Історія справи

Ухвала КГС ВП від 02.04.2020 року у справі №906/432/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/432/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Антонюк Антоніни Олексіївни

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 лютого 2020 року (головуючий - Петухов М. Г., судді - Маціщук А. В., Олексюк Г. Є.) і рішення Господарського суду Житомирської області від 13 листопада 2019 року (суддя Кравець С. Г.) у справі

за позовом Фізичної особи - підприємця Антонюк Антоніни Олексіївни

до: 1. Товариства з додатковою відповідальністю "Кортекс", 2. Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

про визнання недійсним договору та стягнення моральної шкоди

(за участю представників: Морозова Т.В., відповідача-1 - Бродецький М.А.)

Історія справи

Фактичні обставини, встановлені судами

1. За договором купівлі-продажу від 11.10.2004 Фізична особа - підприємець Антонюк Антоніна Олексіївна (далі - ФОП Антонюк А.О., позивач) придбала у Відкритого акціонерного товариства Коростишівська прядильно-ткацька фабрика "Кортекс" (правонаступник - Товариство з додатковою відповідальністю "Кортекс", далі - ТДВ "Кортекс", відповідач-1) нежиле приміщення - відстійник з хлоратором по вул. К. Маркса, 56, у м. Коростишів. У додатку №1 до вказаного договору сторони погодили, що продавець передає покупцю разом з придбаним майном земельну ділянку розміром 3000 м.кв.; у зв`язку із проходженням по території інженерних комунікацій, а саме кабельних ліній фабрики та Коростишівського РЕМ, автомобільного проїзду та каналізаційної мережі на дані об`єкти поширюється сервітут, який сторони домовляються відобразити в кадастровому плані.

2. 20.07.2006 ТДВ "Кортекс" надано письмову згоду на відчуження на користь ФОП Антонюк А.О. земельної ділянки орієнтовною площею 0,1312 м.кв. за адресою: вул. К.Маркса, 56 в зв`язку з придбанням нерухомості.

3. 28.11.2006 між ТДВ "Кортекс" та ФОП Антонюк А.О. підписано договір на встановлення земельного сервітуту, за умовами якого позивач встановив відповідачу-1 безстроковий сервітут на земельну ділянку позивача за адресою: м. Коростишів, вул. К. Маркса 56 , а саме: на проїзд загальною площею 0,0215 га на використання даної земельної ділянки для проїзду до доріг загального користування, та сервітут на проходження мережі РЕМ та ТДВ "Кортекс" загальною площею 0,0208; ФОП Антонюк А.О. в межах дії сервітуту забороняється: розпочинати будівництво будинків та споруд; проведення земельних робіт без погодження з відповідачем-1; влаштовування звалищ.

4. Рішенням Коростишівської міської ради від 14.12.2006 №146 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП Антонюк А.О. площею 1312 кв.м. по вул. К.Маркса, 56 у м. Коростишеві для реконструкції відстійника під електроцех (землі комерційного призначення); вилучено земельну ділянку площею 3669 кв.м. із землекористування ВАТ "Коростишівська прядильно-ткацька фабрика "Кортекс" та віднесено її до земель комунальної власності; передано ФОП Антонюк А.О. в оренду за рахунок земель комунальної власності земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1312 кв.м. по вул. К.Маркса, 56 в м. Коростишеві для реконструкції будівлі відстійника під електроцех строком на 5 років.

5. На виконання вказаного рішення 18.04.2007 між Коростишівською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки площею 1312 кв.м. по вул. К.Маркса, 56 в м. Коростишеві строком на 5 років, у якому, зокрема вказано про встановлення обмеження на земельну ділянку - сервітуту між ТДВ "Кортекс" та ФОП Антонюк А.О.

6. 26.04.2012 (на підставі іншого рішення Коростишівської міської ради від 25.04.2012 № 332) між цими ж сторонами було укладено договір оренди №153 цієї ж земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер 1822510100:01:009:0198 (далі - спірна земельна ділянка) строком на 5 років, у якому також вказано про встановлення обмеження на земельну ділянку - сервітуту щодо ТДВ "Кортекс".

7. У подальшому ФОП Антонюк А.О . на підставі укладеного з Коростишівською міською радою договору купівлі-продажу від 26.07.2012 придбала спірну земельну ділянку у власність. Відповідно до пункту 1.2 договору купівлі-продажу згідно з витягу з Поземельної книги від 07.04.2012 у використанні земельної ділянки 13.03.2012 за №58 здійснено державну реєстрацію обтяження (сервітут) площею 0,0215 для прокладення і ремонту лінійних інженерних споруд на підставі рішення Коростишівської міської ради від 14.12.2006 №146.

8. 11.12.2012 ФОП Антонюк А.О. отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1822510100:01:016:0289 (спірній ділянці присвоєно новий кадастровий номер) площею 0,1312 га.

9. У Поземельній книзі земельної ділянки за кадастровим номером 1822510100010160289, відкритій Відділом Держземагентства у Коростишівському районі Житомирської області 10.10.2012, наявний запис від 29.10.2013 за №004 про встановлення обмеження у використанні земельної ділянки на підставі документа від 28.11.2006 щодо права прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій (площа, на яку поширюється сервітут 0,0209 га) та щодо права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (площа, на яку поширюється сервітут, 0,0215), дата державної реєстрації обмеження 28.11.2006.

Короткий зміст позовних вимог

10. У травні 2019 року ФОП Антонюк А.О. звернулася з позовом до ТДВ "Кортекс", Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - Держгеокадастр) про:

- визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту від 28.11.2006;

- визнання незаконним рішення Держгеокадастру від 26.02.2019 №32-6-0.25-437/164-19 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про припинення обмежень у використанні спірної земельної ділянки;

- зобов`язання Державних кадастрових реєстраторів Відділу Держгеокадастру у Коростишівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області скасувати у Державному земельному кадастрі записи про земельні сервітути та обмеження, встановлені відносно спірної земельної ділянки, а саме: право використання земельної ділянки для прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій площею 0,0215 га та право використання земельної ділянки для проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0208 га;

- стягнення з ТДВ "Кортекс" 100 000 грн. моральної шкоди.

11. У суді апеляційної інстанції позивач відмовилась від частини позовних вимог і відмова була прийнята судом апеляційної інстанції. З урахуванням ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 про закриття провадження у справі щодо позовних вимог до Держгеокадастру предметом судового розгляду є позовні вимоги про (1) визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту від 28.11.2006 та (2) стягнення з ТДВ "Кортекс" 100 000 грн. моральної шкоди.

12. Позовні вимоги мотивовані тим, що на момент укладення оспорюваного договору позивач не була власником спірної земельної ділянки, а отже в силу імперативних вимог статті 100 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договору, далі - ЗК України) не мала повноважень на встановлення земельного сервітуту відповідачу-1 і у подальшому такий договір не був зареєстрований у порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Отже, право земельного сервітуту у відповідача-1 не виникло, а спірний договір підлягає визнанню недійсним відповідно до частини 1, 2 статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України.

13. Незаконні дії відповідача-1 з метою реалізації неіснуючого у нього права сервітуту завдають істотної шкоди діловій репутації позивача, унеможливлюють повноцінне господарювання на земельній ділянці, псують стосунки позивача зі споживачами її послуг, представниками місцевих органів влади, що у тому числі впливає на стан її здоров`я. У зв`язку з чим з відповідача-1 належить до стягнення 100 000 грн. в якості відшкодування завданої позивачу моральної шкоди.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій

14. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 лютого 2020 року, у позові відмовлено.

15. Суди попередніх інстанцій встановили наявність колізії між нормами Цивільного та Земельного кодексів України (у чинних на момент укладення спірного договору редакціях), які врегульовують встановлення земельного сервітуту. Так, стаття 402 Цивільного кодексу України (у названій редакції, далі - ЦК України) передбачала укладення земельного сервітуту між власником (володільцем) земельної ділянки і особою, яка вимагає його встановлення, тоді як стаття 100 ЗК України передбачала можливість встановлення земельного сервітуту тільки між власниками сусідніх земельних ділянок. Суди надали пріоритет у застосуванні нормам ЦК України, які було прийнято пізніше, ніж аналогічні за сферою регулювання норми ЗК України, внаслідок чого дійшли висновку, що сервітут може бути встановлений фактичним володільцем земельної ділянки особі, яка вимагає його встановлення.

16. Врахувавши (1) надання позивачу Коростишівською міською радою у 2002 році погодження місця розташування об`єктів по вул. К.Маркса, 56; (2) умови договору купівлі-продажу нерухомості від 11.10.2004, відповідно до якого відповідач-1 ще у 2004 році одночасно з відчуженням нерухомості надав згоду і на відчуження позивачу відповідної земельної ділянки, суди дійшли висновку, що на момент встановлення сервітуту за договором від 28.11.2006 позивач була законним володільцем земельної ділянки в розумінні приписів статей 397, 398 ЦК України, отже мала права встановлювати сервітут, відповідачу-1 як особі, яка його вимагала, а укладення спірного договору відповідало принципам свободи договору (статті 6, 627 ЦК України).

17. При цьому на момент укладення оспорюваного договору Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" була передбачена обов`язкова державна реєстрація сервітуту, проте порядок такої реєстрації не врегульовано законодавчо. У зв`язку з чим державну реєстрацію спірного договору земельного сервітуту було проведено в державному реєстрі земель (поземельній книзі), що не суперечить законодавству та свідчить про набуття чинності спірним договором. У подальшому при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки запис про державну реєстрацію сервітуту щодо земельної ділянки був перенесений до Державного земельного кадастру, відомості якого є офіційними.

18. У зв`язку з відсутністю правових підстав для задоволення позову по суті судами не розглядалась заява відповідача-1 про застосування до заявлених вимог строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та касаційне провадження

19. Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

20. Ухвалою Верховного Суду від 14.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено), які є підставою для касаційного розгляду

21. Висновки судів про те, що на момент укладення договору від 28.11.2006 позивач була законним володільцем спірної земельної ділянки суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 про порядок переходу до власника нерухомості права користування земельною ділянкою під нерухомим майном у порядку статті 120 ЗК України та частини 2 статті 377 ЦК України. Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду у вказаній справі до позивача одночасно з придбанням нерухомості від відчужувача - відповідача-1 могло перейти тільки право користування земельною ділянкою.

22. Висновок судів про наявність у відповідача-1 на момент відчуження нерухомості за договором від 11.10.2004 повноважень на передачу земельної ділянки позивачу суперечить правовим висновкам Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі № 920/22/18, який вказав, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою не дає право розпоряджатися земельною ділянкою, оскільки таким правом наділений відповідний уповноважений державний орган.

23. Крім того, за висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 20.06.2018 у справі № 758/1764/17 отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення уповноваженого органу про надання її у користування (оренду).

24. Вказане в сукупності свідчить про те, що жодна зі сторін спору не мала права розпорядження спірною земельною ділянкою на момент як укладення договору купівлі-продажу нерухомості у 2004 році, так і спірного договору земельного сервітуту. Такі повноваження мав виключно власник землі - Коростишівська міська рада. У зв`язку з чим протилежні висновки судів зроблені з неправильним застосуванням норм статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

25. Суди необґрунтовано застосували, як пріоритетні, норми ЦК України щодо встановлення земельного сервітуту, тоді як у регулюванні земельних правовідносин спеціальними є норми ЗК України, які мають застосовуватись до спірних правовідносин. Відповідно до статті 100 ЗК України земельний сервітут станом на 28.11.2006 міг надаватися виключно власником земельної ділянки, яким позивач на момент укладення спірного договору не був і не міг бути, а набув відповідний титул щодо спірної ділянки лише в 2012 році.

26. Висновок судів про проведення державної реєстрації оспорюваного договору сервітуту у встановленому законодавством порядку є наслідком неправильного застосування статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та статті 100 ЗК України. Ні позивач, ні відповідач-1 жодних дій щодо державної реєстрації оспорюваного договору не вчиняли, а наявний в реєстрі запис є помилкою, а отже договір сервітуту не набув чинності та не породжує для сторін прав та обов`язків.

Позиція відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу (узагальнено)

27. Встановлені обставини підтверджують визнання власником - Коростишівською міською радою саме позивача в якості володільця земельної ділянки. Висновки судів про відповідність спірного договору вимогам законодавства та відсутність порушення внаслідок його укладення прав позивача є законними та обґрунтованими, а тому оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін. Посилання скаржника на неврахування судами правових висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки такі висновки зроблені касаційним судом не у подібних правовідносинах.

Позиція Верховного Суду

28. Верховний Суд констатує, що головним питанням даного спору, виходячи з предмета та підстав заявленого позову, є те, чи мав позивач право на встановлення земельного сервітуту щодо відповідача-1 станом на 28.11.2006 шляхом укладення відповідного договору.

29. Суди ствердно відповіли на сформульоване питання, в основу поклавши положення статті 402 ЦК України та висновок про наявність у позивача статусу титульного володільця земельної ділянки з огляду на отримання від власника землі - міської ради погодження місця розташування об`єктів за адресою земельної ділянки, а від відповідача-1 - дозволу на відчуження земельної ділянки одночасно з придбанням нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 11.10.2004.

30. Верховний Суд вважає такі висновки помилковими з наступних мотивів.

31. Головною помилкою судів, яка призвела до неправильного вирішення спору щодо дійсності оспорюваного договору сервітуту, є неправильне вирішення існуючої станом на листопад 2006 року колізії між положеннями Земельного та Цивільного кодексів, якими на той час по-різному було врегульовано порядок надання земельного сервітуту, насамперед суб`єктний склад сторін такого правочину.

32. Так, відповідно до частини 2 статті 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

33. Аналогічна за сферою правового регулювання норма частини 2 статті 100 ЗК України передбачала, що земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

34. Частиною 1 статті 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

35. У той же час відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

36. Таким чином, до земельних правовідносин повинні застосовуватися норми земельного законодавства, як спеціального у регулюванні земельних відносин, а цивільне законодавство застосовується в субсидіарному порядку, тобто у разі, якщо відповідні земельні відносини не врегульовані положеннями земельного законодавства. Застосування норм земельного і цивільного законодавства при регулюванні земельних правовідносин повинно базуватись на пріоритетності норм спеціального земельного законодавства перед нормами загального цивільного законодавства, а не навпаки. Зазначене відображає колізійний принцип lex specialis derogat generalis (лат. "спеціальний закон відміняє (витісняє) загальний закон").

37. Зазначене свідчить про неправильне застосування судами до спірних правовідносин положень статті 402 ЦК України внаслідок використання принципу темпоральної колізії, який застосуванню до зазначених норм права не підлягав.

38. У зв`язку з чим Верховний Суд, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, констатує, що в силу імперативних приписів статті 100 ЗК України станом на момент укладення договору від 28.11.2006 земельний сервітут міг встановлюватися за домовленістю виключно між власниками сусідніх земельних ділянок.

39. Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на момент укладення спірного договору власником спірної земельної ділянки була Коростишівська міська рада, а відповідачу-1 належало право постійного користування земельною ділянкою. Земельна ділянка по вул. К.Маркса, 56 у м. Коростишеві площею 3669 кв.м. була вилучена із землекористування відповідача-1 з одночасною передачею в оренду позивачу її частини площею 1312 кв.м. (з якої і сформовано спірну земельну ділянку) за рішенням Коростишівської міської ради від 14.12.2006 №146, а право власності на спірну земельну ділянку позивач набув лише на підставі договору купівлі-продажу від 26.07.2012.

40. Отже, за встановлених у справі обставин станом на 28.11.2006 ні позивачу, ні відповідачу-1 не належав титул власника земельної ділянки, яка була предметом спірного договору.

