Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КГС ВП від 16.05.2018 року у справі №910/7579/16 Ухвала КГС ВП від 16.05.2018 року у справі №910/75...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/7579/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю помічника судді Курмишевої А.Г. (за дорученням головуючого судді),

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма",

представник позивача - Михаленко Л.С. - адвокат (посвідчення від 30.11.2015 НОМЕР_2 ),

відповідач - 1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" ,

представник відповідача - 1 - не з'яв.,

відповідач-2 - публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія",

представники відповідача - 2: Єлманова В.А. - адвокат (посвідчення від 10.10.2007 НОМЕР_3); Святюк С.П. - адвокат (посвідчення від 15.02.2018 НОМЕР_4),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

ОСОБА_8 (далі - ОСОБА_8.),

представник ОСОБА_8 - не з'яв.,

Задніпряний Олександр Михайлович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - Задніпряний О.М.),

представник Задніпряного О.М. - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма"

на рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2017 (суддя Мельник В.І.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 (головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді Пономаренко Є.Ю. і Руденко М.А.)

зі справи №910/7579/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма" (далі - Позивач)

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Гриф Девелопмент Інвестмент" (далі - Відповідач-1);

публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (далі - Відповідач-2),

про визнання недійсними договорів та скасування запису,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

ОСОБА_8 і Задніпряний О.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсними договорів, укладених Відповідачем-1 та публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (далі - Банк), а саме: договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015, договору застави майнових прав від 21.05.2015, договору про задоволення вимог заставодержателя від 25.05.2015, а також про скасування запису №9785750 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Запис №9785750) про проведену 25.05.2015 державну реєстрацію права власності Банку на майновий комплекс загальною площею 4447,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2687580000; далі - Комплекс).

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2017 скасовано рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 з даної справи та останню передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

У подальшому Позивачем було подано до місцевого господарського суду заяву про зміну підстав позову.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у позові відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 це рішення залишено без змін. Судові витрати покладено на Позивача.

Відповідні судові рішення мотивовано відсутністю підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, а, отже, й підстав для задоволення позовної вимоги про скасування Запису №9785750.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Позивач, зазначаючи про неправильність застосування судовими інстанціями норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, неповноту встановлення судами обставин, які мають значення для справи, неправильність їх дослідження та оцінки, неправильне визначення правової природи взаємовідносин сторін та дійсних обставин справи, просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Так, згідно з доводами, викладеними в касаційній скарзі:

- судом порушено норми матеріального і процесуального права під час дослідження обставин щодо настання строку виконання зобов'язання Відповідача-1 за кредитним договором внаслідок неправильного дослідження і оцінки доказів - листів Відповідача-2 про повідомлення Відповідача-1 про порушення зобов'язання;

- судом надано перевагу одним доказам над іншими і зроблені висновки, що ґрунтуються на доказах, оригінали яких у справі відсутні та суду не подавалися, за наявності заперечень Позивача щодо їх дійсності;

- судом порушено норми матеріального права під час розгляду вимог про визнання недійсними договорів від 21.05.2015 та від 25.05.2015, укладених між відповідачами;

- судом невірно застосовано статтю 23 Закону України "Про заставу";

- судом невірно застосовано норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" до правовідносин за договором застави майнових прав від 21.05.2015;

- висновок щодо відповідності предмета іпотеки предмету договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 25.05.2015 зроблено в результаті невірного застосування норм матеріального права, зокрема статей 589, 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку".

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач-2 заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи, що ці доводи є безпідставними, не впливають на суть прийнятого рішення, матеріали справи містять усі належні та допустимі докази необґрунтованості позовних вимог, доказів, які стосувалися б та впливали б на суть прийнятих рішень, Позивачем не подано, доводи скаржника спростовуються сукупністю доказів, наявних у матеріалах справи. У зв'язку з цим Відповідач - 2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

До касаційного господарського суду надійшла заява уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Укрінбанк" Оберемка Р.А. про залучення до участі в даній справі ПАТ "Укрінбанк" в особі Оберемка Р.А. як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача-2.

Суд не вважає за можливе задовольнити дану заяву у зв'язку з таким. Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін; їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Вирішення судом питання про залучення до участі у справі третьої особи невід'ємно пов'язане із встановленням відповідних обставин справи та оцінкою доказів у ній, проте вчинення таких процесуальних дій в силу імперативного припису частини другої статті 300 ГПК України перебуває поза межами розгляду справи судом касаційної інстанції. Водночас ПАТ "Укрінбанк" в особі уповноваженої особи названого Фонду не позбавлений був права і можливості звернутися з відповідною заявою до судів попередніх інстанцій, - протилежного ним (ПАТ "Укрінбанк") не обґрунтовано та не доведено.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим і апеляційним господарськими судами у розгляді справи встановлено, зокрема, що:

- Позивач на час укладення оспорюваних договорів був учасником Відповідача-1 з часткою 99% статутного капіталу Відповідача-1;

- ОСОБА_8 на той же час був власником частки 100% статутного капіталу Позивача та кінцевим бенефіціарним власником засновника Відповідача-1;

- 27.12.2010 акціонерним товариством "Український інноваційний банк", правонаступником якого є Банк, і Відповідачем-1 як позичальником було укладено кредитний договір № 4727 (далі - Кредитний договір), за умовами якого Банк надає позичальнику кредит на умовах невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії в розмірі 15 000 000 грн. на термін до 25.12.2015 включно; у подальшому додатковою угодою від 18.05.2011 №1 до цього договору було внесено зміни: розмір кредиту збільшено до 30 000 000 грн., а граничним терміном повернення кредиту визначено 25.12.2015 включно, зі сплатою процентів у розмірі 25% річних від суми фактичної заборгованості за кредитом;

- на забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором Відповідачем-1 і Банком було укладено іпотечний договір від 27.12.2010 (далі - Іпотечний договір; зі змінами і доповненнями до нього), предметом іпотеки за яким визначено Комплекс; вартість предмета іпотеки встановлено у 57 488 683 грн.;

- у подальшому Відповідачем-1 і Банком укладено договір від 25.05.2015 про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Задніпряним О.М. (далі - також Договір-1, Договір про задоволення вимог іпотекодержателя). За його умовами іпотекодавець (Відповідач-1) зобов'язався передати, а іпотекодержатель (банк) - прийняти у власність за вартістю і на умовах, визначених цим договором, належний іпотекодавцю на праві приватної власності об'єкт нерухомості, а саме - Комплекс;

- 25.05.2015 приватним нотаріусом Задніпряним О.М. було вчинено Запис № 9785750 про реєстрацію права власності Банку на Комплекс;

- крім того, Відповідачем-1 і Банком було укладено договір від 21.05.2015 застави майнових прав (далі - також Договір застави майнових прав), за яким Відповідач-1 у забезпечення виконання умов Кредитного договору і додаткових угод до нього передав Банку в заставу майнові права на все збудоване після капітального ремонту та реконструкції Комплексу майно загальною площею 4029,2 кв.м (у т.ч. матеріали, конструкції, обладнання тощо, що були використані в процесі будівельних робіт, та все, що збудовано, реконструйовано в процесі виконаних будівельних робіт), відповідно до договору підряду від 07.12.2010, укладеного Відповідачем-1 та ТОВ "Камбей", що належить Відповідачу-1 та розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а саме майно, вказане в договорі;

- у подальшому, 25.05.2015, Відповідачем-1 і Банком укладено Договір про задоволення вимог заставодержателя (далі - також Договір про задоволення вимог заставодержателя), за яким Відповідач-1 у забезпечення зобов'язань за Кредитним договором передав Банку майнові права на все збудоване після капітального ремонту та реконструкції Комплексу майно загальною площею 4029,2 кв.м (у т.ч. матеріали, конструкції, обладнання тощо, що були використані в процесі будівельних робіт та все, що збудовано, реконструйовано в процесі виконаних будівельних робіт), відповідно до договору підряду від 07.12.2010, укладеного Відповідачем-1 та ТОВ "Камбей", що належить Відповідачу-1 та розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а саме майно, вказане в договорі. Згідно з умовами цього договору у зв'язку з невиконанням заставодавцем своїх зобов'язань за Кредитним договором сторони цього договору вирішили врегулювати свої відносини у позасудовий спосіб шляхом добровільної передачі заставодержателю предмета застави у порядку, передбаченому умовами договору застави.

Позивач вважав оспорювані договори такими, що не відповідають положенням чинного законодавства, зокрема, статей 12, 33, 35, 36 Закону України "Про іпотеку", статті 589 ЦК України, оскільки вказаними нормами визначено, що підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є факт невиконання або неналежного виконання забезпеченого зобов'язання, а оспорювані договори укладено до закінчення строку належного виконання такого зобов'язання. Крім того, позивач посилався на: невідповідність Договору застави майнових прав і Договору про задоволення вимог заставодержателя нормам статті 577 ЦК України, статті 13 Закону України "Про заставу", статей 3, 5, 16, 18 Закону України "Про іпотеку" щодо вимог про обов'язкове нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договорів застави майнових прав на об'єкти незавершеного будівництва; положення статті 23 Закону України "Про заставу" (оскільки звернення стягнення на заставлені майнові права вчинено у спосіб, не передбачений законодавством); крім того, позивач вказував, що спірні договори укладені генеральним директором Відповідача-1 з перевищенням повноважень; зрештою, Позивач вказував, що в результаті укладення оспорюваних договорів він втратив право на отримання дивідендів, що їх міг би отримати в результаті одержання прибутків від використання нерухомого майна, отримання вартості частини відчуженого за оспорюваними договорами майна пропорційно частці Позивача у статутному капіталі Відповідача-1 та отримання частки активів Відповідача-1;

- з матеріалів справи вбачається наявність прострочених зобов'язань з повернення частин кредиту та сплати процентів за користування кредитом; також у цих матеріалах містяться письмові вимоги Відповідача-2 (який у даній справі є правонаступником Банку);

- 18.02.2015 Відповідач-2 також звертався до Позивача з повідомленням №657/0/2-15 про порушення основного зобов'язання, в якому вимагав виконати порушене зобов'язання та погасити заборгованість у повному обсязі зі сплатою процентів за користування кредитом та інших передбаченим кредитним договором комісій. Дане повідомлення отримано нарочно директором Відповідача-1 ОСОБА_12 та рекомендованим листом направлено на юридичну адресу Відповідача-1 й отримано останнім 24.02.2015;

- строк виконання за Кредитним договором настав з моменту пред'явлення вимог від 05.09.2012, 18.02.2015, 18.02.2015 про сплату боргу, які було пред'явлено раніше, ніж укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Приймаючи оскаржувані судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- Позивач як учасник Відповідача-1 згідно з чинним законодавством має право на отримання частки прибутку товариства (дивідендів) та активів, а тому спірні договори безпосередньо стосуються корпоративних прав позивача;

- на момент укладення оспорюваних правочинів було наявне прострочення зобов'язання у Відповідача-1 за Кредитним договором у частині погашення кредитної лінії рівними частинами, як це передбачено пунктом 3.5 Кредитного договору, та сплати процентів за користування кредитом; матеріали справи містять письмові вимоги в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку" стосовно порушення основного зобов'язання за Кредитним договором, а тому процедура, передбачена Законом України "Про іпотеку", була дотримана, передача предмета іпотеки відбулася добровільно, в позасудовому порядку, у зв'язку чим підстави для визнання недійсним Договору про задоволення вимог іпотекодержателя відсутні;

- посилання Позивача на те, що Договір застави майнових прав від 21.05.2015 укладений з порушенням законодавства України, оскільки сторонами не було дотримано вимог щодо форми договору, а саме нотаріальне посвідчення договору, спростовується тим, що в заставу Відповідачу-2 були передані майнові права на все збудоване після капітального ремонту та реконструкції Комплексу майно (в тому числі матеріали, конструкції, обладнання тощо, що були використані в процесі будівельних робіт);

- Договір про задоволення вимог заставодержателя укладений у спосіб, передбачений статтями 20, 23 Закону України "Про заставу", статтею 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та пунктом 6.3 Договору застави майнових прав;

- під час укладання спірних договорів Відповідачу-2 як докази на підтвердження необхідного обсягу цивільної дієздатності директора Відповідача-1 були надані протоколи загальних зборів учасників Позивача від 20.05.2015 №20/05, від 21.05.2015 № 21/05, від 22.05.2015 № 22/05 та протоколи загальних зборів учасників Відповідча-1 від 20.05.2015 № 6, від 21.05.2015 № 7, від 22.05.2015 № 8, з яких не вбачалося перевищення керівником Відповідача-1 своїх повноважень;

- враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсним Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, Договору застави майнових прав від 21.05.2015 та Договору про задоволення вимог заставодержателя задоволенню не підлягають;

- оскільки вимога про скасування запису №9785750 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену 25.05.2015 державну реєстрацію права власності Відповідача-2 на Комплекс загальною площею 4447,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2687580000), є похідною від вимоги про визнання недійсним Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, вона також задоволенню не підлягає.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позову.

Касаційний господарський суд вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони не ґрунтуються на повному з'ясуванні всіх обставин справи.

Згідно з положеннями ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017:

- правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 42);

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частини перша і друга статті 43);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог (частина перша статті 33).

- оцінка доказів здійснюється господарським судом на основі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності (частина перша статті 43).

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до положень ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017:

- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів; стаття 86);

- обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236);

- при ухваленні рішення суд вирішує такі питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються (частина перша статті 237);

- у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункти 2, 3 частини четвертої статті 238).

Прийняті судові рішення цим вимогам не відповідають.

Зазначаючи, що строк за Кредитним договором настав з моменту пред'явлення Відповідачу-1 Відповідачем-2 вимог від 05.09.2012 №3096/0/2-12, від 18.02.2015 №357/0/2-15, від 18.02.2015 №658/0/2-15, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки запереченням Позивача щодо неналежності цих доказів, оскільки: згадані вимоги не мають доказів їх направлення, а містять відмітки про їх нібито отримання 28.09.2012 - ОСОБА_13 та 02.03.2015 ОСОБА_12; на останній сторінці листа від 15.09.2012 №3096/0/2-12 міститься відмітка про отримання його 28.09.2012 генеральним директором ОСОБА_13, яка була призначена на посаду генерального директора Відповідача-1 тільки з 26.11.2012 (згідно з протоколом загальних зборів учасників Відповідача-1 від 23.11.2012 №8); під час подання позовної заяви і на час ухвалення рішень у цій справі під час її першого розгляду вказані докази взагалі не існували; у матеріалах нотаріальної справи, яка надана до матеріалів справи приватним нотаріусом Задніпряним О.М., відсутні такі повідомлення, хоча під час нотаріального посвідчення договорів задоволення вимог іпотекодержателя нотаріусу мають бути надані всі документи, які підтверджують обставини порушення забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки запереченням Позивача стосовно того, що Договір застави майнових прав не відповідає вимогам статті 577 ЦК України, статті 13 Закону України "Про заставу", статтям 3, 5, 16, 18 Закону України "Про іпотеку", оскільки останній укладений в простій письмовій формі

та не посвідчений нотаріально. Спростовуючи дані доводи Позивача, суди попередніх інстанцій лише формально зазначили, що в заставу Відповідачу-2 були передані майнові права на все збудоване після капітального ремонту та реконструкції Комплексу майно (в тому числі матеріали, конструкції, обладнання тощо, що були використані в процесі будівельних робіт), проте судами належним чином не досліджено, на яке саме майно (рухоме чи нерухоме) було передано майнові права за оспорюваним договором.

Судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки запереченням Позивача, вчиненим з посиланням на відповідні докази, стосовно того, що предмети Договору іпотеки і Договору про задоволення вимог іпотекодержателя відрізняються один від одного суттєвими ознаками, які характеризують таке майно: назви будівель і приміщень, їх нумерацію і позначення (у Договорі про задоволення вимог іпотекодержателя міститься опис майна, яке стягується, відмінний від опису майна, визначеного в Договорі іпотеки).

Не встановивши обставин, що входили до предмета з'ясування і доказування в даній справі, суди попередніх інстанцій припустилися порушення вимог:

- у прийнятті рішення від 04.12.2017 - частини першої статті 47 ГПК України (у чинній на той час редакції) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу (в тій же редакції) стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності;

- у прийнятті постанови від 26.03.2018 - частини першої статті 86 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного дослідження наявних у справі доказів та частини п'ятої статті 236 названого Кодексу (в тій же редакції) стосовно ухвалення судового рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Водночас суд касаційної інстанції в силу імперативного припису частини другої статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України прийняті по суті справи судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, надати відповідним доказам та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 у справі №910/7579/16 скасувати.

Справу № 910/7579/16 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати