ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/342/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В. Ю.- головуючого, Мачульського Г. М., Краснова Є. В.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Виробничого підрозділу "Дніпровське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2020 (головуючий суддя Мороз В. Ф., судді Чередко А. Є., Коваль Л. А.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2020 (суддя Ніколенко М.

О.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Виробничого підрозділу "Дніпровське територіальне управління" Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Міського комунального закладу культури "Дніпровська дитяча музична школа № 13",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління Державної казначейської служби України в Індустріальному районі м. Дніпра,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях,

про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 239 591,51 грн.

ВСТУП

1. Між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Укрзалізниця" в особі Виробничого підрозділу "Дніпровське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Укрзалізниця" як орендодавцем та Міським комунальним закладом культури "Дніпровська дитяча музична школа № 13" (далі - МКЗК "Дніпровська дитяча музична школа № 13") як орендарем було укладено договір оренди приміщення (додатковий договір до договору оренди).

2. Після закінчення строку договору орендар орендоване приміщення орендодавцю не повернув.

3. Через це АТ "Укрзалізниця" звернулося з позовом до суду про стягнення з МКЗК "Дніпровська дитяча музична школа № 13" 32449,91 грн заборгованості зі сплати орендних платежів за період з 01.04.2018 по 01.07.2018,32 44,99 грн 10% штрафу, 1843,47 грн пені, 65 807,39 грн заборгованості за договором оренди за період з
01.07.2018 по 01.01.2019 відповідно до пункту 3.12 договору, 131 614,79 грн неустойки в подвійному розмірі орендної плати відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та пункту 10.13 договору оренди, 2501,60
грн інфляційних втрат, 2129,36 грн 3% річних.

4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок порушення відповідачем умов договору оренди в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів у відповідача утворилась заборгованість з орендної плати перед позивачем. Також позивач просив суд стягнути пеню, інфляційні втрати та 3% річних. Крім того, оскільки відповідач об'єкт оренди після закінчення строку договору не повернув, позивач пред'явив вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 131
614,79 грн відповідно до вимог 785 Цивільного кодексу України.

5. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки, дійшли висновку про відсутність у відповідача умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди, що виключає можливість застосування до нього відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

6. Перед Верховним Судом у цій справі постало питання, чи можливе стягнення неустойки за прострочення повернення орендованого майна у вигляді подвійної орендної плати з урахуванням положень статті 614 Цивільного кодексу України щодо наявності вини (умислу або необережності) в діях особи, яка порушила зобов'язання.

7. За результатами перегляду судових рішень в цій справі Верховний Суд касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця" задовольнив частково, судові рішення судів посередніх інстанцій скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини справи, встановлені судами

8. Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області (далі - РВ ФДМУ, орендодавець) та МКЗК "Дніпровська дитяча музична школа № 13" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 07.07.2009 № 12/02-3481-ОД (далі - договір оренди).

9. Відповідно до пункту 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення площею 312,8 кв. м, що розміщене за адресою: м.

Дніпропетровськ, вул. Семафорна, 42, на 3 та 4 поверхах, що перебуває на балансі Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку/актом оцінки на 09.06.2009 і становить за незалежною оцінкою/залишковою вартістю 1 535 960 грн.

10. Майно передається в оренду з метою розміщення навчального закладу, що фінансується з міського бюджету (пункт 1.2 договору оренди).

11. Розділом 3 договору оренди встановлено, зокрема, розмір орендної плати, випадки зміни її розміру, строки оплати, пропорції перерахування орендної плати до державного бюджету та балансоутримувачу.

12. Згідно з пунктом 3.12 договору оренди у разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов'язку сплатити до державного бюджету та балансоутримувачу заборгованість за орендною платою в повному обсязі та санкції.

13. Відповідно до пункту 5.2 договору оренди орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату у співвідношенні, визначеному у пункті
3.10 даного договору.

14. Пунктом 10.1 договору оренди визначено, що цей договір укладено строком на 1 рік та діє з 07.07.2009 до 06.07.2010 включно.

15. Пунктом 10.7 договору оренди передбачено, що перехід права власності на майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності договору і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступника), за винятком випадку приватизації орендованого майна орендарем.

16. Строк дії договору оренди неодноразово продовжувався шляхом укладення додаткових угод до договору, а саме: додатковою угодою від 12.07.2010 - до
06.07.2012 включно; додатковою угодою від 17.09.2012 - до 06.07.2013 включно; додатковою угодою від 06.06.2013 - до 06.07.2014 включно; додатковою угодою від
07.07.2014 - до 31.03.2015 включно; додатковою угодою від 31.03.2015 - до
31.07.2015; додатковою угодою від 21.10.2015 - з 01.08.2015 до моменту створення (реєстрації) Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця"), але не пізніше ніж 31.12.2015.

17. Між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено додатковий договір від 18.03.2016 до договору оренди (далі - додатковий договір).

18. За умовами додаткового договору орендодавцем майна, яке є предметом договору оренди, визначено позивача.

19. Додатковим договором від 15.12.2017 до договору оренди сторони внесли зміни до преамбули договору та реквізитів орендодавця, передбачили сплату орендної плати протягом періоду з 01.04.2016 до 31.12.2016 без застосування індексу інфляції, визначили строк дії договору до 31.12.2017 включно.

20. Пункт 3.1 договору оренди викладено в такій редакції: "Орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від
04.10.1995 № 786, за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року становить 7
508,18 грн (без ПДВ)".

21. Пункт 3.6 договору оренди викладено в такій редакції: "Орендна плата 100 % перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним. Одержувач коштів структурний підрозділ "Дніпропетровське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".

22. Термін дії договору оренди продовжено до 31.03.2016 включно (пункт 6 додаткового договору).

23. Пунктом 9 додаткового договору визначено, що умови цього додаткового договору поширюються на взаємовідносини сторін, що виникли з 01.12.2015.

24. На виконання умов додаткового договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно: нежитлове вбудоване приміщення площею 312,8 кв. м, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Семафорна, 42, на 3 та 4 поверхах, що підтверджується актом приймання-передачі від
18.03.2016.

25. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (том 1, а. с. 71), 07.06.2017 за ПАТ "Українська залізниця" зареєстровано право власності на нежитлову прибудову літ. А (1)-8 до житлового будинку літ. А-9, загальною площею 1 750,7 кв. м, ганки літ. а, а (1), а (2) за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Семафорна, 42.

26. Крім того, листом від 03.05.2018 № ТУБМЕС-1/07/2265 позивач повідомив відповідача щодо припинення 30.06.2018 терміну дії договору. Також вказаним листом відповідача попереджено про те, що у випадку невиконання орендарем обов'язку щодо повернення майна після припинення договору на підставі пункту
10.13 договору оренди орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки в розмірі подвійної орендної плати за останній повний місяць оренди за весь час, що розраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі, що підтверджує фактичне повернення орендованого майна. Вказаний лист був отриманий орендарем нарочно 04.05.2018.

27. Додатковим договором від 07.05.2018 до договору оренди встановлено строк дії договору з 01.04.2018 до 30.06.2018.

28. За таких обставин позивач зазначає, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, є припиненим з 01.07.2018.

29. За твердженням позивача, внаслідок порушення відповідачем умов договору в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів у відповідача утворилась заборгованість з орендної плати перед позивачем на загальну суму 98
257,30 грн відповідно до пункту 3.12 договору. Також позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

30. Водночас 27.06.2018 між позивачем та відповідачем укладено договір № 18 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю за договором оренди (далі - договір № 18) щодо обслуговування майна, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Семафорна, 42, загальною площею 312,8 кв. м. Вказаний договір укладено до
31.12.2018.

31. Актом від 05.10.2018 зафіксовано факт перебування відповідача в орендованому приміщенні.

32. Листом від 12.12.2018 № ТУБМЕС-1/07/6963 позивач повідомив відповідача щодо припинення 30.06.2018 строку дії договору оренди та запропонував відповідачу звільнити приміщення та передати майно за актом прийому-передачі. Вказаний лист був отриманий орендарем нарочно 13.12.2018.

33. Актом від 27.12.2018 зафіксовано факт перебування відповідача в орендованому приміщенні.

34. Відповідно до пункту 10.11 договору оренди у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

35. Орендар, за твердженням позивача, вимоги пункту 10.11 договору не виконав, об'єкт оренди станом на 01.01.2019 не повернув. У зв'язку з цим позивач пред'явив вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом оренди за період з липня по грудень 2018 року у розмірі 131 614,79 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

36. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 22.05.2019 позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 98 257,30 грн заборгованості, 1,00 грн штрафу, 1,00 грн пені, 2501,60 грн інфляційних втрат, 2129,36 грн 3 % річних, 1619,65 грн витрат зі сплати судового збору. В частині позовних вимог про стягнення 1842,47 грн пені, 3243,99 грн штрафу, 131 614,79
грн неустойки, а також у стягненні 1974,22 грн витрат зі сплати судового збору - відмовив.

37. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 29.08.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2019 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1842,47 грн пені, 3243,99 грн штрафу, 131 614,79 грн неустойки залишив без змін.

38. Верховний Суд постановою від 26.12.2019 рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у стягненні 131 614,79 грн неустойки скасував та справу в цій частині направив на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2019 року і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.08.2019 року залишив без змін.

39. За результатами нового розгляду справи Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 17.06.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2020, у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 131 614,79 грн відмовив.

40. Судові рішення мотивовані тим, що орендар продовжує користуватися орендованим майном на попередніх умовах, визначених припиненим договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 07.07.2009 № 12/02-3481-ОД в редакції додаткового договору від 07.05.2018. Суд апеляційної інстанції зазначив також про намір орендаря продовжити договірні відносини, що вказує на відсутність вини щодо неповернення об'єкта оренди та виключає можливість застосування до відповідача відповідальності у вигляді неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

41. Крім того, одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

42. У грудні 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2020, в якій скаржник просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні неустойки скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

43. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
28.12.2020 зокрема відкрито касаційне провадження у справі та зупинено провадження у справі № 904/342/19 до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/11131/19.

44.19.04.2021 Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/11131/19 прийнято постанову, яку оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 18.05.2021.

45. Ураховуючи те, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі № 904/342/19, усунуто, Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду ухвалою від 20.05.2021 поновив провадження у цій справі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

46. На обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статтю 785 Цивільного кодексу України, без врахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах.

47. Крім того скаржник вказує на неоднакове застосування положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України щодо одночасного стягнення орендної плати та неустойки.

Позиція МКЗК "Дніпровська дитяча музична школа № 13"

48. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні та зазначає, що він вжив усіх заходів, щоб здійснити оплату за оренду.

Заборгованість з орендної плати утворилась не з вини МКЗК "Дніпровська дитяча музична школа № 13", а через необґрунтовані відмови органів Державної казначейської служби України у реєстрації додаткових угод до договору оренди.

49. Крім того зазначає, що оскільки за рішенням суду першої інстанції від
22.05.2019 у цій справі відповідачем вже сплачено заборгованість за договором оренди на загальну суму 104 509,91 грн, тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки.

50. Інші учасники справи правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

51. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

52. Колегія суддів, враховуючи приписи наведеної норми процесуального права, здійснює перегляд судового рішення суду апеляційної інстанції лише в межах заявленої скаржником вимоги касаційної скарги - в частині стягнення 131 614,79
грн неустойки.

53. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, щодо можливості одночасного стягнення орендної плати та неустойки.

54. Верховний Суд дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

55. Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями Цивільного кодексу України та статей 283, 284, 285, 286, 287, 288, 289, 290, 291 Господарського кодексу України.

56. Згідно із частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

57. Частинами 1 та 6 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Цивільного кодексу України.

58. У частині 1 статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

59. Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, визначений договором.

60. Аналогічні за змістом положення містить частина 4 статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

61. Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина 4 статті 291 Господарського кодексу України).

62. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються приписами Цивільного кодексу України щодо регулювання договору найму.

63. Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

64. Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

65. Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором оренди у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

66. Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

67. Такий правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

68. Судом апеляційної інстанції встановлено, що листами від 03.05.2018 № ТУБМЕС-1/07/2265 та від 12.12.2018 № ТУБМЕС-1/07/6963 позивач повідомив відповідача щодо припинення 30.06.2018 строку дії договору та просив звільнити орендоване приміщення та повернути майно за актом прийому-передачі.

69. Вказані листи були отримані орендарем нарочно 04.05.2018 та 13.12.2018 відповідно.

70. Отже, суд апеляційної інстанції зазначив, що договір оренди є припиненим з
01.07.2018.

71. Як вже зазначалося, відповідно до пункту 10.11 договору оренди у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

72. Суди встановили, що орендар вимоги пункту 10.11 договору не виконав, об'єкт оренди станом на 01.01.2019 не повернув.

73. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки, зазначив, що обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

74. Досліджуючи питання щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми статей 614, 785 Цивільного кодексу України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

75. За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

76. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

77. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

78. Законодавець у частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначив, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

79. Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідною є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 зазначеного Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої цією нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18, а також в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

80. У цій справі суди зазначили про наявність спору між позивачем та РВ ФДМУ щодо належного орендодавця за договором оренди, внаслідок чого на адресу відповідача надсилалися листи та претензії з вимогами сплатити орендну плату за спірний період як на користь позивача, так і на користь РВ ФДМУ.

81. Суди дійшли висновку про відсутність вини відповідача у виникненні спору, оскільки відповідач здійснював дії щодо визначення належного орендодавця з метою належного виконання своїх обов'язків, але отримував суперечливі відповіді та вимоги від позивача та РВ ФДМУ, тобто затримка виконання грошового зобов'язання відповідачем обґрунтовується доказами, які наявні в матеріалах справи, що свідчать про поважність причин несвоєчасного виконання розрахунків з позивачем.

82. Суди також зазначили, що договір № 18 діє до 31.12.2018, а в частині зобов'язань - до повного виконання, у будь-якому разі його умови розповсюджуються на відносини сторін до повернення майна орендарем балансоутримувачу згідно з актом приймання-передачі. Із змісту цього договору вбачається, що відповідач користується орендованим майном для розміщення навчального закладу, що фінансується з міського бюджету, та відшкодовує витрати позивача на утримання орендованого майна, експлуатаційні витрати та комунальні послуги.

83. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказані обставини у своїй сукупності свідчать про продовження користування орендарем орендованим майном на попередніх умовах, визначених припиненим договором оренди, в редакції додаткового договору, а також про намір орендаря продовжити договірні відносини, що вказує на відсутність вини щодо неповернення об'єкта оренди та виключає можливість застосування до нього відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

84. Водночас Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та зазначає таке.

85. Після припинення договору оренди користування майном стає неправомірним.

Якщо орендар не повертає майно після закінчення строку договору оренди орендодавець вправі звернутися до суду з позовом про стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України), в межах розгляду якого орендар вправі спростувати доводи щодо неповернення ним цього майна чи наявності вини у такому неповерненні.

86. Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

87. Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України. Подібний правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від
19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

88. У цій справі судами встановлено, що договір оренди нерухомого майна є припиненим з 01.07.2018.

89. Суди також встановили, що актом від 05.10.2018 та актом від 27.12.2018 зафіксовано факт перебування відповідача в орендованому приміщенні.

90. Отже, орендар продовжує користуватися спірним приміщенням після закінчення договору оренди, а тому обов'язок щодо повернення цього майна не виконав.

91. Водночас поза увагою судів залишилось те, що обов'язок з повернення орендованого майна як законом так і договором оренди був покладений саме на орендаря. Доказів про те, що відповідач повернув об'єкт оренди, вживав заходи з повернення об'єкта оренди позивачу, але незалежно від його бажання об'єкт оренди не був повернутий орендодавцю матеріали справи не містять.

92. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність вини стосовно неповернення об'єкта оренди, оскільки дії, які здійснював відповідач щодо визначення належного орендодавця, а також укладання сторонами договору № 18 не свідчать про неможливість повернення спірного об'єкта нерухомості у зв'язку з припиненням договору оренди.

93. Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про неповернення нерухомого майна за договором оренди з вини відповідача, а тому наявні підстави для застосування положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України щодо стягнення неустойки за користування річчю за час прострочення.

94. Отже, відповідаючи на ключове питання спору, Верховний Суд зазначає, що наявність вини щодо неповернення об'єкта оренди (з урахуванням обставин, установлених судом у кожній конкретній справі) надає можливість застосувати до орендаря відповідальність у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

95. Колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє твердження скаржника про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування статті 785 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від
14.11.2018 у справі № 924/195/16, від 28.08.2018 у справі № 913/155/17, від
11.05.2018 у справі № 926/2119/17, від 10.04.2018 у справі № 910/9328/17 з огляду на таке.

96. З метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (пункт 35 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 925/965/16).

97. Отже, під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховуватися саме останні правові висновки, викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, і які було враховано Верховним Судом у цій справі.

98. Позивач просить суд стягнути з відповідача 131 614,79 грн неустойки.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій правильності наданого позивачем розрахунку цієї суми та періоду, за який нараховувався розмір неустойки, не досліджували.

99. Відповідно до частин 1 , 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

100. Звідси Верховний Суд позбавлений можливості дослідити проведені позивачем нарахування суми неустойки, що підлягає стягненню з відповідача та встановити їх обґрунтованість, чого не зробили й суди попередніх інстанцій.

101. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості здійснити переоцінку доказів з метою перевірки правильності розрахунку неустойки перешкоджає прийняттю нового рішення у справі, тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення 131 614,79 грн неустойки підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції. В іншій частині позовних вимог оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

102. Щодо клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення виключної правової проблеми та формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд зазначає таке.

103. Вказане клопотання мотивоване тим, що наявність виключної правової проблеми як підстави для передачі справи вбачається у неврахуванні об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від
19.04.2021 у справі № 910/11131/19 наявності в подібних орендних правовідносинах третьої сторони, правовим наслідком чого є позбавлення її будь яких грошових коштів за користування орендованим майном поза межами строку дії договору оренди та можливості судового захисту.

104. Розглянувши ці доводи скаржника, колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому відмовляє у задоволенні поданого клопотання з огляду на таке.

105. Відповідно до частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

106. Згідно з частиною 1 статті 303 Господарського процесуального кодексу України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

107. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Що ж до якісного критерію про виключність правової проблеми, то про нього свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

108. Клопотання скаржника не містить належного обґрунтування щодо існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не доведена відсутність сталої судової практики у відповідних питаннях та наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, не зазначено про існування різних позицій у застосуванні норм права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

109. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

110. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

111. Ураховуючи викладене, касаційна скарга позивача щодо стягнення 131 614,79
грн неустойки підлягає частковому задоволенню, а прийняті у справі судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

112. З огляду на направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Виробничого підрозділу "Дніпровське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2020 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2020 у справі № 904/342/19 в частині стягнення 131 614,79 грн неустойки скасувати.

3. Справу № 904/342/19 в частині стягнення 131 614,79 грн неустойки направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

4. В іншій частині позовних вимог постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2020 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2020 у справі № 904/342/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Г. М. Мачульськи

Є. В. Краснов