Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.09.2018 року у справі №922/392/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 922/392/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада

відповідач - Приватне підприємство "Приватна промислово-торгівельна фірма "ЮСІ"

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Харківської міської ради

на постанову Харківського апеляційного господарського суду у складі Терещенко О.І. - головуючий, Сіверін В.І., Слободін М.М. від 31 липня 2018 року та рішення Господарського суду Харківської області у складі Погорелової О.В. від 15 травня 2018 року

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

1. 23.11.2013 Приватне підприємство "Приватна промислово-торгівельна фірма "ЮСІ" (далі - ПП "ППТФ "ЮСІ", відповідач) зареєструвало право власності на нежитлову будівлю літ. "Е-1" площею 383,7 м.кв. по вул. Морозова, 11 у м. Харкові, правова підстава - договір купівлі-продажу від 06.10.2000 №3867.

2. 01.02.2018 Харківською міською радою (далі - позивач) складено комісійний акт обстеження земельної ділянки по вул. Морозова, 11 та встановлено, що ПП "ППТФ ЮСІ" з 23.12.2013 використовує для експлуатації нерухомого майна земельну ділянку площею 0,0401 га (визначена позивачем за допомогою технічних приладів площа земельної ділянки, яка фактично зайнята нерухомістю відповідача по зовнішнім межам будинку).

Короткий зміст позовних вимог

3. У вересні 2017 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ПП "ППТФ ЮСІ" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю в сумі 273 502,55 грн.

4. Позивач, з посиланням на приписи статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначив, що відповідач, зареєструвавши право власності на нерухоме майно, у період з 01.02.2015 по 31.01.2018 використовував земельну ділянку площею 0,0401 га безпосередньо під нерухомим майном без оформлення правовстановлюючих документів, внаслідок чого безпідставно зберіг у себе майно у вигляді несплаченої позивачу орендної плати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Господарського суду Харківської області від 15 травня 2018 року в позові відмовлено.

6. Суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна відповідача, не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки право на користування земельною ділянкою в силу приписів ЦК України та Земельного кодексу України набувається в момент набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці. Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки комунальній власності без укладення договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у виді неодержаної орендної плати за землю, який за визначенням статті 22 ЦК України є збитками у вигляді упущеної вигоди. За таких обставин до спірних правовідносин положення статей 1212- 1214 ЦК України не застосовуються, а застосуванню підлягають положення закону щодо відшкодування збитків.

7. За висновком суду належним способом захисту прав позивача у даному випадку є стягнення збитків у формі упущеної вигоди відповідно до статті 22 ЦК України, проте суд при розгляді справи не може змінити підстави позову та самостійно встановити наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Короткий зміст постанови, ухваленої судом апеляційної інстанції

8. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31 липня 2018 року рішення Господарського суду Харківської області від 15 травня 2018 року залишено без змін.

9. Суд апеляційної інстанції погодився зі здійсненою місцевим господарським судом правовою кваліфікацією спірних правовідносин як деліктних, тобто таких, що стосуються відшкодування збитків власнику землі за рахунок землекористувача - власника нерухомого майна та констатував не доведення наявності в діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов'язку з відшкодування збитків у виді упущеної вигоди.

10. Крім того, апеляційний суд встановив, що: (1) земельна ділянка, за користування якою позивач вимагає сплати недоотриманого доходу в розмірі орендної плати, не сформована як об'єкт цивільного права в розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), зокрема відсутній витяг з нормативної грошової оцінки щодо земельної ділянки, відомості з Державного земельного кадастру щодо її площі, кадастрового номеру тощо. Надані позивачем докази у підтвердження займаної відповідачем площі земельної ділянки - топографічний план та акт обстеження земельної ділянки є недопустимим доказами, оскільки чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок на підставі таких документів, які не є документацією з землеустрою; (2) позивач не довів розміру безпідставно збережених коштів, заявлених до стягнення, оскільки обрахунок суми збитків здійснюється у спеціальному нормативно регламентованому порядку відшкодування збитків власникам землі, зокрема із застосуванням Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (затверджений постановою КМУ від 19.04.1993 №284), який позивачем не дотримано, а долучений до справи розрахунок позовних вимог здійснений ним самостійно у довільній формі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

12. Судами здійснено неправильну правову кваліфікацію спірних правовідносин як збитків, які підлягають стягненню на підставі статті 22 ЦК України. Внаслідок користування земельною ділянкою під нерухомістю без оформлення правовстановлюючих документів відповідач без наявності правових підстав зберіг у себе майно - кошти, які мали бути сплачені в якості орендної плати та підлягають поверненню власнику землі на підставі статті 1212 ЦК України, положення якої застосовуються у тому числі і до вимог про відшкодування шкоди особою, яка зберегла у себе майно за рахунок іншої особи. При цьому правова кваліфікація спірних правовідносин як деліктних суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в поставові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, у якій такі правовідносини кваліфіковано саме як кондикційні.

13. Позивач надав належний доказ фактичного використання відповідачем земельної ділянки по вул. Морозова, 11 у м. Харкові, а саме складений фахівцями позивача акт обстеження від 01.02.2018, а розрахунок розміру позовних вимог базується на показниках затвердженої у встановленому порядку нормативної грошової оцінки та затверджених коефіцієнтів індексації, а отже є обґрунтованим.

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

14. Висновок судів про щодо неправильно обраного позивачем способу захисту порушеного права, який базується на положеннях статей 1212-1214 ЦК України є правильним. При цьому позивач не довів розміру заявлених до стягнення коштів у вигляді недоотриманого доходу, як і розміру зайнятої відповідачем земельної ділянки.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

15. Відповідно до статті 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

16. Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

17. У силу статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

18. Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

19. Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

20. З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

21. Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

22. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

23. Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

24. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

25. Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

26. За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

27. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

28. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

29. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

30. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

31. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

32. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

33. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

34. Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

35. Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений.

36. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.

37. У позовній заяві підставами позову позивач зазначив, що відповідач за відсутності договору оренди земельної ділянки не сплачував за користування земельною ділянкою, а тому безпідставно зберіг кошти за рахунок позивача, які зобов'язаний повернути на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

38. Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна (коштів) за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

39. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність застосування до правовідносин сторін спору приписів чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки підставами позову у даній справі є обставини безпідставного збереження відповідачем майна (коштів) за рахунок позивача, а саме використання земельної ділянки без укладання договору оренди, а не обставини заподіяння відповідачем шкоди власнику землі (позивачу).

40. У зв'язку з цим слід визнати такими, що не мають істотного значення для правильного вирішення спору, висновки судів попередніх інстанцій про необхідність доведення наявності у діях відповідача всіх 4 елементів складу цивільного правопорушення, які можуть бути підставою для покладання на нього відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

41. Враховуючи правову природу кондикційних зобов'язань (стаття 1212 ЦК України), для яких вина не має значення, важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, тобто обов'язок відповідача повернути безпідставно набуте (збережене) майно не є заходом відповідальності.

42. Верховний Суд зазначає, що Порядок №284, на який послався суд апеляційної інстанції, не підлягає застосуванню до спірних позадоговірних (кондикційних) правовідносин щодо використання земельної ділянки без проведення плати за неї, які (правовідносини) склалися між сторонами з приводу збереження відповідачем майна (грошових коштів у розмірі орендної плати) без достатньої правової підстави.

43. Крім того, Верховний Суд зазначає, що судом апеляційної інстанції хоча й зазначено про врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, однак висновки у справі зроблені з помилковим застосуванням норм матеріального права, якими врегульовано інститут стягнення збитків в господарському судочинстві.

44. Так, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. У межах чинного процесуального закону як реалізацію принципу правової визначеності, так і формування сталої судової практики неможливо забезпечити без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права до спірних правовідносин.

45. Верховний Суд наголошує, що правові норми та судову практику слід застосовувати таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту, а саме: сталою, найбільш (найчастіше) визнаною та передбачуваною, якою у даному випадку є правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин статей, що регулюють кондикційні правовідносини в господарському праві, про що свідчить численна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах у тому числі, окрім зазначеної вище, постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

46. Враховуючи вищевикладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо правової кваліфікації спірних правовідносин, як деліктних, є помилковими і такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та судовій практиці Верховного Суду, а тому доводи касаційної скарги в пункті 12 Постанови визнаються Верховним Судом обґрунтованими.

47. Разом з тим, здійснена судами помилкова кваліфікація спірних правовідносин у даному випадку не призвела до неправильного вирішення спору по суті з огляду на таке.

48. Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

49. Позивач в позові посилається на те, що позбавлений можливості отримати дохід у відповідному розмірі від здачі земельної ділянки в оренду, а тому в обґрунтування заявлених позовних вимог про стягнення недоотриманих коштів повинен надати суду докази на підтвердження обставин, на які він посилається в позові. При цьому, докази, що подаються до суду, мають відповідати, зокрема положенням статей 76 і 77 ГПК України щодо їх належності та допустимості.

50. Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

51. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17.

52. Проте у даній справі судом апеляційної інстанції встановлено (пункт 10 Постанови), що земельна ділянка під нерухомим майном не сформована як об'єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об'єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об'єкт цивільних прав. Таким чином, розмір заявлених до стягнення позовних вимог є недоведеним. У зв'язку з чим доводи касаційної скарги в пункті 13 Постанови відхиляються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Враховуючи вищевикладене, а також ту обставину, що помилкова кваліфікація судами попередніх інстанцій спірних правовідносин не призвела до прийняття незаконних рішень по суті спору, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін з мотивів, наведених у даній Постанові. У зв'язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31 липня 2018 року та рішення Господарського суду Харківської області від 15 травня 2018 року у справі № 922/392/18 залишити без змін з мотивів, наведених у даній Постанові.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.