Історія справи

Ухвала КГС ВП від 07.02.2021 року у справі №926/2308/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 926/2308/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,

помічник судді, що здійснює повноваження секретаря судового засідання, - Погиба Н. В.,

розглянувши касаційну скаргу Малого приватного підприємства "ПППМ" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.08.2020 (суддя Тинок О. С. ) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 (колегія суддів: Галушко Н. А., Мирутенко О. Л., Орищин Г. В. ) у справі

за позовом Малого приватного підприємства "ПППМ" до Чернівецької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Оазис Буковини", про визнання недійсним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівці від 04.07.2018 № 960,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2019 року Мале приватне підприємство "ПППМ" (далі - МПП "ПППМ") звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Оазис Буковини" (далі - ОК "ЖБК "Оазис Буковини"), про визнання недійсним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівці від 04.07.2018 № 960.

2. На обґрунтування своїх вимог МПП "ПППМ" зазначило, що цей договір між сторонами не укладався та його директором не підписувався. Послався також на те, що цей договір з боку відповідача підписаний неуповноваженим представником.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3.18.06.2018 МПП "ПППМ" звернулося до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради із заявою про підготовку договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців на виконання містобудівних умов та обмежень від 11.09.2014 № 831/14.

4.04.07.2018 між Чернівецькою міською радою та МПП "ПППМ" укладено договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців № 960, який підписаний і скріплений печатками обох сторін та на підставі якого позивач зобов'язався взяти участь у розвитку інфраструктури міста під час будівництва групи багатоквартирних житлових будинків з підземним паркінгом та об'єктами соцкультпобуту на вул. Немирівській у м. Чернівцях (1 черга - 1 і 2 секції). Ця пайова участь полягає у перерахуванні ним до бюджету міста у строк до
31.09.2018, але не пізніше прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, коштів у розмірі 1 825 962,49 грн. Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, діє до повного виконання визначених в ньому зобов'язань.

5.31.10.2018 позивач звернувся до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради з листом № 14 про продовження терміну оплати пайового внеску до 30.06.2019 та внесення відповідних змін до нього, додавши проект додаткової угоди та лист підтвердження матеріального становища від 31.10.2018 № 15, що підписані та скріплені печаткою МПП "ПППМ".

6.16.01.2019 на рахунок бюджету міста Чернівці зараховані кошти в сумі 425
962,19 грн, що надійшли від ОК "ЖБК "Оазис Буковини" з призначенням платежу: "платник МПП "ПППМ" (код ЄДРПОУ 14263200) через ОК "ЖБК "Оазис Буковини", пайова участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців згідно з договором № 960 від
04.07.2018", що підтверджується листом фінансового управління Чернівецької міської ради від 06.08.2019 № 10/03-11/560 та випискою по рахунку.

7. МПП "ПППМ" стверджує, що його директор Лашковіцер Дмитро Григорович не підписував договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців від
04.07.2018 № 960, волевиявлення позивача під час укладення цього договору не відповідало його внутрішній волі, тому він є недійсним.

8. З метою з'ясування цих обставин за клопотанням МПП "ПППМ" місцевим господарським судом призначалась у справі судова почеркознавча експертиза, якою встановлено, що підписи від імені Лашковіцера Д. Г., які містяться в листах МПП "ПППМ" від 31.10.2018 за вих. № 14,15 до Чернівецької міської ради про продовження терміну на оплату пайового внеску, про залишок коштів на банківському рахунку, двох примірниках проекту додаткової угоди до договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців від 04.07.2018 № 960, на цьому договорі та заяві від 18.06.2018 про підготовку договору виконано рукописним способом (кульковою ручкою) ймовірно за допомогою технічного прийому, а саме шляхом перерисовки на просвіт. Однак ці підписи від імені Лашковіцера Д.

Г. виконані не ним, а іншою особою.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

9.03.08.2020 Господарський суд Чернівецької області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020, про відмову у задоволенні позову. Суди виходили з того, що в цьому оспорюваному договорі наявний підпис невстановленої особи з боку МПП "ПППМ", однак у справі містяться докази вчинення останнім дій, спрямованих на виконання цього договору.

Крім того, останнє не довело фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, відсутні також його звернення до правоохоронних органів у зв'язку зі втратою чи викраденням.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

10. МПП "ПППМ" у касаційній скарзі просить змінити мотивувальні частини цих судових рішень, виклавши їх у редакції касаційної скарги, тобто відмовити у позові з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту права.

11. Скаржник посилався на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), указав на ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень без врахування висновків, викладених Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, та на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статей 4, 92, 207, 208, 237, 239, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах.

12. Скаржник указав, що наявність відтиску печатки МПП "ПППМ" на оспорюваному договорі не тягне юридичних наслідків, оскільки експертним висновком встановлено, що від імені директора МПП "ПППМ" підпис Лашковіцера Д. Г. на цьому договорі виконано не цією особою, тому з боку МПП "ПППМ" та відповідача цей договір підписано неуповноваженими особами. Посилається на те, що грошові кошти у сумі 425 962,19 грн на пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців сплачені третьою особою - ОК "ЖБК "Оазис Буковини", яка не має відношення до МПП "ПППМ", і правовідносини з оплати цих коштів мають вирішуватися між цією особою і позивачем. Сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору і він є неукладеним.

13. МПП "ПППМ" також зазначило, що судами не враховано, що Чернівецька міська рада та Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради є окремими юридичними особами; рішення Чернівецької міської ради від 24.12.2015 № 54 "Про затвердження положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Чернівці" не є актом цивільного законодавства. Директор Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради не відноситься до органів управління Чернівецької міської ради, не діяв на підставі довіреності, не був уповноважений на підписання договорів від імені Чернівецької міської ради, у тому числі не мав права підпису договору від 04.07.2018 № 960 про пайову учать у розвитку інфраструктури м. Чернівців.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

14. У відзиві на касаційну скаргу Чернівецька міська рада просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанції про те, що на усіх документах позивача, в тому числі на листі про відсутність фінансової можливості на оплату пайового внеску з проханням продовження терміну цієї оплати, міститься печатка МПП "ПППМ", а крім того, у справі наявні докази на вчинення позивачем дій, спрямованих на виконання оспорюваного договору.

Позиція Верховного Суду

15. Причиною виникнення спору у цій справі стало питання відповідності вимогам закону укладеного між сторонами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців від 04.07.2018 № 960.

16. Причиною касаційного перегляду стало питання правомірності відмови судами у задоволенні позовних вимог. Судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові мотивовані, зокрема наявністю доказів, які підтверджують вчинення МПП "ПППМ" дій, спрямованих на виконання оспорюваного договору і його схвалення.

17. За доводами касаційної скарги МПП "ПППМ" посилається, зокрема, на те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди застосували норми права без урахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц. Скаржник також зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статей 4, 92, 207, 208, 237, 239, 241 ЦК України у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України).

18. Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та 3 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

19. Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, з огляду на таке.

20. Так, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

21. Ця норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

22. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права й обов'язки учасників спору) та об'єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

23. У справі № 145/2047/16-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, фізична особа зверталася до суду з позовом до Селянського фермерського господарства "Терра" про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок на тій підставі, що договорів оренди вона не укладала і не підписувала, волевиявлення та наміру на їх укладення не мала, а підписи в оспорюваних договорах та актах приймання-передачі земельних ділянок вчинені іншою особою.

24. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2020, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цих договорів не погоджував.

25. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

26. Тобто ця постанова Великої Палати Верховного Суду, висновки якої, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції, стосується оскарження фізичною особою правочинів щодо оренди земельних ділянок і фактично наміром останньої у цій справі було повернення цих земельних ділянок. Слід також наголосити на тому, що, оспорюючи договори оренди земельних ділянок на тій підставі, що позивач їх не укладав і не підписував, позивачем у справі № 145/2047/16-ц була фізична особа, яка не може мати печатки, на відміну від позивача (МПП "ПППМ") у справі, що розглядається, яким є юридична особа.

27. Отже, висновки щодо застосування норми права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 926/2308/19, і скаржник безпідставно зазначає про їх неврахування судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається.

28. МПП "ПППМ" також зазначає про необхідність надання Верховним Судом висновку щодо застосування статей 4, 92, 207, 208, 237, 239, 241 ЦК України.

29. Згідно із частинами 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

30. Відповідно до частин першої та другої статті 203 цього ж Кодексу зміст правочину не може суперечити частинами 1 та 2 статті 16 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

31. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 та 2 статті 16 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

32. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

33. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 цього ж Кодексу).

34. Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

35. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

36. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

37. Таким чином, частина 3 статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча би відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

38. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

39. З огляду на приписи статей 92, 237, 238, 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов'язки за цією довіреністю.

40. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

41. МПП "ПППМ" вважає, що оскільки договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців від 04.07.2018 № 960 підписаний не його директором Лашковіцером Д. Г., то не може породжувати будь-яких договірних зобов'язань для МПП "ПППМ".

42. Суди попередніх інстанцій не погодилися з наведеними позивачем доводами, відмовивши йому у визнанні недійсним цього договору, не взявши до уваги висновок вищевказаної почеркознавчої експертизи, згідно з яким підпис від імені Лашковіцера Д. Г. виконаний не ним, а іншою особою.

43. Разом з цим суди встановили наявність вчинення позивачем дій, які свідчать про виконання цього договору і зазначили, що матеріалами справи підтверджено вчинення сторонами дій, що свідчать про його схвалення.

44. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач при підписанні оспорюваного договору використовував ту ж печатку, як і при поданні цього позову до господарського суду, зокрема, яка міститься на платіжному дорученні № 254 від
15.04.2019 про сплату судового збору.

45. Позивачем використовувалась ця ж печатка і при поданні ним 16.06.2018 заяви про підготовку оспорюваного договору та на листі від 31.10.2018 № 14 до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, в якому він просив продовжити термін на оплату пайового внеску до
30.06.2019 та внести відповідні зміни у договір від 04.07.2018 № 960, в наданих до цього листа проектах додаткової угоди та листі про підтвердження матеріального становища від 31.10.2018 № 15. Ця ж печатка використовувалася і при підписанні акта готовності об'єкта до експлуатації від 25.02.2020, сертифікату про відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації серії ІV №163201541561 від 25.02.2020. Позивач використовував цю ж печатку для підписання інших документів після підписання ним оспорюваного договору.

46. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, тому, встановивши наявність відбитку печатки МПП "ПППМ" на цих документах, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах. Доказів її загублення, викрадення або в інший спосіб вибуття її з володіння позивача або використання її іншою особою МПП "ПППМ" не надано. До того ж директор МПП "ПППМ", підписуючи акт готовності об'єкта до експлуатації від 25.02.2020, не заперечував щодо відображення у ньому факту укладення з Чернівецькою міською радою договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Чернівців від 04.07.2018 № 960, про що зазначено у пункті 12 цього акта, що свідчить про схвалення укладеного договору цією особою.

47. Суди зауважили, що визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв'язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише у тому випадку, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

48. Натомість суди встановили наявність доказів, що підтверджують вчинення МПП "ПППМ" дій, спрямованих на виконання оспорюваного договору і його схвалення.

49. Настання передбачених статтею 241 ЦК України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів та ін. ).

50. Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від
02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16 та від
01.10.2019 у справі № 910/8287/18.

51. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини 1 та 7 статті 179 ГК України).

52. Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

53. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини 1 та 2 статті 640 ЦК України).

54. Згідно із частиною 2 статті 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

55. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина 8 статті 181 ГК України).

56. З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

57. Судами попередніх інстанцій встановлено існування між сторонами відносин, спрямованих на виконання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м.

Чернівців від 04.07.2018 № 960.

58. За встановлених обставин висновки судів першої й апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним цього договору є правильними.

59. Доводи касаційної скарги про відсутність повноважень у директора Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради на підписання оспорюваного договору від імені Чернівецької міської ради перевірені судом апеляційної інстанції і правильно спростовані з посилання на те, що такі повноваження надані йому пунктом 3.3. Положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Чернівці, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради VII скликання № 54 від 24.12.2015, згідно з яким договір про пайову участь від імені міської ради підписує директор Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради, а в разі його відсутності (відпустка, відрядження, хвороба тощо) таке право має посадова особа, яка відповідно до Положення про департамент виконує обов'язки директора департаменту.

60. Інші доводи скаржника зводяться до переоцінки обставин справи та доказів, що виходить за межі касаційного провадження, встановлені статтею 300 ГПК України

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення

62. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

63. Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою МПП "ПППМ" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.08.2020 у справі № 926/2308/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, та залишити без задоволення касаційну скаргу МПП "ПППМ" в частині оскарження цих же судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Судові витрати

64. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Малого приватного підприємства "ПППМ" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.08.2020 у справі № 926/2308/19 в частині касаційного оскарження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Малого приватного підприємства "ПППМ", подану з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від
08.12.2020 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.08.2020 у справі № 926/2308/19 у цій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя В. Ю. Уркевич