Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/1902/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Бучанської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2019 року (головуючий - Демидова А. М., судді - Корсак В. А., Владимиренко С. В.) і рішення Господарського суду Київської області від 04 жовтня 2019 року (суддя Горбасенко П. В.) у справі

за позовом Бучанської міської ради

до Ірпінської міської ради

про скасування державної реєстрації права власності

(за участю представників: позивача - Бєляков М.С., відповідача - Черкас А.В.)

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами

1. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 09.02.2006 № 3434-VI "Про віднесення селища Буча Київської області до категорії міст обласного значення" місто Буча набуло статусу міста обласного значення, внаслідок чого між Бучанською та Ірпінською міськими радами прийнято ряд рішень, які спрямовані на впорядкування правовідносин між містом Буча та містом Ірпінь.

2. Так, рішенням Ірпінської міської ради від 03.01.2007 № 321-11-V "Про передачу до комунальної власності територіальної громади міста Буча будівель та споруд охорони здоров`я розташованих в місті Буча" передано безоплатно в комунальну власність територіальної громади м. Буча будівлі та споруди охорони здоров`я, розташовані в місті Буча, зокрема будівлі та споруди Ірпінської міської лікарні по вул. Польова, 19.

3. Вказані будівлі та споруди охорони здоров`я прийнято у комунальну власність територіальної громади міста Буча на підставі рішення Бучанської міської ради від 03.01.2007 №2-1-У з одночасною передачею їх у тимчасове безоплатне користування відділу охорони здоров`я Ірпінської міської ради (рішення Бучанської міської ради від 03.01.2007 № 3-1-У).

4. Одночасно рішенням Ірпінської міської ради від 03.01.2007 № 324-11-V "Про забезпечення медичними послугами жителів м. Ірпінь" доручено Ірпінському відділу охорони здоров`я прийняти в безоплатне користування будівлі та споруди Ірпінської міської лікарні по вул. Польова, 19.

5. Однак у подальшому Ірпінська міська рада рішеннями від 18.09.2007 № 855-26-V та № 856-26-V частково зупинила дію двох власних рішень: (1) від 03.01.2007 № 324-11-V в частині прийняття в безоплатне користування Ірпінським відділом охорони здоров`я будівель та споруд охорони здоров`я та (2) від 03.01.2007 № 321-11-V в частині передачі безоплатно в комунальну власність територіальної громади м. Буча, зокрема будівель та споруд Ірпінської міської лікарні по вул. Польова, 19.

6. Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.11.2008 № 283/41 (з урахуванням його ж рішення від 28.04.2009 №100/10) дозволено КП КОР "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" оформити та видати свідоцтво про право власності територіальної громади міста Ірпеня в особі Ірпінської міської ради на будівлі і споруди Ірпінської міської лікарні згідно з переліком.

7. На підставі рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.11.2008 № 283/41 (з урахуванням змін, внесених рішенням від 28.04.2009 № 100/10) Ірпінською міською радою 22.07.2015 оформлено свідоцтво про право власності за № 41021038 на нерухоме майно на єдиний майновий комплекс Комунального закладу "Ірпінська центральна міська лікарня" у м. Буча по вул. Польова, 19 (далі -спірний майновий комплекс). Державну реєстрацію права комунальної власності за відповідачем на спірний майновий комплекс проведено 04.07.2015 за №10504410.

8. У лютому 2019 року Комунальне некомерційне підприємство "Ірпінська центральна міська лікарня" Ірпінської міської ради звернулося до Бучанської міської ради за дозволом на розробку проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки, на якій розташовані будівлі Ірпінської міської лікарні за адресою: м. Буча, вул. Польова, 19.

Короткий зміст позовних вимог

9. У липні 2019 року Бучанська міська рада (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Ірпінської міської ради (далі - відповідач) про (1) визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 22921574 від 16.07.2015 на єдиний майновий комплекс у м. Буча по вул. Польова, 19; (2) скасування запису про державну реєстрацію прав № 10504410 від 04.07.2015; (3) скасування свідоцтва про право власності № 41021038 від 22.07.2015.

10. Позивач зазначив, що спірний майновий комплекс розташований в адміністративних межах міста Буча та переданий у власність територіальної громади міста Буча на підставі рішення відповідача від 03.01.2007 № 321-11-V. Проте відповідач у 2015 році всупереч власному рішенню від 2007 року, а отже незаконно, зареєстрував право комунальної власності на спірний майновий комплекс за собою, чим порушив набуте раніше у встановленому порядку право власності позивача. Про факт державної реєстрації права комунальної власності відповідача позивач довідався тільки в лютому 2019 року зі звернення КНП "Ірпінська центральна міська лікарня" щодо оформлення права користування земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій

11. Рішенням Господарського суду Київської області від 04 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2019 року, в позові відмовлено повністю.

12. Суди попередніх інстанцій констатували не доведення позивачем порушення з боку відповідача його речового права, на захист якого подано даний позов. Так, на момент прийняття рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.11.2008 № 283/41 та проведення державної реєстрації права комунальної власності відповідача на спірний майновий комплекс були чинними рішення останнього від 18.09.2007 № 855-26-V та № 856-26-V про зупинення дії рішень про передачу спірного майнового комплексу до комунальної власності міста Буча, тобто були відсутні будь-які правові перешкоди для реєстрації права власності відповідача на спірне майно.

12.1. Судами також встановлено, що фінансування діяльності Ірпінської центральної міської лікарні в м. Буча здійснюється за рахунок коштів бюджету міста Ірпінь, тобто саме відповідач несе тягар утримання належного йому майна (стаття 322 Цивільного кодексу України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача який подав касаційну скаргу (узагальнено)

14. Судами не враховано, що відповідач не приймав рішення про набуття територіальною громадою міста Ірпеня права комунальної власності на спірний майновий комплекс, а рішення виконкому Ірпінської міської ради від 25.11.2008 № 283/41 не є правовстановлюючим документом для набуття об`єкта нерухомості у власність, що підтверджується правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17. Неврахування цих обставин призвело до неправильного застосування судами норм статей 26, 29, 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 24 та 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки підстави для державної реєстрації права власності відповідача були відсутні.

15. Безпідставним є посилання судів на обставину фінансування спірного майнового комплексу з бюджету міста Ірпеня, оскільки ця обставина жодним чином не свідчить про майнові права відповідача на спірний майновий комплекс та не може підміняти правовстановлюючі документи на право власності. При цьому слід розмежовувати правовий статус спірного майнового комплексу, як нерухомого майна, яке належить позивачу, і діяльність на базі цього майна Комунального некомерційного закладу "Ірпінська центральна міська лікарня", який підпорядковується та фінансується відповідачем, як засновником.

Щодо відзиву на касаційну скаргу

16. 09.04.2020 до Верховного Суду відповідачем подано відзив на касаційну скаргу та клопотання про поновлення строку для подання відзиву з тих підстав, що про ухвалу Верховного Суду від 28.02.2020 про відкриття касаційного провадження останній дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень 24.03.2020, тоді як судом було встановлено строк для подання відзиву до 27.03.2020.

17. Верховний Суд не визнає дану причину поважною, оскільки ухвала Верховного Суду від 28.02.2020 була отримана відповідачем 05.03.2020, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0101614940132. Отже, відповідач мав достатньо часу для підготовки відзиву у встановлений судом строк, жодних об`єктивних перешкод для вчинення процесуальної дії у межах строку заявником не наведено. У зв`язку з чим Верховний Суд клопотання про поновлення строку для подання відзиву відхиляє, відзив Ірпінської міської ради на касаційну скаргу залишає без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

18. За змістом статей 15 та 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.

19. Метою звернення позивача з даним позовом є захист набутого за його твердженням ще в 2007 році права комунальної власності на спірний майновий комплекс внаслідок передачі містом Ірпінь цього майна у власність територіальної громади міста Буча. Порушення свого права позивач вбачає в оформленні шляхом здійснення державної реєстрації у 2015 році речового права на спірне майно за територіальною громадою міста Ірпеня (в особі відповідача). Отже, за змістом заявленого позову між містом Буча та містом Ірпінь має місце спір про право власності на нерухоме майно.

20. Згідно із частинами 1, 4 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

21. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

22. У статті 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

23. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, у тому числі на нерухоме майно, є наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача щодо нерухомого майна, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права.

24. Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному позивачем.

25. Статтею 329 цього Кодексу передбачено, що юридична особа публічного права (до якої належать обидві сторони даного спору) набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

26. Так, згідно зі статтею 182 ЦК України (у редакції, чинній станом на 2007 рік) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

27. У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 статті 317 ЦК України, у тому числі й право володіння.

28. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (тут і надалі в редакції, чинній станом на 2007 рік, Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

28.1. Стаття 3 Закону визначала принципи державної реєстрації, відповідно до яких, зокрема речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом; правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону.

28.2. Статтею 4 Закону встановлено, що обов`язковою є державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема права власності на нерухоме майно.

29. У період з 2007 по 2015 роки (тобто з моменту, з якого позивач вважає себе власником спірного майна і до моменту реєстрації права власності на це майно за відповідачем) законодавство, яким врегульовано порядок оформлення речових прав на нерухоме майно, неодноразово змінювалось, проте зі збереженням законодавцем загальних вимог щодо обов`язковості здійснення державної реєстрації речового права, тобто визнання правопорядком, як завершальної стадії юридичного складу набуття особою права власності на нерухоме майно.

30. Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постановах від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19.

31. Наведене є втіленням запровадженого в Україні у сфері обігу нерухомості "принципу внесення", в силу якого право, яке підлягає реєстрації, виникає в момент такої реєстрації. Відповідний правовстановлюючий документ (правочин (договір), акт тощо) є підставою для переходу до особи прав на нерухомість, тобто породжує відповідні зобов`язання з передачі майна, а безпосередньо набуття особою усіх повноважень власника (володіння, користування, розпорядження) відбувається в момент внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права.

32. Судами встановлено, що позивач, стверджуючи про набуття права власності на спірний майновий комплекс ще у 2007 році, не надав доказів вчинення ним станом на момент звернення з позовом передбаченого чинним законодавством комплексу послідовних юридично значимих дій з оформлення відповідного речового права, які б свідчили про завершення юридичного складу набуття повноважень власника нерухомого майна, тоді як відповідач оформив та здійснив державну реєстрацію права комунальної власності на спірний майновий комплекс у 2015 році.

33. Верховний Суд звертає увагу, що в даному випадку між позивачем та відповідачем існує не вирішений у встановленому порядку (зокрема із застосуванням визначеного ЦК України механізму визнання права власності) спір про право власності на об`єкт нерухомого майна. Проте позивач шляхом подання даного позову намагається оспорити право власності відповідача виключно у площині здійснення похідних реєстраційних дій щодо майна. Зазначене з огляду на визначений законодавством порядок набуття речових прав на нерухомість та принцип диспозитивності господарського судочинства (стаття 14 ГПК України) унеможливлює вирішення такого спору судом по суті при розгляді заявлених позовних вимог.

34. У зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки Бучанська міська рада в межах розгляду даного спору не довела набуття у встановленому законодавством порядку речового права, на захист якого подано даний позов і що державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за Ірпінською міською радою порушує таке речове право позивача.

35. Більше того, задоволення заявленого позову без вирішення по суті спору про право власності між сторонами не тільки не матиме наслідком поновлення прав позивача, а й призведе до стану правової невизначеності щодо спірного нерухомого майна внаслідок вилучення з державного реєстру відповідного реєстраційного запису щодо власника цього майна, на базі якого функціонує комунальний заклад охорони здоров`я - міська лікарня, що само по собі може призвести до негативних соціальних наслідків для мешканців населених пунктів, яких обслуговує відповідний заклад охорони здоров`я.

36. За таких обставин та у силу приписів статті 328 ЦК України Верховний Суд не розглядає по суті доводи касаційної скарги в пунктах 14, 15 Постанови, оскільки недоведення позивачем набуття відповідного речового права, на захист якого подано позов, унеможливлює оспорювання правомірності набуття такого права відповідачем у межах даного спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

37. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

38. Керуючись положеннями статті 311 ГПК України Верховний Суд вважає за необхідне рішення судів першої й апеляційної інстанцій змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Водночас касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Щодо судових витрат

39. За змістом пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

40. Зважаючи на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими в задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 08.02.2020), Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Бучанської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2019 року і рішення Господарського суду Київської області від 04 жовтня 2019 року у справі № 911/1902/19 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції даної постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.