Історія справи

Ухвала КГС ВП від 09.04.2018 року у справі №922/3737/17
Ухвала КГС ВП від 14.02.2019 року у справі №922/3737/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/3737/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю помічника судді - Шкурдової Ю.С. (за дорученням головуючого судді)

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Радигін Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Мангуст, ЛТД"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 (головуючий суддя Гребенюк Н.В., судді Білецька А.М., Пелипенко Н.М.) та рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2017 (суддя Прохоров С.А.)

у справі № 922/3737/17

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Мангуст, ЛТД"

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Харківська міська рада (далі - Позивач) звернулася в Господарський суд Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мангуст, ЛТД" (далі - Відповідач) про зобов'язання Відповідача протягом трьох місяців із моменту вступу в законну силу рішення суду забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,7695 га по вул. Іванівській, 3 у м. Харкові та вчинити дії щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, посилаючись на невиконання Відповідачем рішення органу місцевого самоврядування, зокрема стосовно забезпечення виготовлення та подання на затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.12.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018, позовні вимоги задоволено частково, зобов'язано Відповідача забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,7695 га по вул. Іванівській, 3 у м. Харкові та вчинити дії щодо реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. В задоволенні позову в частині встановлення строків на виготовлення технічної документації із землеустрою та вчинення дій щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що статус Відповідача, як землекористувача земельної ділянки, переданої у користування на підставі договору на право тимчасового користування землею від 14.09.2001, не звільняє його від обов'язку виконати рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13, яким затверджено Порядок впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 (далі - Порядок). В задоволенні позову в частині встановлення строків на виготовлення технічної документації із землеустрою та вчинення дій щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки суди відмовили з посиланням на ч.2 ст. 26, ст. 28 Закону України "Про землеустрій". Також, суди, керуючись ч.2 ст. 268, ст. 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зазначили, що користування земельною ділянкою без її реєстрації у Державному земельному кадастрі є триваючим порушенням вимог чинного законодавства, тому на нього не поширюється строк позовної давності.

Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами ч.2 ст. 268 ЦК України, оскільки жодним законом України не передбачено того, що позовна давність не поширюється на правовідносини, що склалися між сторонами по справі, а вимоги заявлені Позивачем не є тотожними правовідносинам за ст. 391 Цивільного кодексу України. Також, скаржник посилається на те, що відповідно до норм Закону України "Про державний земельний кадастр" та Закону України "Про землеустрій" ініціювання виготовлення та подальші витрати по виготовленню технічної документації із землеустрою на землях, що належать територіальній громаді, з метою її подальшої реєстрації в Державному земельному кадастрі покладається на орган місцевого самоврядування та за його рахунок, а відсутність коштів в місцевому бюджеті не є підставою для покладення такого обов'язку та витрат на користувачів земельних ділянок.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані рішення та постанову суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У відзиві Позивач зазначає, що невиконання Відповідачем рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 є здійсненням перешкод власникові земельної ділянки у праві користування та розпорядження нею та є триваючим порушенням, отже позовна давність не поширюється на вимоги Позивача. Також, Позивач зазначає, що відповідно до ст. 21, п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", ст. 79-1 Земельного кодексу України, ст. 67 Закону України "Про землеустрій" саме на Відповідача покладено обов'язок здійснити дії направлені на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за власний рахунок.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заслухавши пояснення представника Відповідача, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 17.09.2001 на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 10.09.2001 №1551 між Виконавчим комітетом Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мангуст ЛТД" укладено договір на право тимчасового користування землею, за умовами якого Відповідач отримав в тимчасове користування земельну ділянку площею 0,7695 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Іванівська, 3, строком до 01.12.2025 для експлуатації та обслуговування виробничих та складських приміщень.

Пунктом 2.1 договору передбачено плату за землю у вигляді земельного податку. Кадастровий номер земельної ділянки не визначений.

Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 № 1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 і, відповідно до пункту 1.1 цього рішення, затверджено базову вартість 1 кв.м земель міста Харкова у сумі 291,18 грн. Пунктом 2 цього рішення визначено, що вказане рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2013 застосовується з 01.01.2014.

Пунктами 2 та 3 рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станам на 01.01.2013" встановлено, що плата за землю на підставі даних Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 вводиться в дію з 01.01.2014. Зміна нормативної грошової оцінки земель є підставою для внесення змін до договору оренди землі. Зміни до договорів оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі згідно з Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові.

Відповідно до п. 4 рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13 зобов'язано орендарів земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні на підставі договорів оренди, укладених протягом 1994-1998 років та 1999-2003 років, та які були передані у користування без проведення державної реєстрації цих земельних ділянок:

- укласти із розробниками документації із землеустрою договори на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно земельних ділянок, переданих їм у користування без проведення державної реєстрації таких земельних ділянок (без присвоєння їм кадастрового номеру);

- забезпечити складання та прийняття технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у строк, що не перевищує 2 календарних місяців з дня набрання чинності цим рішенням;

- не пізніше 31.12.2013 вчинити дії, спрямовані на подання складеної (розробленої) технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагентства у м. Харкові для здійснення Державним кадастровим реєстратором державної реєстрації (із присвоєнням кадастрового номеру) земельних ділянок, переданих у користування без проведення їх державної реєстрації (в тому числі, у разі, коли відомості про земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель);

- повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації відповідної земельної ділянки із зазначенням присвоєного кадастрового номеру та долученням копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який було видано на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до пункту 16.4 Порядку оформлення договорів оренди землі у місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 29.12.2012 № 960/12, зміни до договору оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформляються додатковою угодою до договору оренди землі. Розмір орендної плати, передбачений договором оренди землі, підлягає перегляду також у випадку зміни нормативної грошової оцінки землі.

Департаментом земельних відносин направлено лист-попередження від 08.10.2013 №1750/0/225-13, в якому повідомлено Відповідача про необхідність: в строк до 01.12.2013 забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); в строк не пізніше 31.12.2013 подати складену (розроблену) технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагенства у м. Харкові для здійснення реєстрації земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру; в строк до 01.01.2014 повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації земельної ділянки та надати копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на підтвердження державної реєстрації цієї земельної ділянки; в строк до 01.02.2014 привести розмір плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

У зв'язку з тим, що Відповідач не виконав вимоги виконавчого органу Харківської міської ради щодо виготовлення технічної документації із землеустрою та реєстрації земельної ділянки, Позивач звернувся в господарський суд з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково суди попередніх інстанцій, керуючись ст.144 Конституції України, ч.1 ст. 3, 79-1, 116, 123, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.ст. 6, 13, 15, 18, 20, 21 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 3, 4-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст.ст. 14, 288 Податкового кодексу України, ст.ст. 13, 15, 18, 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", ст.ст. 10, 15, 20, 21, 38, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр", ст.ст. 22, 67 Закону України "Про землеустрій", дійшли висновку, що Відповідач зобов'язаний забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, але не протягом трьох місяців, оскільки виготовлення технічної документації залежить не тільки від волевиявлення Відповідача.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

На час укладення спірного договору від 17.09.2001 суспільні відносини щодо тимчасового користування землею регулювалися Земельним кодексом України (у редакції, яка була чинною з 15.05.1992 по 31.12.2001), Законом України "Про оренду землі" від 06.10.1998, Законом України "Про плату за землю" від 03.07.1992.

Отже, на момент укладення договору від 17.09.2001 чинним законодавством було передбачено можливість укладення як договору про право тимчасового користування землею, так і договору оренди як особливого виду договору користування землею. Зазначені два види договорів хоча і регулювали тотожні відносини у сфері землекористування, але мали суттєві відмінності.

Право довгострокового тимчасового користування землею та право довгострокового тимчасового користування землею на умовах оренди становили різні види договорів, на підставі яких громадяни та юридичні особи отримували різні за змістом види прав на земельні ділянки.

При цьому Конституційний Суд України в Рішенні у справі про постійне користування земельними ділянками від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначив, що чіткого розмежування випадків, коли земельні ділянки можуть надаватися у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, а коли - в оренду, у Земельному кодексі України не здійснено. Наведене свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалася як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу (пункт 5.3 мотивувальної частини Рішення).

25.10.2001 прийнято та введено у дію з 01.01.2002 чинний Земельний кодекс України, а Земельний кодекс України у редакції від 13.03.1992 втратив чинність. На відміну від попереднього, чинний Земельний кодекс України не передбачає можливості набуття та здійснення такого права на землю як право тимчасового довгострокового користування землею, а містить положення про набуття та здійснення права оренди землі.

Водночас пунктом 7 розділу Х "Перехідні положення" чинного Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Отже, оскільки договір на право тимчасового користування землею № 2508 було укладено 17.09.2001 строком на 24 роки, то на час введення у дію чинного Земельного кодексу України договір не втратив чинності, у зв'язку з чим Відповідач зберіг право тимчасового довгострокового користування землею, що виникло на підставі укладеного із Виконавчим комітетом Харківської міської ради договору.

Окрім того, з 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України і втратив чинність Закон України "Про плату за землю".

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до положень статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, норми статті 288 Податкового кодексу України підлягають застосуванню до земельних правовідносин, заснованих на договорі оренди.

Оскільки договір на право тимчасового користування землею № 2508 було укладено 17.09.2001, тобто після прийняття і введення у дію Закону України "Про оренду землі", є всі підстави вважати, що цей договір не є різновидом договору оренди землі і до нього не можуть застосовуватися як положення Закону України "Про оренду землі", так і положення статті 288 Податкового кодексу України (аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 15.03.2017 у справі № 910/26993/15).

Водночас, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, на викладене уваги не звернули, не надали належної правової оцінки договору на право тимчасового користування землею № 2508 від 17.09.2001, обмежилися лише посиланням на обов'язковість виконання рішення органу місцевого самоврядування щодо зобов'язання Відповідача, як землекористувача земельної ділянки, здійснити відповідні заходи з оформлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), не з'ясували дійсних правовідносин, що склалися між сторонами, а отже не розглянули спір, зважаючи на його предмет і підстави.

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Разом з цим, суди не з'ясували питання щодо ефективності обраного Позивачем способу захисту порушеного права, оскільки за змістом частин 1, 2 статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Однак, суди залишили поза увагою, що за наявності договірних відносин, рішення однієї із сторін договору не може вносити зміни до прав та обов'язків сторін без внесення змін до договору у визначений законом спосіб.

Відповідно до ч.ч. 1,3,4 ст. 67 Закону України "Про землеустрій" фінансування робіт із землеустрою здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів юридичних осіб, громадян та інших джерел, не заборонених законом. На землях комунальної власності за рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються роботи із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних одиниць, складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань з використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, інвентаризації земель. Роботи із землеустрою можуть фінансуватися відповідно до укладених договорів за рахунок коштів громадян, юридичних осіб та інших джерел, не заборонених законом.

Посилаючись на те, що фінансування виготовлення технічної документації із землеустрою має бути покладено на Відповідача, суди не дослідили чи передбачено умовами договору на право тимчасового користування землею № 2508 від 14.09.2001 покладення на Відповідача витрат із виготовлення вказаної документації.

Водночас, зі змісту статті 67 Закону України "Про землеустрій" не вбачається, що обов'язок із фінансування робіт із землеустрою може бути покладений на землекористувача на підставі рішення органу місцевого самоврядування, за відсутності таких умов в договорі.

Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про помилкове застосування судами попередніх інстанцій ст. 391 ЦК України до даних правовідносин з огляду на таке.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 9 ЦК України встановлено, що положення цього кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Згідно з ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правових актів.

Захист прав на землю врегульовано главою 23 ЗК України і саме дані положення законодавства підлягають застосуванню при вирішенні питання захисту права власника або користувача земельної ділянки.

Окрім того, норми статті 391 ЦК України щодо захисту прав власника (негаторний позов) поширюються на володіючого власника, який має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності. Оскільки судами встановлено, що за договором тимчасове користування землею здійснює Відповідач, тобто є фактичним володільцем, це виключає застосування механізму захисту права власності неволодіючого власника (Позивача) шляхом пред'явлення негаторного позову, тому суди дійшли помилкового висновку щодо триваючого правопорушення стосовно Позивача, як володіючого власника.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В силу приписів п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасними і такими, що зроблені без дослідження всіх зібраних у справі доказів, а отже постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановлених обставин правильно застосувати законодавство про позовну давність та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Мангуст, ЛТД" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2017 у справі №922/3737/17 скасувати.

3. Справу №922/3737/17 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.