ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/23952/15

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М. - головуючого, Банаська О. О., Жукова С. В.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г. Є.

за участю представників сторін: Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" - Гнатюка М. М., Губської А. В., Ільїнової І. В., Черея О. В. ; Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ - Інвест" - Дем'янчук Г. В., Менюка С. А.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021

у справі № 910/23952/15

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчий універмаг "Меркурій"

про банкрутство, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи та заявлених вимог

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 порушено провадження у справі № 910/23952/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчий універмаг "Меркурій" (далі - ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій", Боржник) за спрощеною процедурою в порядку статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Постановою Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" визнано банкрутом, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії Константінова І. М. Здійснено оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури боржника за номером 23799 від
13.10.2015.

06.11.2015 Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк", Банк) звернулося з грошовими вимогами до Боржника на суму 81 199 436,66 дол. США (у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу Національного Банку України станом на дату подання заяви становило 1 861 540 445,93 грн) та 40 897 535,15 грн, що разом становить 1 902 437 981,08 грн, у тому числі пеня 3 940 622,65 дол. США (у гривневому еквіваленті 90 340 878,54 грн) та 1 293 124,28 грн, що разом становить 91 634

002,82 грн.

Заява мотивована тим, що вимоги до Боржника в розмірі 78 804 453,91 дол. США та 40 753 329,05 грн складають заборгованість, яка виникла на підставі Генеральної кредитної угоди № 6407N1/2416 від 16.02.2007 (далі - Генеральна Угода N1) та укладеними в її рамках кредитними договорами. Крім того, кредитором заявлено вимоги, які складають заборгованість за Кредитною угодою № 6405К25/2365 від
24.11.2005 (далі - Кредитна угода К25) в розмірі 2 394 982,75 дол. США та 10
478,08 грн.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та її апеляційне оскарження

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 у справі №910/23952/15 (суддя - Чеберяк П. П. ) заяву АТ "Укрексімбанк" з кредиторськими вимогами до ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" на загальну суму 1 902 437 981,08 грн задоволено. Визнано вказані кредиторські вимоги та зобов'язано ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Шкромиду В. В. включити їх до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" окремо, як забезпечені заставою майна боржника.

Ухвала місцевого суду обґрунтована, зокрема, встановленням обставин того, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі № 910/25520/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем" (далі - ТОВ "Атем ") визнано кредиторські вимоги АТ "Укрексімбанк" до ТОВ "Атем", що виникли на підставі Генеральної угоди N1 та укладеними в рамках цієї угоди кредитними договорами, а також Кредитною угодою К25 в загальному розмірі 82 196 185,86 дол. США, що у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу Національного Банку України станом на дату подання заяви 17.03.2014 (1 дол. США - 9,6007 грн) становило 789 140 921,59 грн та 40 753 329,05 грн.

Крім того, судом також встановлено, що розмір вимог Банку, заявлених у справі за відповідними кредитними договорами у валюті зобов'язання повністю відповідає розміру вимог, заявлених АТ "Укрексімбанк" у валюті зобов'язання та визнаних судом у справі № 910/25520/13.

Як зазначено місцевим господарським судом, вимоги АТ "Укрексімбанк", окрім наведеного вище судового рішення підтверджуються також наявними в матеріалах справи документами, зокрема, копіями кредитних договорів, укладених між Банком і боржником, розрахунком заборгованості ТОВ "Aтем" за Генеральною угодою N1 та укладеними в її рамках Кредитними договорами № 6407К2/2416 від 16.02.2007, № 6407К9/2429 від 04.06.2007, № 151107К78 від 10.12.2007, № 6408К8/2463 від
25.04.2008 (далі - Кредитні договори К2, К9, К78, К8 відповідно) та за Кредитною угодою К25, виписками по рахунках боржника, Висновком експертів за результатами проведення судово-економічної експертизи від 09.12.2015 № 6907/22259-2263/15-45, проведеної експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, довідкою ТОВ "Aтем" від 03.08.2009 № б/н про стан розрахунків за контрактом від 15.09.2007 № 119.01, укладеним між ТОВ "Aтем" та компанією DMT S.A.S, Франція тощо.

З урахуванням викладеного та того, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі № 910/25520/13, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 25.06.2019, встановлено обставини, зокрема, щодо розміру заборгованості позичальника - ТОВ "Атем" перед АТ "Укрексімбанк", а також те, що ТОВ "ГУ " Меркурій" за умовами Іпотечного договору № 6408Z15/2463 від 25.04.2008 (далі - Іпотечний договір Z15) зі змінами та доповненнями є майновим поручителем за зобов'язаннями ТОВ "Атем", суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених кредитором вимог в повному обсязі.

При цьому встановивши з матеріалів справи, що відповідні вимоги про дострокове повернення кредиту на адресу позичальника - ТОВ "Атем" були направлені в жовтні та листопаді 2013 року, відтак, з урахуванням викладеного та правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 357/16022/15-ц (6-3116цс) та постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.04.2018 у справі № 922/4461/14, місцевий господарський суд зауважив, що грошові вимоги АТ "Укрексімбанк" до Боржника, які ґрунтуються на Кредитних договорах, заявлені Банком в межах строків позовної давності.

Не погодившись із вказаною ухвалою, Боржник звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 та ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ "Укрексімбанк" у визнанні кредитором ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій".

Ключовими аргументами скарги зазначено таке:

- Банк звернувся до суду поза межами позовної давності;

- сума визнаних грошових вимог значно перевищує розмір заборгованості основного позичальника за забезпеченим зобов'язанням перед банком;

- частина розміру визнаних грошових вимог основного позичальника є недоведеною.

Також, не погодившись з прийнятою ухвалою, уповноважена особа засновників Боржника звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від
22.01.2020 та ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ "Укрексімбанк" у визнанні кредитором ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій".

Основними доводами скарги зазначено наступне:

- судом першої інстанції не враховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі № 910/25520/13 встановлено розмір заборгованості ТОВ "Атем" перед АТ "Укрексімбанк" за Кредитною угодою К25, яка є частиною Генеральної угоди N1;

- включення до реєстру боржника 1 902 437 981,08 грн є значно завищеним та необґрунтованим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 (колегія суддів: Поляков Б. М. - головуючий, Доманська М. Л., Пантелієнко В. О.) апеляційні скарги ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" та уповноваженої особи засновників боржника задоволено; ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 у справі № 910/23952/15 скасовано, ухвалено нове рішення; відмовлено у визнанні кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" до ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" на загальну суму 1 902 437 981,08 грн повністю.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові не погодився з позицією місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених кредитором вимог в повному обсязі, оскільки встановив, що Банком у даній справі було доведено розмір заборгованості ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій", який виник на підставі, передбаченій Генеральною угодою та укладених на її виконання Кредитних договорів К2, К8, К9, К25, К78, № 151107К77 від 10.12.2007 (далі - Кредитний договір К77) на суму 478 226 438,83 грн.

При цьому, установивши з матеріалів справи той факт, що строк виконання кредитних зобов'язань по всім договорам автоматично вважається таким, що настав з 14.08.2009, тому перебіг позовної давності розпочався з 14.08.2009 і сплинув
15.08.2012, натомість Банк звернувся до суду із кредиторськими вимогами до Боржника 10.11.2015, тобто поза межами строку позовної давності.

З огляду на вказані обставини пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у вимозі Банку до ТОВ "Господарський універмаг "Меркурій" про визнання кредитором.

При цьому, апеляційний суд послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 29.05.19 у справі № 310/11024/15-ц) та від 12.06.19 у справі № 205/578/14-ц, щодо правозастосування статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з постановою Північного апеляційного господарського суду від
23.03.2021 у справі № 910/23952/15, АТ "Укрексімбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції; ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 залишити в силі.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що оскаржена постанова ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статей 253, 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та з порушенням норм процесуального права, серед іншого, статті 7 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Також, у якості підстав касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник вказує на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 15.03.2021 у справі № 412/14645/2012, від 31.03.2021 у справі № 520/4025/15-ц, від 18.02.2021 у справі № 926/1100/18. Судом апеляційної інстанції застосовано статтю 23 Закону про банкрутство без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 16.10.2018 у справі № 902/1151/15. Апеляційним судом застосовано підпункти 5.6,5.8 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003, без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 06.11.2018 у справі № 910/1580/18 від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18.

Доводи інших учасників справи

Кредитор у справі - ТОВ "РМ Інвест" в особі ліквідатора подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні скарги з викладених у відзиві підстав, оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з наступних підстав.

Предметом судового розгляду є заява Банку з грошовими вимогами до Боржника- майнового поручителя у справі про банкрутство останнього.

Як зазначено вище, судом першої інстанції задоволено у повному обсязі заяву АТ "Укрексімбанк" з кредиторськими вимогами до ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" на загальну суму 1 902 437 981,08 грн (заборгованість за укладеними в рамках Генеральної угоди N1 Кредитними договорами К2, К9, К77, К78, К8 та окремо Кредитною угодою К25). При цьому, зі змісту мотивувальної частини ухвали суду слідує, що заява боржника про застосування строків позовної давності є безпідставною.

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції встановив обґрунтованість та підтвердження грошових вимог лише у їх частині, а також зауважив на необхідності розрахунку суми заборгованості в іноземній валюті, еквівалентній офіційному курсу Національного банку України на день заявлення вимог щодо основного позичальника. Однак, встановивши факт пропуску строку позовної давності, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаних вимог.

Суд касаційної інстанції вважає висновок апеляційного суду про відмову у визнанні кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" до ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" передчасним та зазначає наступне.

Щодо розміру кредиторських вимог

Як вбачається із заяви Банку з кредиторськими вимогами до боржника та встановлено судами попередніх інстанцій, між АТ "Укрексімбанк" та ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" укладено нотаріально посвідчений Іпотечний договір № 6408Z15/2463 від 25.04.2008 (далі - Іпотечний договір Z15) зі змінами та доповненнями, внесеними договором про внесення змін № 6408 Z15/2463-1 від
19.02.2010. Відповідно до цього Іпотечного договору ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" забезпечує іпотекою вимоги іпотекодержателя, що випливають з Генеральної угоди N1 зі змінами і доповненнями, укладеної між АТ "Укрексімбанк" та ТОВ "Атем".

З матеріалів справи судами також встановлено, що АТ "Укрексімбанк" вже зверталося з кредиторськими вимогами до основного боржника - ТОВ "Атем" за Генеральною угодою N1 зі змінами і доповненнями.

Так, ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.10.2016 у справі №910/25520/13 про банкрутство ТОВ "Атем" визнано кредиторські вимоги АТ "Укрексімбанк", які виникли в рамках Генеральної угоди N1, до ТОВ "Атем" на суму 830 048 406,80
грн.

Зі змісту зазначеної ухвали суди встановили, що заявлені АТ "Укрексімбанк" вимоги до боржника ТОВ "Атем" на суму 830 048406,80 грн виникли на підставі Генеральної угоди N1 та укладеними в рамках цієї угоди кредитними договорами, зокрема:

1) Кредитним договором К2 в розмірі 7 694 125,37 дол. США та 10 478,08 грн;

2) Кредитним договором К9 в розмірі 12 855 008,83 дол. США та 10 478,08 грн;

3) Кредитним договором К77 в розмірі 45 165 185,53 дол. США та 1 905 810,33 грн;

4) Кредитним договором К78 в розмірі 38 816 084,45 грн;

5) Кредитним договором К8 в розмірі 13 090 134,18 дол. США та 10 478,08 грн;

6) Кредитною угодою К25 в розмірі 2 394 982,75 дол. США та 10 478.08 грн;

7) Кредитним договором №6406К10/2391 від 29.06.2006 (далі - Кредитний договір К10) в розмірі 996 749,20 дол. США та 10 478.08 грн.

У справі, що розглядається, із заяви Банку судами встановлено звернення АТ "Укрексімбанк" до іпотекодавця ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" у зв'язку з заборгованістю, яка виникла на підставі Генеральної угоди N1 та укладеними в рамках цієї угоди кредитними договорами, зокрема:

1) Кредитним договором К2 в розмірі 7 694 125,37 дол. США та 10 478,08 грн;

2) Кредитним договором К9 в розмірі 12 855 008,83 дол. США та 10 478,08 грн;

3) Кредитним договором К77 в розмірі 45 165 185,53 дол. США та 1 905 810,33 грн;

4) Кредитним договором К78 в розмірі 38 816 084,45 грн;

5) Кредитним договором К8 в розмірі 13 090 134,18 дол. США та 10 478,08 грн;

6) Кредитною угодою К25 в розмірі 2 394 982,75 дол. США та 10 478.08 грн.

З наведеного апеляційним судом встановлено, що до Боржника-іпотекодержателя Банк звернувся, у зв'язку з невиконанням боржником (позичальником) основного зобов'язання по шести кредитним договорам в рамках Генеральної угоди N1, а не семи, як до ТОВ "Атем" у справі № 910/25520/13, тобто за виключенням Кредитного договору К10.

Відтак суд апеляційної інстанції встановив, що борг ТОВ "Атем", який виник на підставі Генеральної угоди N1 та укладеними в рамках цієї угоди зазначених 6 кредитних договорів, становить 820 468 439 грн (830 048406,80 грн (7 договорів) - заборгованість за Кредитним договором К10 (996 749,20 дол. США* 9,6007) + 10
478,08 грн).

Водночас, судом першої інстанції було визнано вимоги Банку у повному обсязі на загальну суму 1 902 437 981,08 грн та зазначено, що розмір цих вимог, заявлених у справі за відповідними кредитними договорами, у валюті зобов'язання повністю відповідає розміру вимог, заявлених АТ "Укрексімбанк" у валюті зобов'язання та визнаних судом у справі № 910/25520/13.

З наведеного необхідним є з'ясування питання преюдиційності обставин визначення розміру грошових вимог кредитора у справі про банкрутство боржника-поручителя, враховуючи наявність чинного судового рішення у іншій справі про банкрутство боржника-позичальника (щодо розгляду заявлених, зокрема, з аналогічних підстав грошових вимог цього ж кредитора), у тому числі у контексті визначення еквіваленту заборгованості в іноземній валюті.

Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частина 5 статті 75 ГПК України передбачає, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пункті 36 постанови від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20), при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов'язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі.

Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов'язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі.

Касаційний господарський суд, не вдаючись до оцінки наведених правових висновків, констатує, що така правова позиція свідчить про необхідність окремого самостійного розгляду кредиторських вимог Банку, заявлених до боржника-поручителя на підставі, зокрема, тих самих кредитних договорів, що покладались в основу грошових вимог до боржника-позичальника, який (розгляд) має здійснюватися судом з урахуванням загальних принципів господарського судочинства (зокрема, змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог) та спеціальних принципів, притаманних справам про банкрутство, як-то принципу "підвищеного стандарту доказування наявності кредиторських вимог".

З урахуванням вказаної позиції Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає правомірним висновок апеляційного суду про те, що суд першої інстанції помилково не розглядав вимоги Банку по кожному кредитному договору окремо.

Таким чином, позиція суду апеляційної інстанції зводиться до того, що обставини встановлення, зокрема, розміру грошових вимог Банку у справі про банкрутство ТОВ "Атем" на підставі заборгованості за кредитними договорами в рамках Генеральної угоди N1 не можуть бути преюдиційним фактом щодо розміру вимог цього ж кредитора у цій справі про банкрутство ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій", які (вимоги) заявлені на підставі заборгованості за кредитними договорами в рамках Генеральної угоди N1 та укладеним в забезпечення її виконання Іпотечним договором Z15.

Водночас, даючи оцінку розрахунку еквіваленту заборгованості в іноземній валюті апеляційний господарський суд у своєму рішенні погодився з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми статей 1,33 Закону України "Про іпотеку", оскільки визначена судовим рішенням відповідальність основного боржника ТОВ "Атем", якому безпосередньо банком надавалися кошти та який ними користувався, втричі менша, ніж заявлена вимога у розмірі 1 902 437 981,08 грн до іпотекодавця, тобто, до особи, яка грошима не користувалася. Посилаючись на приписи статей 512 ЦК України 1 КУзПБ суд апеляційної інстанції зазначив наступне: "Отже, якщо подивитися через призму законних очікувань, сплативши борг за основного боржника за кредитним договором, майновий поручитель в силу ст. 512 ЦК України стає кредитором і розраховує погасити сплачений ним/ними раніше борг. Сплачуючи борг майнового поручителя у розмірі більшому ніж борг основного боржника, майновий поручитель не зможе компенсувати свої затрати. Для валютних боргів в справах про банкрутство в цей період законодавець встановив певні приписи про їх конвертацію у гривневий еквівалент на момент подачі заяви кредитором (ч. 2 ст 23 Закон про банкрутство).

З моменту визнання такого боргу судом, він носить гривневий зміст та при певних умовах має преюдиціальне значення в силу ст. 75 ГПК України.".

З наведеного апеляційним судом зроблені висновки, що розмір основного зобов'язання у справі про банкрутство майнового поручителя ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" не може перевищувати борг, установлений у справі про банкрутство основного боржника ТОВ "Атем", майже в три рази. Відтак кредиторські вимоги Банку слід визнавати з урахуванням умов, які існували на час виникнення такого основного зобов'язання у справі про банкрутство ТОВ "Атем", у тому числі і в частині застосування курсу Національного банку України.

Однак, Верховний Суд вважає такі висновки суду апеляційної інстанції суперечливими, враховуючи наведені вище твердження цього суду (з посиланням на викладену у пункті 36 постанови від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 правову позицію Великої палати Верховного Суду) щодо того, що обставини встановлення розміру грошових вимог Банку у іншій справі про банкрутство боржника-позичальника (ТОВ "Атем") не мають преюдиційного характеру для цієї справи.

Крім того, висновки апеляційного суду про те, що сплативши борг (у розумінні еквівалента валютного зобов'язання) у більшому розмірі, ніж борг основного боржника, майновий поручитель не зможе компенсувати свої затрати, є необґрунтованими в контексті нормативно-правового підтвердження.

Щодо цього колегія суддів також зауважує, що висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті і порядку визначення у рішенні еквівалента суми боргу в національній валюті містяться також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, на яку посилається скаржник у поданих до суду поясненнях.

З урахуванням вказаних висновків, колегія суддів вважає правомірними аргументи скаржника про те, що Банк вправі вимагати виконання зобов'язань за договорами шляхом перерахування тієї валюти, у якій надавався кредит, натомість порушення провадження у справі про банкрутство боржника-позичальника не припинило таких зобов'язань.

Частиною другою статті 23 Закону про банкрутство (чинного на дату звернення із заявою з грошовими вимогами), що кореспондується із статтею 45 КУзПБ (чинного на дату розгляду справи судами) унормовано, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

У постанові від 16.10.2018 у справі № 902/1151/15 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновків, що системний аналіз положень статей 1,2,23 Закону про банкрутство (в редакції від 22.12.2011) дає підстави для висновку, що у разі коли зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом такої валюти, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

З огляду на вищенаведене, висновки суду апеляційної інстанції про доведеність Банком розміру заборгованості ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" за Генеральною угодою N1 та укладеними на її виконання кредитними договорами саме на суму 478 226 438,83 грн, розраховану із застосуванням курсу Національного банку України на день заявлення вимог щодо основного позичальника, належним чином необґрунтовані та суперечливі, а тому є передчасними.

Вказані обставини свідчать про обґрунтованість доводів касаційної скарги АТ "Укрексімбанк" щодо порушення норм процесуального права в цій частині, в тому числі щодо не врахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статті 23 Закону про банкрутство, викладених у постанові від 16.10.2018 у справі № 902/1151/15.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень частини 2 статті 300 ГПК України, позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, зокрема, щодо підтвердження грошових вимог, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Щодо позовної давності

Оцінюючи доводи касаційної скарги в частині порушення судом апеляційної інстанції норм права при вирішенні питання щодо порядку обчислення строків позовної давності у цій справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Боржником подано заяву про застосування строків позовної давності.

Подана заява мотивована тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від
06.06.2012 у справі № 5011-35/2276-12 встановлено, що перший прострочений боржником платіж мав місце 14.08.2009 (прострочення виконання позичальником - ТОВ "Атем" своїх зобов'язань за Кредитним договором К77). Зазначене неналежне виконання боржником Генеральної угоди N1 призвело до виникнення у Банку права стягнення із Боржника суми заборгованості та до виникнення у Банку права звернення на заставлене майно. Таким чином, на переконання боржника, право вимагати звернення стягнення на заставлене майно у Банку виникло з 14.08.2009, а тому строк позовної давності сплив 14.08.2012 (14.08.2009 + 3 роки).

Досліджуючи питання застосування позовної давності до заявлених вимог, судом першої інстанції встановлено наступні обставини.

Між АТ "Укрексімбанк" (далі також Іпотекодержатель) та ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" (далі також Іпотекодавець) було укладено нотаріально посвідчений Іпотечний договір Z15 зі змінами та доповненнями, внесеними договором про внесення змін № 6408 Z15/2463-1 від 19.02.2010.

Відповідно до пункту 1.1. Іпотечного договору іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги Іпотекодержателя, що випливають з:

- Генеральної угоди N1, укладеної між Іпотекодержателем та ТОВ "Атем" (боржник), відповідно до якої Іпотекодержатель, при виконанні боржником певних її умов, надає боржнику кредит у сумі 100 000 000,00 дол. США на визначених Генеральною угодою N1 умовах, кінцевим строком погашення 31.12.2025;

- Кредитної угоди К25, відповідно до якої Іпотекодержатель при виконанні боржником певних її умов, відкриває боржнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом заборгованості 3 000 000,00 доларів США на визначених Кредитною угодою К25 умовах, строком погашення 31.12.2025.

Іпотекодержатель має право за рахунок Предмета іпотеки задовольнити в повному обсязі вимоги, що випливають з кредитних договорів на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, неустойку, пеню; витрати, пов'язані з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на Предмет іпотеки; витрати на утримання, збереження Предмета іпотеки та страхування Предмета іпотеки, а також інші збитки, завдані порушенням основного зобов'язання чи умов Іпотечного договору (підпункт 2.1.5 пункту 2.1.Іпотечного договору Z15).

Згідно підпункту 2.1.11 пункту 2.1. Іпотечного договору Z15 Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою за Іпотечним договором, а якщо вимога не буде задоволена, достроково звернути стягнення на Предмет іпотеки, в порядку, передбаченому п. п.2.1.14 п. 2.1 ст. 2 Іпотечного договору, зокрема, у разі невиконання та/або неналежного виконання Боржником Кредитних договорів (у тому числі й щодо сплати будь-яких платежів, які повинні здійснюватися відповідно до Кредитних договорів).

Відповідні вимоги про дострокове повернення кредиту на адресу позичальника - ТОВ "Атем" були направлені в жовтні та листопаді 2013 року.

Поряд з цим, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/2761/14 за позовом АТ "Укрексімбанк" до ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій ", третя особа ТОВ "Атем", про звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки за Іпотечним договором Z15. Ухвалою місцевого господарського суду від 21.07.2016 зупинено провадження у справі № 910/2761/14 до набрання законної сили ухвалою про розгляд кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" у справі № 910/23952/15 про визнання банкрутом ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій".

З урахуванням викладеного, положень статей 12,33,35 Закону України "Про іпотеку" та правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 357/16022/15-ц (6-3116цс) та постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.04.2018 у справі № 922/4461/14, місцевий господарський суд дійшов висновку, що грошові вимоги АТ "Укрексімбанк" до Боржника заявлені Банком в межах строків позовної давності, оскільки її слід обраховувати щодо кожного окремого платежу, при чому початок перебігу позовної давності за вимогами до іпотекодавця починається з наступного дня, після закінчення тридцяти днів з дати отримання боржником (позичальником) вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі, а не з дати прострочення здійснення позичальником першого чергового платежу за процентами чи іншими платежами за кредитним договором.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції у цій справі, апеляційний господарський суд наголосив на тому, що Банк звернувся до суду із кредиторськими вимогами до Боржника 10.11.2015, тобто поза межами строку позовної давності, оскільки цим судом встановлено, зокрема, наступне:

- з огляду на приписи статей 1,33 Закону України "Про іпотеку" та укладеного між АТ "Укрексімбанк" та ТОВ "Господарський універмаг "Меркурій" Іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається у випадку невиконання ТОВ "Атем" грошових зобов'язань по одному з забезпечених іпотекою договорів, а по іншим договорам строк виконання кредитних зобов'язань автоматично вважається таким, що настав (прострочене зобов'язання);

- у рішенні Господарського суду міста Києва від 06.06.2012 (яке є чинним) у справі №5011-35/2276-2012 судом було встановлено факт того, що датою відліку для погашення кредиту за договором К77 - є 14.08.2009, тобто з цього часу у кредитора виникло право вимоги до боржника ТОВ "Атем". Цей факт ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій", який не був стороною у справі, не оспорюється, а отже дата відліку вимоги кредитора до майнового поручителя наступила 14.08.2009, що є преюдиційним фактом, установленим судом;

- з огляду на п. 1.1, п. 1.6, п. 2.1.4 та п. 5.1 Іпотечного договору і п. 7.1 Генеральної угоди, п.6.1 кредитних договорів укладених на виконання Генеральної угоди наявність указаної заборгованості є подією невиконання. Наявність події невиконання, в силу Іпотечного договору, п.7.2 Генеральної угоди N1 та п. 6.2 укладених на виконання Генеральної угоди кредитних договорів призводить до виникнення у Банку права звернення до суду за захистом своїх прав;

- строк виконання кредитних зобов'язань по всім договорам автоматично вважається таким, що настав з 14.08.2009, відтак перебіг позовної давності розпочався з
14.08.2009 і сплинув 15.08.2012;

- подання Банком позовної заяви у лютому 2014 року про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором Z15 (справа № 910/2761/14) не перериває строк позовної давності, оскільки ця заява подана вже після спливу такого строку (11.09.2012);

Вказані обставини стали підставою для застосування судом апеляційної інстанції наслідків пропуску строку позовної давності щодо заявлених Банком грошових вимог та відмови у їх визнанні.

При цьому, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 29.05.19 (справа №310/11024/15-ц) та від 12.06.19 (справа № 205/578/14-ц), апеляційним судом відхилено доводи Банку про те, що строки позовної давності по вимозі про звернення стягнення на заставлене майно слід обраховувати після закінчення 30 денного терміну з дня направлення Банком вимоги до Банкрута про погашення заборгованості.

Так, судом апеляційної інстанції зауважено, що зміст вказаних постанов Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що надсилання вимоги про усунення порушень, передбаченої частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" є обов'язковим лише у випадках застосування іпотекодержателем позасудових способів звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, законом передбачено право іпотекодержателя у будь-який час звернутись за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Щодо цього апеляційним судом встановлено, що відповідно до п. 2.1.10 Іпотечного договору, Банк має право "у випадку виникнення права звернення стягнення (у тому числі достроково) на Предмет іпотеки реалізувати його відповідно до чинного законодавства України та цього договору". Ст. 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено "Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя". Тобто, п. 2.1.10 Іпотечного договору сторони передбачили як судовий так і позасудовий спосіб реалізації предмету іпотеки. На цьому також наголошено у п. 2.1.13 Іпотечного договору, яким окремо обумовлено право Банку на позасудове звернення стягнення на заставлене майно. У даному випадку, захист прав Банку здійснюється у судовому порядку, при якому вимога, як передумова звернення до суду і як початок перебігу позовної давності, є необов'язкова. Необхідність дослідження цієї обставини викликана тим, що у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого надпису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання вимога про погашення є обов'язковою і строк позовної давності починає свій перебіг з 30 дня після отримання вимоги. Натомість, при судовому способі врегулювання така вимога не є обов'язковою, про що окремо наголошено у п. 2.2.2 Іпотечного договору.

Посилання Банку на те, що позовну давність слід обраховувати щодо кожного окремого платежу, судом апеляційної інстанції відхилено з огляду на те, що ця позиція застосовується щодо позичальника в кредитних відносинах, а підставою для кредиторських вимог Банку є Іпотечний договір, який не передбачає черговості виконання зобов'язання. Також, судом прийнято до уваги, що подією невиконання зобов'язання є наявність будь-якого прострочення за будь-яким кредитним договором, а також те, що відповідно до п.6.1.3 кредитних договорів, укладених на виконання Генеральної угоди, наявність прострочення по будь-якому кредитному договору є подією невиконання по усім іншим кредитним договорам і підставою для звернення стягнення на предмет забезпечення. За зобов'язаннями по Іпотечному договору перебіг позовної давності починається з моменту невиконання або неналежного виконання ТОВ "Атем" зобов'язань за Генеральною угодою та укладеними на її виконання кредитних договорів (п.1.6 Іпотечного договору).

З урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій щодо того, що обрахування строку позовної давності до кожного окремого платежу здійснюється до позичальника в кредитних відносинах, натомість у цій справі підставою для кредиторських вимог Банку є Іпотечний договір, що не передбачає черговості виконання зобов'язання.

Однак, касаційний суд вважає твердження суду апеляційної інстанції про пропуск Банком строку позовної давності на звернення із заявою з грошовими вимогами передчасними, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 , 2 статті 590 ЦК України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, змістом вказаних норм визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

Частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку" (тут і надалі в редакції Закону на дату звернення із заявою - 06.11.2015) передбачає, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (Ст. 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено "Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя").

Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку". Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові.

(Правові висновки щодо застосування норм права, зазначені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 520/7281/15-ц).

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки (пункт 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17).

Водночас, у пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.19 у справі №310/11024/15-ц (на яку посилався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові) зауважено, що за змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили.

З урахуванням наведених правових позицій Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів у справі, що розглядається, погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що направлення іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Важливим при цьому є встановлення моменту виникнення права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто, сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (така правова позиція відображена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов пов'язане з виникненням у Банку права звернення стягнення на предмет іпотеки, що полягає в обов'язку ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій" як майнового поручителя щодо виконання зобов'язань ТОВ "Атем" боржника-позичальника.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зауважив, що за зобов'язаннями по Іпотечному договору перебіг позовної давності починається з моменту невиконання або неналежного виконання ТОВ "Атем" зобов'язань за Генеральною угодою та укладеними на її виконання кредитних договорів (п.1.6 Іпотечного договору), а подією невиконання зобов'язання є наявність будь-якого прострочення за будь-яким кредитним договором, а також те, що відповідно до п.6.1.3 кредитних договорів, укладених на виконання Генеральної угоди, наявність прострочення по будь-якому кредитному договору є подією невиконання по усім іншим кредитним договорам і підставою для звернення стягнення на предмет забезпечення. Оскільки у рішенні Господарського суду міста Києва від 06.06.2012 у справі № 5011-35/2276-2012 судом було встановлено факт того, що датою відліку для погашення кредиту за договором К77 - є 14.08.2009, тобто з цього часу у кредитора виникло право вимоги до боржника ТОВ "Атем".

За висновками апеляційного господарського суду, з огляду на пункти 1.1,1.6,2.1.4 та 5.1 Іпотечного договору і пункт 7.1 Генеральної угоди, пункти 6.1 кредитних договорів, укладених на виконання Генеральної угоди, наявність указаної заборгованості є подією невиконання. Наявність події невиконання, в силу Іпотечного договору, п.7.2 Генеральної угоди та п. 6.2 укладених на виконання Генеральної угоди кредитних договорів призводить до виникнення у Банку права звернення до суду за захистом своїх прав.

Отже, за логікою апеляційного суду, право звернення стягнення на предмет іпотеки у Банку виникло 14.08.2009 та пов'язане з подією невиконання зобов'язання (як будь-якого прострочення за будь-яким кредитним договором), якою є дата відліку для погашення кредиту за договором К77, встановлена у судовому рішенні у справі № 5011-35/2276-2012 та є преюдиційним фактом для спірних правовідносин.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки апеляційного суду необґрунтованими та передчасними, зробленими без належного дослідження умов договору та їх вибіркового трактування, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що умовами Іпотечного договору визначено:

- Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою за Іпотечним договором, а якщо вимога не буде задоволена, достроково звернути стягнення на Предмет іпотеки, в порядку, передбаченому п. п.2.1.14 п. 2.1 ст. 2 цього договору, зокрема, у разі невиконання та/або неналежного виконання Боржником Кредитного договору (у тому числі й щодо сплати будь-яких платежів, які повинні здійснюватися відповідно до Кредитного договору) (підпункт 2.1.11.);

- Іпотекодержатель має право звернути стягнення на Предмет іпотеки, якщо в момент настання терміну виконання Боржником зобов'язання (у тому числі й щодо сплати будь-яких платежів, які повинні здійснюватися відповідно до Кредитного договору), забезпеченого іпотекою за цим Договором, воно не буде виконане та інших випадках, передбачених чинним законодавством України, цим Договором та Кредитним договором (підпункт 2.1.12.);

- Іпотекодержатель має право звернути стягнення на Предмет іпотеки, якщо протягом тридцятиденного строку письмова вимога Іпотекодержателя до Іпотекодавця та Боржника про усунення порушених зобов'язань за Кредитним договором та/або цим Договором, з попередженням про звернення стягнення на Предмет іпотеки, залишена без задоволення (підпункт 2.1.14.);

- У разі порушення зобов'язань за Кредитним договором та/або умов цього Договору Іпотекодержатель зобов'язаний надіслати Іпотекодержателю та/або Боржнику письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення (в тому числі дострокове) на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Положення цього пункту не є перешкодою для реалізації права Іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (підпункт 2.2.2.);

- У разі невиконання або неналежного виконання Боржником умов Кредитного договору та/або порушення обов'язків Іпотекодавцем, встановлених цим Договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання Іпотекодавцем (Боржником), а в разі його невиконання - звернути стягнення на Предмет іпотеки (підпункт 5.1.).

З урахуванням вищенаведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів враховує можливість як позасудового захисту прав Іпотекодержателя, так і їх захист у судовому порядку шляхом звернення із відповідним позовом. Дійсно, умови Іпотечного договору Z15, визначені наведеними підпунктами 2.1.11., 2.1.14. (що узгоджується з вимогами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку"), 2.2.2. (абзац перший цього підпункту) стосуються позасудового способу звернення стягнення, а тому правомірно не прийнято до уваги судом апеляційної інстанції.

Водночас, посилаючись, в тому числі, на підпункт 5.1 Іпотечного договору Z15, апеляційним судом не враховано умови цього підпункту щодо того, що у разі невиконання або неналежного виконання Боржником умов Кредитного договору передумовою виникнення права на звернення стягнення є вимога дострокового виконання зобов'язання Іпотекодавцем (Боржником).

Таким чином, сторони узгодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником умов Кредитного договору в Іпотекодержателя спочатку виникає право вимоги дострокового виконання зобов'язань Боржником та/або Іпотекодавцем, а лише потім виникає право на звернення стягнення на Предмет іпотеки. Тому, висновок суду апеляційної інстанції про те, що дата відліку вимоги кредитора до майнового поручителя наступила 14.08.2009 (оскільки наявність указаної у судовому рішенні у справі № 5011-35/2276-2012 заборгованості є подією невиконання) та відповідно з цього моменту слід обраховувати перебіг позовної давності є помилковим.

На переконання касаційного суду, встановлені у справі № 5011-35/2276-2012 обставини як преюдиційні мають значення у спірних правовідносинах лише щодо дати звернення Банком із позовною вимогою про погашення заборгованості за Кредитним договором К77, адже таким зверненням до суду кредитор відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, що, в свою чергу, має значення для вирішення питання виникнення у Банку права щодо застосування наслідків "події невиконання зобов'язань" та права вимоги до майнового поручителя.

Отже, у спірних правовідносинах початок перебігу позовної давності за вимогами до Іпотекодавця починається з моменту невиконання вимоги Банку щодо дострокового виконання зобов'язання, а не з дати прострочення здійснення позичальником чергового платежу за кредитним договором.

При цьому, обґрунтованими є аргументи АТ "Укрексімбанк", наведені представником Банку у судовому засіданні та у наданих суду поясненнях, про те, що поза увагою апеляційного суду залишено умови пункту 7.2 Генеральної угоди N1 щодо наслідків "подій невиконання зобов'язань".

Так, згідно матеріалів справи, пунктом 7.2 "Наслідки подій невиконання зобов'язань" Генеральної угоди N1 визначено, якщо виникла і триває подія невиконання зобов'язань, Банк:

(а) вживає будь-яких необхідних (на розсуд Банку) заходів щодо оздоровлення фінансового стану Позичальника, включаючи призначення своїх довірених осіб для здійснення подальшої діяльності, призначення представників до керівних органів Позичальника обмеження Позичальника у праві розпоряджатися виробленою продукцією та іншим майном Позичальника тощо;

та/або

(б) повідомляє Позичальника, що непогашена частина кредиту, нараховані проценти за користування кредитом, а також інші платежі, нараховані згідно з цією Генеральною угодою, підлягають достроковому поверненню. Позичальник зобов'язаний сплатити зазначену в повідомленні суму протягом 10 банківських днів з дати отримання повідомлення. У випадку порушення зазначеного строку сплати, Банк набуває право здійснити договірне списання коштів за кредитом, процентами та іншими платежами, нарахованими згідно з цією Генеральною угодою, на користь Банку з рахунків Позичальника, зазначених у Кредитному договорі, у гривнях або в іноземних валютах з метою погашення заборгованості Позичальника, та/або звернути стягнення на предмет забезпечення виконання зобов'язань Позичальника.

Зазначені умови Генеральної угоди N1 також свідчать про необґрунтованість висновків апеляційного суду про те, що з моменту події невиконання слід обраховувати перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення. Без урахування наведених умов та порядку виникнення у Банку права на звернення стягнення на предмет забезпечення, що передбачає можливість захисту такого порушеного права у судовому порядку, встановлення початку відліку позовної давності з моменту "події невиконання зобов'язань" є помилковим.

Судом апеляційної інстанції не досліджувались вказані умови Генеральної угоди N1 щодо наслідків подій невиконання зобов'язань, хоча врахування умов цієї угоди прямо слідує з наведеного підпункту 2.1.12 Іпотечного договору Z15, згідно якого Іпотекодержатель має право звернути стягнення на Предмет іпотеки, якщо в момент настання терміну виконання Боржником зобов'язання (у тому числі й щодо сплати будь-яких платежів, які повинні здійснюватися відповідно до Кредитного договору), забезпеченого іпотекою за цим Договором, воно не буде виконане та інших випадках, передбачених чинним законодавством України, цим Договором та Кредитним договором.

Крім того, в порушення вимог процесуального Закону апеляційним судом належним чином не надано правової оцінки встановленим судом першої інстанції обставинам того, що між Іпотекодержателем (АТ "Укрексімбанк") та Іпотекодавцем (ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій") було укладено Договір про внесення змін № 6408 Z15/2463-1 від 19.02.2010 до Іпотечного договору Z15.

Наведене у сукупності свідчить про те, що скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційним судом не було надано належної оцінки встановленим обставинам справи, не досліджено у повній мірі умови договорів, якими передбачено порядок та підстави виникнення права Банку звернути стягнення на Предмет іпотеки. Наслідком цьому стало неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та ухвалення передчасного рішення про відмову у визнанні грошових вимог Банку з підстав пропуску строку позовної давності.

Разом з тим, Верховний Суд не має права здійснити перевірку наданих сторонами доказів як в підтвердження розміру грошових вимог кредитора, так і щодо часткового погашення основної заборгованості за кредитними договорами, чи самостійно встановлювати початок відліку позовної давності за вимогами Банку до майнового поручителя згідно визначених сторонами умов договорів, оскільки достовірне з'ясування цих фактичних обставин та переоцінка відповідних доказів виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України.

За змістом статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалена у цій справі постанова апеляційного господарського суду зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Верховний Суд вважає, що допущені процесуальні порушення є такими помилками, які не забезпечили справедливого розгляду справи. Рішення суду, прийняте з порушенням норм процесуального права, не може вважатися таким, що відповідає приписам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на справедливий суд, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

З урахуванням зазначеного, суд касаційної інстанції погоджується з тими доводами касаційної скарги, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно частини 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин та доказів у справі, а також неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги АТ "Укрексімбанк" та скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у справі № 910/23952/15 з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід врахувати викладене у цій постанові та вищенаведені правові висновки Верховного Суду, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону (з посиланням на норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин) прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Судові витрати

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у справі № 910/23952/15 скасувати.

3. Справу № 910/23952/15 в скасованій частині передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді О. О. Банасько

С. В. Жуков