Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/1601/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Ткач І.В., Студенець В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи матеріали касаційної скарги Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Петрова В.С.

від 11.09.2017 року

та на постанову Одеського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Туренка В.Б., Будішевської Л.О., Таран С.В.

від 16.11.2017 року

за позовом Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості

до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Одеської області

про стягнення 2669,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення шкоди, завданої незаконним рішенням відповідача, у розмірі виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю в сумі 2669,53 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що грошові кошти, як допомога по безробіттю, були виплачені Ізмаїльським міськрайонним центром зайнятості громадянину ОСОБА_3 безпідставно, в порушення пункту 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та є збитками позивача, які він поніс внаслідок незаконних дій відповідача щодо відмови громадянину ОСОБА_3 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах і факт незаконних дій Управління було встановлено судовими рішеннями. Відповідно до статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статей 1166 та 1173 Цивільного кодексу України зазначені збитки підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем, як особою, яка має нести відповідальність за шкоду, заподіяну позивачу внаслідок протиправної відмови у призначенні пенсії.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.09.2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що підстави для стягнення з відповідача заявлених до стягнення збитків відсутні, оскільки в діях відповідача не вбачається наявності повного складу цивільного правопорушення; в матеріалах справи відсутні докази наявності правових зв'язків між позивачем та відповідачем; відповідач, відмовляючи у призначення пенсії громадянину ОСОБА_3 не був обізнаний про призначення та отримання громадянином ОСОБА_3 допомоги по безробіттю, тобто не знав та не міг знати, що такі дії призведуть до завдання збитків позивачу у вигляді виплати допомоги по безробіттю; заявлена до стягнення сума була сплачена позивачем добровільно, законодавством, чинним станом на дату здійснення позивачем виплати громадянину ОСОБА_3 допомоги по безробіттю, саме на позивача було покладено обов'язок перевірки страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення та не передбачено обов'язок органів пенсійного фонду повідомляти центри зайнятості про прийняті рішення щодо призначення пенсій.

Позивач - Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості подав касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 11.09.2017 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статей 1166 та 1173 Цивільного кодексу України та статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та порушення норм процесуального права. Скаржник зазначає про те, що деліктна відповідальність відповідача доведена в повному обсязі, протиправна поведінка відповідача встановлена судовим рішенням в адміністративній справі і зазначена обставина не підлягає доведенню. Також вказує на те, що висновок судів про те, що виплата допомоги по безробіттю була здійснена позивачем добровільно є безпідставним та не має значення для спірних правовідносин, оскільки на момент звернення громадянина ОСОБА_3 до позивача із заявою про надання статусу безробітного підстав для відмови у її задоволенні не існувало, оскільки на той час ОСОБА_3 пенсію не отримував. За твердженням позивача, суди не застосували до спірних правовідносин положення частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення".

10.04.2018 року до Касаційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначив про невизнання позовних вимог, а також вказав на те, що суди попередніх інстанцій дослідили всі обставини справи, а позивач не довів наявності причинно-наслідкового зв'язку між нанесенням йому шкоди та діями відповідача, відповідач не вчинив жодних дій, які б прямо призвели до нанесення майнової шкоди позивачу, понесення позивачем збитків викликано свідомими діями громадянина ОСОБА_3, який визнаючи за собою право на призначення пенсії усвідомлював відсутність у нього права на отримання виплат по безробіттю та який згідно з частиною 1 статті 1215 Цивільного кодексу України не може нести відповідальність за такі збитки.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Управління Пенсійного фонду України в Ізмаїльському районі Одеської області № 40 від 04.10.2010 року відмовлено громадянину ОСОБА_3 у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного трудового стажу.

Громадянин ОСОБА_3 оскаржив зазначене рішення Управління Пенсійного фонду України в Ізмаїльському районі Одеської області до Ізмаїльського районного суду Одеської області.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2011 року в адміністративній справі №2а-302/2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 року, позов ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Ізмаїльському районі Одеської області про визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задоволено, зокрема, визнано нечинним рішення Управління Пенсійного фонду України в Ізмаїльському районі Одеської області № 40 від 04.10.2010 року про відмову в призначенні ОСОБА_3 пенсії на пільгових умовах та зобов'язано відповідача призначити пільгову пенсію відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 27.06.2010 року.

Судами також встановлено, що у період з 13.11.2012 року по 01.02.2013 року громадянин ОСОБА_3 був зареєстрований та перебував на обліку як безробітний в Ізмаїльському міськрайонному центрі зайнятості. На підставі наказу Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості № НТ121113 від 13.11.2012 року громадянину ОСОБА_3 з 13.11.2012 року надано статус безробітного, призначено та розпочато виплату допомоги по безробіттю. На підставі наказу Ізмаїльському міськрайонному центрі зайнятості № НТ130201 від 01.05.2013 року припинено виплату ОСОБА_3 допомоги по безробіттю у зв'язку з поданням безробітнім письмової заяви про відмову від послуг соціального забезпечення відповідно до підпункту 10 пункту 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

За період з 13.11.2012 року по 01.02.2013 року період ОСОБА_3 було призначено та виплачено грошові кошти в загальному розмірі 2 669,53 грн.

Наприкінці 2016 року до Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості надійшла інформація про те, що громадянин ОСОБА_3 у період перебування на обліку безробітних Ізмаїльського міськрайонному центрі зайнятості отримував пенсію. Для підтвердження зазначеної інформації Ізмаїльським міськрайонним центром зайнятості зроблено запит до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, на який отримано відповідь про те, що ОСОБА_3 дійсно отримує пенсію за віком з 15.02.2011 року.

31.01.2017 року Ізмаїльським міськрайонним центром зайнятості направлено на адресу Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області претензію № 67/06/07 від 31.01.2017 року, в якій центр зайнятості просив добровільно повернути на розрахунковий рахунок центру зайнятості допомогу по безробіттю, виплачену громадянину ОСОБА_3 за період його перебування на обліку в центрі зайнятості на загальну суму 2669,53 грн. протягом 15 календарних днів з моменту отримання претензії.

Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області в листі № 2144/2 від 14.03.2017 року, надісланому Ізмаїльському міськрайонному центру зайнятості у відповідь на претензію від 14.03.2017 року, заперечувало неправомірність своїх дій та відмовилося відшкодовувати матеріальну шкоду, у зв'язку з чим Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення шкоди, завданої незаконним рішенням відповідача, у розмірі виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю в сумі 2669,53 грн.

Стаття 11 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідності до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Відповідно до частини 1 статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку - Ізмаїльського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України Одеської області) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу соціального захисту населення та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Однак суди попередніх інстанцій під час вирішення спору у даній справі не застосували до спірних правовідносин положення статті 1173 Цивільного кодексу України та не прийняли до уваги те, що положення зазначеної статті застосовуються незалежно від вини державних органів.

Суб'єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Згідно статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2014 року, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

За пунктом 7 цього Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

З огляду на викладене відповідач у справі - Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Одеській області є органом виконавчої влади, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.

Господарськими судами у даній справі встановлено, що постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2011 року в адміністративній справі № 2а-302/2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 року, визнано нечинним рішення Управління Пенсійного фонду України в Ізмаїльському районі Одеської області № 40 від 04.10.2010 року про відмову в призначенні ОСОБА_3 пенсії на пільгових умовах та зобов'язано відповідача призначити пільгову пенсію відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 27.06.2010 року

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом до дату прийняття господарськими судами оскаржуваних судових рішень у даній справі, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких приймають участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, обставини протиправної поведінки відповідача у даній справі, яка виявилась у безпідставній та незаконній відмові в призначенні громадянину ОСОБА_3 пенсії на пільгових умовах, є встановленими та не підлягають доведенню, чого також не було прийнято до уваги судами попередніх інстанцій.

Частинами 1 і 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з пунктом 2 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна розпочати роботу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 43 зазначеного закону статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (частина 2 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення").

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

Пунктом 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Таким чином, виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення", чим спростовуються висновки судів попередніх інстанцій про те, що заявлена позивачем до стягнення сума (допомога по безробіттю) була виплачена позивачем в добровільному порядку та не є збитками позивача.

Відповідно до положень частини 1 статті 7, статті 8 та пункту 1 частини 2 статті 16 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України. Виходячи з наведених вище положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" здійснені позивачем виплати допомоги по безробіттю за рахунок коштів Фонду особі, якій призначено пенсію, є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б позивачем у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії громадянину ОСОБА_3

Внаслідок неправомірних дій відповідача громадянин ОСОБА_3 своєчасно не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке йому гарантовано чинним законодавством, а Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості безпідставно здійснив виплату допомоги по безробіттю громадянину ОСОБА_3, як особі, яка не мала будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями управління пенсійного фонду та понесеними позивачем збитками. Наведеним спростовуються висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та виплатами позивачем ОСОБА_3 допомоги по безробіттю.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що позивач довів наявність всіх трьох елементів правопорушення в діях відповідача, необхідних для притягнення його до відповідальності у вигляді стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статей 1166 та 1173 Цивільного кодексу України та статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 року у справі № 915/282/17.

Відповідно до частин 1, 2 статті 74, статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, як входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Проте рішення першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідають, тому постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню

Відповідно до пункту 3 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин 1, 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, проте таким обставинам була дана неправильна юридична оцінка та неправильно застосовано норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, Касаційний господарський суд вважає за необхідне скасувати попередні судові рішення з прийняттям нового рішення у справі про задоволення позовних вимог повністю.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 11.09.2017 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 року у справі № 916/1601/17 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення. Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (68609, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Кишинівська, 46, ідентифікаційний код 37743414) на користь Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, 32, ідентифікаційний код 20997047) 2 669,53 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дев'ять гривен п'ятдесят три копійки) матеріальної шкоди.

4. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Ткач

В. Студенець