Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 906/492/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Житомиробленерго»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 (колегія суддів: Павлюк І. Ю. - головуючий, Юрчук М. І., Миханюк М. В.) та рішення Господарського суду Житомирської області від 11.08.2023 (суддя Тимошенко О. М.)

за позовом Акціонерного товариства «Житомиробленерго»

до Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія»

про визнання недійсними пунктів додаткової угоди до договору оренди обладнання,

ВСТАНОВИВ:

1 Короткий зміст позовних вимог

1.1 Акціонерне товариство «Житомиробленерго» (далі - АТ «Житомиробленерго») звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» (далі - АТ «Об`єднана ГХК»), в якому просило визнати недійсними пункти 1, 2 та 3 додаткової угоди від 31.03.2021 № 3 (далі - Додаткова угода № 3) до договору оренди обладнання від 25.10.2017 № 50/17 (далі - Договір оренди).

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані пункти Додаткової угоди № 3 порушують права та інтереси позивача, оскільки внесено зміни до розміру орендної плати без урахування Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (далі - Методика), а тому підлягають визнанню недійсними.

2 Короткий зміст судових рішень

2.1 Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.08.2023 в задоволенні позову відмовлено.

2.2 Суд першої інстанції виходив з того, що орендоване позивачем майно за Договором оренди не належить до державної власності, а тому застосування Методики при обрахуванні орендної плати є безпідставним.

2.3 Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 це рішення Господарського суду Житомирської області від 11.08.2023 змінено і викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в решті вказане рішення залишено без змін.

2.4 Постанова мотивована тим, що у справі № 906/184/22 встановлено обставини, які в контексті приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не підлягають повторному доведенню. Зокрема серед іншого, та обставина, що позивачем не доведено, що Додаткова угода № 3 до Договору оренди порушує права, свободи чи його інтереси як сторони оскаржуваної Додаткової угоди № 3 у зв`язку з її укладенням (яка виконувалася в повному обсязі протягом всього строку її дії, без будь-яких заперечень до його форми та змісту), і також те, що в результаті визнання її недійсною майнові права позивача буде захищено та відновлено.

3 Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі АТ «Житомиробленерго» просить скасувати вищевказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

3.2 В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині визначення орендної плати не на підставі відповідної Методики.

3.3 Позивач вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 904/2258/18, від 12.04.2018 у справі № 906/316/17 та від 11.12.2018 у справі № 924/375/17-г/14.

3.4 Поданий відповідачем в особі Філії «Іршавський гірничо-збагачувальний комбінат» АТ «Об`єднана ГХК» (далі - Філія) відзив від 20.11.2023 на касаційну скаргу, не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду з наступних підстав.

3.5 Пунктом 2 частини 2 статті 295 ГПК України передбачено, що відзив на касаційну скаргу має містити ім`я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на касаційну скаргу, а також номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

3.6 Частиною 5 статті 295 ГПК України визначено, що до відзиву застосовуються правила, встановлені частиною десятою статті 165 цього Кодексу.

3.7 Згідно зі статтею 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 9). Суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку (частина 10).

3.8 Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

3.9 Згідно з частиною 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

3.10 Зважаючи на вимоги процесуального законодавства та беручи до уваги, що зі змісту відзиву вбачається, що він не містить відомостей про реєстрацію Філією, як представником відповідача, електронного кабінету і Філія не навела поважних причин невиконання такого обов`язку, та не вбачається, що відзив на касаційну скаргу містить відомості про наявність або відсутність електронного кабінету самого відповідача, як того вимагають приписи пункту 2 частини 2 статті 295 ГПК України, відзив підлягає залишенню судом без розгляду.

4 Мотивувальна частина

4.1 Суди встановили, що між АТ «Об`єднана ГХК» в особі Філі (орендодавець) та АТ «Житомиробленерго» (орендар) укладено Договір оренди, за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передав в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно АТ «Об`єднана ГХК», що перебуває на його балансі, а саме: трансформаторну підстанцію ПС 35/6 кВ «Прирейкова база» вартістю 261 779 грн, що розміщене за адресою: Житомирська область, Хорошівський район, смт Нова Борова, вул. Іршанська, 7 (далі - майно; орендоване майно).

4.2 Також сторони уклали Додаткову угоду № 3до Договору оренди, за умовами якої:

сторони дійшли до взаємної згоди внести зміни до Договору оренди, виклавши пункт 3.1 розділу 3 «Орендна плата» в наступній редакції: розмір орендної плати за строкове платне користування окремим індивідуально визначеним майном АТ «Об`єднана ГХК» визначається сторонами на підставі Протоколу узгодження договірної ціни (Додаток № 1, який є невід`ємною частиною даної Додаткової угоди № 3 та Договору оренди) і становить 70 000 грн, з урахування 20 % ПДВ - 11 666,67 грн за один місяць оренди (пункт 1);

пункт 3.3 Договору оренди виключити, відповідно пункти 3.4- 3.9 вважати пунктами 3.3-3.8. Договору оренди (пункт 2);

сторони дійшли спільної згоди внести зміни до пункту 3.5 Договору оренди та викласти його в наступній редакції: розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін та може бути змінений шляхом укладання Додаткової угоди до Договору оренди (пункт 3);

сторони дійшли до спільної згоди продовжити строк дії Договору оренди до 30.04.2021 включно (пункт 4);

інші умови Договору, які обумовлені даною Додатковою угодою, залишаються без змін і сторони підтверджують по ним свої зобов`язання (пункт 5);

дана Додаткова угода набирає чинності з дати її укладання, є невід`ємною частиною Договору оренди та обов`язковою для виконання сторонами (пункт 6).

4.3 За твердженням позивача, пункти 1, 2 та 3 Додаткової угоди № 3 порушують права та інтереси позивача, оскільки цією угодою встановлено щомісячний розмір орендної плати у розмірі 70 000 грн, що необґрунтовано у 10 разів перевищує розмір попередньої орендної плати. Зазначений розмір встановлено без врахування Методики, що є порушенням пункту 3.1 Договору оренди та як наслідок порушує права та інтереси позивача.

4.4 За таких обставин позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, посилаючись на те, що встановлення Додатковою угодою № 3 орендної плати без урахування Методики суперечить статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і типовому договору.

4.5 Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.6 Суд апеляційної інстанції виходив з встановлених обставин відсутності у даному випадку порушеного права позивача.

4.7 Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій прийнято рішення та постанову без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 12.03.2019 у справі № 904/2258/18, від 12.04.2018 у справі № 906/316/17 та від 11.12.2018 у справі № 924/375/17-г/14.

4.8 Так, у справі № 904/2258/18 предметом спору було визнання правочину з постачання електричної енергії недійсним та зобов`язання поновити електропостачання; у справі № 906/316/17 предметом спору було зобов`язання укласти договір про постачання електричної енергії на об`єкт; у справі № 921/375/17-г/14 предметом спору було врегулювання розбіжностей до договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за первісним позовом і про скасування технічних умов за зустрічним позовом.

4.9 Проаналізувавши висновки, викладені у наведених скаржником постановах, колегія суддів вважає, що правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є подібними насамперед за змістовним критерієм, наведені справи різняться предметом і підставами позовних вимог, суттю та змістом правовідносин, фактичними обставинами, матеріально-правовим регулюванням відносин.

4.10 За вказаних обставин касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

4.11 Щодо посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду (пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України) з питання застосування статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині визначення орендної плати не на підставі відповідної Методики, Суд виходить з такого.

4.12 У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

4.13 Згідно з частинами 1- 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

4.14 Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

4.15 Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

4.16 Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

4.17 Велика Палата Верховного Суду у пункті 154 своєї постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц зазначила, що якщо на виконання спірного правочину особою сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь особи або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

4.18 У постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, покликаючись на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, також зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

4.19 При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

4.20 Судом апеляційної інстанції встановлено, що умови спірної Додаткової угоди № 3 сторонами виконувалися у повному обсязі.

4.21 З урахуванням вищезазначеного, оскільки позивач у цій справі не заявляв до суду вимогу про застосування наслідків виконання недійсного правочину або стягнення збитків, враховуючи правові позиції Верховного Суду, викладені у наведених постановах, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним.

4.22 Оскільки обрання неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, то колегія суддів зазначає, що єдиною правовою підставою для відмови у позові має бути обрання позивачем способу захисту прав, який є неефективним.

4.23 Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до заперечення обставин, встановлених судами під час розгляду іншої справи (№ 906/184/22), та перегляду вже здійсненої оцінки доказів зі справи, у той час як у силу приписів статті 300 ГПК України, як було зазначено, суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

4.24 Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

4.25 Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

4.26 За наведених обставин Касаційний господарський суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення у цій справі, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті судові рішення щодо відмови у задоволенні позову - залишити без змін. З цих підстав касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

4.27 З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальних частин оскаржуваних рішення і постанови із залишенням без змін їх резолютивних частин, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240 296 300 301 308 311 315 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження у справі № 906/492/23 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Житомиробленерго» в частині касаційного оскарження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрити.

В іншій частині касаційну скаргу Акціонерного товариства «Житомиробленерго» задовольнити частково.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 та рішення Господарського суду Житомирської області від 11.08.2023 у справі № 906/492/23 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В решті постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 та рішення Господарського суду Житомирської області від 11.08.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов