Історія справи

Ухвала КГС ВП від 02.07.2018 року у справі №922/3715/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/3715/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада (далі - Рада),

представник позивача - не з'яв.,

відповідач - Харківське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК),

представник відповідача - Прохоров Є.І. (за довіреністю від 28.12.2017 № 41),

розглянув касаційну скаргу територіального відділення АМК

на рішення господарського суду Харківської області від 13.02.2018

(суддя Шатерніков М.І.) та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.05.2018 (головуючий суддя - Бородіна Л.І., судді: Лакіза В.В. і Шутенко І.А.)

у справі № 922/3715/17

за позовом Ради

до територіального відділення АМК

про скасування рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про скасування рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 29.08.2017 № 112-р/к зі справи № 1/03-257-14 (далі - Рішення № 112-р/к).

Позовні вимоги мотивовано прийняттям Рішення № 112-р/к за неповного з'ясування обставин та за відсутності складу порушення конкурентного законодавства.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.02.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.05.2018: позов задоволено; Рішення № 112-р/к скасовано; з територіального відділення АМК стягнуто на користь Ради 1 600 грн. судового збору.

Згадані судові рішення мотивовано тим, що у прийнятті Рішення № 112-р/к територіальним відділенням АМК не відображено й не доведено, яким чином визначення терміну "Виконавець" у Порядку встановлення та утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку у багатоквартирних житлових будинках комунальної власності територіальної громади міста Харкова, затвердженого рішенням Ради від 25.09.2013 № 1290/13 (далі - Порядок), яке скасовано в судовому порядку, може після його скасування призвести до усунення з ринку суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на ньому (ринку); крім того, з Рішення № 112-р/к не вбачається, яким чином це негативно вплинуло саме на економічну конкуренцію, в тому числі на конкуренцію між суб'єктами господарювання, на яких поширювалася дія зазначеного рішення Ради.

У касаційній скарзі до Верховного Суду територіальне відділення АМК, зазначаючи про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень, прийняття їх з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить: скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів з даної справи і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити; судові витрати зі сплати судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарги покласти на Раду; стягнути з Ради судовий збір у розмірі 2 400 грн. за подання апеляційної скарги та 3 200 грн. за подання касаційної скарги на користь територіального відділення АМК. Так, за доводами, викладеними в касаційній скарзі, судами попередніх інстанцій у розгляді справи неправильно застосовані статті 3, 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"; статті 15, 37, 48, 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" і порушено статтю 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки судами не було оцінені докази за їх внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим і апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- рішенням виконавчого комітету Ради від 22.07.2007 № 188 "Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.12.2006 № 1186 "Про визначення виконавців послуг в житловому фонді міста Харкова" житловий фонд був переданий з господарського відання житлово-експлуатаційних підприємств комунальної власності територіальної громади м. Харкова в господарське відання КП "Жилкомсервіс", яке визначено балансоутримувачем та управителем житлового фонду м. Харкова;

- рішенням Ради від 25.09.2013 № 1290/13 (далі - Рішення № 1290/13) затверджено Порядок;

- Рішенням № 112-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" визнано, що Рада, визначивши у Порядку термін "Виконавець" - юридична особа, визначена органами місцевого самоврядування як виконавець послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та має дозволи на виконання відповідних робіт, вчинила порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною першою статті 15, пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які можуть призвести до спотворення конкуренції на ринку встановлення пристроїв замково-переговорного зв'язку (далі - ЗПЗ) у багатоквартирних житлових будинках;

- на думку територіального відділення АМК, Рада, приймаючи Рішення № 1290/13, позбавила учасників ринку встановлення пристроїв ЗПЗ у багатоквартирних будинках права надавати відповідні послуги та це може призвести до усунення з відповідного ринку суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на ньому в межах житлових будинків комунальної власності, що належить територіальній громаді м. Харкова, та створювати бар'єри вступу на зазначений ринок;

- постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.2014 зі справи № 761/19702/14-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014, Рішення № 1290/13 визнано незаконним та скасовано, дії Ради визнано неправомірними;

- в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 06.08.2015 зі справи № К/800/5919/14 зазначено, що колегія суддів названого суду дійшла висновку, що надання послуг з установлення й утримання пристроїв ЗПЗ не може відноситися ні до комунальних послуг, ані до послуг з управління будинком, ані до послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд. Також послуги з установлення й утримання пристроїв ЗПЗ не відносяться і до послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Адміністративним судом дії Ради з прийняття Рішення № 1290/13 визнано неправомірними, але у зв'язку з порушенням Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а не з підстав порушення Закону України "Про захист економічної конкуренції". З дій Ради щодо прийняття Порядку не вбачається надання конкретному суб'єкту господарювання привілеїв щодо надання послуг з установлення й утримання пристроїв ЗПЗ або дискримінаційних дій щодо таких суб'єктів, а натомість ним було запроваджено спеціальні додаткові вимоги до всіх виконавців таких послуг та порядку їх надання, що суперечить нормам Закону України "Про житлово-комунальні послуги";

- на час порушення територіальним відділення АМК справи № 1/03-257-14, тобто на 28.10.2014, Рішення № 1290/13 вже було скасовано адміністративним судом, оскільки саме в той же день (28.10.2014) набрала законної сили згадана постанова Шевченківського районного суду м. Києва № 761/19702/14-а про скасування Рішення № 1290/13. Таким чином, Рішення № 1290/13 не застосовувалося та, за висновком господарських судів, не могло призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції чи стати підставою порушення будь-яких інших правових норм.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що розгляд територіальним відділення АМК справи № 1/03-257-14 розпочато 28.10.2014, а Рішення № 112-р/к за результатами цього розгляду прийнято 29.08.2017, тобто розгляд зазначеної справи тривав майже три роки.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для скасування Рішення № 112-р/к.

Із з'ясованого попередніми судовими інстанціями змісту зазначеного рішення вбачається, що згідно з ним зазначені в цій постанові дії Ради було кваліфіковано за ознаками частини першої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Відповідно до зазначеної норми антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели АБО МОЖУТЬ ПРИЗВЕСТИ до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

З інших встановлених господарськими судами обставин даної справи випливає, що Рішення № 1290/13 і затверджений ним Порядок були чинними (діяли) у період часу з моменту набрання ним чинності і до набрання законної сили постановою адміністративного суду, яким Рішення № 1290/13 скасовано.

Задовольняючи позов у даній справі, господарські суди виходили з того, що, оскільки за станом на 28.10.2014 Рішення № 1290/13 вважалося скасованим (у судовому порядку) з підстав, не пов'язаних з конкурентним законодавством, то воно не застосовувалося і відтак не призвело (не могло призвести) до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Такий висновок судів є неправильним, оскільки не заснований на дійсному змісті частини першої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Дана норма (у сукупності з нормою пункту 3 статті 50 названого Закону) визнає порушенням законодавства про захист економічної конкуренції вказані в ній дії не лише в разі призведення ними до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції, а й у разі можливості такого призведення. Водночас у даному випадку така можливість існувала (була наявна) у вказаний вище період часу (з моменту набрання чинності Рішенням № 1290/13 та Порядком і до набрання законної сили постановою адміністративного суду зі справи № 761/19702/14-а, тобто протягом близько одного року), оскільки іншого Радою в судах попередніх інстанцій не доведено. Вже сама по собі наявність відповідної можливості була достатньою підставою для кваліфікації дій Ради за ознаками частини першої статті 15 та пункту 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

При цьому те, що скасування Рішення № 1290/13 адміністративним судом було здійснено не у зв'язку з порушенням Радою конкурентного законодавства, а з інших підстав, - не має стосунку до розгляду даної справи, оскільки, по-перше, адміністративні суди і не здійснюють розгляду питань щодо застосування законодавства про захист економічної конкуренції (за винятками, обумовленими законом), по-друге, порушення Радою у зв'язку з прийняттям Рішення № 1290/13 (і Порядку) норм Законів України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та "Про житлово-комунальні послуги" НЕ ВИКЛЮЧАЛО одночасного порушення нею в тому ж зв'язку ще й законодавства про захист економічної конкуренції. А наявність такого порушення з'ясована територіальним відділенням АМК у розгляді ним справи № 1/03-257-14 і попередніми судовими інстанціями та Радою не спростована: полягало воно у можливості усунення з ринку встановлення пристроїв ЗПЗ суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на цьому ринку в межах житлових будинків комунальної власності, що належать територіальній громаді м. Харкова, та створення бар'єрів вступу на зазначений ринок інших суб'єктів господарювання.

З'ясована судовими інстанціями обставина, що пов'язана з початком розгляду територіальним відділенням АМК справи № 1/03-257-14 одночасно з набранням законної сили постановою адміністративного суду про скасування Рішення № 1290/13, не має ніякого істотного значення для розгляду даної господарської справи № 922/3715/17, оскільки жодним чином не спростовує наявності в діях Ради порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Те ж саме стосується й відзначеного судом апеляційної інстанції розгляду територіальним відділенням АМК справи № 1/03-257-14 "майже три роки". До того ж, як вірно зазначено скаржником, Законом України "Про захист економічної конкуренції" не передбачено строків, протягом яких органом Антимонопольного комітету України має розглядатися справа про захист економічної конкуренції, а важливим у цьому плані є дотримання строків давності, встановлених статтею 42 названого Закону.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи не з'ясовано наявності будь-яких з числа наведених підстав для скасування Рішення № 112-р/к.

З достатньою повнотою встановивши обставини даної господарської справи, названі судові інстанції надали їм невірну правову оцінку, припустившись неправильного застосування положень частини першої статті 15, пункту 3 статті 50 і частини першої статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що у сукупності є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Судові витрати з цієї справи згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача (Раду).

У матеріалах справи відсутні відомості щодо виконання рішення місцевого господарського суду від 13.02.2018 у частині стягнення з територіального відділення АМК на користь Ради 1 600 грн. судового збору за подання позовної заяви. Тому Касаційний господарський суд не здійснює повороту виконання рішення в даній частині, що не позбавляє територіальне відділення АМК права на звернення з відповідною заявою до місцевого господарського суду в порядку, передбаченому статтею 333 Господарського процесуального кодексу України, з поданням належних документів. Суми інших судових витрат зі справи, а саме судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг, підлягають стягненню з Ради.

Керуючись статтями 129, 308, 311, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 13.02.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.05.2018 у справі № 922/3715/17 скасувати.

3. У позові відмовити.

4. Стягнути з Харківської міської ради на користь Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в сумі 2 400 грн., та судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, в сумі 3 200 грн.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов