Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.07.2019 року у справі №918/820/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 918/820/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В., за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І., прокурора відділу Генеральної прокуратури України Голуба Є. В., та представника Міністерства оборони України Дідика В. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника військового прокурора Рівненського гарнізону на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 та рішення Господарського суду Рівненської області від 04.03.2019 у справі № 918/820/18 за позовом Заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне до Костопільської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1; 2) ОСОБА_2; 3) ОСОБА_3; 4) ОСОБА_4, про визнання недійсним та скасування п. 1 рішення Костопільської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Заступник військового прокурора Рівненського гарнізону звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне з позовом про визнання недійсним та скасування п.1 рішення Костопільської міської ради № 599 від 18.12.2008 "Про припинення права користування земельними ділянками", обґрунтованого тим, що міська рада незаконно розпорядилась землями оборони, які перебували на обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне та були закріплені за Костопільським районним військовим комісаріатом.

Під час розгляду справи судами встановлено, що 27.12.1996 Костопільському райвійськкомату на підставі рішення Костопільської міської ради народних депутатів № 514 від 25.12.1996 "Про затвердження проекту відведення земельних ділянок Костопільському райвійськкомату в постійне користування" видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-РВ № 001825, за яким надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,31 га для обслуговування адмінприміщення, призовного пункту та гаражів в м. Костопіль по вул. Коперніка,24 та 35.

01.03.2005 військовий комісар Костопільського райвійськкомату звернувся з листом № 311 до військового комісара Рівненського облвійськкомату щодо прийняття рішення з приводу передачі у комунальну власність Костопільського району будівлі районного військкомату (м. Костопіль, вул. Коперніка, 24, та будівлі призовної дільниці (м. Костопіль, вул. Коперніка, 35), які не є майном Міністерства оборони України і не перебувають на забезпеченні Рівненської КЕЧ району, м.

Рівне, а також до Голови Костопільської районної ради, в якому просив прийняти у комунальну власність Костопільського району будівлю призовної дільниці (м.

Костопіль, вул. Коперніка, 35).

На підставі рішення Костопільської районної ради № 242 від 23.12.2005 "Про прийняття у спільну власність територіальних громад району (районну комунальну власність) приміщення призовної дільниці райвійськкомату" прийнято у спільну власність територіальних громад району (районну комунальну власність) приміщення призовної дільниці райвійськкомату інвентаризаційною вартістю 17 650 грн за адресою: м. Костопіль, вул. Коперніка, 35, фактична передача якого відбулася на підставі Акт приймання-передачі від 30.11.2006.

Земельна ділянка площею 0,16 га, надана Костопільському райвійськкомату у постійне користування для обслуговування зазначеного приміщення згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 27.12.1996, не передавалася, право постійного користування щодо неї у встановленому чинним на час передачі приміщення законодавством не припинялося.

Судами з'ясовано, що рішенням Костопільської міської ради від 18.12.2008 № 599 "Про припинення права користування земельними ділянками" Костопільському райвійськкомату припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,16 га в м. Костопіль по вул. Коперніка, 33 на підставі ст. 141 Земельного кодексу України у зв'язку з передачею приміщення призовної дільниці у районну комунальну власність та внесено зміни в Державний акт на право постійного користування землею серії I-РВ №001825 від 27.12.1996.

В подальшому рішенням Костопільської міської ради від 05.02.2009 № 649 "Про надання земельних ділянок в постійне користування" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право постійного користування Костопільській районній раді земельною ділянкою площею 0,16 га для обслуговування призовної дільниці за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Костопільської міської ради, а також надано у постійне користування Костопільській районній раді земельну ділянку площею 0,16 га по вул. Коперніка, 33 для обслуговування призовної дільниці за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Костопільської міської ради. На виконання вказаного рішення Костопільськиій районній раді видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,16 га по вул.

Коперніка, 33 для обслуговування призовної дільниці. Також Костопільською міською радою видано ордери на квартири в будинку № 33 по вул. Коперніка та безкоштовно передано у власність територіальної громади м. Костопіль трьохквартирний житловий будинок за вказаною адресою.

21.07.2016 рішенням Костопільської міської ради № 230 затверджено Технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок Костопільській міській раді для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування в м. Костопіль, вул. Коперніка, 33 Костопільського району Рівненської області. Категорія земель - землі житлової та громадської забудови комунальної власності Костопільської міської ради. Вказаним рішенням також вирішено зареєструвати право комунальної власності за територіальною громадою м. Костопіль в особі Костопільської міської ради на земельну ділянку загальною площею 0,16 га відповідно до вимог чинного законодавства.

Не погоджуючись із правомірністю припинення міською радою права постійного користування земельною ділянкою, що належить до земель оборони, прокурором в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Рівне заявлено позов про визнання недійсним та скасування рішення Костопільської міської ради № 599 у відповідній частині.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 04.03.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
06.06.2019, в позові відмовлено.

Суди обох інстанцій дійшли висновків, що спірне рішення ради хоча і прийнято всупереч приписам законодавства без отримання заяви землекористувача про припинення права постійного користування, однак позов прокурора не підлягає задоволенню з тих підстав, що, по-перше, прокурором не зазначено позивачем особу, прав якої це рішення дійсно стосується, а саме, землекористувача земельної ділянки, по-друге, скасування рішення ради не призведе до поновлення порушених прав та спричинить порушення прав інших осіб, які протягом тривалого часу володіють майном, розташованим на цій ділянці, суперечитиме принципам "належного урядування", справедливості, добросовісності та розумності, а також може призвести до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судами зазначено, що у даному випадку спірне рішення опосередковано стосується їх прав та інтересів, тоді як особою, прав і інтересів якої може стосуватись оскаржуване рішення є Костопільський райвійськкомат - землекористувач, зазначений в Державному акті на право постійного користування землею серії I-РВ №001825 від 27.12.1996, право якого припинено спірним рішенням.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, Заступник військового прокурора Рівненського гарнізону подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на те, що судами обох інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та зроблено помилкові висновки стосовно належного позивача у даній справі, а також щодо відсутності підстав для задоволення позову.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти задоволення вимог прокурора, висловлює свою позицію про правильність та обґрунтованість висновків судів обох інстанцій та просить оскаржувані рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як правильно зазначив місцевий господарський суд, між сторонами даної справи виникли правовідносини, пов'язані із правом постійного користування земельною ділянкою, що належить до земель оборони, та припиненням такого права з підстави, визначеної ст. 141 ЗК України, регулювання яких здійснюється Законом України "Про правовий режим майна у Збройних силах України", Законом України "Про використання земель оборони", Наказом Міноборони України від 22.12.1997 №483 "Про затвердження Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями".

У силу вимог ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного рішення) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відтак, для правильного вирішення порушеного у позові питання необхідно з'ясувати чи відповідає оскаржуване рішення вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції, а також чи порушуються права позивача у зв'язку з прийняттям такого рішення.

Як зазначено в спірному рішенні право постійного користування земельною ділянкою Костопільського райвійськкомату міською радою припинено у зв'язку з передачею приміщення призовної дільниці у районну комунальну власність. Правовою підставою його прийняття зазначено ст. 141 ЗК України.

ст. 141 ЗК України містить перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, серед яких: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених ст. 141 ЗК України; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.

Порядок припинення права постійного користування врегульований ч.ч. 3, 4 ст. 142 ЗК України, відповідно до якого припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Судами зроблено правильний висновок, що для застосування ст. 141 ЗК України, як правової підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою, необхідна була добровільна відмова Костопільського райвійськкомату, однак наявність такої відмови сторонами не підтверджена.

Встановивши, що військкомат не звертався із заявою про відмову від свого права постійного користування земельною ділянкою, суди обох інстанцій дійшли висновків про порушення відповідачем земельного законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком про невідповідність оскаржуваного рішення міської ради положенням чинного законодавства, однак зважаючи на таке.

