Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.05.2018 року у справі №908/1846/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/1846/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Вронська О.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача - Перцева Д.П., Крутя Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Запорізької області

(суддя - Ярешко О.В.)

від 27.11.2017

та постанову Донецького апеляційного господарського суду

(головуючий - Сгара Е.В., судді - Дучал Н.М., Мартюхіна Н.О.)

від 16.04.2018,

за позовом ОСОБА_1

до публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"

про стягнення заборгованості по дивідендам

В С Т А Н О В И В:

13.09.2017 до Господарського суду Запорізької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго" про стягнення заборгованості по нарахованим та несплаченим дивідендам за 1999 - 2000 роки. Судом розглядалися позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по нарахованим і несплаченим дивідендам за 1999 рік у сумі 16 075,66 грн та за 2000 рік у сумі 3 458,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що позивач був акціонером ВАТ "Дніпроенерго" та володів його простими акціями. Загальними зборами акціонерів ВАТ "Дніпроенерго", правонаступником якого є ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго", прийняті рішення про виплату дивідендів за результатами роботи товариства за 1999, 2000 роки, що оформлені протоколами від 28.03.2000 № 1 та від 27.03.2001 № 1. Однак нараховані дивіденди позивачу виплачені не були.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.11.2017 відмовлено в задоволенні позову. Приймаючи рішення господарський суд дійшов висновків, що позовна давність за позовними вимогами про стягнення дивідендів за 1999, 2000 роки спливла.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.04.2018 рішення Господарського суду Запорізької області від 27.11.2017 залишено без змін.

14.05.2018 ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Стверджує, що наявна в матеріалах справи копія Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ "Дніпроенерго", затвердженого рішенням спостережної ради ВАТ "Дніпроенерго" від 03.08.1998, є неналежним доказом щодо встановлення дати коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, з огляду на відсутність у відповідача оригіналу вказаного документу. Суд апеляційної інстанції не дослідив обставини зупинення перебігу позовної давності внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі Господарського суду Запорізької області № 5/5/466 про банкрутство ВАТ "Дніпроенерго".

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Зазначає, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції віднайшов оригінал Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів, може надати його для огляду, у зв'язку з чим посилання скаржника, що наявна в матеріалах справи його копія є неналежним доказом є безпідставними. Стверджує, що позивач не звертався до суду з кредиторськими вимогами у справі № 5/5/466 про банкрутство ВАТ "Дніпроенерго". Справа про банкрутство № 5/5/466 була припинена ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.10.2007, а ОСОБА_1 звернулась з позовом про стягнення дивідендів лише у 2017 році, що свідчить про сплив позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Предметом спору у цій справі є вимога про стягнення заборгованості по нарахованим та несплаченим дивідендам за 1999-2000 роки, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми матеріального права, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема Закон України "Про господарські товариства" N 1576-XII від 19 вересня 1991 року.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про господарські товариства" акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ч. 1 ст. 27 Закону України "Про господарські товариства").

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 цього Закону.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про господарські товариства" статут акціонерного товариства, крім відомостей, вказаних у статті 4 цього Закону, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

Згідно п. "д" ч. 5, ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів належить: повноваження щодо затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають, зокрема, право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Як встановлено господарськими судами та вбачається з редакції статуту відповідача від 18.04.2013 ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго" є правонаступником ВАТ "Дніпроенерго".

Згідно з протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ "Дніпроенерго" № 1 від 28.03.2000, за результатами роботи товариства за 1999 рік акціонерами було прийнято рішення про виплату дивідендів в сумі 110 834 тис. грн відповідно до Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ "Дніпроенерго".

Згідно з протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ "Дніпроенерго" № 1 від 27.03.2001, за результатами роботи товариства за 2000 рік акціонерами було прийнято рішення про виплату дивідендів в сумі 27 480 тис. грн відповідно до Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ "Дніпроенерго".

Пунктами 4.3.1, 4.3.2 статуту ВАТ "Дніпроенерго" (в редакції чинній на момент проведення загальних зборів акціонерів 28.03.2000 та 27.03.2001) визначено право акціонерів - власників простих акцій товариства, брати участь у розподілі прибутку товариства та отримувати дивіденди; отримувати інформацію про діяльність товариства.

Пунктом 7.3.2 статуту ВАТ "Дніпроенерго" (в редакції чинній на момент проведення загальних зборів акціонерів 28.03.2000 та 27.03.2001), визначено, що дивідендом є частина прибутку товариства, яка підлягає розподілу між акціонерами. Дивіденди на прості акції сплачуються акціонерам пропорційно до загальної кількості належних їм акцій. За рішенням загальних зборів акціонерів дивіденди на прості акції можуть сплачуватися раз на рік шляхом перерахування коштів на рахунок акціонера або іншим чином за рішенням загальних зборів. Порядок нарахування та виплати дивідендів на прості акції визначається відповідним положенням.

Відповідно до п.п. 1.1, 2.2, 2.3, 2.4 Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ "Дніпроенерго", затвердженого рішенням спостережної ради ВАТ "Дніпроенерго" від 03.08.1998, акціонер ВАТ "Дніпроенерго" має право на одержання частини прибутку товариства у вигляді дивіденду. Рішення про виплату дивідендів приймається загальними зборами за поданням його правління. Прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів означає, що дивіденди товариства об'явлені. Дивіденди акціонерам виплачуються за підсумками фінансового року.

Правління на підставі рішення загальних зборів оголошує розмір дивідендів і дату початку їх виплати акціонерам, а також дату дивідендного обліку на умовах, визначених п. 3.8 цього положення. Датою початку виплати дивідендів та датою дивідендного обліку встановлюється 20 квітня року, наступного за звітним (п. 3.1 Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ "Дніпроенерго").

Товариство починає виплату дивідендів з дати початку виплати дивідендів на підставі підготовлених відомостей виплати дивідендів, з урахуванням податків, передбачених чинним законодавством (п. 3.12 Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ "Дніпроенерго").

Зважаючи на вказані обставини, умови статуту ВАТ "Дніпроенерго" (в редакції чинній на момент проведення загальних зборів акціонерів 28.03.2000 та 27.03.2001) та Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ "Дніпроенерго" від 03.08.1998, датою початку виплати дивідендів за 1999 рік є 20 квітня 2000 року, датою початку виплати дивідендів за 2000 рік є 20 квітня 2001 року, про що було правильно вказано господарськими судами.

У листі ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго" від 09.06.2017 №1/2017 зазначено, що сума нарахованих дивідендів за результатами роботи товариства у 1999 та 2000 роках складає: 1999 рік - 110 834 тис. грн фонд виплати дивідендів, дивіденди на одну акцію - 28,25 грн; 2000 рік - 27 480 тис. грн фонд виплати дивідендів, дивіденди на одну акцію - 7,00 грн.

ОСОБА_1 станом на 20.04.2000 була власником 599 акцій, а станом на 20.04.2001 - власником 520 акцій ВАТ "Дніпроенерго", про що свідчать реєстри власників іменних цінних паперів (а.с. 59 - 67, т. 1).

Відповідачем доказів оплати позивачу дивідендів за 1999, 2000 роки суду не надано. Таким чином, відповідачем порушені права позивача на отримання частини прибутку (дивідендів) відповідача, рішення про виплату якої приймалося в той час, коли позивач був акціонером товариства.

Під час судового розгляду ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго" подало заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 37, т. 1), яка була прийнята до уваги господарським судом першої інстанції і в задоволенні позову було відмовлено з підстав спливу строку позовної давності. Вказана заява обґрунтована тим, що позивач був присутній на загальних зборах товариства 28.03.2000 та 27.03.2001, проте не заявляв вимоги про виплату дивідендів 17 років, що свідчить про сплив позовної давності.

Враховуючи строки існування правовідносин сторін правила щодо позовної давності були врегульовані Цивільним кодексом Української РСР 1963 року та Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно ст. 75 Цивільного кодексу Української РСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Статтею 76 Цивільного кодексу Української РСР встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

У ст. 256 Цивільного кодексу України вказано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За умовами ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Тобто перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Порушення суб'єктивного цивільного права позивача полягає у порушенні його корпоративних прав на отримання частини прибутку (дивідендів) відповідача.

Відповідно до реєстрів учасників зборів ОСОБА_1 була присутньою на загальних зборах акціонерів, які відбулися 28.03.2000 та 27.03.2001, що підтверджено позивачем у судових засіданнях у судах попередніх інстанцій. ОСОБА_1 зазначала, що голосувала на вказаних загальних зборах акціонерів, крім того, як працівник акціонерного товариства займалася документальною підготовкою до проведення загальних зборів, та їй було достеменно відомо про прийняття рішень про виплату акціонерам дивідендів за результатами роботи товариства у 1999 - 2000 роках.

Зважаючи на умови статуту ВАТ "Дніпроенерго" (в редакції чинній на момент проведення загальних зборів акціонерів 28.03.2000 та 27.03.2001) та Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ "Дніпроенерго" від 03.08.1998 перебіг позовної давності розпочався з наступного дня після початку виплати дивідендів, а саме: стосовно дивідендів за 1999 рік - з 21.04.2000, стосовно дивідендів за 2000 рік - з 21.04.2001.

Враховуючи те що, позивач звернувся з позовом до суду 12.09.2017, ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго" подало заяву про застосування позовної давності, Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, що у задоволенні позовних вимог про стягнення дивідендів за 1999 та 2000 роки має бути відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Цивільний кодекс України у статті 267 передбачає можливість визнання судом поважними причини пропуску позовної давності, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Вирішення питання щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними. Разом з тим, якщо пропуск позовної давності має місце зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, рішення про визнання поважними причини пропуску позовної давності може порушити принцип юридичної визначеності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Позивачем не наведено поважних причин пропуску позовної давності для звернення до суду та не надано жодних належних і допустимих доказів в таке підтвердження.

Довід касаційної скарги, що наявна в матеріалах справи копія Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ "Дніпроенерго", затвердженого рішенням спостережної ради ВАТ "Дніпроенерго" від 03.08.1998, є неналежним доказом, з огляду на відсутність у відповідача оригіналу вказаного документу, колегія суддів вважає таким, що спростовується матеріалами справи та зводиться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, які встановлені у ст. 300 ГПК України. Окрім того, відповідач неодноразово повідомляв суд, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції віднайшов оригінал Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ "Дніпроенерго" від 03.08.1998, може надати його для огляду до суду.

Аргумент скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив обставини зупинення перебігу позовної давності внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі Господарського суду Запорізької області № 5/5/466 про банкрутство ВАТ "Дніпроенерго" відхиляється Верховним Судом, оскільки, відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не обґрунтовувала апеляційну скаргу доводами про обставини провадження справи про банкрутство ВАТ "Дніпроенерго" № 5/5/466. Окрім того, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень провадження у справі № 5/5/466 про банкрутство ВАТ "Дніпроенерго" було припинено ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.10.2007 і, відповідно, вказана обставина не перешкоджала позивачу звернутись до суду, проте позивач звернувся з позовом у цій справі лише 12.09.2017.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 27.11.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.04.2018 у справі за № 908/1846/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

Г. Вронська