Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.06.2019 року у справі №910/9256/16
Постанова ВГСУ від 23.02.2017 року у справі №910/9256/16
Ухвала КГС ВП від 17.01.2018 року у справі №910/9256/16

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/9256/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря судового засідання Шевченко Н.А.,

розглянувши касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва В.В. від 20.04.2017 у справі

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" до Київської обласної державної адміністрації, Приватного підприємства "Вест", Приватного підприємства "Акорд" про визнання недійсними розпоряджень, договорів та витребування земельних ділянок,

за участю представників:

від позивача 1 - не з'явились

від позивача 2 - не з'явились

від відповідача 1 - не з'явились

від відповідача 2 - Горда Ю.І. (дов. від 01.09.2017 б/н)

від відповідача 3 - не з'явились

від Генеральної прокуратури України - Суходольський С.М. (посв. №041032)

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" (далі - ДП "Бориспільське лісове господарство") звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації, Приватного підприємства "Вест" (далі - ПП "Вест") та Приватного підприємства "Акорд" (далі - ПП "Акорд") про визнання недійсними розпоряджень Київської обласної державної адміністрації №746 та №747 від 20.10.2004 "Про надання в оренду земельних ділянок", визнання недійсними договору оренди земельної ділянки від 21.10.2004, укладеного між Київською обласною державною адміністрацією і ПП "Вест", та договору оренди земельної ділянки від 21.10.2004, укладеного між Київською обласною державною адміністрацією і ПП "Акорд". Також прокурор просив витребувати на користь Кабінету Міністрів України та ДП "Бориспільське лісове господарство" земельні ділянки з незаконного володіння: ПП "Вест" площею 9,9 га з кадастровим номером 3220888000:03:004:0025 та ПП "Акорд" площею 9,8 га з кадастровим номером 3220888000:03:004:0024, які знаходяться в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, за межами населеного пункту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження №747 та №746 від 20.10.2004 прийняті Київською обласною державною адміністрацією з перевищенням повноважень, що призвело до неправомірного вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 10 га. При цьому прокурор посилався на приписи статей 203, 215, 330, 388, 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 20, 116, 124, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.02.2017 судові рішення попередніх судових інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції та зазначено, що судам необхідно було дослідити, чи не спрямовані спірні правові акти індивідуальної дії голови Київської обласної державної адміністрації на розпоряджання землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, що значно перевищувала 10 га, і у зв'язку з цим чи не свідчать ці дії про перевищення головою Київської обласної державної адміністрації його повноважень, передбачених законом.

При новому розгляді справи рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2017 (суддя Сівакова В.В.) в позові відмовлено. Рішення мотивовано правомірністю прийняття Київською обласною державною адміністрацією спірних розпоряджень, а також тим, що приписи частини 9 статті 149 ЗК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки площа земельної ділянки наданої ПП "Вест" складає 9,9 га, площа земельної ділянки наданої ПП "Акорд" складає 9,8 га, тобто, кожна земельна ділянка є меншою, ніж 10 га. При цьому суд керувався приписами статей 203, 215 ЦК України, статей 20, 79, 116, 124 ЗК України.

Постановою колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у складі: Гончарова С.А., Майданевича А.Г., Скрипки І.М. рішення місцевого господарського суду залишено без змін за тих же підстав.

Перший заступник прокурора Київської області у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема положень статті 149 ЗК України.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, обґрунтовані тим, що: спірні земельні ділянки мають спільні межі та розташовані в суміжних виділах лісництва і до вилучення та подальшої передачі у користування складали собою неподільний масив земель, що використовувався для ведення лісового господарства; оскаржувані розпорядження Київської обласної державної адміністрації є незаконними, оскільки з метою формальної відповідності вимогам частин 6, 9 статті 149 ЗК України вилучають землі лісогосподарського призначення площею по 9,9 га та 9,8 га, однак фактично спрямовані на розпорядження масивом лісових земель площею, що значно перевищує 10 га. Скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки доводам прокурора про те, що оскаржувані розпорядження видано в один день, проекти землеустрою розроблені однією організацією, в один день укладені договори оренди на виконання цих розпоряджень, ПП "Вест" та ПП "Акорд" є пов'язаними юридичними особами, які ведуть узгоджену господарську діяльність та мають одного кінцевого бенефіціарного власника.

Київська обласна державна адміністрація у відзиві посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх судових інстанцій просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, справу розглядати у відсутності її повноваженого представника.

ПП "Вест" у відзиві посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін.

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивачі та відповідачі 1, 3 не скористалися наданим законом правом на участь їх представників у судовому засіданні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено, що 20.10.2004 Київською міською державною адміністрацією прийнято розпорядження № 746 "Про надання в оренду земельної ділянки", відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду під розміщення торгово-промислового комплексу ПП "Вест" в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю "Широта" за договором № 195 від 21.09.2004.

Згідно п. 2 розпорядження № 746 від 20.10.2004 вилучено з постійного користування Бориспільського держлісгоспу та надано в оренду на 49 років ПП "Вест" земельну ділянку площею 9,9 га лісів на території Щасливської сільської ради Бориспільського району під розміщення торгово-промислового комплексу.

Відповідно до п. 3 вказаного розпорядження земельну ділянку віднесено до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У п. 5 розпорядження № 746 від 20.10.2004 доручено Бориспільській районній державній адміністрації укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки з ПП "Вест".

21.10.2004 між Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області (орендодавець) та ПП "Вест" (орендар) укладено договір (далі - договір-1), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, відповідно до плану викопіювання, що додається.

В п. 1.2 договору-1 зазначено, що земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку.

За умовами п. 2.3.1 договору-1 він укладений на термін 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

Згідно з п 1.3 договору-1 в оренду передається земельна ділянка для розміщення центру автосервісного та автозаправного обслуговування площею 9,9 га лісів за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, за межами населеного пункту.

20.10.2004 Київською міською державною адміністрацією також прийнято розпорядження № 747 "Про надання в оренду земельної ділянки", відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду під розміщення торгово-промислового комплексу ПП "Акорд" в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю "Широта" за договором № 193 від 21.09.2004.

Згідно з п. 2 розпорядження вилучено з постійного користування Бориспільського держлісгоспу та надано в оренду на 49 років ПП "Акорд" земельну ділянку площею 9,8 га лісів на території Щасливської сільської ради Бориспільського району під розміщення торгово-промислового комплексу.

Відповідно до п. 3 вказаного розпорядження земельну ділянку віднесено до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У п. 5 розпорядження доручено Бориспільській районній державній адміністрації укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки з ПП "Акорд".

21.10.2004 між Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області (орендодавець) та ПП "Акорд" (орендар) також було укладено договір (далі - договір-2), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, відповідно до плану викопіювання, що додається.

Згідно з п. 1.2 догвоору-2 земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 2.3.1 договору-2 договір укладається на термін 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

У п. 1.3 договору-2 визначено, що в оренду передається земельна ділянка для розміщення центру автосервісного та автозаправного обслуговування площею 9,8 га лісів за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, за межами населеного пункту.

Предметом даного спору є законність ухвалення Київською обласною державною адміністрацією наведених вище розпоряджень та прийнятих на їх виконання договорів оренди.

При цьому позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження № 747 та № 746 від 20.10.2004 прийняті Київською обласною державною адміністрацією з перевищенням повноважень, що призвело до неправомірного вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду.

Колегія суддів зазначає, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 20 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Земельні ділянки надані за спірними розпорядженнями на момент їх прийняття належали до земель лісогосподарського призначення.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

При цьому земельні відносини, які виникають при використанні лісів відповідно до положень статті 3 ЗК України регулюються крім земельного законодавства також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать приписам ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Тобто оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинен визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 85 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту та раціонального використання.

При цьому використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає здійсненням розроблених під час лісовпорядкування заходів та авторського нагляду за їх виконанням (стаття 93 ЛК України).

За статтею 94 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається комплексна оцінка ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду, розробляються основні положення організації та розвитку лісового господарства.

В подальшому матеріали лісовпорядкування затверджуються державними органами лісового господарства за погодженням з місцевими Радами народних депутатів та органами охорони навколишнього природного середовища. Вони є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.

Відповідно до статті 33 ЛК України організація лісового господарства має своїм завданням забезпечувати правову і технічну регламентацію його раціонального ведення і використання лісових ресурсів залежно від природних та економічних умов, цільового призначення, місцерозташування, породного складу лісів, а також функцій, які вони виконують.

Згідно зі статтею 35 ЛК України державні органи та постійні лісокористувачі, які здійснюють планування, організацію, ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів, з урахуванням господарського призначення лісів і природно-кліматичних умов, зобов'язані забезпечувати, зокрема, збереження лісів, безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісів, розширене відтворення, поліпшення породного складу і якості лісів, підвищення їх продуктивності, раціональне використання земельних ділянок лісового фонду, підвищення ефективності лісогосподарського виробництва на основі єдиної технічної політики, досягнень науки і техніки.

Тобто, ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Лісовпорядкування включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

Лісовпорядкування ведеться на всій території України та здійснюється державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади (стаття 93 ЛК України).

Таким чином, зі змісту наведених законодавчих приписів вбачається, що лісогосподарські підприємства є особливими суб'єктами у сфері використання лісових ресурсів, що створюються і функціонують з метою організації та здійснення охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісових масивів відповідно до порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Земельні ділянки, які було надано приватним підприємствам в оренду за спірними розпорядженнями, перебували в постійному користуванні ДП "Бориспільське лісове господарство".

Господарські суди попередніх інстанцій викладеного не врахували та не дослідили статус земельних ділянок, що надавалися за спірними розпорядженнями, як складових єдиного лісового масиву, на підставі аналізу, зокрема матеріалів лісовпорядкування та проекту організації і розвитку лісового господарства ДП "Бориспільське лісове господарство".

Крім того, як зазначалося вище, планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється у вигляді лісовпорядкування.

Однією із форм лісовпорядкування є ведення кадастру. Органами лісового господарства здійснюється облік лісів та ведеться державний лісовий кадастр, який містить систему відомостей і документів про правовий режим лісового фонду, поділ його між користувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за групами та віднесення до категорій захисності, економічну оцінку та інші дані (стаття 51 ЛК України).

При цьому документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів в тому числі земель лісового призначення, за категоріями, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації міститься у державному земельному кадастрі (згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 ЗК України, законів України "Про Державний земельний кадастр" та "Про землеустрій").

У справі, яка переглядається, суди не дослідили чи є земельні ділянки, які надавались за спірними розпорядженнями, єдиним масивом за даними державного лісового та земельного кадастрів або планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, документів, які були підставою внесення цих даних, а дійшли передчасного висновку про те, що вказані земельні ділянки є окремими лише на підставі даних про поділ на таксаційні виділи за №№ 16, 18, 19 (зазначених у висновку про попереднє погодження місця розташування земельної ділянки).

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження від 20.10.2004 № 747 та № 746 прийняті Київською обласною державною адміністрацією з перевищенням повноважень.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 ЗК України визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин зокрема належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частиною 5 статті 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 6 статті 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

При цьому частиною 9 статті 149 ЗК України визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Отже, саме до повноважень Кабінету Міністрів України відноситься вилучення земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні понад 10 гектарів.

Разом з тим, враховуючи не з'ясування судами попередніх інстанцій правового статусу спірних земельних ділянок як можливої частини лісового масиву позбавляє суд можливості з'ясувати наявність чи відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин частини 9 статті 149 ЗК України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з положеннями статей 3, 4 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

За наведених обставин висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 43 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017) щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) межі розгляду справи судом касаційній інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, дослідити статус земельних ділянок, що надавалися за спірними розпорядженнями, як складових єдиного лісового масиву, на підставі аналізу, зокрема матеріалів лісовпорядкування та проекту організації і розвитку лісового господарства ДП "Бориспільське лісове господарство", даних державних кадастрів, на які у своїх поясненнях посилалось ПП "Вест", та/або планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування (які згідно з пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками були документами, що підтверджують це право на раніше надані землі), а також документів, на підставі яких ДП "Бориспільське лісове господарство" отримало право постійного користування землями лісового призначення, надати належну оцінку правовідносинам, що склались між сторонами та відповідно наявності чи відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин частини 9 статті 149 ЗК України, всебічно, повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 300, 301 306, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2017 у справі №910/9256/16 скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є. Краснов

Судді: Г.Мачульський

І. Кушнір