Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.02.2018 року у справі №906/577/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/577/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Житомирської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком",

відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирський області,

розглянув касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області (далі -Управління)

на рішення господарського суду Житомирської області від 24.07.2017 (головуючий суддя - Тимошенко О.М.)

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 (головуючий суддя - Грязнов В.В., судді: Бучинська Г.Б. і Гудак А.В.)

у справі №906/577/17

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - Товариство)

до Управління

про стягнення 68 993, 47 грн. відшкодування за надані телекомунікаційні послуги,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирський області (далі - Казначейство).

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Управління про стягнення 68 993, 47 грн. відшкодування за надані телекомунікаційні послуги.

Позовна заява мотивована тим, що на порушення вимог чинного законодавства України відповідач не здійснив у повному обсязі відшкодування позивачу наданих на пільговій основі послуг зв'язку, внаслідок чого за період з січня 2016 року по грудень 2016 року включно у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 68 993, 47 грн.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 24.07.2017 у даній справі, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017: позов задоволено; стягнуто з Управління на користь Товариства 68 993, 47 грн. заборгованості та 1 600 грн. судового збору.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані доведеністю позовних вимог Товариством стосовно невиконання Управлінням своїх зобов'язань щодо компенсації витрат, понесених позивачем у 2016 році в зв'язку з наданням телекомунікаційних послуг абонентам на пільгових умовах.

Управління, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а саме: статті 19 Конституції України, статей 2, 4, 7, 22, 46, 48, 91 Бюджетного кодексу України, статті 179 Господарського кодексу України, статті 176, 527 Цивільного кодексу України, положень Закону України "Про державний бюджет на 2016 рік", пунктів 1,2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 (далі - Порядок №256), положення Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 (далі - Порядок №20), статей 4, 32, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній до 15.12.2017, просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові акти попередніх судових інстанцій зі справи №925/974/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Так, згідно з доводами Департаменту, викладеними в касаційній скарзі:

- суди попередніх інстанцій, приймаючи спірні рішення, визнали Управління належним відповідачем у справі та належним боржником у зобов'язанні, вважаючи Управління головним розпорядником коштів місцевого бюджету у здійсненні заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, чим порушили норми матеріального і процесуального права, оскільки Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" видатки Управлінню на відшкодування послуг зв'язку пільговим категоріям населення у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам не були передбачені;

- органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності коштами відповідних місцевих бюджетів за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави;

- висновок суду апеляційної інстанції про те, що Управління, прийнявши розрахунки за формою "2-пільга", не заперечувало надання послуг позивачем і тим самим вчинило дії, які свідчать про визнання боргу, не відповідає дійсності, оскільки Управління не визнає боргу перед позивачем і відхилило його вимоги у відзиві на позов, що доводить обставини нескладання і непідписання актів звіряння розрахунків;

- суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 05.09.2017 у справі №908/3196/16, не звернув увагу, на те, що у згаданій справі спір виник про стягнення заборгованості за листопад та грудень 2015 року, а Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" були затверджені бюджетні призначення за кодом програмної класифікації "Надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг зв'язку з державного бюджету".

У відзиві на касаційну скаргу Товариство посилається на законність та обґрунтованість рішень попередніх судових інстанцій і просить останні залишити без змін, а касаційну скаргу Управління - без задоволення.

Згідно з доводами, викладеними у відзиві на касаційну скаргу:

- у Товариства виникло цивільне право на отримання компенсації витрат, понесених у зв'язку з наданням пільг при наданні послуг зв'язку, передбачених соціальними законами, а у відповідача виник цивільний обов'язок здійснити розрахунок з позивачем за надані певним категоріям громадян послуги;

- відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання;

- крім того, Управлінням платіжним дорученням від 20.11.2017 №1565 відшкодовані стягнуті судом кошти в повному обсязі.

Розгляд касаційної скарги Управління здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

Предметом діяльності Товариства є надання телекомунікаційних послуг, у тому числі місцевого, міжнародного та рухомого (мобільного) зв'язку, комп'ютерного зв'язку, радіозв'язку, послуг цифрового телебачення, інших послуг мультисервісних мереж та інших телекомунікаційних додаткових (супутніх) послуг.

Протягом січня-грудня 2016 року Товариство надало телекомунікаційні послуги населенню на пільговій основі на суму 68 993,47 грн., вартість яких підлягає відшкодуванню за рахунок субвенцій з бюджету, про що свідчать розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг, за 2016 рік, списки громадян, які відповідно до законодавства мають пільги та яким у вказаний період Товариством надавалися телекомунікаційні послуги .

Відповідні розрахунки із супровідними листами та списками громадян, які відповідно до законодавства мають пільги, а також яким у вказаний період Товариством надавалися телекомунікаційні послуги, надсилалися Управлінню, про що свідчать реєстри поштових відправлень, фіскальні чеки та повідомлення про вручення поштових відправлень.

Управління отримувало від Товариства розрахунки за 2016 рік за формою "2-пільга", а, прийнявши вказані розрахунки, не заперечувало факту надання послуг, чим вчинило дії, які свідчать про визнання боргу.

Листами від 06.06.2016 №04/02/322, від 16.06.2016 №04-01-01/112, від 18.07.2016 №04/02/359 Товариство зверталося до Управління з пропозиціями оплатити заборгованість, які залишені Управлінням без відповіді та задоволення.

У зв'язку із несплатою Управлінням 68 993,47 грн. відшкодування за надані телекомунікаційні послуги Товариство звернулося до суду з позовом у даній справі.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання наявності або відсутності підстав для задоволення відповідних позовних вимог.

Касаційний господарський суд зазначає, що за змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону визначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікації", пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 (далі - Правила), споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікації відповідно до законодавства України.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" "Про охорону дитинства".

Норми названих законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком №256. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку (в редакції, чинній у січні 2016 року - грудні 2016 року) головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Отже, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг є Управління, а відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Згідно із статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містить і стаття 193 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши, що: в силу норм чинного законодавства відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій; відповідач не здійснив у повному обсязі відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку на пільговій основі, внаслідок чого за період з січня 2016 року по грудень 2016 року включно у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 68 993, 47 грн., що підтверджується відповідними доказами, - дійшли заснованого на законі висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів з огляду на таке.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування вартість послуг наданих пільговим категоріям громадян від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Поряд з цим ні Законом України "Про телекомунікації", ані Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Відповідно до частини першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №905/2358/16. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від даних висновків Верховного Суду України.

Також відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Телекомунікаційні послуги на пільгових умовах Товариством надано не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.

Крім того, аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин. Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка відповідно до частини другої статті 300 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, а також враховуючи, що Управління було звільнено від сплати судового збору при поданні касаційної скарги судовий збір за подання касаційної скарги не стягується.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 24.07.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 906/577/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов