Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.08.2018 року у справі №910/7912/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/7912/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Львова Б.Ю. і Пількова К.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (далі - Товариства)

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 (головуючий суддя - Зеленін В.О., Кропивна Л.В. і Смірнова Л.Г.)

за заявою акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі - Банк)

про забезпечення позову

до подання позовної заяви Банком

до особи, яка отримає статус учасника справи - відповідач: Товариства

про стягнення суми неповернутих кредитних коштів.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Банк звернувся до місцевого господарського суду з заявою про забезпечення позову, до пред'явлення позову Банком до Товариства про стягнення заборгованості за кредитним договором від 31.05.2013 № 54 (далі - Кредитний договір), яка станом на 07.06.2018 (включно) становить 179 172 670,01 грн., у якій просила вжити заходи щодо забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту в межах суми позову в розмірі 179 172 670, 01 грн. на грошові кошти, що належать Товариству та знаходяться на його рахунках у фінансових установах, у тому числі, що знаходяться на рахунках відокремлених підрозділів (філій) Товариства , які будуть виявлені державним або приватним виконавцем при виконанні ухвали;

- накладення арешту в межах суми позову в розмірі 179 172 670, 01 грн. на все рухоме майно Товариства, у тому числі на майно, яким наділені відокремлені підрозділи (філії) Товариства.

Згадана заява мотивована тим, що: відповідно до Кредитного договору Банк надав Товариству (позичальник) кредитні кошти у розмірі 186 058 842, 44 грн., проте станом на 07.06.2018 позичальник зобов'язання з повернення кредитних коштів не виконав; оскільки відповідач може вільно розпоряджатися належними йому грошовими коштами, наявними на його рахунках у банківських установах та належним йому майном, тому на думку Банку, зазначені матеріальні цінності, що наявні у Товариства на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду в разі його задоволення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.06.2018 (суддя Щербаков С.О.), у задоволенні заяви Банку про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована відсутністю підстав для задоволення відповідної заяви, оскільки заявником не було надано доказів на підтвердження того, що незабезпечення позову порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2018: апеляційну скаргу Банку задоволено; ухвалу господарського суду міста Києва від 20.06.2018 скасовано; прийнято нове рішення, яким задоволено заяву Банку про вжиття заходів забезпечення позову; з метою забезпечення позову в даній справі вжито такі заходи забезпечення позову: накладено арешт у межах суми позову в розмірі 179 172 670, 01 грн. на грошові кошти, що належать Товариству та знаходяться на рахунках Товариства у фінансових установах, у тому числі, що знаходяться на рахунках відокремлених підрозділів (філій) Товариства, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем при виконанні постанови; накладено арешт у межах суми позову в розмірі 179 172 670, 01 грн. на все рухоме майно Товариства, у тому числі на майно, яким наділені відокремлені підрозділи (філії) Товариства; визначено, що стягувачем за даною постановою є Банк, а боржником - Товариство.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з наведених у заяві обставин вбачається ймовірність ускладнення виконання рішення у даній справі в разі задоволення позову, обрані позивачем заходи до забезпечення позову відповідають предмету позовних вимог і в подальшому можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову в даній справі. Натомість невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду в разі задоволення позову.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Товариство зазначає, що при ухваленні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції порушені норми процесуального права та просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 у справі №910/7912/18 та залишити в силі ухвалу господарського суду міста Києва від 20.06.2018. Згідно з доводами касаційної скарги судом апеляційної інстанції:

- при винесенні оскаржуваної постанови не враховано відсутності у заяві про забезпечення позову до його подання предмету позову та ціни позову, суд не пересвідчився, чи дійсно між сторонами є спір, який предмет спору та яка ціна позову, чим порушено статтю 139 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

- застосовано заходи забезпечення позову, які у сукупності складають 358 345 340, 02 грн., хоча зі змісту заяви Банку випливало, що якщо ним і планувалося подати позов, то він був би на суму, що не перевищує 179 172 670, 01 грн., чим порушено частину четверту статті 137 ГПК України;

- безпідставно звільнено заявника від доказування та не надано вмотивованого відхилення доказів Товариства, чим порушено частини другу і третю статті 86 ГПК України;

- вжито заходи забезпечення позову шляхом арешту майна та грошових коштів Товариства, але не вказано, які саме дії Товариства з рухомим майном та/або грошовими коштами спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання та яким чином ці дії ускладнять або унеможливлять виконання судового рішення в разі задоволення позову, чим порушено статтю 136 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу Банк заперечує проти доводів, наведених у касаційній скарзі, зазначає, що: у Товариства наявна заборгованість за Кредитним договором, яка станом на 07.06.2018 (включно) становить 179 172 670, 01 грн., тому Банк має намір (який вже реалізовано) звернутися до господарського суду міста Києва з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів шляхом стягнення з Товариства суми неповернутих кредитних коштів; до подання позову про стягнення з боржника суми неповернутих кредитних коштів Банк вважав за потрібне попередньо забезпечити такі вимоги шляхом накладення арешту на кошти та майно Товариства в межах суми стягнення, оскільки Банк має фактичні підстави вважати, що в разі невжиття відповідних заходів до забезпечення позову, виконання рішення суду може бути утруднено чи його виконання у майбутньому взагалі стане неможливим; суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків, що застосування обраних заявником заходів забезпечення позову направлено насамперед на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів суб'єкта господарювання; вжиття судом апеляційної інстанції наведених заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, а в разі задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду та навпаки невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, - та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 - без змін.

Розгляд касаційної скарги Товариства здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 ГПК України.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано та зазначено таке.

Банк, звертаючись із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, обґрунтовував її тим, що: відповідно до Кредитного договору Банк надав Товариству кредитні кошти у розмірі 186 058 842, 44 грн., проте станом на 07.06.2018 позичальник зобов'язання з повернення кредитних коштів не виконав; оскільки відповідач може вільно розпоряджатися належними йому грошовими коштами, наявними на його рахунках у банківських установах та належним йому майном, то, на думку Банку, зазначені матеріальні цінності, що наявні у Товариства на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду в разі його задоволення.

Відмовляючи у задоволенні відповідної заяви Банку про вжиття заходів забезпечення позову, місцевий господарський суд виходив з такого: метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову; саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову; заявником у заяві про забезпечення позову не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно, що належать відповідачеві, в межах ціни позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі задоволення позову; Банком не надано належних доказів вчинення Товариством дій, направлених на відчуження власного рухомого майна; оскільки заявником не було надано доказів на підтвердження того, що незабезпечення позову порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, відсутні підстави для забезпечення позову.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

З доданих до заяви про вжиття заходів забезпечення позову доказів вбачається, що 31.05.2013 сторонами укладено Кредитний договір, відповідно до якого Банк, надав Товариству кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії. До Кредитного договору сторонами з червня 2013 року по грудень 2017 року укладалася низка договорів про внесення змін, якими змінювались умови Кредитного договору та розміру кредитної лінії. Договором від 20.12.2017 №13 про внесення змін ліміт кредитування встановлено в розмірі 186 058 842,44 грн.

На підставі заявок Товариства про надання кредиту в період з червня 2013 року по червень 2015 року з метою "поповнення обігових коштів" та"сплати комісії банку за управління кредитною лінією" Банк надав позичальнику кредит на загальну суму 186 058 842,44 грн., що підтверджується відповідними меморіальними ордерами.

На забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором сторонами було укладено три іпотечні договори, два договори застави товарів в обороті та три договори застави майнових прав. Однак на даний час строк дії договорів застави майнових прав закінчився, а зобов'язання боржника по Кредитному договору забезпечені майном у грошовому еквіваленті в загальній сумі 97 382 736,33 грн.

За доводами Банку, боржник не повернув кредитні кошти у строки, визначені умовами Кредитного договору, до 05.06.2018, розмір заборгованості по тілу кредиту станом на 07.06.2018 (включно) становить 179 172 670,01 грн. Таким чином, вартість майна за договорами забезпечення менша, ніж розмір заборгованості за тілом кредиту.

Листом від 14.05.2018 за вих. №93/Б Товариство поінформувало голову правління Банку про тенденції щодо погіршення фінансового стану компанії у зв'язку з відсутністю оборотних коштів, які підприємство витратило на сплату відсотків та погашення кредитів у 2015-2017 роках, тому прогнозує погіршення фінансових показників діяльності Товариства у 2018-2019 роках, що ставить під загрозу виконання підприємством своїх кредитних зобов'язань перед кредиторами у повному обсязі, відтак пропонувало Банку розглянути можливість продажу кредитної заборгованості рефінансуючому банку (або фінансовій компанії) за 60 000 000 грн. До листа доданий звіт про фінансові результати за І квартал 2018 року.

Заперечуючи проти заяви про забезпечення позову, Товариство посилалось на те, що: ним було не лише сплачено банку повну суму заборгованості по Кредитному договору, але й здійснено переплату в сумі 35 540 416,84 грн., у зв'язку з чим він звернувся з відповідним позовом до Банку до господарського суду Дніпропетровської області; загальне забезпечення зобов'язань відповідача за Кредитним договором складає 400 721 749,29 грн.; Банк неодноразово подавав заяви про забезпечення позову, однак позовну заяву про стягнення заборгованості не подав. Крім цього, до апеляційної скарги Банком додано копію листа генерального директора Товариства від 25.06.2018 №Вих-0020-85/18 щодо відсутності заборгованості і наявності переплати в сумі 35 млн.грн., а також роздруківки з інтернет-сайтів щодо продажу тракторів "Landini".

Сторони мотивували подання додаткових доказів суду апеляційної інстанції тим, що вони були отримані ними вже після прийняття оскаржуваної ухвали, що унеможливило їх подання суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість прийняття зазначених доказів.

Задовольняючи заяву Банку та вживаючи відповідні заходи забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з такого: доказами, наявними у матеріалах справи (копіями меморіальних ордерів), підтверджується факт отримання позичальником кредитних коштів на загальну суму 186 058 842,44 грн., і вказаний факт отримання коштів позичальником не спростовано; проте Товариством не надано належних доказів (первинних документів), які підтверджують факт повної сплати заборгованості за кредитним договором, на що він посилається у запереченнях на заяву про забезпечення позову та відзиві на апеляційну скаргу, зазначені доводи він підтверджує лише власним контррозрахунком заборгованості за кредитом; також з наведених доказів вбачається, що у листі від 14.05.2018 позичальник визнавав наявність заборгованості та просив розглянути можливість щодо її продажу іншому банку, а вже в заяві про збільшення позовних вимог від 11.06.2018, поданій до господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/2404/18, позичальник вказує на відсутність заборгованості, наявність переплати та просить визнати недійсними пункти 3.2, 3.4 Кредитного договору, визнати Кредитний договір виконаним та визнати припиненими забезпечувальні договори (застави, іпотеки); враховуючи зазначене вбачається ймовірність ускладнення виконання рішення в даній справі в разі задоволення позову; обрані позивачем заходи до забезпечення позову відповідають предмету позовних вимог і в подальшому можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення, тому наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі; вжиття відповідних заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, а в разі задоволення позову - забезпечить можливість виконання рішення суду та, навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Товариства із зазначеною постановою суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову; забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із статтею 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Мотивувальна частина ухвали суду має містити, зокрема, зазначення мотивів, з яких суд дійшов висновків (частина перша статті 234).

Обґрунтованим є таке судове рішення, яке ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236).

З урахуванням наведених законодавчих приписів місцевий господарський суд, встановивши, що: Банком у заяві про забезпечення позову не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно, що належать відповідачеві в межах ціни позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову; Банком не надано належних доказів вчинення Товариством дій, направлених на відчуження власного рухомого майна або грошових коштів, - дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та вживаючи заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позову в розмірі 179 172 670, 01 грн. на грошові кошти, що належать Товариству та знаходяться на його рахунках у фінансових установах, в тому числі ті, що знаходяться на рахунках відокремлених підрозділів (філій) товариства, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем при виконанні постанови та на все рухоме майно Товариства в тому числі на майно, яким наділені відокремлені підрозділи (філії) Товариства, суд апеляційної інстанції лише формально зазначив, що з наведених у заяві Банку про забезпечення позову обставин вбачається ймовірність ускладнення виконання рішення у даній справі в разі задоволення позову, проте належним чином не обґрунтував, у тому числі з посиланням на відповідні обставини та належні докази, що невжиття таких заходів спроможне істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених (оспорюваних) прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду та не здійснив належної оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін. Зокрема, судом апеляційної інстанції не встановлено на підставі відповідних доказів обставин щодо реалізації рухомого майна Товариством чи вчинення підготовчих дій до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем тощо.

Отже, суд апеляційної інстанції у розгляді відповідної заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви припустився порушення норм процесуального права, а саме статей 136, 137 ГПК України, що згідно із статтею 312 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Водночас скасування ухвали місцевого господарського суду з даної справи судом апеляційної інстанції здійснено за відсутності підстав для цього, передбачених статтею 277 ГПК України, що свідчить про порушення апеляційною інстанцією й зазначеної норми процесуального права. Натомість ухвала суду першої інстанції від 02.02.2018 є обґрунтованою і такою, що відповідає засаді верховенства права, закріпленій у статтях 2, 11 ГПК України, тому зазначену ухвалу відповідно до статті 312 ГПК слід залишити в силі, задовольнивши, таким чином, касаційну скаргу.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги мають бути покладені на Банк.

Керуючись статтями 129, 308, 312, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 у справі № 910/7912/18 скасувати.

3. Ухвалу господарського суду міста Києва від 20.06.2018 у справі №910/7912/18 залишити в силі.

4. Стягнути з акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, в сумі 1 762 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Селіваненко

Судді Б. Львов

К. Пільков