Згідно зі ст.ст. 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 ст. 116 Конституції України повноваженням здійснювати управління державною власністю відповідно до закону наділено Кабінет Міністрів України.

Згідно зі ст. 142 ЗК України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Статтею 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено поняття управління об'єктами державної власності, згідно з якою це - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними Статтею 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. ст. 1 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Конституцією України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом "б" ч. 3 ст. 84 ЗК України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. Відповідно абз. 3 ч. 5 ст. 20 ЗК України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

За приписами ст. 13 ЗК України, ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст.ст. 9 та 14 Закону України "Про Збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" (у редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного рішення) установлено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України").

Пунктами 1,16,17,19 Наказу Міноборони України від 22.12.1997 № 483 передбачено, що землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності. Земельні ділянки для потреб Збройних Сил України надаються в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами.

У п.п. 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50 вказаного Наказу унормовано, що за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з ст. 27 ЗК України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Своєчасне виявлення земель, що не використовуються, та надання відомостей про них покладається на заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, а також командирів військових частин - землекористувачів. Інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування і відповідні управління центрального апарату Міністерства оборони України узагальнюють відомості про наявність земель, що не використовуються для бойової підготовки військ, та надають їх до Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Відомості надаються разом з топографічними картами масштабу 1:25000 чи 1:50000, на яких нанесені земельні ділянки з координатами (землі, що розташовані в містах наносяться на плани міст), що пропонуються для передачі місцевим органам влади. Перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, командуючими військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження міністру оборони України. Заступникам Міністра оборони України - командувачам видів Збройних Сил України, командуючим військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, начальникам управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, перед поверненням земель місцевим органам влади необхідно забезпечити виконання робіт щодо розмінування території і рекультивації. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому ЗК України.

З наведеного вбачається, що рішення про передачу до комунальної власності земельної ділянки, яка надана для потреб Збройних Сил України і не використовується, приймається за згодою, зокрема, Міністра оборони України, якому передує виявлення такої земельної ділянки, формування відповідних відомостей щодо неї та погодження з компетентними органами Збройних Сил України, а завершується передачею місцевим органам влади землекористувачами спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, на обліку якої знаходиться земельна ділянка, в порядку, встановленому ЗК України.

Отже, припинення права постійного користування та передача земельної ділянки до комунальної власності, окрім добровільної відмови землекористувача - Костопільського райвійськкомату, мали відбуватися за відповідною процедурою, якої у цій справі дотримано не було.

Враховуючи, що ані землекористувач, ані уповноважений орган управління майном Збройних Сил України не надавав своєї згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою, сторонами не дотримано порядку передачі землі до комунальної власності, правильним є висновки судів обох інстанцій про те, що рішення ради в оскаржуваній частині не відповідає вимогам законодавства.

Між тим, зазначаючи про те, що прокурор неправильно визначив особу, на захист якої подано цей позов та стверджуючи про відсутність безпосереднього порушення прав Міністерства оборони України, суди неправильно застосували ст.ст. 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони", якими встановлено, що землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України визнаються землями оборони, тобто землями, якими не можна розпоряджатись без згоди Кабінету Міністрів України або Міністерства оборони України.

В силу наведених вище приписів за відсутності згоди Кабінету Міністрів України або Міністерства оборони України міська рада не мала повноважень спірним рішенням припиняти військкомату право постійного користування земельною ділянкою.

Разом з цим, незважаючи на помилковість вказаної позиції судів, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з тим, що у даному випадку позов прокурора не може бути задоволений з огляду на те, що він заявлений поза межами позовної давності і це встановлено судами попередніх інстанцій під час розгляду відповідної заяви відповідача.

Так, зі змісту судових рішень у даній справі вбачається, що дослідивши заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, господарські суди встановили, що Костопільський райвійськкомат, який є землекористувачем, знав про порушення свого права станом на листопад 2014 року, про що свідчить його лист № 1879 від 25.11.2014, який був адресований військовому прокурору Рівненського гарнізону, голові Костопільської міської ради, голові Костопільської районної ради та прокурору Костопільського району.

Костопільська міська рада надіслала лист № 1820/06-08 від 19.12.2014, повідомивши Костопільський райвійськкомат про рішення, яким змінила поштову адресу приміщення призовної дільниці, та про рішення, яким припинила право постійного користування земельною ділянкою площею 0,16 га за землекористувачем, а також про передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу житлової та громадської забудови міста.

Також Костопільська районна рада своїм листом № 60/01-11 від 01.12.2014 проінформувала Костопільський райвійськкомат про те, що нею на підставі рішення Костопільської міської ради № 649 від 05.02.2009 виготовлений Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою 0,16 га по вул. Коперніка, 33.

Також судами встановлено, що прокуратура Костопільського району 25.11.2014 отримала лист Костопільського райвійськкомату № 1879.

Відповідно до ст.ст. 256, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах носія порушеного права. І у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення до суду прокурора із заявою про захист державних інтересів

Враховуючи, що в силу ст.ст. 256, 257 ЦК України, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах позовної давності, загальний строк якої встановлено тривалістю у три роки, подача військовим прокурором у 2018 році позову за наявності доказів отримання прокуратурою Костопільського району 25.11.2014 повідомлення про прийняття оскаржуваного рішення, свідчить про пропуск позовної давності.

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 07.02.2017 у справі № 32/5009/5385/11).

Частинами 2, 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України врегульовано, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Проте, як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, землекористувачу - Костопільському райвійськкомату - станом на листопад 2014 року було достеменно відомо про те, що приміщення призовної дільниці розподілене на три квартири та надане у користування громадянам, які проводять активну забудову земельної ділянки, так як право постійного користування земельною ділянкою для обслуговування вказаного об'єкту нерухомого майна залишається за Костопільським райвійськкоматом, який не використовує її вже більше 10 років (станом на 25.11.2014).

Судом першої інстанції також правильно враховано, що згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" для забезпечення постійного державного контролю за наявністю, якісним станом і ефективністю використання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил України, щорічно проводиться його інвентаризація згідно з Положенням про інвентаризацію військового майна, яке затверджується КМ України.

Інвентаризація військового майна - перевірка інвентаризаційною комісією фактичної наявності, кількості, якісного стану (категорійності) і комплектності військового майна у підрозділах, на складах, в їдальнях, в парках, майстернях та на інших об'єктах військового (корабельного) господарства, а також звіряння отриманих результатів з даними книг або карток обліку матеріальних цінностей, звітів, службових листів тощо (далі - облікові документи) (п. 1 Постанови КМ України від 03.05.2000 № 748 "Про затвердження Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах").

За приписами п. п. 3,4 Постанови КМ України від 03.05.2000 № 748 метою проведення інвентаризації є встановлення фактичної наявності військового майна, його якісного стану (категорійності) і комплектності, виявлення обсягів нестачі, надлишку та надлишкового військового майна, а також відображення результатів інвентаризації в інвентаризаційних описах або відомостях наявності та якісного стану майна (далі - інвентаризаційний опис). Інвентаризація військового майна у військовій частині проводиться як планова, так і позапланова - у разі перевірки результатів господарської діяльності і документальної ревізії та в інших випадках, коли необхідно встановити наявність військового майна.

Відповідно до п. 7 Постанови КМ України від 03.05.2000 № 748 планова інвентаризація проводиться у такі терміни за видами військового майна, зокрема аеродромних, комунальних та інших об'єктів нерухомого майна - один раз на два роки; інших видів військового майна - один раз на рік (станом на 1 січня).

Позапланова інвентаризація військового майна проводиться обов'язково у разі: приймання (здачі) посади матеріально відповідальними особами; передачі, перепідпорядкування, переходу військової частини на матеріально-технічне забезпечення в іншій військовій частині, розформування військової частини; відчуження військового майна, його передачі в оренду (щодо майна, яке відчужується або передається) тощо.

Результати інвентаризації оформляються актом, до якого додаються інвентаризаційні описи і який підписується головою і членами інвентаризаційної комісії, а також у порядку ознайомлення командирами (начальниками) відповідних служб. Акт разом з інвентаризаційними описами, оригіналами облікових документів та письмовими поясненнями, одержаними від матеріально відповідальних осіб, щодо виявлених надлишків і нестач військового майна, висновками та пропозиціями інвентаризаційної комісії подається на затвердження командиру (начальнику) військової частини. Командир (начальник) військової частини видає за результатами інвентаризації наказ і доповідає про них вищестоящому командиру (начальнику). Міноборони подає до КМ України узагальнені дані про результати інвентаризації військового майна щороку не пізніше I кварталу року, що настає за звітним періодом (п. п. 29,34,35 Постанови КМ України від 03.05.2000 № 748).

З наведеного вбачається, що з метою підтвердження наявності, перевірки якісного стану і ефективності використання військового майна державою в особі її уповноважених органів постійно здійснюється контроль.

При дотриманні строків та проведення інвентаризації, яка є обов'язковою, позивачі мали б знати про те, що земельна ділянка, право постійного користування на яку припинено оскаржуваним рішенням, використовується іншими особами за відсутності у них правовстановлюючих документів, а отже про порушення земельних прав.

Зазначена ситуація проіснувала понад 10 років (18.12.2008 прийнято оскаржуване рішення, 26.12.2018 військовий прокурор звернувся до суду з цим позовом), допоки, як стверджує військовий прокурор та позивачі, зокрема КЕВ м. Рівне, на якого покладено обов'язки з організації збереження та матеріальний облік, в тому числі земельних ділянок, переданих військовій частині на утримання та експлуатацію, проведення їх інвентаризації, а також вжиття заходів щодо захисту інтересів держави відповідно до чинного законодавства (п. п. 3.1., 4.5. Наказу Міноборони України від 03.07.2013 № 448), їм не стало відомо про те, що право постійного користування земельною ділянкою Костопільського райвійськкомату, яка також перебувала на обліку в КЕВ м. Рівне, було незаконно припинене відповідачем у зв'язку з прийняттям ним оскаржуваного рішення.

Місцевий суд доречно зауважив, що сторонами у цій справі є державні органи - військовий прокурор, Міністерство оборони України та КЕВ м. Рівне, - з одного боку, та Костопільська міська рада, з іншого боку, які в силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже спір, який вирішується у даній справі, виник не тільки через рішення Костопільської міської ради, яким всупереч вимогам ЗК України та спеціального законодавства припинено право постійного користування Костопільського райвійськкомату, а й у зв'язку з неналежним виконанням обов'язків органами, до компетенції яких віднесено проведення інвентаризації військового майна та вчинення дій по захисту порушеного права.

Водночас, як обґрунтовано зазначено судами обох інстанцій, за умови дотримання строків та проведення інвентаризації, позивачі мали б своєчасно знати про те, що земельна ділянка, право постійного користування, на яку припинено оскаржуваним рішенням, використовується іншими особами за відсутності у них правовстановлюючих документів, а відтак про порушення своїх прав.

Враховуючи, що жодних обставин, які б свідчили про поважність причин такого значного пропуску прокурором позовної давності, судами не встановлено, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність відмови в позові.

З огляду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 309 Господарського процесуального кодексу України, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, та оскільки суди встановили всі необхідні обставини справи і прийняли по суті правильні рішення про відмову в позові, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та залишає їх без змін з підстав, викладених в даній постанові.

Зважаючи на те, що доводами касаційної скарги не підтверджено наявності достатніх підстав для скасування судових рішень у даній справі, скарга залишається без задоволення, а судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника військового прокурора Рівненського гарнізону залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 та рішення Господарського суду Рівненської області від 04.03.2019 у справі №918/820/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С. К. Судді:Волковицька Н. О. Случ О. В.