Історія справи

Ухвала КГС ВП від 15.12.2019 року у справі №916/376/19

ДОДАТКОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/376/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників сторін:

позивача - Мицько Р. М. (адвокат),

відповідача - Губський Р. В. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод"

про ухвалення додаткового рішення

до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
18.02.2021 у справі № 916/376/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод"

про стягнення 573 280 162,02 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.06.2019 у справі №916/376/19 позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 154 713 825,62 грн - пені, 80 565 421,69 грн - 3 % річних та 338 000 914,71 грн - інфляційних втрат. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 у справі №916/376/19 змінено рішення місцевого господарського суду шляхом викладення його резолютивної частини в іншій редакції, відповідно до якої позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 15 471 382,56 грн - пені, 80 565 421,69 грн - 3% річних, 338 000 914,71 грн - інфляційних втрат. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні іншої частини позову - відмолено.

Постановою Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №916/376/19 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 - без змін.

До ухвалення постанови судом касаційної інстанції на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив від Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" в якому останнє заперечувало проти задоволення касаційної скарги та просило застосувати положення частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу судових витрат.

23.02.2021 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла заява Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" про ухвалення додаткового рішення у цій справі, щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у запереченнях на вищезазначену заяву просить відмовити у її задоволенні, оскільки, на його думку, заявником не надано доказів, які підтверджують розмір та обґрунтованість відповідних витрат.

Також Позивач вказує на порушення положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Відповідачем не надавався попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат разом з першою заявою по суті спору.

Дослідивши заяву Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" про стягнення судових витрат у справі та заперечення на неї, судова колегія дійшла такого висновку.

Згідно із частинами 1 , 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно із частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною, між тим процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони.

Зміст вказаної норми свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі №912/2171/18.

У такому застосуванні слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Підставою для задоволення позову у цій справі (стягнення штрафних санкцій) стало доведеність порушення Відповідачем договірних зобов'язань (несвоєчасна оплата поставленого йому газу), тобто спір виник внаслідок неправильних дій останнього.

При цьому, Суд враховує, що суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідності стягнення передбачених законом та договором пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Водночас, судом апеляційної інстанції на підстав статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України в межах своїх дискреційних повноважень було прийнято рішення про зменшення пені, розмір якої сторонами було визначено на підставі укладеного між ними договору.

В такий спосіб, зазначене жодним чином не свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

При розгляді заяви про розподіл судових витрат колегія суддів також наголошує, що частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас застосування відповідних положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників.

При цьому, аналіз частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Аналогічні висновки щодо застосування частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України містяться у постановах Верховного Суду від
12.12.2019 у справі №922/1897/18, від 24.12.2019 у справі №909/359/19, від
13.02.2020 у справі №911/2686/18, від 19.02.2020 у справі №910/16223/18, від
21.05.2020 у справі №922/2167/19, від 10.12.2020 у справі №922/3812/19.

З урахуванням вищевикладеного та з огляду на положення статей 124, 216, 129 Господарського процесуального кодексу України, Суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" про стягнення з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката за ведення справи №916/376/19 у суді касаційної інстанції з одночасним їх покладенням на заявника.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" про стягнення з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" витрат на професійну правничу допомогу адвоката за ведення справи №916/376/19 у суді касаційної інстанції.

2. Заявлені Публічним акціонерним товариством "Одеський припортовий завод" витрати на професійну правничу допомогу адвоката за ведення справи №916/376/19 у суді касаційної інстанції покласти на Публічне акціонерне товариство "Одеський припортовий завод".

Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Т. Б. Дроботова