ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/11511/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімекс Лімітед"

представник позивача - Никифоров О. В. , адвокат

відповідач-1 - Приватне акціонерне товариство "Кременчуцький завод технічного вуглецю"

представник відповідача-1 - Рижих С. В., адвокат

відповідач-2 - Фізична особа-підприємець Овчаренко Віталій Юрійович

представник відповідача-2 - особисто

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Лімітед" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2018 (суддя Чебикіна С. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 (головуючий суддя Руденко М. А., судді Дідиченко М. А., Смірнова Л. Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Лімітед" до Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" та Фізичної особи-підприємця Овчаренка Віталія Юрійовича про визнання правочину удаваним,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 27.08.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімекс Лімітед" (далі - Позивач) звернулось до Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (далі - Відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Овчаренка Віталія Юрійовича (далі - Відповідач-2) з позовом про визнання удаваним правочином Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 23.05.2018, укладеного Відповідачами, встановивши, що насправді зазначені особи уклали не договір про надання правової допомоги, визначений пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а договір про надання послуг, передбачений статтею 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

1.2. Позовна заява мотивована тим, що Відповідач-2 не є адвокатом, що здійснює діяльність індивідуально, наявність у нього статусу особи, що провадить незалежну професійну діяльність спростовується даними податкового обліку. Тому укладення сторонами спірного Договору порушує права Позивача, оскільки Відповідач-2 надає Відповідачу-1 в іншому провадженні підприємницькі послуги під виглядом адвокатських, заявляючи вимоги до Позивача про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. 19.11.2018 Господарський суд міста Києва прийняв рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019, яким в позові відмовив повністю.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що Позивач не надав доказів того, що спірний правочин укладено з метою приховування іншого правочину, не доведено для приховання якого саме правочину вчинено цей правочин, а також спрямованості волі сторін на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені насправді вчиненим правочином, не доведено настання між сторонами інших прав і обов`язків, ніж ті, що передбачені спірним Договором, отже не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання договору удаваним. Також, суди зазначили, що невиконання особою-платником податків вимог податкового законодавства, може бути лише наслідком прийняття відповідним контролюючим органом рішення про відповідальність такої особи, вид та розмір якої визначається в межах норм Податкового кодексу України, однак зазначені обставини не можуть свідчити про удаваність укладеного правочину.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 повністю, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Доводи Скаржника, викладені у касаційній скарзі

4.1. Суди помилково встановили, що адвокат може здійснювати професійну діяльність як фізична особа-підприємець: у такому випадку адвокат навіть не відповідає законодавчому визначенню адвоката, адже він не може вважатися таким, що здійснює належну професійну діяльність.

4.2. На день укладення Договору Відповідач-2 не міг вважатися адвокатом в розумінні закону, оскільки не здійснював незалежної професійної діяльності; адвокат, в силу законодавчого визначення адвокатської діяльності, може здійснювати її виключно як незалежний професіонал.

4.3. Суди не звернули увагу на той аргумент, що оплата послуг Відповідача-2 відбувається на його рахунок як підприємця, а не як незалежного професіонала; при цьому публічна звітність Відповідача-1 свідчить про те, що Відповідач-2 надає йому послуги виключно як підприємець, а не адвокат.

4.4. Суди не врахували, що відповідно до інформації податкової служби з податкової консультації адвокат не може одночасно здійснювати адвокатську діяльність як незалежний професіонал і одночасно бути підприємцем у цій же діяльності.

4.5. Суди не врахували правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 826/8107/16, в якій, вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, Суд зробив висновок про те, що адвокат має відображати отримані доходи саме як самозайнята особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

4.6. Висновок судів про відсутність порушеного права Позивача помилковий, оскільки звернення з цим позовом про визнання правочину удаваним до суду дозволить стверджувати, що оплата за цим правочином є не витратами на професійну правничу допомогу, а є оплатою послуг підприємця, яка не підлягає відшкодуванню відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.7. Без належного мотивування суд відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, а саме інформації щодо того, чи перебував Відповідач-2 на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності станом на час укладення Договору. Наведене свідчить також про порушення принципу рівності учасників процесу перед законом і судом.

4.8. Також на підставі частини третьої статті 255 ГПК України Позивач включив заперечення на ухвалу суду про відмову у витребуванні доказів, постановлену 19.11.2018 без виходу до нарадчої кімнати та просив суд апеляційної інстанції витребувати докази, однак в порушення пункту 6 частини першої статті 267 ГПК України суд апеляційної інстанції не вирішив це клопотання в порядку підготовки справи до розгляду та відмовив у задоволенні клопотання без належного обґрунтування.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. 25.04.2019 Відповідач-1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає про відсутність порушеного права Позивача і невідповідність обраного ним способу захисту способам, визначеним законодавством.

6. Встановлені судами обставини

6.1. 23.05.2018 між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 укладено Договір про надання професійної (правничої) допомоги, відповідно до пункту 1.1 якого за умовами Договору адвокат зобов`язується надати професійну правничу (правову) допомогу клієнту щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної (правничої) допомоги у господарській справі № 917/527/18, а клієнт приймає результати належно виконаної правничої (правової) допомоги та оплачує винагороду (гонорар) адвоката та компенсує фактичні витрати понесені адвокатом (а. с. 22 - 25 том 1).

6.2. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.08.2018 та протоколом судового засідання від 02.08.2018 у справі №917/527/18 (а. с. 92 - 95 том 1) підтверджується факт того, що адвокат Овчаренко Віталій Юрійович (Відповідач-2) представляв інтереси Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (Відповідача-1) в судовому засіданні 02.08.2018 у цій справі.

6.3. Згідно з свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 637 від 25.12.2008 Овчаренко Віталій Юрійович має право на заняття адвокатською діяльністю. (а. с. 89 том 1)

6.4. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1004356728 від 27.08.2018 Овчаренко Віталій Юрійович станом на 23.08.2018 року є фізичною особою-підприємцем, вид діяльності - діяльність у сфері права. (а. с. 26 - 27 том 1)

6.5. Відповідно до довідки ДФС України №1826530700039 від 07.08.2018, яка міститься в матеріалах справи, підтверджується факт того, що адвокат Овчаренко Віталій Юрійович перебуває на обліку у ДПІ у Дніпровському районі головного управління ДФС у м. Києві. (а. с. 34 - 35 том 1)

6.6. Звертаючись з позовом у цій справі Позивач посилається на те, що вказаний Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги є удаваним, так як сторони вчинили інший правочин - договір про надання послуг, оскільки у договорі про надання правової допомоги однією з сторін має бути адвокат, однак Овчаренко В. Ю . діяв як фізична особа-підприємець, а не як адвокат. Також зазначив, що укладання оспорюваного Договору порушує його права, оскільки в ході розгляду справи №917/527/18 Відповідач-1 подав заяву про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 400 000 грн на підставі цього Договору.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

7.2. За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

7.3. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

7.4. При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

7.5. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

7.6. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

7.7. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

7.8. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.

7.9. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

7.10. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

7.11. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

7.12. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

7.13. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

7.14. Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

7.15. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

7.16. Предметом розгляду у цій справі є заявлені вимоги про визнання удаваним правочином Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги, укладеного Відповідачами, оскільки Позивач стверджує, що насправді зазначені особи уклали не договір про надання правової допомоги, визначений пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а договір про надання послуг, передбачений статтею 901 ЦК України.

7.17. Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

7.18. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, правочин який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Таким чином, вимоги про визнання удаваним договору спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору та підлягають з`ясуванню судом під час вирішення спору (див, mutatis mutandis, висновки, викладені у пунктах 43, 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц).

7.19. Заявлені позовні вимоги Позивач обґрунтував порушенням його прав у зв`язку з укладенням цього Договору, за яким Відповідач-2 надає Відповідачу-1 в іншому провадженні підприємницькі послуги під виглядом адвокатських, заявляючи вимоги до Позивача про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу. Таким чином, Суд доходить висновку, що інтерес Позивача, на захист яких подано цей позов, полягає у тому, аби запобігти покладенню на себе судом в іншій справі можливих витрат Відповідача-1 на оплату послуг Відповідачу-2 за Договором як витрат на правничу допомогу, а також забезпеченню цих витрат.

7.20. При цьому, звертаючись з позовною вимогою про визнання правочину - Договору про надання професійної правничої допомоги удаваним, Позивач не обґрунтовує свої вимоги тим, що правочин, який насправді вчинили сторони, є таким, що порушує вимоги чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним або є нікчемним в силу вимог закону. І відповідних обставин під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено. З вимогою визнати Договір недійсним Позивач не звертається.

7.21. З огляду на наведене та враховуючи, що сама по собі вимога про визнання правочину удаваним спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору, зокрема у випадку звернення з позовною вимогою про визнання правочину недійсним, а такий спір у цій справі відсутній, Суд доходить висновку про те, що обраний Позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним, оскільки матиме наслідком лише те, що відносини сторін за таким правочином регулюватимуться правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, ці правила також застосовуватимуться при вирішенні спору за таким правочином чи стосовно нього.

7.22. Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін з мотивів, викладених у цій постанові, а касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

7.23. Враховуючи викладене Суд відхиляє доводи Скаржника як неналежні.

8. Судові витрати

8.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Лімітед" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 у справі № 910/11511/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак