кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Бездіяльністю кредитора є неприведення Компанією своїх рахунків на оплату спожитої енергії у відповідність з належним класом споживання, що є обов'язковим згідно з умовами Договору.

Посилання в касаційній скарзі на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції: не враховано положення статті 629 ЦК України та статті 179 ГК України; неправомірно відхилено висновок судової комплексної комісійної електротехнічної та економічної експертизи №80/2136 від 20.02.2018, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом було прийнято постанову з дотриманням норм процесуального права, що надає підстави залишити її без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Харківобленерго" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у справі № 922/741/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко