Історія справи

Постанова КГС ВП від 17.04.2025 року у справі №910/13689/22
Постанова КГС ВП від 30.10.2025 року у справі №910/13689/22
Постанова КГС ВП від 13.11.2024 року у справі №910/13689/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/13689/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 у справі

за заявою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість

у справі № 910/13689/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Канбуд"

до: ОСОБА_1 ; Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг"

про стягнення 16 357 389, 43 грн,

заінтересовані особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 .

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КАНБУД" (далі - ТОВ "Канбуд") звернулося до суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідача, боржник, скаржник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг" (ТОВ "ФБХ") про солідарне стягнення 7 605 351,55 грн заборгованості та 8 752 037,88 грн штрафу.

1.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі № 910/13689/22 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ "ФБХ" на користь ТОВ "Канбуд" 7 605 351,55 грн основного боргу, 8 752 037,88 грн штрафу. Стягнуто з ТОВ "ФБХ" на користь ТОВ "Канбуд" 245 360,84 грн судового збору.

1.3. На виконання зазначеного рішення Господарським судом міста Києва 25.12.2023 видані накази.

1.4. На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича (далі - Приватний виконавець) перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1, до складу якого входять:

ВП № НОМЕР_2 від 03.10.2023 з примусового виконання наказу № 910/2552/23 від 27.09.2023, виданого Господарським судом міста Києва про стягнення солідарно з громадянина України ОСОБА_1 та ТОВ "ФБХ" на користь ТОВ "КАНБУД" 2 285 659,82 грн заборгованості та 1 224 686,47 грн штрафу;

ВП № НОМЕР_3 від 02.11.2023 з примусового виконання наказу № 910/10907/23 від 26.10.2023, виданого Господарським судом міста Києва про стягнення з солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ "ФБХ" на користь ТОВ "Кан Сіті" заборгованості у розмірі 1 800 815,43 грн та 900 407,72 грн штрафу;

ВП № НОМЕР_4 від 08.11.2023 з примусового виконання наказу № 910/14178/22 від 31.10.2023, виданого Господарським судом міста Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ "ФБХ" на користь ТОВ "КАНБУД" 2 496 256,93 грн заборгованості, 2 587 083,30 грн штрафу та 76 250,10 грн судового збору;

ВП № НОМЕР_5 від 08.01.2024 з примусового виконання наказу № 910/13689/22 від 25.12.2023, виданого Господарським судом міста Києва про стягнення солідарно з громадянина України ОСОБА_1 та ТОВ "ФБХ" на користь ТОВ "КАНБУД" 7 605 351,55 грн основного боргу, 8 752 037,88 грн штрафу.

1.5. Приватний виконавець Гненний Д. А. 25.10.2024 звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про надання дозволу на звернення стягнення на 3/4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

2. Стислий виклад судових рішень попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.11.2024 (суддя Гумега О. В.) заяву із доданими до неї документами повернув приватному виконавцю Гненному Д. А. на підставі частини третьої статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 24.02.2025 (колегія суддів у складі: Ходаківська І. П. (головуючий), Владимиренко С. В., Демидова А. М.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 скасував; матеріали справи № 910/13689/22 у частині розгляду заяви (подання) приватного виконавця Гненного Д. А. від 25.10.2024 про встановлення порядку виконання рішень в межах зведеного виконавчого провадження та надання дозволу про звернення стягнення на частину квартири, в якій зареєстровані малолітні діти, передав на розгляд до Господарського суду міста Києва.

3. Стислий виклад вимог касаційної скарги

3.1. ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 у справі № 910/13689/22 та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.11.2024.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України.

4.1.2. На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статей 13, 18 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) та статті 331 ГПК України.

4.1.3. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові порушив принцип юридичної визначеності та остаточності судового рішення, яке набрало законної сили. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції за неповного з`ясування обставин справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

4.1.4. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що приписами статті 331 ГПК України, на підставі якої подано заяву, не передбачено права господарського суду на надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти.

4.1.5. Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишились обставини, зокрема, що приватний виконавець Гненний Д. А. в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі статей 13, 18 Закону № 1404-VIII та статті 331 ГПК України вже звертався до суду із аналогічними заявами (поданнями) - про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти.

4.1.6. У поданих до суду заявах приватним виконавцем фактично змінювалося лише формулювання вимог, однак не змінювалися підстави подання таких заяв - відсутність згоди органу опіки і піклування на реалізацію об`єкта нерухомого майна, в якому зареєстровані діти.

4.1.7. Суд апеляційної інстанції не врахував, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2024, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 вже було відмовлено у прийнятті до розгляду заяви приватного виконавця Гненного Д. А. про визнання неправомірною відмови органу опіки та піклування про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти.

4.1.8. Скаржник вважає, що в означеній ухвалі суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції судами у повній мірі надана оцінка доводам приватного виконавця зазначеним на обґрунтування заяви, а тому, за відсутності іншого обґрунтування і підстав ніж ті які вже були наведені у попередніх заявах, та які вже розглянуті судами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого і законного висновку про те, що подання приватним виконавцем повторно (втретє) такої заяви до суду є зловживанням процесуальними правами.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Приватний виконавець Гненний Д. А. у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи і просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін.

4.2.2. Інші учасники спору не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

5.1. На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі № 910/13689/22 Господарським судом міста Києва 25.12.2023 видано накази.

5.2. Крім того, на розгляді у Господарському суді міста Києва перебували справи № 910/2552/23, № 910/10907/23, № 910/14178/22 за позовом ТОВ "Канбуд" до ОСОБА_1 та ТОВ "ФБХ" про солідарне стягнення заборгованості.

5.3. Примусове виконання рішень в означених вище справах та у справі, що розглядається відбувається в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1.

5.4. Приватний виконавець Гненний Д. А. 09.04.2024 звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою (поданням) про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість (3/4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , право на користування якою мають діти (від 09.04.2024 вх. № 07-10/3628/24).

5.5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 заяву (подання) приватного виконавця Гненного Д. А. про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти, повернуто без розгляду, оскільки заяву подано без додержання вимог пунктів 1, 3 частини першої, другої статті 170 ГПК України.

5.6. У подальшому 22.05.2024 приватний виконавець Гненний Д. А. звернувся до суду із заявою (поданням) про визнання неправомірною відмову органу опіки та піклування (Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації ) у наданні дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість (3/4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), право на користування якою мають діти.

5.7. Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.06.2024 відмовив у прийнятті заяви (подання) приватного виконавця Гненного Д. А. про визнання неправомірною відмову органу опіки та піклування у наданні дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти.

5.8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д. А. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 910/13689/22 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі №910/13689/22 залишено без змін.

5.9. Приватний виконавець Гненний Д. А. 25.10.2024 звернувся до суду із заявою (поданням) про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти.

5.10. У заяві приватний виконавець просив суд, зокрема:

- встановити порядок виконання рішень суду у справах № 910/2552/23, № 910/10907/23, № 910/14178/22, № 910/13689/22, що перебувають на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д. А. в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1;

- надати дозвіл на звернення стягнення на 3/4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

5.11. Заява аргументована посиланням на положення статей 1, 2, 18, 19, 48, 50 Закону № 1404-VIII, статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.06.2016 № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5), пункту 30 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), статті 331 ГПК України.

5.12. Приватний виконавець зазначав про те, що на виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження від 02.11.2023 № НОМЕР_1 (з примусового виконання наказів Господарського суду міста Києва № 910/2552/23 від 27.09.2023, № 910/10907/23 від 26.10.2023, № 910/14178/22 від 31.10.2023, № 910/13689/22 від 25.12.2023). У разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна звернення стягнення здійснюється на об`єкти нерухомого майна.

5.13. Передача на реалізацію нерухомого майна боржника, право власності або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

5.14. Однак, орган опіки і піклування не надав приватному виконавцю згоду на реалізацію 3/4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що і стало підставою для звернення до суду із вказаною заявою.

5.15. Суд першої інстанції визнав подання приватним виконавцем означеної заяви (подання) зловживанням процесуальними правами та повернув заяву приватному виконавцю Гненному Д. А. на підставі частини третьої статті 43 ГПК України.

5.16. У своїх висновках суд керувався тим, що питання про надання дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти, з тих самих підстав, вже вирішено судом шляхом постановлення судового рішення, яке є чинним.

5.17. Суд апеляційної інстанції скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу в частині вирішення заяви приватного виконавця на розгляд до Господарського суду міста Києва, виходив із того, що означена заява підлягає розгляду судом у порядку, встановленому статтею 331 ГПК України.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова апеляційного господарського суду, якою: скасовано ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви (подання) приватного виконавця без розгляду; матеріали справи в частині розгляду заяви (подання) від 25.10.2024 приватного виконавця про встановлення порядку виконання рішень в межах зведеного виконавчого провадження та надання дозволу про звернення стягнення на частину квартири, в якій зареєстровані малолітні діти, передані на розгляд до суду першої інстанції.

7.2. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.

7.3. Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

7.4. За змістом статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

7.5. Згідно із частиною першою статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

7.6. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

7.7. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).

7.8. Згідно із частиною другою статті 5 Закону № 1404-VIII приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.

7.9. У статті 10 Закону № 1404-VIII визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

7.10. За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

7.11. Відповідно до положень частин першої, шостої статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

7.12. Частиною п`ятої статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

7.13. Згідно з частиною першою статті 50 Закону №1404-VIII звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.

7.14. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії(частина перша статті 18 Закону №1404-VIII).

7.15. Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку № 2831/5 у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

7.16. У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII (пункт 28 розділу VIII Інструкції № 512/5). Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.

7.17. Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених статтями 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", від можливого порушення.

7.18. Отже, враховуючи вимоги Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" та положення Інструкції № 512/5 державний або приватний виконавець у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, має обов`язок отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

7.19. Подібні за змістом висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 751/15667/15-ц, від 25.11.2019 у справі № 718/482/15-ц, від 15.02.2023 у справі № 2-537/11).

7.20. Відповідно до пунктів 66- 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.

7.21. У постанові від 15.02.2023 у справі № 2-537/11 Верховний Суд виснував, зокрема, що: "… законодавство України не визначає порядку надання органом опіки та піклування такої згоди.

З метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмови) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.

Під час розгляду такої заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини".

7.22. У постанові від 26.10.2021 у справі № 755/12052/19 Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у вирішенні питання: чи є відсутність згоди органу опіки та піклування при примусовому виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів підставою для висновку про неможливість державного або приватного виконавця вчиняти виконавчі дії щодо продажу такого майна, зазначила, зокрема, що:

"… Вимога про отримання дозволу Держвиконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону про охорону дитини, статтею 12 Закону про основи созахисту, від можливого порушення.

Якщо суд приймає рішення про солідарне стягнення з боржника та його поручителя коштів у рахунок погашення їх зобов`язань перед кредитором, то суд не досліджує питання прав тих чи інших осіб, які пов`язані з можливими об`єктами жилої нерухомості, які вже сам Держвиконавець відповідно до Закону про виконавче провадження визначає до реалізації, зокрема, на відкритих торгах для забезпечення виконання цього судового рішення. А відтак проведення такої реалізації майна, в тому числі спірної квартири, не контролюється судом допоки відповідні дії Держвиконавця не оскаржуються кимось з учасників виконавчого провадження чи іншими особами відповідно до закону.

Разом з тим повноваження Держвиконавця на мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов`язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону про виконавче провадження не відповідають широті повноважень та обов`язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон про виконавче провадження, такими повноваженнями Держвиконавця не наділяє. Також, наприклад, Держвиконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань Держвиконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.

Тому Держвиконавець не може самотужки забезпечити той самий рівень захисту відповідних прав неповнолітніх дітей, який може забезпечити суд реалізуючи, наприклад, статтю 39 Закону про іпотеку.

В зв`язку з цим, враховуючи вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.

Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти".

7.23. Наведені вище норми чинного законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду дають підстави дійти висновку, що державний чи приватний виконавець має обов`язок звернутися за дозволом до органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду.

7.24. Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

7.25. Відповідно до частин першої, третьої статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

7.26. Під час розгляду такої заяви (подання) суд і вирішує питання щодо можливості державним або приватним виконавцем вчиняти виконавчі дії щодо продажу такого майна. Вирішуючи ці питання суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

7.27. З огляду на наведене вище Суд зазначає про те, що суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на вимогах закону висновку про те, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звертатися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, і така заява повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому статтею 331 ГПК України.

7.28. Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що звернення приватного виконавця Гненного Д. А. до суду із заявою (поданням) від 25.10.2024 про встановлення порядку і способу виконання рішення, шляхом звернення стягнення на 3/4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , не є зловживанням процесуальними правами, а фактично є, діями, які вчиняються державним виконавцем у межах свої повноважень, з метою належного виконання судового рішення та задля усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду. Така заява фактично є заявою про встановлення чи зміну способу виконання рішення та підлягає розгляду судом по суті в порядку, встановленому статтею 331 ГПК України.

7.29. Наведене у повній мірі узгоджується та відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 04.10.2023 у справі № 925/362/20.

7.30. Аргументи касаційної скарги не спростовують наведеного вище та не доводять неправильного застосування або порушення судом апеляційної інстанції права при ухваленні оскаржуваної постанови.

7.31. У вирішенні доводів касаційної скарги щодо обґрунтованості висновків суду першої інстанції про наявність підстав для застосування положень частини третьої статті 43 ГПК України Суд зазначає таке.

7.32. Відповідно до частини першої статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

7.33. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (частина друга статті 43 ГПК).

7.34. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

7.35. Вирішуючи спірні питання означені скаржником колегія суддів вважає за необхідне звернутися до власних висновків, які викладені у постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та зазначити про те, що доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково. Основним критерієм для висновку про визнання дій зловживанням процесуальними правами є їх невідповідність завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а саме перешкоджання судочинству.

7.36. Колегія суддів вважає, що сам лише факт попереднього звернення приватного виконавця до суду із заявою яка містила вимоги, що не узгоджуються з приписами статті 331 ГПК України (визнання неправомірними дій/рішень органу опіки та піклування щодо надання господарським судом дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти) не може бути достатнім для висновку про зловживання приватним виконавцем процесуальними правами.

7.37. З огляду на наведене вище Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги із посиланням на наявність ухвалених у цій справі судових рішень за результатами розгляду заяви приватного виконавця про визнання неправомірною відмови органу опіки та піклування (Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації ) у наданні дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти. Доводи скаржника в цій частині зводяться лише до вільного трактування останнім висновків суду у означених ним судових рішеннях.

7.38. Натомість висновки суду апеляційної інстанції у постанові від 31.07.2024, яка ухвалена у цій справі за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви приватного виконавця про визнання неправомірною відмови органу опіки та піклування у наданні дозволу на звернення стягнення на житлову нерухомість, право на користування якою мають діти, ґрунтуються лише на тому, що заявлені приватним виконавцем вимоги не узгоджуються з приписами статті 331 ГПК України. Будь-яких інших висновків про які стверджує скаржник означена постанова суду апеляційної інстанції не містить.

7.39. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Проніна проти України", згідно з яким пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

7.40. За наведених вище обставин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження і підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у справі відсутні.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують того, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм процесуального права, а отже підстав для її зміни чи скасування немає.

9. Судові витрати

9.1. За подання касаційної скарги ОСОБА_1 на судові рішення, які ухвалені в межах вирішення питання щодо встановлення чи зміни способу або порядку виконання судового рішення судовий збір не сплачується, а відтак і не покладається.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 у справі № 910/13689/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова