ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/1037/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.11.2016

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2018

у справі № 906/1037/16

за позовом Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток"

про стягнення 643140,74 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2016 року позивач - Дочірнє підприємство "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" про стягнення на свою користь 643140,74 грн, з яких 96998,40 грн боргу по орендній платі згідно договору оренди нерухомого майна № 01/11/13 від 01.11.2013, 173192,02 грн неустойки, 133891,02 грн боргу по орендній платі згідно договору оренди рухомого майна № 02/11/13 від 01.11.2013 та 239062,06 грн неустойки.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань за договорами оренди нерухомого та рухомого майна №01/11/13 від 01.11.2013 та №02/11/13 від 01.11.2013 щодо сплати орендної плати до дня повернення майна, внаслідок чого утворилась заборгованість з орендної плати, нарахована на підставі п. 3.5 вказаних договорів, за період з лютого 2015 року по 12 травня 2016 року, на яку нараховано неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24.11.2016 у справі №906/1037/16 позов Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" на користь Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - 96998,40 грн боргу по орендній платі згідно договору оренди нерухомого майна №01/11/13 від 01.11.2013, 173192,02 грн неустойки, 133891,02 грн боргу по орендній платі згідно договору оренди рухомого майна №02/11/13 від 01.11.2013 року, 239062,06 грн неустойки та 9647,11 грн судового збору.

Рішення мотивоване тим, що відповідач позов не оспорив, доказів сплати боргу не подав.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 рішення Господарського суду Житомирської області від 24.11.2016 у справі №906/1037/16 скасовано частково.

Відмовлено в стягненні орендної плати по договору оренди нерухомого майна №01/11/13 від 01.11.2013 за період березень 2015 року по травень 2016 року в сумі 92063,31 грн та по договору оренди рухомого майна №02/11/13 від 01.11.2013 за період з березня 2015 року по травень 2016 року в сумі 127078,96 грн, в решті рішення суду залишити без змін, викладено резолютивну частину рішення Господарського суду Житомирської області від 24.11.2016 в наступній редакції:

« 1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" на користь Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" борг по орендній платі за лютий 2015 року згідно договору оренди нерухомого майна №01/11/13 від 01.11.2013 в сумі 4935,09 грн; неустойку в сумі 173192,02 грн; боргу по орендній платі за лютий 2015 року згідно договору рухомого майна №02/11/13 від 01.11.2013 в сумі 6812,06 грн; неустойку в сумі 239062,06 грн та судовий збір в розмірі 6360,34 грн за подання позовної заяви.

3. В стягненні орендної плати за період з березня 2015 року по травень 2016 року по договору оренди нерухомого майна №01/11/13 від 01.11.2013 в сумі 92063,31 грн та договору оренди рухомого майна №02/11/13 від 01.11.2013 в сумі 127078,96 грн, відмовити.»

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4930,10 грн."

Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по орендній платі за лютий 2015 року у порядку і розмірі, передбаченому договорами.

В частині стягнення орендної плати за період з березня 2015 року по травень 2016 року зазначив про відмову з огляду на положення ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України щодо припинення зобов'язання з моменту набрання рішенням законної сили.

Зазначив, що неправильне застосування судом першої інстанції положень ч.2 ст. 785 ЦК України призвело до помилкового висновку про стягнення з відповідача, як орендаря, який не повернув майно з орендного користування з моменту розірвання договорів, одночасно орендної плати та неустойки за період з березня 2015 року по травень 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи.

У касаційній сказі Товариство з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 24.11.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 у справі № 906/1037/16 та направити справу на новий розгляд.

Вважає постанову апеляційного господарського суду в частині залишення без змін рішення місцевого господарського суду незаконною, необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такою, що суперечить принципам справедливості, доброчесності, розумності та моральним засадам суспільства тощо..

Згідно з доводами касаційної скарги, суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази, зокрема щодо своєчасного звільнення відповідачем орендованого приміщення та несвоєчасного, з вини позивача, підписання акту прийому-передачі, що є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

Від позивача - Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" надійшов відзив на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" з проханням скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 та залишити в силі рішення Господарського суду Житомирської області від 24.11.2016.

Зауважує, що посилання апеляційного господарського суду на правові позиції Верховного Суду, викладі в постанові від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 щодо неможливості одночасного стягнення орендної плати і неустойки у розмірі подвійної орендної плати відповідно до ч 2 ст. 785 ЦК України свідчить про порушення принципу неприпустимості зворотної дії, оскільки правові позиції сформовані в 2018 році, в той час як спірні правовідносини відбувались протягом 2013-2015 роках.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції.

Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності дотримання та застосування господарським апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі з лютого 2015 року по 12 травня 2016 року, що становить в загальній сумі 230889,42 грн, з яких 96998,40 грн боргу по орендній платі згідно договору оренди нерухомого майна №01/11/13 від 01.11.2013, 133891,02 грн боргу по орендній платі згідно договору оренди рухомого майна №02/11/13 від 01.11.2013 та 412251,72 грн неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення нерухомого та рухомого майна.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.11.2013 між Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" укладені договір оренди нерухомого майна №01/11/13 та договір оренди рухомого майна №02/11/13.

Пунктом 1.1 договору оренди нерухомого майна № 01/11/13 від 01.11.2013 передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування: нерухоме майно, згідно переліку.

Згідно пункту 3.1 вказаного договору, орендна плата визначається на підставі незалежної оцінки, за річною орендною ставкою - 18% і становить за базовий місяць розрахунку (наступний за місяцем, на дату якого виконана незалежна оцінка - жовтень 2013 року) - 3018,59 (без ПДВ).

У відповідності до пункту 1.1 договору оренди рухомого майна №02/11/13 від 01.11.2013, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування: рухоме майно (згідно переліку).

Пунктом.3.1 даного договору встановлено, що орендна плата становить 4166,66грн. (без ПДВ) щомісяця.

У зв'язку з тим, що відповідач не виконував свої договірні зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати, позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовами про розірвання договору оренди нерухомого майна № 01/11/13 від 01.11.2013 та договору оренди рухомого майна №02/11/13 від 01.11.2013 стягнення заборгованості по орендній платі і штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.03.2015 у справі №906/1662/14, зокрема, розірвано договір оренди нерухомого майна № 01/11/13 від 01.11.2013 та зобов'язано ТОВ "Тригірський маєток" у 15-денний строк з дня набрання рішенням законної сили звільнити орендоване приміщення. Повний текст рішення господарського суду складений 13.03.2015.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.03.2015 у справі №906/1726/14 розірвано договір оренди рухомого майна № 02/11/13 від 01.11.2013 та зобов'язано ТОВ "Тригірський маєток" передати ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги". Повний текст рішення від 04.03.2015 у справі №906/1726/14 складений 11.03.2015.

Згідно з ч. 5 ст. 85 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дані судові рішення не оскаржувалися до апеляційної та касаційної інстанції, рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2015 у справі №906/1662/14 та від 04.03.2015 у справі №906/1726/14 з урахуванням вихідних днів набрали законної сили 23.03.2015.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1, 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Частиною п`ятою ст. 188 ГК України передбачено, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

У відповідності до частин 2, 3 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Судами встановлено, що рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2015 у справі №906/1662/14 та від 04.03.2015 у справі №906/1726/14 в частині повернення рухомого та нерухомого майна виконано відповідачем 12.05.2016, що підтверджено актами державного виконавця прийому - передачі рухомого та нерухомого орендованого майна стягувачу, які складені державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції за участю стягувача та боржника.

При цьому зазначено про підтвердження матеріалами справи неповернення об'єкту оренди у період після розірвання договорів оренди №01/11/13 та №02/11/13 виключно з вини самого орендаря (відповідача), який добровільно не повернув і не намагався повернути об'єкт оренди позивачу, а продовжив користування орендованим майном допоки державний виконавець не вчинив дії щодо його примусового передання стягувачу. Вказані обставини відповідачем не спростовані.

Відтак, неповернення об'єктів оренди після розірвання договорів оренди виключно з вини самого орендаря (відповідача) є підставою для нарахування відповідачеві орендної плати у порядку і розмірі, передбаченому договором, до моменту розірвання договорів, згідно положень ст. 653 ЦК України.

Перевіривши висновки суду першої інстанції про нарахування неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, суд апеляційної інстанції встановив неправильне застосування положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, що призвело до одночасного стягнення з відповідача, як орендаря, який не повернув майно з моменту розірвання договорів, і орендної плати і неустойки за період з березня 2015 року по травень 2016 року.

За змістом ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Таким чином неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить положенням ст. 61 Конституції України.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 910/12949/16.

Встановивши, що рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2015 у справі №906/1662/14 та від 04.03.2015 у справі №906/1726/14 про розірвання договорів оренди нерухомого та рухомого майна, набрали законної сили 23.03.2015, апеляційний господарський суд обґрунтовано відмовив у стягненні орендної плати по договорами оренди нерухомого та рухомого майна за період з березня 2015 року по травень 2016 року (після розірвання договорів) та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення боргу по орендній платі за лютий 2015 року (користування майном до розірвання договорів) згідно договору оренди нерухомого майна №01/11/13 від 01.11.2013 в сумі 4935,09 грн та неустойку в сумі 173192,02 грн; боргу по орендній платі згідно договору рухомого майна №02/11/13 від 01.11.2013 в сумі 6812,06 грн та неустойку в сумі 239062,06 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам щодо неповернення об'єкту оренди після розірвання договорів оренди №01/11/13 та №02/11/13 по 12.05.2015 виключно з вини самого орендаря (відповідача), доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості по орендній платі за період користування орендованим майном до моменту розірвання договорів, а також неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна за період користування майном після розірвання договорів, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Звертаючись з касаційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" не спростувало висновки суду апеляційної інстанцій, не довело порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятої ним постанови.

Аргументи касаційної скарги щодо неналежного дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, зокрема щодо своєчасного звільнення відповідачем орендованого приміщення та несвоєчасного, з вини позивача, підписання акту прийому-передачі, судова колегія вважає безпідставними, враховуючи позицію Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994. хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, цей обов'язок не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

Питання пов'язаності із встановленням судами попередніх інстанцій обставин справи не можуть бути предметом розгляду в суді касаційної інстанції згідно положень частини другої ст. 300 ГПК України, за яким суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження позивача про порушення судом апеляційної інстанції принципу неприпустимості зворотної дії у зв'язку з посилання у даній справі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 13.02.2018 року у справі №910/12949/16 ґрунтуються на невірному тлумаченні норм змісту і сутності правових норм.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дєло" та Штекель проти України", у судовому рішенні національного суду є можливим посилання на судові рішення українських судів, у яких суди схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, якими врегульовано подібні відносини, або у яких був загальний підхід національних судів у таких справах та вбачається, що відповідне тлумачення або загальний підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття судового рішення зі спору у подібних відносинах.

Відповідно до частини 1 ст. 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування не вбачається.

Судові витрати

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригірський маєток" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 у справі №906/1037/16 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець