Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.11.2019 року у справі №914/3142/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/3142/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Кушніра І. В., Могила С. К.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника військового прокурора Львівського гарнізону на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 та рішення Господарського суду Львівської області від 09.04.2019 у справі

за позовом Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: позивача-1 - Міністерство оборони України, позивача-2 - Квартирно - експлуатаційний відділ м. Львова до відповідача-1 - Школа вищої спортивної майстерності, відповідача-2 - Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Виробниче підприємство "Мисливець", про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння; визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації ЛМР № 2130 від 22.12.2005,

за участю представників:

прокуратури - Голуб Є. В., прокурор;

позивача-1 - не з`явилися;

позивача-2 - не з`явилися;

відповідача-1 - не з`явилися;

відповідача-2 - не з`явилися;

третьої особи - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У вересні 2015 року Заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України та Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова (далі - КЕЧ м. Львова) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Школи вищої спортивної майстерності та Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Виробниче підприємство "Мисливець", у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 23.10.2017, просить визнати незаконним і скасувати розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005 № 2130 "Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у м. Львові" в частині оформлення права власності на нерухоме майно, яке розташоване на території військового містечка № 368 у м. Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме нежитлові приміщення літ. І-1 площею 4,4 м2, Е площею 2,4 м2, В-1 площею 60 м2, А-1 площею 89,6 м2, Д площею 2 м2, Б-1 площею 4,4 м2, М площею 67,2 м2, Л площею 66,2 м2, З-2 площею 12,4 м2, И-2 площею 12,6 м2, Ж-2 площею 12,4 м2, К-2 площею 12,6 м2, загальною площею 512,3 м2; визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на це майно та витребувати його у Школи вищої спортивної майстерності.

1.2. В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначив про те, що рішенням виконкому Львівської міської ради від 25.01.1964 № 30 Всеармійському військово-мисливському товариству Прикарпатського військового округу надано земельну ділянку площею 17 га в урочищі Картумова гора у м. Львові з правом забудови мисливськими спорудами. Рішенням виконкому Львівської міської ради від 08.02.1985 № 3-С "Об установлении границ земельных городков на территории г. Львова", квартирно-експлуатаційній частині району ПрикВО (Прикарпатського військового округу; на даний час КЕВ м. Львова) надано у користування земельну ділянку загальною площею 17,3 га у м. Львові по вул. Варшавській, Картумова гора. Згідно земельно-кадастрових даних (лист управління Держкомзему у м. Львові № 40/7/25) ця земельна ділянка знаходиться у користуванні військового містечка № 368. Розташовані на ній спірні будівлі були збудовані господарським способом за кошти Міністерства оборони, що підтверджується актами приймання об`єкта в експлуатацію (мисливський стенд) від 1977 року та кошторисно-фінансовим розрахунком від 02.12.1969 № ОС-2-6. Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" та Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" на Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління щодо розташованих на території України об`єктів власності колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зі складу якого у 1992 році вийшло товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України. Статус цього майна як державного підтверджується і судовими рішеннями, зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі № 18/375 (02-2-18/12485) за позовом Заступника генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України про спонукання до виконання дій, яким позов було задоволено та зобов`язано товариство військових мисливців і рибалок Збройних Сил України здійснити інвентаризацію та повернути на користь Міністерства оборони України майно, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства ПрикВО, 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристичну базу, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу. Це рішення було залишено без змін постановою Верховного Суду України від 18.11.2003 у справі № 3-2241к03/45/18.

1.3. Прокурор наголосив, що не зважаючи на перебування цього майна у державній власності, розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації від 22.12.2005 № 2130 "Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у м. Львові, за виробничим підприємством "Мисливець" товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України було оформлено право власності на спірне майно. На цій підставі було видано свідоцтво про право власності від 22.12.2005 та здійснено реєстрацію в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.01.2006. Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 24.04.2014 у справі № 1328/5004/12 це розпорядження було скасовано. Не зважаючи на це, виробниче підприємство "Мисливець" відчужило спірне майно Школі вищої спортивної майстерності на підставі договору про поділ нерухомого майна від 05.06.2008 № 928, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Грень Н.М.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Згідно пункту 1.5 статуту товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, зареєстрованого 03.05.1999, товариство є правонаступником майна і фінансових ресурсів (прав і обов`язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, розташованого на території України.

2.2. Згідно з пунктом 1.1 статуту товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, зареєстрованого 21.10.1993, організація є самостійною юридичною особою, осередком товариства мисливців та рибалок України.

2.3. У відповідності до пункту 1.1 статуту виробничого підприємства "Мисливець", нова редакція якого зареєстрована 10.06.2010, останнє створене за ухвалою Президії Ради товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України. Майно підприємства належить йому на праві повного господарського відання, а майно, придбане від доходів господарської діяльності належить йому на правах власника (пункти 3.2, 3.3 статуту).

2.4. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2017 № 734 "Про внесення змін до переліку закладів фізичної культури і спорту, яким надається статус бази олімпійської, параолімпійської та дефлімпійської підготовки", до такого переліку включено Львівську обласну школу вищої спортивної майстерності.

2.5. Рішенням виконкому Львівської міської ради від 25.01.1964 № 30 "Про відвід земельної ділянки Окружній раді Всеармійського військово-мисливського товариства ПрикВО під стрілковий стенд в місті Львові уроч. Картумова гора", зазначеній організації відведено земельну ділянку площею 7 га із правом забудови мисливськими спорудами та ще 10 га без права забудови, під зону обстрілу. 20.02.1964 був складений акт про передачу і відведення меж земельної ділянки площею 17,3 га. Рішенням виконкому Львівської міської ради від 08.02.1985 № 3-с р. "Про встановлення меж земельних ділянок військових містечок на території м. Львова", були закріплені відповідні земельні ділянки, у т.ч. для будівництва навчально-стрілкових стендів площею 17,3 га.

2.6. 17.06.1977 були затверджені акти, складені 16.06.1977, приймання об`єкта в експлуатацію, інших актів прийомки в експлуатацію інших об`єктів, на які посилається прокурор у позовній заяві, суду не надано.

2.7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі №18/375 (02-2-18/12485) за позовом Заступника генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України про спонукання до виконання дій, позов задоволено та зобов`язано товариство військових мисливців і рибалок Збройних Сил України здійснити інвентаризацію та повернути на користь Міністерства оборони України майно, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства ПрикВО, 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристичну базу, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу. Це рішення було залишено без змін постановою Верховного Суду України від 18.11.2003 у справі № 3-2241к03/45/18.

2.8. 22.04.2015 державним виконавцем ВДВС Солом`янського районного управління юстиції в м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 47311312. Однак, на час розгляду справи зазначене рішення суду не виконане.

2.9. Розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005 № 2130 "Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у місті Львові" вирішено оформити виробничому підприємству "Мисливець" товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України право власності на будівлі у місті Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме І-1 площею 4,4 м2, Е площею 2,4 м2, В-1 площею 60 м2, А-1 площею 89,6 м2, Д площею 2 м2, Б-1 площею 190,9 м2, Г-1 площею 228,1 м2, М площею 67,2 м2, Л площею 66,2 м2, З-2 площею 12,4 м2, И-2 площею 12,6 м2, Ж-2 площею 12,4 м2, К-2 площею 12,6 м2.

2.10. Постановою Шевченківського районного суду міста Львова від 24.04.2014 у справі № 1328/5004/12 за адміністративним позовом Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання нечинним та скасування розпорядження від 22.12.2005 № 2131 "Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у місті Львові", адміністративний позов задоволено, визнано нечинним та скасовано зазначене розпорядження. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 у справі № 876/6175/15 постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 24.04.2014 у справі № 1328/5004/12 скасовано, провадження у справі закрито, оскільки даний спір слід вирішувати у порядку господарського судочинства. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2016 у справі № К/800/9165/16 зазначену ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду залишено без змін.

2.11. Згідно свідоцтва про право власності на будівлі від 22.12.2005, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.01.2006, виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради, будівлі за адресою: місто Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме І-1 площею 4,4 м2, Е площею 2,4 м2, В-1 площею 60 м2, А-1 площею 89,6 м2, Д площею 2 м2, Б-1 площею 190,9 м2, Г-1 площею 228,1 м2, М площею 67,2 м2, Л площею 66,2 м2, З-2 площею 12,4 м2, И-2 площею 12,6 м2, Ж-2 площею 12,4 м2, К-2 площею 12,6 м2 належать на праві приватної власності виробничому підприємству "Мисливець" товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України на підставі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005 № 2130.

2.12. 28.02.2006 між виробничим підприємством "Мисливець" (продавець) та Школою вищої спортивної майстерності (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупця 97/100 частин будівель загальною площею 735,4 м2 у місті Львів, вул. Єрошенка, 34.

2.13. 29.05.2008 між цими ж сторонами укладено договір купівлі-продажу, згідно якого Школа вищої спортивної майстерності придбала у виробничого підприємства "Мисливець" 1/2 коридору, а саме: 11/1,3 (коридор), 12/3,7 (коридор), що становить 3/1000 ідеальних частин будівлі площею 2,5 м2 за вищезазначеною адресою.

2.14. 27.02.2008 між Школою вищої спортивної майстерності (продавець) та Приватним підприємством "Назаріус" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого покупець придбав у продавця 5/100 ідеальних частин будівель загальною площею 228,1 м2, позначених на плані літ. Г-1 (майстерня по виготовленню мішеней) у м. Львів, вул. Єрошенка, 34. Право власності на це майно зареєстроване за покупцем 07.03.2008, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

2.15. Відповідно до пункту 2 договору про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності від 05.06.2008, укладеного між Виробничим підприємством "Мисливець", Школою вищої спортивної майстерності та Приватним підприємством "Назаріус" сторонам цього договору на праві спільної часткової власності належить майно розташоване за адресою: м. Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме - Виробничому підприємству "Мисливець" - 27/1000 (на підставі свідоцтва про право власності від 22.12.2005 № 2130), Школі вищої спортивної майстерності - 923/1000 (на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2006) та Приватному підприємству "Назаріус" - 5/100 (на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.2007).

2.16. Згідно з пунктом 7 зазначеного договору від 05.06.2008, сторони погодили, що у власність Виробничого підприємства "Мисливець" переходять нежитлові приміщення Б-1 площею 20,4 м2, у власність Школи вищої спортивної майстерності переходять нежитлові приміщення І-1 площею 4,4 м2, Е площею 2,4 м2, Б-1 площею 170,5 м2, В-1 площею 60 м2, А-1 площею 89,6 м2, Д площею 2 м2, М площею 67,2 м2, Л площею 66,2 м2, З-2 площею 12,4 м2, И-2 площею 12,6 м2, Ж-2 площею 12,4 м2, К-2 площею 12,6 м2, а у власність Приватного підприємства "Назаріус" переходять нежитлові приміщення Г-1 площею 228,1 м2.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.04.2019 (суддя Мороз Н. В.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 (колегія суддів: Бонк Т. Б., Бойко С. М., Якімець Г. Г.), у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані посиланнями на те, що прокурором не доведено, у т.ч. внаслідок ухилення від проведення експертизи, призначеної за клопотанням прокурора, належності спірного майна до державної власності. Відповідно не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння.

4. Короткий зміст доводів і вимог касаційної скарги

4.1. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неповне встановлення судами всіх суттєвих обставин справи, порушення приписів статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та не застосування Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" і Закону України "Про використання земель оборони", просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Водночас прокурор зазначає, що сплата вартості експертизи відбулася із незалежних від нього причин у січні 2019 року, після повернення матеріалів справи експертом, проте заявивши під час підготовчого засідання усне клопотання про повторне скерування справи для проведення експертизи, суд першої інстанції 04.03.2019 закрив підготовче засідання відмовившись таким чином від повторного направлення справи на експертизу

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. Відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшло.

5.2. Міністерство оборони України у поясненнях на касаційну скаргу зазначає, що судами попередніх інстанцій належним чином доводи та докази щодо тотожності спірного майна із майном, яким незаконно заволоділо товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України не були досліджені, у зв`язку з чим просить задовольнити касаційну скаргу прокурора, скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який з`явився у судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

6.3. Відповідно до положень статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

6.4. За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

6.5. Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

6.6. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 ЦК України).

6.7. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

6.8. Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

6.9. Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Зазначену правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17 та від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.

6.10. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджено належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

6.11. Відповідно до частини 1 статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), що полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

6.12. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини 1 - 3 статті 388 ЦК України).

6.13. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

6.14. Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

6.15. При набутті самостійності Українською державою в 1991 році, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, визначено державною власністю України відповідно до статті 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України".

6.16. Згідно з статтею 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24.01.1991 "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

6.17. Постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

6.18. Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 доручено у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

6.19. На виконання вказаної постанови 13.01.1995 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР", згідно з якою повноваження органу управління майном підприємств, організацій та об`єктів колишнього мисливського товариства Збройних Сил СРСР покладено на Міністерство оборони України, а саме - Виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

6.20. Посилаючись на вищезазначені нормативні акти, прокурор у позовній заяві наголошував, що на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління спірним майном, а саме: нерухомим майном, що розташоване у м. Львові по вул. Єрошенка, 34 (військове містечко № 368). Жодних рішень про вилучення із державної власності нерухомого майна та земельних ділянок на території військового містечка № 368 Міністерством оборони України не приймалося.

6.21. У касаційній скарзі прокурор зазначає, що доказами належності спірного майна до державної власності є наявні у матеріалах справи копії інвентарної справи БТІ та ЕО ЛМР, інвентарних карток, актів вводу будівель в експлуатацію, ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 № 2412, яким судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки.

6.22. Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (частина 1 статті 76 ГПК України). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 ГПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 78 ГПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).

6.23. В порушення зазначеним вимогам процесуального права, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях залишивши поза увагою доводи прокурора про належність спірного майна до державної власності, не надали оцінку первинним документам на це майно та не навели мотивів з яких дійшли висновку про відсутність доказів належності спірного майна до держаної власності.

6.24. За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

6.25. У зв`язку з наведеним, рішення та постанова судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, судові рішення про відмову у задоволенні позову не можна визнати законними і обґрунтованими.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

7.2. За змістом пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

7.3. За таких обставин, оскаржувані судові рішення є такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права, а тому підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

7.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, в повній мірі дослідити всі зібрані у справі докази та надати належну правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку із скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника військового прокурора Львівського гарнізону задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 та рішення Господарського суду Львівської області від 09.04.2019 у справі № 914/3142/15 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя І. Кушнір

Суддя С. Могил