Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.06.2019 року у справі №910/15893/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року

м. Київ

справа № 910/15893/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2019

у справі № 910/15893/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат"

до:

1) Національного банку України,

2) Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Міністерства фінансів України,

про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників сторін

позивача: Колосовського Ю.О. (довіреність б/н від 02.01.2018),

відповідача-1: Ходюк О.Я. (довіреність № 18-0014/16226 від 22.03.2018),

відповідача-2: Мисник Н.В. (довіреність № 464 від 01.11.2018),

третьої особи: не з`явились,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПрАТ "ТГК") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ) та Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - КБ "Приватбанк") про: 1) визнання незаконною бездіяльності НБУ щодо неприйняття від КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань у вигляді погашення заборгованості за Кредитним договором № 19 від 24.10.2008, укладеним між НБУ та КБ "Приватбанк"; 2) зобов`язання КБ "Приватбанк" погасити заборгованість за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості; 3) зобов`язання НБУ прийняти від КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань - погашення заборгованості за Кредитним договором № 19 від 24.10.2008 шляхом зарахування грошових коштів у повній сумі заборгованості на власний рахунок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки НБУ відмовляється від прийняття виконання КБ "Приватбанк" зобов`язань за кредитним договором № 19 від 24.10.2008, виникає загроза втрати позивачем права власності на майно, яке було передано ним в забезпечення виконання Банком кредитного зобов`язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Міністерство фінансів України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 (суддя Отрош І.М.) позов задоволено частково. Зобов`язано КБ "Приватбанк" погасити заборгованість за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 (колегія суддів у складі: Пономаренко Є.Ю. - головуючий, Руденко М.А., Дідиченко М.А.) рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позову скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що між Національним банком України (кредитором) та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (позичальником), 24.10.2008 укладено кредитний договір № 19, відповідно до умов якого кредитор відкриває позичальнику кредитну лінію на суму 3 410 000 000 грн. на строк до 23.10.2009 з оплатою 15% річних.

За положеннями п. 1.3 кредитного договору позичальник отримує кредит в межах відкритої кредитної лінії траншами у відповідності до наданих ним кредитору заявок та при умові позитивного рішення кредитора щодо їх задоволення.

Згідно з п. 1.4 кредитного договору позичальник сплачує проценти за користування кредитом, отриманим відповідно до відкритої кредитної лінії за цим договором, сума яких розраховується по кожному траншу окремо, виходячи з фактичної суми отриманих коштів і фактичного строку їх використання, щомісяця в передостанній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення боргу за кредитом.

Відповідно до п. 2.2.1 кредитного договору кредитор має право у разі прострочення погашення заборгованості за кредитом та процентів за користування ним списати в безспірному порядку заборгованість з кореспондентського рахунку позичальника.

В подальшому між сторонами були укладені додаткові договори до кредитного договору, якими вносились зміни та доповнення до нього. При цьому, додатковою угодою № 2 від 26.01.2010 кредитний договір було викладено у новій редакції.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 2 кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом - кредит, на умовах визначених цим договором та додатковими угодами до нього.

Згідно з п. 1.2 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 2 у рахунок відкритої кредитної лінії кредитор надає позичальнику кредит на суму 3 310 000 000 грн. строком з 24.10.2008 по 23.10.2015 зі сплатою 17, 3% річних.

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 2 кредит погашається позичальником відповідно до графіка погашення кредиту, засвідченого підписом голови правління і голови спостережної (наглядової) ради позичальника, який є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.6 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 2 позичальник доручає здійснювати договірне списання коштів з рахунків позичальника на виконання зобов`язань за цим договором, в тому числі в разі його дострокового розірвання (відмови, припинення).

Між вказаними сторонами 21.02.2014 укладено додатковий договір № 18 до кредитного договору, у якому вони дійшли згоди внести зміни до п. 1.2 кредитного договору, виклавши його у наступній редакції: "за цим кредитним договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 3 400 000 000 грн. на строк з 24.10.2008 по 23.12.2016".

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору в редакції додаткового договору № 18 кредит погашається позичальником відповідно до графіка погашення кредиту, засвідченого підписом голови правління і голови спостережної ради позичальника, який є невід`ємною частиною цього договору.

В подальшому 24.03.2015 між НБУ (заставодержателем) та ПрАТ "ТГК" (заставодавцем) укладено договір застави № 32 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., зареєстрований в реєстрі за № 639), заставою за яким забезпечується кожна та всі з вимог заставодержателя, що випливають з кредитного договору № 19 від 24.10.2008 з майбутніми змінами та доповненнями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов`язання за ним, проценти за користування кредитом та продовжують строк користування кредитом, укладеного між заставодержателем та КБ "Приватбанк" з повернення стабілізаційного кредиту, наданого для підтримки ліквідності, в сумі 3 400 000 000 грн. зі строком повернення кредиту до 23.12.2016, відповідно до п. 1.2 кредитного договору та графіку погашення заборгованості відповідно до п. 2.4 кредитного договору; зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 21,5% річних за частиною, наданою до 21.02.2014, 29,25% процентів річних за частиною, наданою після 21.02.2014 (ставки є фіксованими до 10.06.2015) відповідно до п. 1.2 кредитного договору; а також зі сплати всіх інших платежів, в тому числі неустойки (пені, штрафи), в порядку та на умовах, визначених кредитним договором та/або цим договором.

Відповідно до п. 1.2 договору застави заставою за цим договором також забезпечуються вимоги заставодержателя щодо відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за кредитним договором і звернення стягнення на предмет застави; витрат, пов`язаних з доставкою предмету застави до місця зберігання (при переході майна в заклад); витрат на утримання і збереження предмету застави; збитків, завданих порушенням умов цього договору; збитків, завданих порушенням зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до п. 1.3 договору застави в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором заставодавець за цим договором надає в заставу рухоме майно у вигляді залізничного рухомого складу згідно опису, що міститься у додатку № 1 до договору.

Відповідно до додатку № 1 до договору застави предметом застави є тепловози у кількості 2-х одиниць, загальною ринковою вартістю 8 146 840 грн.

Згідно з п. 1.4 договору застави вартість предмету застави складає 8 146 840 грн., що не вище оціночної вартості.

Відповідно до п. 2.1.8.1 договору застави заставодержатель з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Згідно з п. 2.1.10 договору застави у разі звернення стягнення на предмет застави за умовами цього договору заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета застави, а також на здійснення забезпечених заставою вимог.

Відповідно до п. 3.1 договору застави звернення стягнення на предмет застави та порядок реалізації предмету застави здійснюється відповідно до чинного законодавства України та цього договору.

Відповідно до п. 3.2 договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється за вибором заставодержателя в судовому або позасудовому порядку будь-яким із способів: шляхом передачі предмету застави у власність заставодержателю в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором; шляхом продажу заставодержателем предмету застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою покупцем або на публічних торгах; шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса; іншим незабороненим чинним законодавством способом.

Згідно з п. 4.1 договору застави термін дії договору - до повного виконання КБ "Приватбанк" зобов`язань за кредитним договором, зазначеним в п. 1 цього договору, та усіма додатковими договорами до нього.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що з інтерв`ю голови НБУ йому стало відомо, що заборгованість КБ "Приватбанк" за договорами рефінансування становить 13,8 млрд. грн., та було зазначено, що КБ "Приватбанк" готовий погасити вказану заборгованість, однак НБУ не хоче, щоб ця заборгованість була погашена, оскільки таке погашення звільнить гарантії та застави третіх осіб. При цьому, з листів КБ "Приватбанк" також вбачається намір та можливість відповідача-2 погасити заборгованість за Кредитним договором № 19 від 24.10.2008. На думку ПрАТ "ТГК", неприйняття НБУ виконання КБ "Приватбанк" зобов`язань за кредитним договором є неправомірним втручанням в господарську діяльність інших юридичних осіб, а така бездіяльність НБУ повинна бути визнана неправомірною. КБ "Приватбанк" повинен бути здійснити розрахунок за кредитним договором, а НБУ - прийняти виконання зобов`язання. Позивач 07.09.2017 отримав від НБУ вимогу щодо усунення порушень за кредитним договором, в якій відповідач-1 вимагав від позивача виконати зобов`язання відповідача-2 за вказаним кредитним договором шляхом сплати заборгованості у розмірі 2 660 095 431 грн. 22 коп. у тридцятиденний строк, та у випадку невиконання позивачем вказаних вимог, попереджав про звернення стягнення на передане в заставу майно. Вказані вимоги, на думку позивача, є необґрунтованими та безпідставними, так як Положенням про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженим постановою НБУ від 13.07.2010 № 327, передбачено порядок погашення позичальниками кредиту, зокрема, шляхом безспірного списання простроченої заборгованості з рахунку позичальника після надсилання відповідної вимоги НБУ, і лише після неможливості списання грошових коштів з рахунку позичальника у безспірному порядку НБУ вживає заходів щодо задоволення вимог шляхом звернення стягнення на заставлене майно. При цьому ПрАТ "ТГК" зазначив, що на рахунку КБ "Приватбанк" було достатньо грошових коштів для того, щоб НБУ задовольнив свої вимог за кредитним договором, однак НБУ не було вчинено дій щодо безспірного списання грошових коштів, необхідних для погашення заборгованості з рахунку КБ "Приватбанк", що демонструє, за твердженням позивача, протиправну бездіяльність НБУ у невчиненні дій щодо списання грошових коштів для погашення заборгованості у безспірному порядку.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що з огляду на встановлені обставини, що свідчать про можливість виконання КБ "Приватбанк" основного зобов`язання перед НБУ, та неприйняття останнім такого виконання, а також невчинення жодних дій на стягнення коштів з банку, цілком обґрунтованим є звернення ПрАТ "ТГК" з позовом до суду з метою недопущення зменшення його майнового блага, та недопущення втрати права власності на заставне майно, яким було забезпечено виконання банком основного зобов`язання. При цьому позовна вимога про зобов`язання погасити заборгованість у повному обсязі без зазначення конкретної суми боргу спрямована на ефективний захист майнового інтересу позивача, так як останній полягає у недопущенні порушення його майнових прав у майбутньому шляхом зобов`язання боржника виконувати умови кредитного договору протягом всього часу існування заборгованості за кредитним договором, враховуючи її потенційну можливість збільшуватись внаслідок прострочення виконання обов`язок з повернення кредитних коштів (зокрема, кредитор має право нараховувати проценти за користування кредитом протягом всього часу користування кредитними коштами). В свою чергу, зважаючи на наявне у НБУ в силу умов кредитного договору та норм законодавства право на списання коштів з рахунків КБ "Приватбанк" у разі його прострочення, вимоги позивача про визнання незаконною бездіяльності НБУ щодо неприйняття від КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань за кредитним договором не підлягають задоволенню, оскільки з урахуванням встановлених судом обставин справи та положень ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), належним способом для запобігання порушенню в майбутньому прав позивача було б зобов`язання НБУ списати в безспірному порядку грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором з рахунків КБ "Приватбанк", відкритих в НБУ, так як саме по собі визнання бездіяльності жодним чином не спрямоване на (превентивний) захист прав позивача (заставодавця) та має декларативний характер. Що ж стосується позовних вимог в частині зобов`язання НБУ прийняти від КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань (погашення заборгованості) за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 та зарахування грошових коштів у повній сумі заборгованості на власний рахунок, ЦК України не передбачено обов`язку кредитора приймати виконання боржником зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, виконання інших зобов`язань, передбачених умовами кредитного договору, і обов`язок НБУ прийняти виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором також не передбачений умовами договору № 19 від 24.10.2008.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції зазначив, що у розумінні ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню лише в разі об`єктивної наявності загрози реалізації свого права, яка перебуває за межами регулювання укладеного ним цивільно-правового договору. В свою чергу матеріали справи не містять належних доказів вчинення першим відповідачем дій спрямованих на перешкоджання другому відповідачу виконання своїх зобов`язань за кредитним договором. Крім цього, у першого відповідача не виникає безумовне право на набуття права власності на предмет застави за договором застави, а позивачем не доведено обставин які б свідчили про існування реальної загрози порушення його права власності.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в позові.

Так скаржник зазначає, що:

- непогашення КБ "Приватбанк" своїх зобов`язань за кредитним договором № 19 за наявності для цього достатніх фінансових ресурсів має наслідком реальну об`єктивну загрозу незаконного позбавлення ПрАТ "ТГК" права власності на предмет застави, існування якої підтверджується здійсненням НБУ відповідних заходів зі звернення стягнення на предмет застави за договором застави № 32 від 24.03.2015 в межах справи № 906/476/18;

- суд апеляційної інстанції не надав жодної правової оцінки бездіяльності КБ "Приватбанк" щодо належного виконання зобов`язань за кредитним договором з огляду на наявність у останнього достатніх можливостей для своєчасного та в повному обсязі погашення зобов`язань за кредитом, що саме і стало підставою для звернення НБУ до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави у межах справи № 906/476/18;

- відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов`язання КБ "Приватбанк" погасити заборгованість за кредитним договором № 19 від 24.10.2008, суд апеляційної інстанції фактично покриває умисел відповідачів і перекладає відповідальність за непогашення кредиту з безпосереднього боржника, який за наявності можливості уникає погашення кредиту, на заставодавця, який безпосередньо не отримував кредитних коштів, не розпоряджався ними та несе лише субсидіарну, тобто додаткову відповідальність за невиконання забезпеченого заставою зобов`язання;

- посилання на неспроможність другого відповідача погасити заборгованість за всіма кредитними договорами з НБУ є голослівними, оскільки КБ "Приватбанк" не надало жодних доказів, які б підтверджували наявність та суму такої заборгованості, а також неможливість її своєчасного погашення. В свою чергу суд апеляційної інстанції взагалі не досліджував обставини погашення КБ "Приватбанк" кредиту та не надав жодної правової оцінки правомірності/протиправності бездіяльності другого відповідача;

- законодавство не передбачає можливість підтвердження таких фактів, як неприйняття погашення за кредитом, лише певними засобами доказування, а отже такі обставини можуть підтверджуватися будь-якими засобами доказування;

- існування договору застави та законодавчо закріпленої можливості звернення стягнення на майно позивача у разі невиконання зобов`язання боржником не звільняє банк та НБУ від виконання ними своїх прав та обов`язків за кредитним договором;

- НБУ не реалізував надане йому повноваження зі списання у безспірному порядку суми заборгованості КБ "Приватбанк" за кредитним договором, що є обов`язковою передумовою звернення стягнення на заставлене майно позивача;

- звернення стягнення на майно є правом НБУ, яке може бути ним реалізоване виключно після вжиття заходів зі списання сум заборгованості з рахунків КБ "Приватбанк" як боржника. Тому на момент ініціювання НБУ процедури звернення стягнення на заставлене майно позивача НБУ мав би бути доведеним факт вчинення всіх необхідних дій щодо стягнення (списання) коштів з рахунків банка-боржника.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від КБ "Приватбанк" надійшов відзив на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 05.06.2019 строк, у якому відповідач-2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, з огляду на те, що:

- обраний позивачем спосіб захисту права у вигляді присудження виконання обов`язку в натурі застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку або уникає його. Оскільки предмет і підстава позову у даній справі не пов`язані з наявністю зобов`язальних правовідносин між позивачем та відповідачем-2, то в даному випадку положення ст.ст. 526, 527, 1054 ЦК України не можуть бути застосовані для вирішення спору між позивачем та відповідачами у справі;

- фактично у розділах 2, 3 касаційної скарги викладені доводи щодо доведення обставин ухилення НБУ від прийняття виконання зобов`язання за кредитним договором та можливостей КБ "Приватбанк", що були відхилені в оскаржуваній постанові, та спрямовані на додаткову перевірку Верховним Судом доказів, що суперечить ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

- за своєю правовою природою зобов`язання майнового поручителя, яке виникає з договору застави, є видом розпорядження належним йому майном. При цьому ризик підприємницької діяльності, зокрема, щодо звернення стягнення на предмет застави у зв`язку з неналежним виконанням позичальником кредитного зобов`язання, покладається саме на особу, яка надала забезпечення. В свою чергу, у ст. 73 Закону України "Про Національний банк України" та п. 2.6, 3.2.4 кредитного договору закріплено саме право, а не обов`язок відповідача-1 здійснювати списання коштів з рахунків відповідача-2, тоді як відсутність реалізації зазначеного права не може свідчити про порушення права власності позивача на майно, передане ним в заставу. Зазначене підтверджує відсутність обставин можливого порушення в майбутньому права власності позивача на предмет застави, а отже, і правових підстав для задоволення позивача на майно, передане ним в заставу. Аналогічна правова позиція підтверджується, зокрема, висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/16744/17.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від НБУ надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач-1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на правильність викладених у ній висновків.

Заслухавши доповідь головуючого судді Могил С.К. та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні способом встановленим для захисту права та інтересу, внаслідок чого право або інтерес будуть імперативно відновлені.

Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Для захисту права власності особи в порядку ч. 2 ст. 386 ЦК України суд повинен установити наявність реальної можливості порушення вказаного права в майбутньому внаслідок протиправного впливу іншої особи.

Загальне правило щодо набуття права звернення стягнення на заставлене майно законодавчо закріплено як можливість задовольнити свої законні вимоги за рахунок заставленого майна, що надається на підставі рішення суду. Інше може бути встановлено законом або договором.

Так, згідно зі ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку з пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1 та 2 ст. 590 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, ст. 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності визначено звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника.

Отже в силу застави обтяжувач має право ініціювати звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження у судовому порядку, з посиланням на обставини щодо невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, або у позасудовому порядку, внаслідок чого право власності заставодавця на майно може бути припинено в порядку, встановленому Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Тому встановлене законом право обтяжувача за умови доведення певних обставин отримати задоволення за рахунок заставленого майна не може бути кваліфіковано як протиправний вплив обтяжувача на права власника заставленого майна, що виключає застосування до правовідносин сторін положень ч. 2 ст. 386 ЦК України, якою унормовано засади захисту права власності саме від порушення.

Оскільки укладаючи договори застави, їх сторони діють у порядку та у спосіб, установлені ст.ст. 3, 6, 11 ЦК України, дії заставодержателя, спрямовані на реалізацію ним своїх прав, що виникають внаслідок невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, не можуть визначатися як порушення прав заставодавця щодо переданого в заставу майна.

Викладене є підставою для висновку, що у позивача відсутнє право вимоги до відповідачів на підставі норми ч. 2 ст. 386 ЦК України.

Що ж до позовних вимог про зобов`язання КБ "Приватбанк" погасити заборгованість, то зазначений спосіб захисту обраний у вигляді примусового виконання обов`язку в натурі. Проте цей спосіб захисту застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було встановлено сторонами у договорі.

У цій же справі позивач просить суд зобов`язати КБ "Приватбанк" вчинити дії з виконання зобов`язання за кредитним договором, крім того, не на свою користь, а на користь третьої особи - НБУ, який також є відповідачем у справі. Тобто заявлені у справі вимоги не спрямовані безпосередньо на відновлення прав позивача, оскільки стосуються зобов`язання, стороною якого позивач не є, а тому такі вимоги спрямовані на захист прав сторін кредитного договору, які одночасно визначені відповідачами у справі, що свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного, на його думку, права.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/16744/17 (правовідносини у якій є подібними правовідносинам у справі № 910/15893/17), і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Крім цього апеляційним господарським судом встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів вчинення відповідачем-1 дій, спрямованих на перешкоджання відповідачу-2 виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про існування реальної загрози порушення його права власності. При цьому в силу приписів ст. 300 ГПК України Суд касаційної інстанції не може надати повторну оцінку обставинам, встановленим судом попередньої інстанції у даній справі.

Доводи скаржника зазначеного не спростовують.

Враховуючи викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного господарського суду - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 у справі № 910/15893/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.