41. Оцінюючи зміст оспорюваного договору, Верховний Суд також звертається до загальновизнаного принципу приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", тобто, «ніхто не може передати більше прав, ніж має сам». Тому договір сервітуту, укладений особою, яка не набула у встановленому порядку повноважень власника земельної ділянки, не має наслідком виникнення законного права земельного сервітуту у відповідача-1, що спростовує висновки судів попередніх інстанцій.

42. З огляду на наведені вище мотиви Верховний Суд не розглядає доводи касаційної скарги в пункті 26 Постанови, оскільки за умови недійсності правочину вчинення на підставі нього похідних реєстраційних дій не має правового значення для вирішення існуючого між сторонами спору та не входить до предмету доказування в межах заявленого у даній справі предмету позову.

43. У той же час, визнаючи обґрунтованими доводи касаційної скарги в пункті 25 Постанови та не зважаючи на наявність обставин, які свідчать про існування підстав для визнання спірного договору недійсним, Верховний Суд позбавлений можливості прийняти рішення по суті позовних вимог, оскільки в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не має повноважень для розгляду заяви відповідача-1 про застосування до заявлених вимог позовної давності, яка не була предметом розгляду судів внаслідок відмови в позові по суті.

44. Що стосується доводів касаційної скарги в пунктах 21-24 Постанови, то наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених позивачем постановах викладені не у подібних правовідносинах.

45. Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових:

неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах;

ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду;

спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

46. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

47. Так, правова позиція Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 щодо порядку переходу до власника нерухомості прав на землю, яка перебувала у постійному користуванні відчужувача нерухомості, викладена у спорі про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору оренди землі.

48. Правовий висновок Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі № 920/22/18 щодо повноважень розпорядження земельною ділянкою державної власності викладено у спорі про визнання недійсним договору про спільну діяльність як удаваного правочину.

49. Висновки Верховного Суду у обох справах зроблені у правовідносинах, які очевидно не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі ні за складом учасників, ні за предметом спору, ні за обставинами справи, ні за сферою правового регулювання.

50. При цьому ні серед підстав позову, ні в оскаржуваних судових рішеннях питання як про перехід до позивача прав на землю внаслідок набуття права власності на нерухомість, так і наявності повноважень відповідача-1 на розпорядження землею, не були спірними та, відповідно, не вирішувалося судами при розгляді позовних вимог про визнання недійсним договору сервітуту, а відповідні норми матеріального права судами не застосовувались з огляду на предмет та підстави позовних вимог у сукупності з принципом диспозитивності господарського судочинства (стаття 14 ГПК України).

51. Постанова Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 758/1764/17 стосується оскарження рішення органу місцевого самоврядування про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Із вказаного рішення суду касаційної інстанції скаржником в касаційній скарзі зацитовано лише нормативне обґрунтування порядку надання земельних ділянок в оренду за рішенням органу місцевого самоврядування, без наведення мотивів, які саме висновки суду та про застосування яких норм права не враховані судами при вирішенні спору у даній справі.

52. Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження щодо цієї частини касаційної скарги.

54. Інші підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду. Проте відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати обставини справи та розглянути вимоги, які не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій, перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому оскаржувані судові рішення у частині розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору сервітуту підлягають скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України. У зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

55. При новому розгляді справи судам необхідно врахувати наведене в пунктах 36-41 Постанови та за наслідками розгляду по суті заяви відповідача-1 про застосування позовної давності вирішити питання про можливість судового захисту прав позивача.

Щодо судових витрат

56. Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд, з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній після 08.02.2020), Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Закрити касаційне провадження у справі №906/432/19 за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Антонюк Антоніни Олексіївни в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Антонюк Антоніни Олексіївни в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України задовольнити частково.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 лютого 2020 року і рішення Господарського суду Житомирської області від 13 листопада 2019 року у справі № 906/432/19 в частині розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту від 28.11.2006 скасувати.

4. Справу № 906/432/19 у згаданій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.