Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.01.2018 року у справі №908/454/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 908/454/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н.А.,

розглянувши касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та ОСОБА_3 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.06.2017 та рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2017 у справі

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Лещенко В.М." до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Вільнянська районна державна адміністрація Запорізької області,

про визнання незаконною відмови відповідача у поновленні договору оренди землі від 29.04.2006 та укладення додаткової угоди про поновлення терміну дії зазначеного договору оренди землі

за участю представників:

від позивача - Салімонова А.А. адвокат, Лещенко В.М.

від відповідача - Нігосян Л.В. адвокат

від третьої особи - Зіменко О.В. представник

від ОСОБА_3 - ОСОБА_9 адвокат

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "Лещенко В.М." (далі-СФГ "Лещенко В.М.") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області (далі - ГУ Держгеокадастру), про визнання незаконною відмови відповідача в поновленні договору оренди землі від 29.04.2006 (зареєстрованого 07.02.2007 за № 040726000001) та укладення додаткової угоди про поновлення терміну дії зазначеного договору. Позов мотивовано порушенням відповідачем переважного права орендаря на поновлення договору оренди земельної ділянки та незаконність відмови у такому поновленні.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.04.2017 (суддя Носівець В.В.) позовні вимоги задоволено, визнано незаконною відмову ГУ Держгеокадастру від 06.02.2017 № 27-8-0.62-665/2-17 в поновленні договору оренди землі, укладеного 29.04.2006 Вільнянською районною державною адміністрацією та СФГ "Лещенко В.М.", зареєстрованого у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.02.2007 за № 040726000001. Вирішено вважати додаткову угоду до договору оренди землі від 29.04.2006 укладеною на умовах поданого СФГ "Лещенко В.М." проекту цієї додаткової угоди.

Рішення мотивовано тим, що відмовляючи у продовжені строку дії договору, про що позивачу направлений лист № 27-8-0.667/2-17 від 06.02.2017, відповідач не зазначив жодного порушення орендарем приписів діючого законодавства або умов договору, а лише зазначив, що не погоджується із запропонованими умовами, викладеними в листі-повідомлені та проекті додаткової угоди. Оскільки законодавством прямо передбачено оскарження відмови в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі у судовому порядку, тому у разі визнання такої відмови в судовому порядку незаконною, права землекористувача підлягають захисту шляхом поновлення його порушених прав.

Постановою колегії суддів Донецького апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у складі: Москальова І.В., Агапова О.Л., Сгара Е.В. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

ГУ Держгеокадастру у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, обґрунтовано тим, що: для застосування частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити факт належного виконання орендарем своїх обов'язків за договором, чого судами не було зроблено; суди необґрунтовано застосували до правовідносин положення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки вони мають іншу правову конструкцію, ніж положення частин 1-5 цієї статті, а позивач звертався із листом-повідомленням саме для того, щоб скористатись своїм переважним правом; всупереч чинному законодавству суд визнав укладеною угоду, яка уповноваженою особою ГУ Держгеокадастру не підписувалась та відповідно у передбачений законом спосіб не реєструвалась; судом першої інстанції в порушення пункту 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) прийнято до розгляду уточнену позовну заяву після того, як було розпочато розгляд справи по суті; положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачають право, а не обов'язок на переукладення договору; задовольняючи позов суди взяли на себе невластиву йому функцію суб'єкта владних повноважень; згідно даних публічно-кадастрової карти на сьогодні не існує вже кадастрових номерів з відповідними площами земельних ділянок, які були предметом договору оренди землі від 29.04.2016.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу.

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3.) звернувся до касаційного суду зі скаргою, як особа, яку не було залучено до участі у справі, але суд прийняв рішення, яке стосується його прав і обов'язків. Скаргу мотивовано тим, що прийняті по справі рішення порушують його права, оскільки після припинення договору оренди від 29.04.2006 відповідачем йому надано дозвіл на розробку технічної документації для передачі у власність земельної ділянки розміром 2 га. На замовлення ОСОБА_3 технічна документація була розроблена та відповідні документи подані державному реєстратору, яким було здійснено відповідні дії, внаслідок чого було скасовано державну реєстрацію земельних ділянок, які надавалися в оренду позивачеві за договором оренди від 29.04.2006.

У судовому засіданні представник ОСОБА_3 підтримав касаційну скаргу.

СФГ "Лещенко В.М." у відзиві просить касаційні скарги залишити без задоволення, судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

У судовому засіданні представники позивача підтримали вимоги, викладені у відзиві.

Вільнянська районна державна адміністрація у відзиві просить касаційні скарги залишити без задоволення, судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість. Та зазначає, що позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що Вільнянською районною державною адміністрацією (орендодавець) і СФГ "Лещенко В.М." (орендар) 29.04.2006 укладено договір оренди землі, зареєстрований у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 07.02.2007 № 040726000001, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 297,4017 га.

За змістом пункту 8 договору його укладено терміном на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше 10 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з пунктом 44 договору сторони передбачили, що договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації.

Таким чином, з урахуванням приписів пунктів 8 та 44 договору, він діяв до 07.02.2017.

Листами-повідомленнями від 06.04.2016 № 95, від 28.07.2016 № 124, від 27.12.2016 № 334 позивач звертався до ГУ Держгеокадастру з проханням поновити термін дії договору оренди землі строком на 10 років. До заяв додавались проекти додаткових угод.

ГУ Держгеокадастру у своїх відповідях зазначало про незгоду з поновленням договору та про відсутність правових підстав для такого поновлення.

Розглянувши спір, суди зазначили, що орендар належно виконував обов'язки за умовами договору, своєчасно звернувся до орендодавця з листом - повідомленням про поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, а тому має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк та на поновлення договору оренди землі відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому законні права позивача підлягають захисту шляхом визнання незаконною відмови ГУ Держгеокадастру від 06.02.2017 № 27-8-0.62-665/2-17 в поновленні договору оренди землі від 29.04.2006 та укладення додаткової угоди про поновлення терміну дії зазначеного договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені договором від 29.04.2006, на строк десять років в редакції додаткової угоди, доданій позивачем до листа-повідомлення від 27.12.2016 № 331. Рішення суду про поновлення договору прийнято 19.04.2017.

ОСОБА_3, звертаючись у порядку статті 107 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) із касаційного скаргою, як особа, яку не було залучено до участі у справі, але суд прийняв рішення, яке стосується його прав і обов'язків, зазначив про порушення його прав оскаржуваними рішеннями як потенційного власника частини спірної земельної ділянки, оскільки наказом ГУ Держгеокадастру від 09.03.2017, тобто після закінчення дії договору оренди, йому було надано дозвіл на розробку проектів землеустрою. На замовлення ОСОБА_3 технічна документація була розроблена та відповідні документи подані державному реєстратору в порядку статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", яким була здійснена державна реєстрація земельної ділянки розміром 2 га, внаслідок чого скасовано державну реєстрацію земельних ділянок, які надавались в оренду позивачу за договором оренди від 29.04.2006.

Заявник вважає, що у суду відсутні були підстави для поновлення договору оренди, оскільки на сьогоднішній момент, як і на момент вирішення справи, земельних ділянок із кадастровими номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2, які були предметом договору оренди землі від 29.06.2006 не існує, а замість них існують вже сформовані земельні ділянки по 2 га.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз'яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про наявність у ОСОБА_3 охоронюваного законом інтересу щодо реалізації права на отримання у власність частини спірної ділянки земельної ділянки, якій, за твердженням останнього, було присвоєно новий кадастровий номер та щодо якої відповідачем вже було затверджено технічну документацію, а отже, враховуючи принцип статті 86 ГПК України щодо обов'язковості повного та всебічного розгляду справи з урахуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При цьому, здійснюючи новий розгляд справи за участю ОСОБА_3, господарському суду першої інстанції необхідно дослідити дійсний характер правовідносин, які склалися між сторонами та ОСОБА_3 щодо володіння, користування, розпорядження спірною земельною ділянкою, її частиною, і встановити наявність чи відсутність підстав для задоволення вимог позивача про визнання поновленим спірного договору оренди землі з урахуванням наявності у ОСОБА_3 охоронюваного законом інтересу щодо реалізації права на отримання у власність частини спірної земельної ділянки.

Доводи, викладені у касаційній скарзі Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області, щодо неможливості укладення додаткової угоди до договору оренди від 29.06.2006 та пролонгації цього договору на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки змінились істотні умови договору, а саме: розмір земельних ділянок та їх кадастрові номери також свідчать про необхідність з'ясування дійсних обставин справи.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі ГУ Держгеокадастру (а саме щодо непідтвердження позивачем факту належного виконання умов договору оренди, необхідного для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди; необґрунтованого застосування судами до правовідносин положення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки вони мають іншу правову конструкцію ніж положення частини 1-5 цієї статті, при тому, що позивач звертався із листом-повідомленням саме для того, щоб скористатись своїм переважним правом; визнання судом всупереч чинному законодавству укладеною угоди, яка уповноваженою особою ГУ Держгеокадастру не підписувалась та відповідно у передбачений законом спосіб не реєструвалась; порушення судом першої інстанції пункту 4 статті 22 ГПК України (у відповідній редакції), доводи СФГ "Лещенко В.М.", викладені у відзиві (а саме щодо правильності висновків судів про належне виконання позивачем умов договору оренди, оскільки жодних доказів на підтвердження фактів порушення орендарем покладених на нього обов'язків відповідачем не надано ні під час складання листів-повідомлень ні під час судового розгляду; щодо правильності висновків судів про виконання позивачем всіх вимог, необхідних для поновлення договору оренди, передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі"; щодо встановлення судами факту неправомірності відмови відповідача в продовженні дії договору; щодо того, що суди першої та апеляційної інстанції не порушували права та обов'язки ОСОБА_3, оскільки він не є власником земельної ділянки), доводи Вільнянської районної державної адміністрації, викладені у відзиві (а саме щодо того, що відповідач доказів протиправної поведінки позивача під час дії договору оренди суду не надав, позицію позивача про належне виконання зобов'язань за договором не спростував; щодо відсутності жодних спорів стосовно оплати орендних платежів як під час дії договору оренди, так і після відмов відповідача в продовженні дії договору; щодо виконання позивачем всіх вимог, необхідних для поновлення договору оренди, передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі") не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на встановлення касаційним судом підстав для направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з метою встановлення дійсного стану правовідносин, що склалися між сторонами та ОСОБА_3 і вирішення питання про наявність або відсутність порушення охоронюваного законом інтересу останнього у зв'язку з поновленням спірного договору.

Аргументи позивача щодо неправдивості тверджень ГУ Держгеокадастру стосовно відсутності предмету спору з огляду на відсутність кадастрових номерів з відповідними площами земельних ділянок, які були предметом договору оренди землі від 29.04.2016, не можуть бути оцінені Верховним судом з огляду на межі касаційного провадження, встановлені статтею 300 ГПК України.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 300, 301 306, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.06.2017 та рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2017 у справі № 908/454/17 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає

Головуючий суддя Є. Краснов

Судді Г.Мачульський

І. Кушнір