Історія справи

Ухвала КГС ВП від 26.09.2018 року у справі №920/1121/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 920/1121/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - Лаврик С.В.,

відповідачів - не з'явилися,

третіх осіб - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Едельвейс-2007"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 (судді: Тарасова І. В., Шевель О. В., Крестьянінов О.О.) і рішення Господарського суду Сумської області від 06.06.2018 (суддя Котельницька В.Л.) у справі № 920/1121/17

за позовом Фермерського господарства "Едельвейс-2007"

до Буринської районної державної адміністрації Сумської області та Селянського фермерського господарства "Рябоконь",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_5 та ОСОБА_6,

про визнання договорів оренди недійсними,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2017 року Фермерське господарство "Едельвейс-2007" (далі - ФГ "Едельвейс-2007") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Буринської районної державної адміністрації Сумської області (далі - Буринська райдержадміністрація) та Селянського фермерського господарства "Рябоконь" (далі - СФГ "Рябоконь") про визнання незаконним і скасування розпорядження голови Буринської райдержадміністрації від 22.06.2006 № 280, визнання недійсним договору оренди землі від 04.07.2006 № 63, укладеного між відповідачами, у тому числі додаткової угоди від 12.09.2013 № 28 до цього договору.

1.2. Позовну заяву із посиланням на положення статей 21, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України і статей 207, 208 Господарського кодексу України, положення Закону України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" обґрунтовано тим, що у позивача у користуванні на підставі договорів оренди, укладених із фізичними особами ОСОБА_5 та ОСОБА_6, перебувають земельні ділянки, розташовані на території Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області.

Разом із тим між відповідачами укладено оспорюваний договір оренди земель на території Гвинтівської сільської ради від 04.07.2006 № 63 (невитребувані паї), за умовами якого на підставі оскаржуваного розпорядження голови Буринської райдержадміністрації від 22.06.2006 № 280 СФГ "Рябоконь" передано у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 78,08 га ріллі із земель невитребуваних паїв. Цей договір продовжувався у 2011-2013 роках, зокрема 12.09.2013 укладено додаткову угоду № 28 до договору, згідно з якою встановлено строк його дії до 31.12.2014 із можливістю пролонгації на 1 рік. Однак відповідного розпорядження орендодавцем прийнято не було.

Позивач наголосив, що під час укладення оспорюваного договору порушено норми чинного на час його укладення законодавства, передано в оренду земельні частки (паї), які вже були розподілені, отже втратили статус нерозподілених (невитребуваних).

Підставою звернення ФГ "Едельвейс-2007" визначено також те, що використання СФГ "Рябоконь" орендованих земельних ділянок єдиним масивом перешкоджає позивачеві користуватися земельними ділянками, орендованими у громадян за договорами від 01.04.2014 і від 16.10.2015.

1.3. У відзиві на позовну заяву СФГ "Рябоконь" просило відмовити у її задоволенні, наголошуючи на недоведеності позивачем порушення його прав у зв'язку із недотриманням, на його думку, норм чинного законодавства під час укладення спірного договору від 04.07.2006 № 63 у частині надання в оренду земельних ділянок, розташованих на території Гвинтівської сільської ради і належних громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві приватної власності, які передано позивачеві в оренду згідно з договорами від 2014 і 2015 років. При цьому доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 права власності на землю під час укладення спірного договору від 04.07.2006 позивачем не надано. Водночас відповідно до відомостей публічної кадастрової карти України та інформації із Державного земельного кадастру право власності на земельну ділянку, оформлене ОСОБА_5 06.10.2015, і право власності на земельну ділянку, оформлене ОСОБА_6 07.11.2013 відчужено ними, і з 01.08.2017 власником цих земельних ділянок є громадянин ОСОБА_7, що підтверджується відповідними витягами.

СФГ "Рябоконь" у відзиві на позовну заяву також наголосило, що умовами спірного договору, з урахуванням додаткових угод до нього, було передбачено, зокрема, що передача земельних ділянок в оренду здійснюється на 1 рік із подальшим продовженням договору за відсутності заперечень сторін, однак на строк до моменту отримання власниками земельних ділянок свідоцтв про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку). Умовами оскарженого договору передбачено також, що у разі появи спадкоємців та оформлення спадщини на невитребувані земельні частки (паї) до договору вносяться відповідні зміни. Проте повідомлень про набуття права власності на земельні частки (паї) від спадкоємців і позивача СФГ "Рябоконь" не отримувало.

1.4. Буринська райдержадміністрація у відзиві на позовну заяву також просила залишити її без задоволення, акцентуючи, що з урахуванням положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122, нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки - частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій, отже надання таких ділянок у користування здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування відповідно до наданих їм повноважень та до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Отже, Буринська райдержадміністрація наголосила на відповідності оскаржуваного позивачем розпорядження від 22.06.2006 № 280 та укладеного договору оренди землі від 04.07.2006 № 63 вимогам чинного законодавства, а також акцентувала на недоведеності позовних вимог.

Крім того, Буринська райдержадміністрація зазначила, що на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 05.04.2016 № 243-ОД між Буринською райдержадміністрацією та СФГ "Рябоконь" укладено додаткову угоду від 15.04.2016 № 6 про внесення змін до договору оренди земельних ділянок невитребуваних паїв від 04.07.2006 № 63, яку зареєстровано у Гвинтівській сільській раді 19.04.2016 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 № 119 "Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)". Так, згідно з цією додатковою угодою із переліку невитребуваних паїв, які надано в оренду СФГ "Рябоконь", виключено паї НОМЕР_1 і НОМЕР_2, власниками яких є ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Ураховуючи наведені обставини, Буринська райдержадміністрація наголосила, що права ФГ "Едельвейс-2007" не порушено.

Буринська райдержадміністрація також зазначила у відзиві, що СФГ "Рябоконь" про внесення змін до договору оренди землі № 63 щодо продовження його терміну і зменшення площі шляхом виключення зі списків невитребуваних паїв земельних часток (паїв), на які набули право власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6, звернулося до райдержадміністрації лише у 2016 році у зв'язку із розглядом у господарському суді позову СФГ "Рябоконь" про визнання незаконним і скасування розпорядження голови Буринської райдержадміністрації від 26.12.2014 № 644-ОД і договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 26.12.2014 № 46, укладеного із ФГ "Едельвейс-2007".

Так, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.01.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.03.2016 у справі № 920/945/15, скасовано рішення Господарського суду Сумської області від 17.09.2015, визнано незаконним і скасовано розпорядження голови Буринської райдержадміністраціївід 26.12.2014 № 644-ОД, визнано недійсним договір оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 26.12.2014 № 46, укладений із ФГ "Едельвейс-2007", у зв'язку із порушенням прав СФГ "Рябоконь" на оренду земельних часток (паїв) згідно з договором від 04.07.2006.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.06.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2018, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суди аргументували рішення недоведеністю позивачем порушення його прав і законних інтересів відповідачами у справі.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ФГ "Едельвейс-2007" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Сумської області від 06.06.2018 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, наголошуючи на неповному з'ясуванні судами обставин справи, порушенні норм матеріального права, а саме статей 15, 21, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статті 125 Земельного кодексу України та положень Закону України "Про оренду землі", а також неспростуванні судами всіх доводів сторін.

Так, скаржник зазначає, що земельні ділянки, які перебувають у користуванні ФГ "Едельвейс-2007" на підставі договорів оренди, розташовані у масиві саме тих витребуваних паїв, що були незаконно передані у користування СФГ "Рябоконь", а наведене унеможливлює їх використання.

Крім того, у користуванні ФГ "Едельвейс-2007" перебувають земельні ділянки, розташовані навколо масиву витребуваних паїв, а наявність оскаржуваних розпорядження та договору оренди з СФГ "Рябоконь" унеможливлює укладення із власниками паїв договорів оренди з метою обробки одночасно земельних ділянок, які перебувають усередині та навколо масиву, переданого СФГ "Рябоконь".

ФГ "Едельвейс-2007" наголошує, що у зв'язку із незаконністю розпорядження про передачу в оренду СФГ "Рябоконь" земельних ділянок, а як наслідок, і недійсністю договору оренди, ФГ "Едельвейс-2007" позбавлено можливості у законний спосіб встановити сервітут для безперешкодного користування земельними ділянками, що перебувають у масиві земельних ділянок, яким користується СФГ "Рябоконь" на підставі оспорюваного договору. Отже, позивач, маючи право користування орендованими земельними ділянками та сплачуючи орендну плату за них, фактично позбавлений можливості їх використання, зазнаючи збитків у виді упущеної вигоди.

3.2. Буринська райдержадміністрація та СФГ "Рябоконь" не скористалися своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 04.07.2006 між Буринською райдержадміністрацією (орендодавець) і СФГ "Рябоконь" (орендар), на підставі розпорядження голови Буринської райдержадміністрації від 22.06.2006 № 280 укладено договір оренди землі (невитребуваних паїв) № 63, за умовами пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Гвинтівської сільської ради.

Згідно з пунктами 2, 5 цього договору в оренду передається земельна ділянка площею 78,08 га, у тому числі 78,08 га ріллі із земель невитребуваних паїв, без розроблення проекту її відведення.

За змістом пункту 35 договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які разом з орендарем використовують цю земельну ділянку.

Договір зареєстровано у Буринському районному відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" від 17.07.2006 за № 040662701292.

04.07.2006 Буринська райдержадміністрація на підставі акта приймання-передачі земельних ділянок передала СФГ "Рябоконь" земельну ділянку площею 78,08 га.

4.3. Суди установили, що між Буринською райдержадміністрацією і СФГ "Рябоконь" було укладено додаткові угоди до договору, а саме:

- 19.05.2011 - додаткова угода № 49 про внесення змін до договору оренди земельних ділянок невитребуваних паїв від 04.07.2006р. № 63, згідно з якою внесено зміни до пунктів 4, 6 договору щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки і розміру орендної плати, пункт 2 щодо площі земельної ділянки - 78,08 га замінено на 75,9217 га, а також пункту 5 щодо строку дії договору, визначивши такий строк - до 01.07.2012 (том 1, а.с. 119);

- 03.07.2012 - додаткова угода № 30 про внесення змін до договору оренди земельних ділянок невитребуваних паїв від 04.07.2006 № 63, згідно з якою внесено зміни до пункту 2 договору (змінено площу земельних ділянок із 75,9217 га на 74,5147 га), пункту 4 договору (щодо розміру нормативної грошової оцінки, пункту 5 договору (щодо строку його дії - до 31.12.2013 із можливістю пролонгації), пункту 6 договору (щодо розміру орендної плати) (том 1, а. с.120-121);

- 12.09.2013 - додаткова угода № 28 про внесення змін до договору оренди земельних ділянок невитребуваних паїв від 04.07.2006 № 63, згідно з якою внесено зміни до пункту 6 договору (щодо розміру орендної плати), а також викладено пункт 5 договору у такій редакції: "Договір укладено до 31.12.2014. Після спливу терміну дії договору, якщо сторони не повідомили письмово одна одну про інше, договір поновлюється на тих же умовах терміном на один рік. Відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", земельні ділянки передаються в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками свідоцтва про право власності на нерухоме майно на земельну ділянку. Орендарю при появі спадкоємців та оформленні спадщини на невиребувані земельні частки (паї) вносити відповідні зміни до договору оренди землі".

4.4. Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Згідно з частиною 1 статті 2 цього Закону основним документом, який посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є, зокрема, свідоцтво про право на спадщину (частина 2 цієї норми).

Відповідно до пункту 17 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю (пункт 16 Перехідних положень Земельного кодексу України).

Статтею 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено повноваження сільських, селищних, міських рад та районних державних адміністрацій щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) та передбачено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): - розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; - приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); - уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); - уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); - укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; - сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; - надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); - розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); - організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному цим Законом; - оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку; - приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування. Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі. Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв). Матеріали щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) зберігаються у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та у районному відділі земельних ресурсів.

Згідно з пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122 "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються у розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Зважаючи на положення Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 № 720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована у складі єдиного земельного масиву без визначення меж у натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців.

4.5. Предметом позову у цій справі є вимога ФГ "Едельвейс-2007" про визнання незаконним і скасування розпорядження голови Буринської райдержадміністрації від 22.06.2006 № 280, визнання недійсним договору оренди землі від 04.07.2006 № 63, укладеного між Буринською райдержадміністрацією і СФГ "Рябоконь", у тому числі додаткової угоди від 12.09.2013 № 28 до цього договору, на підставі статей 21, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України і статей 207, 208 Господарського кодексу України, положень Закону України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", у зв'язку із порушенням прав позивача, який орендує земельні ділянки на підставі договорів, укладених у 2014 і 2015 роках із ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також порушення вимог законодавства під час прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення договору між відповідачами шляхом передачі в оренду земельних часток (паїв), які вже були розподілені, отже втратили статус нерозподілених (невитребуваних).

4.6. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Крім того, відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

4.7. За змістом частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги до чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (постанова Верховного Суду України від 06.07.2016 № 910/1891/14).

4.8. Суди попередніх інстанцій установили, що на виконання вимог Указу Президента від 08.09.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" і Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", розпаювання земель колишнього Сільськогосподарського підприємства "Нива" у справі відбувалося таким чином:

- 27.12.1999 за результатами розгляду клопотання загальних зборів членів сільськогосподарських товариств району про надання дозволу на видачу земельних сертифікатів за рахунок земель резервного фонду головою Буринської райдержадміністрації видано розпорядження № 346 "Про видачу земельних сертифікатів членам сільськогосподарських підприємств", згідно з яким вирішено видати членам Сільськогосподарського підприємства "Нива" земельні сертифікати на право на земельну частку (пай) за рахунок земель резервного фонду, які перебувають у постійному користуванні зазначеного товариства. Зобов'язано відповідні сільські ради передати у спільну часткову (колективну) власність необхідну площу земель резервного фонду. Зобов'язано відділ земельних ресурсів визначити стосовно кожного господарства площу земель резервного фонду у фізичних гектарах, необхідну для передачі у спільну часткову (колективну) власність та паюваня між громадянами, а також внести зміни до державних актів, виданих господарствам раніше;

- 06.02.2004 відбулися збори власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) із земель колективної власності колишнього Сільськогосподарського підприємства "Нива", на яких згідно з протоколом загальних зборів № 1 прийнято рішення погодити розроблену Державним підприємством "Сумський інститут землеустрою" технічну документацію із землеустрою зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) із земель колективної власності колишнього Сільськогосподарського підприємства "Нива" на території Гвинтівської селищної ради;

- на зборах власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 06.02.2004 також здійснено розподіл земельних ділянок (паїв) між власниками сертифікатів з урахуванням матеріалів закріплення земельних масивів за громадянами у 2000 році, згідно зі списком, який є додатком № 1 до протоколу загальних зборів, а також уповноважено сільського голову прийняти у натурі (на місцевості) земельні частки (паї) єдиним масивом;

- згідно з додатком № 1 до протоколу загальних зборів від 06.02.2004 складено список власників сертифікатів земельні частки (паї), відповідно до якого земельні ділянки (паї) були розподілені між 1091 особами - власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай);

- рішенням Гвинтівської селищної ради від 13.02.2004 погоджено технічну документацію із землеустрою зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки власникам сертифікатів на право приватної власності на земельну частку (пай) колишнього Сільськогосподарського підприємства "Нива", а також погоджено схему розташування земельних ділянок та номерів їх власників за списком (додаток № 1 до рішення ради). Вирішено також клопотати перед райдержадміністрацією про затвердження технічної документації із землеустрою зі складання державних актів на земельні ділянки 1091 власникам сертифікатів;

- згідно з додатком № 1 до рішення ради від 13.02.2004 між власниками сертифікатів затверджено розподіл земельних паїв колишнього Сільськогосподарського підприємства "Нива" між учасниками товариства із зазначенням серії та номера отриманого сертифіката та номера земельної ділянки;

- розпорядженням голови Буринської райдержадміністрації від 15.04.2004 № 161 за погодженням із Гвинтівською селищною радою затверджено зведений список громадян - власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) на території Гвинтівської селищної ради (колишнє Сільськогосподарське підприємство "Нива") у кількості 1091 особи;

- розпорядженням голови Буринської райдержадміністрації від 26.04.2004 № 175 затверджено технічну документацію зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) із земель колективної власності членів колишнього Сільськогосподарського підприємства "Нива" та вирішено виділити у натурі (на місцевості) земельні частки (паї) єдиним масивом згідно з додатком. Зобов'язано видати 1091 громадянину - власнику земельних часток (паїв) державні акти на право приватної власності на землю замість сертифікатів на право на земельну частку (пай);

- додатком № 1 до розпорядження від 26.04.2004 № 175 затверджено список громадян - власників земельних сертифікатів на земельну частку (пай) членів колишнього сільськогосподарського підприємства "Нива" в межах Гвинтівської сільської ради Буринського району, яким передано у приватну власність земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- 05.05.2004 земельні частки (паї) передано власникам сертифікатів на право земельну частку (пай) із земель колективної власності Сільськогосподарського підприємства "Нива", про що складено відповідний акт про передачу та прийом земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості), згідно з яким за бажанням громадян (протокол загальних зборів власників права на земельну частку (пай) відповідно до пункту 9 перехідних положень Земельного кодексу України виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) здійснено єдиним масивом.

4.9. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що установлені у справі обставини свідчать, що угіддя, які перебували у колективній власності колишнього Сільськогосподарського підприємства "Нива", були розпайовані між учасниками цього підприємства, про що вони отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок, розподілені між власниками земельних часток (паїв), а у подальшому були виділені громадянам у натурі (на місцевості) єдиним масивом. Тобто земельні ділянки набули правового статусу розподілених земельних ділянок (паїв), які до моменту отримання державного акта на право власності класифікуються як невитребувані.

4.10. Суди також установили, що як убачається із плану земельної ділянки, який є додатком до оспорюваного договору оренди, особи, земельні частки (паї) яких було передано у користування СФГ "Рябоконь" за спірним договором оренди із зазначенням їх номерів, отримали сертифікати та взяли участь у розподілі земельних ділянок. Всі особи, земельні паї яких на теперішній час перебувають у користуванні СФГ "Рябоконь" на підставі спірного договору оренди (згідно зі списком, наданим Буринською райдержадміністрацією), також отримали сертифікати на земельні ділянки (паї) та взяли участь у розподілі паїв, що підтверджується списком осіб, які отримали сертифікати, та протоколом № 1 загальних зборів від 06.02.2004.

За змістом розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній як на час укладення оспорюваного договору від 04.07.2006, так і на час розгляду справи судами) громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів із дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Отже, як зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, у контексті наведених норм законодавства сертифікати на право на земельну частку (пай) прирівняні до правовстановлюючих документів і засвідчують право власників таких сертифікатів, які взяли участь у розподілі земельних часток, самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися земельною часткою (паєм).

При цьому, виходячи зі змісту статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" і пункту 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122, нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) передаються у розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі розпорядження голови Буринської райдержадміністрації від 22.06.2006 № 280 СФГ "Рябоконь" за спірним договором від 04.07.2006 № 63 передано земельну ділянку загальною площею 78,08 га, у тому числі 78,08 га ріллі, із земель невитребуваних паїв.

Разом із цим суди дійшли висновку, що кожний власник, маючи сертифікат, вправі у будь-який час одержати свою частку (пай) землі, передання в оренду розподілених земельних часток (паїв) фізичних осіб, які мають сертифікат на право на земельну частку (пай), може зачіпати інтереси лише осіб, яким вони належать, тобто тільки пайщиків, та може мати негативні наслідки лише для них.

За змістом оспорюваного договору від 04.07.2006 № 63, з урахуванням додаткової угоди від 12.09.2013 № 28 до нього, земельні ділянки передаються в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками свідоцтва про право власності на нерухоме майно на земельну ділянку, а орендар у разі появи спадкоємців та оформлення спадщини на невитребувані земельні частки (паї) вносить відповідні зміни до договору оренди землі.

Суди дійшли висновку, що передання в оренду земельних ділянок, які є предметом оспорюваного договору, не свідчить про порушення прав позивача, оскільки у разі якщо спірні земельні ділянки не перебуватимуть в оренді СФГ "Рябоконь", це не змінить правового статусу орендованих згідно з договорами, укладеними ФГ "Едельвейс-2007" у 2014 і 2015 роках із фізичними особами, земельних ділянок, а також не свідчить про набуття позивачем права користування іншими земельними ділянками, крім тих, які він орендує на договірних підставах.

4.11. Крім того, як установлено судами попередніх інстанцій, оскаржуваний у цій справі договір оренди від 04.07.2006 № 63 був предметом розгляду у справі № 920/945/15. Так, постановою Вищого господарського суду України від 30.03.2016 у справі № 920/945/15 залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.01.2016, якою скасовано рішення Господарського суду Сумської області від 17.09.2015, прийнято нове рішення, яким задоволено позов СФГ "Рябоконь" до Буринської райдержадміністрації та ФГ "Едельвейс-2007", визнано незаконним і скасовано розпорядження Буринської райдержадміністрації від 26.12.2014 № 644-ОД "Про надання в оренду терміном на 10 років ФГ "Едельвейс-2007" земельних ділянок невитребуваних часток (паїв) за межами населених пунктів на території Гвинтівської сільської ради", визнано недійсним договір оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 26.12.2014 № 46, оскільки оскаржуване розпорядження ухвалено, а оспорюваний договір укладено до закінчення строку дії, зокрема, договору оренди від 04.07.2006 № 63 (зі змінами та доповненнями), згідно з якими земельні ділянки перебували в оренді у СФГ "Рябоконь".

4.12. Суди попередніх інстанцій також установили, що 15.04.2016 між Буринською райдержадміністрацією і СФГ "Рябоконь" до спірного договору від 04.07.2006 № 63 укладено додаткову угоду № 6, якою внесено зміни, зокрема, до пункту 2 цього договору щодо зміни площі орендованої земельної ділянки з 74,5147 га на 56,7110 га. Таке зменшення площі орендованих СФГ "Рябоконь" земельних ділянок, за твердженням Буринської райдержадміністрації, відбулося на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 № 119 "Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)", внаслідок виключення із переліку невитребуваних паїв, які надано в оренду СФГ "Рябоконь", паїв НОМЕР_1 і НОМЕР_2, власниками яких є громадяни ОСОБА_5 та ОСОБА_6

4.13. Ураховуючи наведені положення законодавства та установлені судами обставини справи, зокрема щодо недоведеності позивачем у цьому випадку порушення його прав і законних інтересів, колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ФГ "Едельвейс-2007".

4.14. Крім того, як убачається зі змісту позовної заяви, ФГ "Едельвейс-2007" звертаючись із позовом до суду, обґрунтувало свої вимоги тим, що перебування земельних ділянок в оренді СФГ "Рябоконь" перешкоджає позивачеві користуватися земельними ділянками, які він орендує у фізичних осіб та які розташовані у масиві земельних ділянок, орендованих СФГ "Рібоконь".

Натомість суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що чинним законодавством визначено порядок встановлення земельного сервітуту, який, у тому числі, передбачає ініціювання заінтересованою особою питання щодо встановлення сервітуту перед іншою особою. У разі недосягнення сторонами домовленості про його встановлення спір вирішується в судовому порядку. Проте доказів вжиття законодавчо передбачених заходів щодо встановлення земельного сервітуту задля можливості користування позивачем земельними ділянками ФГ "Едельвейс-2007" не надало.

4.15. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. Ураховуючи наведені положення законодавства та встановлені судами обставини, зокрема щодо недоведеності позивачем наявності підстав для задоволення його позовних вимог, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення відповідають нормам матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Едельвейс-2007" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 і рішення Господарського суду Сумської області від 06.06.2018 у справі № 920/1121/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак