Історія справи

Постанова КГС ВП від 11.07.2023 року у справі №910/4079/22
Постанова КГС ВП від 11.07.2023 року у справі №910/4079/22
Постанова КГС ВП від 11.07.2023 року у справі №910/4079/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/4079/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,

представників учасників справи:

прокурора: Шелест М.В.,

від позивача: Пулинець А.С.,

від відповідача: Куницький В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді: Трофименко Т.Ю.

від 19.10.2022

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Ткаченко Б.О., Суліма В.В., Гаврилюк О.М.

від 09.02.2023

за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про стягнення 163 582 875,50 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2022 року Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави особі Кабінету Міністрів України (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Відповідач) про стягнення 163 582 875,50 грн пені до загального фонду Державного бюджету України, яка обґрунтована несвоєчасною сплатою Відповідачем дивідендів до Державного бюджету за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році.

2. В обґрунтування позову Прокурор зазначив, що станом на момент подання позову до суду Відповідачем не сплачено пеню у розмірі 163 582 875,50 грн, нараховану за несвоєчасно сплачені дивіденди до державного бюджету у період з 02.07.2019 по 22.07.2019.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовано тим, що доказів сплати Відповідачем правомірно нарахованої пені у розмірі 163 582 875,50 грн за порушення зобов`язань зі своєчасної сплати дивідендів до державного бюджету у період з 02.07.2019 по 22.07.2019 матеріали справи не містять, а тому суди дійшли висновку щодо обґрунтованості позовних вимог. Водночас, у даному випадку право на нарахування пені на суму несвоєчасно сплачених дивідендів виникло з 02.07.2019 по 22.07.2019, а тому строк позовної давності для її заявлення тривав відповідно до 02.07.2020-22.07.2020. Прокурор звернувся до суду з даним позовом лише 01.06.2022, тобто, після спливу строку позовної давності. А тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вимога Прокурора про стягнення з Відповідача 163 582 875,50 грн пені задоволенню не підлягає, з огляду на пропуск строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

5. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023, в якій просив вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

6. Підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України:

- пункт 1: суд апеляційної інстанції застосував статтю 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 29.06.2022 у справі №907/272/20. Крім того, суд апеляційної інстанції застосував статтю 260 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 28.05.2020 у справі №910/13119/17.

- пункт 3: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 267 ЦК України у подібних правовідносинах щодо визнання поважними причин пропуску строків позовної давності у зв`язку із оскарженням у судовому порядку та тривалим судовим розглядом підстави нарахування пені, стягнення якої, у подальшому, стало предметом спору у даній справі.

7. Відповідачем надано відзив на касаційну скаргу, в якому він просив відмовити у її задоволенні та залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Засновником та єдиним акціонером Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ідентифікаційний код 20077720) є держава в особі Кабінету Міністрів України.

9. 24 квітня 2019 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №461-р «Питання річних загальних зборів акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яким затверджено річний звіт НАК "Нафтогаз України" за 2018 рік. Пунктом 3 зазначеного розпорядження затверджено такий розподіл чистого прибутку НАК «Нафтогаз України» за 2018 рік та розмір річних дивідендів, що спрямовуються:

- 90 відсотків чистого прибутку в розмірі 12251932,2 тис. гривень - на виплату дивідендів до державного бюджету;

- 5 відсотків чистого прибутку в розмірі 680662,9 тис. гривень - до резервного капіталу;

- 5 відсотків чистого прибутку в розмірі 680662,9 тис. гривень - на розвиток.

10. Крім того, пунктом 3 зазначеного розпорядження приписано виплату дивідендів провести згідно з вимогами законодавства не пізніше 30.06.2019.

11. Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 25.10.2019 № 258 відповідно до абзацу сьомого частини п`ятої статті 11 Закону № 185-V, пункту 2 Порядку формування та реалізації дивідендної політики держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 702, та пункту 7 Порядку нарахування пені на суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100%, АТ «НАК «Нафтогаз України» нараховано пеню за несвоєчасно сплачені дивіденди до державного бюджету, згідно з доданим до наказу розрахунком, а саме: за період з 02.07.2019 по 22.07.2019 нараховано пеню у розмірі 163 582 875,50 грн у зв`язку з несвоєчасною сплатою частини дивідендів у розмірі 8 167 954 800,00 грн.

12. За наслідками оскарження зазначеного наказу у судовому порядку рішенням Окружного адміністративного суду міста Київ від 02.06.2020 у справі №640/24774/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного від 23.09.2020 та постановою Верховного Суду від 25.11.2021, у задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відмовлено.

13. Звертаючись до суду, Прокурор зазначив, що до цього часу Відповідачем не сплачено пеню у розмірі 163 582 875,50 грн, нараховану за несвоєчасно сплачені дивіденди до державного бюджету у період з 02.07.2019 по 22.07.2019.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

31. Цивільний кодекс України

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 256. Поняття позовної давності

1. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 258. Спеціальна позовна давність

1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 260. Обчислення позовної давності

1. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

2. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Стаття 261. Початок перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

5. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Стаття 263. Зупинення перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Стаття 264. Переривання перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

2. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності

1. Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

32. Господарський процесуальний кодекс України

Стаття 74. Обов`язок доказування і подання доказів

1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 86. Оцінка доказів

1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 300 Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

33. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав), яка зазначається в ухвалі про відкриття касаційного провадження та визначає межі розгляду справи судом касаційної інстанції (частина четверта статті 294, частина перша статті 300 ГПК України).

34. Відповідно до вимог та доводів касаційної скарги судове рішення оскаржується лише з підстав, передбачених частиною першою статті 310 ГПК України, що є підставою касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 цього Кодексу.

35. Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тому перевіряє лише дотримання норм матеріального та процесуального права, на які скаржник посилається як на підстави для обов`язкового скасування судового рішення.

36. Як зазначалось Судом вище, першою підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України. В касаційній скарзі Скаржник, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 267 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 29.06.2022 у справі №907/272/20. Крім того, суд апеляційної інстанції застосував статтю 260 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 28.05.2020 у справі №910/13119/17.

37. У зазначених вище постановах від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 29.06.2022 у справі №907/272/20 Верховним Судом було викладено наступні висновки:

"Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим."

38. В справі, що розглядається, судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях зазначено, що в якості обставин, які свідчить про поважність причин пропуску строку для звернення до суду, Прокурор посилається на оскарження в судовому порядку наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 25.10.2019 № 258 «Про нарахування пені акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та ухвалення остаточного судового рішення у справі № 640/24774/19 Верховним Судом лише 25.11.2021, після якого стало можливим вирішення питання для пред`явлення цього позову.

39. Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що зазначені обставини не є такими, які об`єктивно унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову про стягнення пені, оскільки, як правильно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, у зверненні до суду та заявленні у ході відповідного провадження клопотання про зупинення провадження через існування справи № 640/24774/19 перешкод не було. В будь-якому разі постанова Шостого апеляційного адміністративного від 23.09.2020 у справі № 640/24774/19, якою апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2020 - без змін, набрала законної сили з дати її прийняття, в той час як звернення до суду з цим позовом відбулося лише в червні 2022 року.

40. Суд зазначає, що вищевказані висновки Верховного Суду у справах №922/1467/19 та №907/272/20, на які посилається Скаржник у касаційній скарзі є загальними та повинні застосовуватись з урахуванням фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з урахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих доказів.

41. Отже наведені Скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду у справах №922/1467/19 та №907/272/20, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України жодним чином не суперечать висновкам, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях першої та апеляційної інстанції.

42. Також Судом відхиляються доводи Прокурора, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 260 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 28.05.2020 у справі №910/13119/17, з огляду на таке.

43. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

44. Водночас, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з подібними правовідносинами у справі, що переглядається.

45. Суд зазначає, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів слід звертатися до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

46. Задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо подібності правовідносин, зазначивши таке.

47. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

48. Подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб`єктного, об`єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

49. Проаналізувавши правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/13119/17, на які посилався Cкаржник у касаційній скарзі, Суд вважає, що ці висновки стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

50. Так, у постанові від 28.05.2020 у справі №910/13119/17, в якій предметом позову були вимоги про визнання недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг, Верховним Судом було викладено наступні висновки:

"Вирішуючи спори щодо визнання недійсними свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, суд касаційної інстанції виходить з того, що початок перебігу позовної давності для звернення до суду з такими позовами не може автоматично збігатися з датою публікації відомостей про реєстрацію знака для товарів і послуг.

Це право пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного конфлікту на ринку щодо оспорюваного позначення, наприклад, початком використання спірного позначення на ринку."

51. Натомість, спір у справі, що розглядається, не стосується визнання недійсними свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Початок перебігу строку позовної давності жодним чином не прив`язується до публікації відомостей про реєстрацію знака для товарів і послуг. А тому вище зазначені Скаржником висновки Верховного Суду жодним чином не суперечать висновкам, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях першої та апеляційної інстанції і підстави для їх врахування у цій справі відсутні.

52. За таких обставин, доводи Скаржника про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а наявність такої виключної підстави для касаційного перегляду судових рішень є недоведеною.

53. Другою підставою касаційного оскарження судового рішення Скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначивши про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 267 ЦК України у подібних правовідносинах щодо визнання поважними причин пропуску строків позовної давності у зв`язку із оскарженням у судовому порядку та тривалим судовим розглядом підстави нарахування пені, стягнення якої, у подальшому, стало предметом спору у даній справі.

54. Суд зазначає, що на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, згідно зі статтею 257 ЦК України поширюється загальна позовна давність, і на підставі частини першої статті 261 цього кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

55. Щодо застосування приписів частини п`ятої статті 267 ЦК України, то позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

56. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

57. Перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади, а не прокурор, оскільки останній здійснює представництво такого органу та звертається в його інтересах на підставі закону до суду.

58. Як у випадку пред`явлення позову особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного і того ж моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права чи про особу, яка його порушила.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц.

59. Також Суд зазначає, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

60. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі №922/1467/19.

61. Вирішення питання щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними. Разом з тим, якщо пропуск позовної давності має місце зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, рішення про визнання поважними причини пропуску позовної давності може порушити принцип юридичної визначеності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17.

62. Суд зазначає про недоведеність Скаржником неправильного застосування у цій справі судами попередніх інстанцій норми частини п`ятої статті 267 ЦК України. Натомість всі аргументи Скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 267 ЦК України у подібних правовідносинах зводяться до необхідності здійснити судом касаційної інстанції переоцінки доводів про поважність причин пропуску позовної давності, оцінку яким надано судами першої та апеляційної інстанцій.

63. Проте, суд касаційної інстанції не може переоцінити доводи про поважність причин пропуску позовної давності, оцінку яким надано судами попередніх інстанцій.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та пункті 41 постанови Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 922/2718/20.

64. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

65. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

66. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання неправильного застосування судом норм матеріального права.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 07.10.2020 у справі № 910/1168/19, від 08.04.2021 у справі № 910/18668/19.

67. Враховуючи недоведеність Скаржником неправильного застосування у цій справі судами попередніх інстанцій норми частини п`ятої статті 267 ЦК України та з огляду на те, що суд касаційної інстанції не може переоцінювати доводи про поважність причин пропуску позовної давності, оцінку яким надано судами попередніх інстанцій, вищевказані доводи Скаржника про наявність передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а наявність такої виключної підстави для касаційного перегляду судового рішення є недоведеною.

68. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

69. З огляду на зазначене, судові рішення першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

71. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судові рішення, переглянуті в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

72. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги Відповідача.

Судові витрати

73. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі №910/4079/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді С. Бакуліна

І. Кондратова