Історія справи

Постанова КГС ВП від 01.12.2022 року у справі №910/13769/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/13769/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк»

на рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2022 (суддя Бойко Р.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 (головуючий суддя: Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.)

у справі № 910/13769/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Герц» (далі - ТОВ « ФК «Герц», Товариство, позивач)

до публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» (далі - ПАТ АКБ «Індустріалбанк» , Банк, відповідач, скаржник),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (далі - КП «ГІОЦ», Підприємство, третя особа 1),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Платисервіс» (далі - ТОВ «Платисервіс», третя особа 2),

про стягнення 134 718,70 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «ФК «Герц» звернулося до суду з позовом до ПАТ АКБ «Індустріалбанк», за участю третіх осіб КП «ГІОЦ» та ТОВ «Платисервіс» про стягнення 134 718,70 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 26.10.2020 № 2610/Т на послуги з інкасації ПТКС року, оскільки у період з 20.11.2020 по 23.11.2020 року Банком, всупереч умов пункту 3.1 договору було здійснено інкасацію без заявки Товариства всіх, визначених в додатку № 2 до договору, терміналів; в порушення підпункту 2.1.4 договору за наслідками проведення такої несанкціонованої інкасації Банком не було перераховано всього обсягу коштів, що знаходилися в терміналах, та не направлено на електронну адресу Товариства сканкопії усіх чеків на розвантаження терміналів; згідно з обліковими даними моніторингу ПТКС Компанії залишок не перерахованих Банком коштів становить 134 718,70 грн., які Товариство просило стягнути на його користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2022 у справі № 910/13769/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022, позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 134 718,70 грн. заборгованості та 2 270,00 грн. судового збору.

Судові рішення мотивовані зокрема тим, що :

- в порушення умов пунктів 2.1 та 3.1 договору Банком проведено інкасацію всіх визначених договором терміналів за відсутності відповідної заявки Товариства, що в свою чергу відповідно до приписів статей 3 12-14 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є свідченням недобросовісного виконання Банком взятих на себе, згідно умов договору, зобов`язань;

- доказів того, що Товариство було недобросовісним користувачем належних КП «ГІОЦ» ПТКС (зокрема, в обсязі визначеному в додатку № 2 до договору) матеріали справи не містять, як і не містять доказів того, що отримавши прохання від КП «ГІОЦ» про передачу ключів від ПТКС Підприємству Банк повідомив про відповідні обставини Товариство;

- несанкціоноване (за відсутності відповідної заявки Товариства) проведення інкасації всіх визначених в договорі ПТКС з послідуючою передачею ключів та комплектів касет від таких ПТКС КП «ГІОЦ», а не Товариству, є проявом недобросовісного виконання Банком своїх обов`язків за договором, що безумовно покладає на останнього ризики настання негативних наслідків таких дій;

- матеріали справи не містять чеків на розвантаження всіх, визначених в додатку №2 до договору, терміналів у кількості 427 одиниці, за наслідками їх інкасації Банком у період з 20 по 23 листопада 2020 року;

- умовами договору встановлено, як обов`язок Банку повідомляти Товариство про виявлені факти порушення функціонування ПТКС, так і право не проводити інкасацію до усунення технічних несправностей чи інших перешкод. Доказів здійснення повідомлень працівниками Банку про несправності систем ПТКС матеріали справи не містять, а тому провівши інкасацію за таких обставин без погодження з Товариством Банк мав усвідомлювати наслідки таких дій, в тому числі щодо дійсної суми інкасованих коштів;

- оскільки після інкасування всіх, визначених в додатку №2 до договору, ПТКС Банком перераховано на користь Товариства суму коштів у загальному розмірі 3 243 418,80 грн., суди дійшли висновку, що підтверджений розмір заборгованості Банку перед Товариством щодо перерахування на виконання умов договору інкасованих коштів становить 134 718,70 грн., який згідно підпунктом 2.1.4 договору мав бути перерахований на користь позивача не пізніше наступного, після інкасації терміналів, робочого дня, тобто, 24.11.2020 (враховуючи доводи Банку відносно завершення інкасації всіх терміналів 23.11.2020). Доказів сплати наведеної суми коштів відповідачем надано не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх судових інстанцій, ПАТ АКБ «Індустріалбанк» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить Суд їх (судові рішення) скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги ПАТ АКБ «Індустріалбанк» посилається на порушення судами норм процесуального права.

Скаржник обґрунтовує підставу касаційного оскарження судових рішень пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилаючись при цьому на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України вказуючи, що судами встановлені обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. На думку скаржника суди попередніх інстанцій не забезпечили належне вивчення наданих позивачем матеріалів, ухвалили рішення на підставі недопустимих доказів, чим порушили статті 13 74 77 86 91 96 ГПК України. При цьому здійснює своє посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 916/2024/20.

Також вказує на неправильне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами правової позиції Верховного Суду стосовно стандарту вірогідності доказів, а саме: правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц. Неправильність застосування, як стверджує скаржник, полягає в тому, що суди надали перевагу стандарту вірогідності доказів, натомість не перевіривши докази сторін на відповідність ознакам належності, допустимості та достовірності, тобто, не звернули увагу, що надані позивачем докази недостовірні.

Крім того скаржник, вказує, що дана справа має виняткове значення для нього, оскільки надання послуг із інкасації - один із основних видів діяльності банку; відповідача звинувачено в порушенні умов договору про інкасацію, тобто, констатовано його недобросовісність як контрагента, що вплине на ділову репутацію скаржника та відповідно зменшить рівень довіри з боку клієнтів.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 26.10.2020 Банком (виконавець) та Товариством (замовник) укладено договір № 2610/Т на послуги з інкасації ПТКС (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого виконавець, в тому числі його регіональні відділення та відділення, власними силами і засобами надають послуги з інкасації, а саме: збирання валютних цінностей з програмно-технічних комплексів самообслуговування (терміналів, ПТКС), що розташовані за адресами, зазначеними у додатку №1 до договору, доставку інкасованих валютних цінностей до кас(-и) виконавця, обробку та перерахунок інкасованих валютних цінностей, а також переказує інкасовані валютні цінності на рахунок замовника, а замовник своєчасно оплачує отримані послуги у визначених договором розмірах і термінах.

За змістом пункту 2.1 Договору виконавець зобов`язується: здійснювати інкасацію коштів з терміналів замовника в купюро приймачах та монето приймачах (з хоперів) (касетах), із заміною касет на порожні, опломбованих виконавцем (підпункт 2.1.1); здавати касети замовника в касу виконавця після проведення інкасації терміналів замовника, зазначених в додатку №1 (підпункт 2.1.2); забезпечити збереження і захист від викрадення (втрати) коштів при їх переміщенні від терміналів замовника до каси виконавця (підпункт 2.1.3); наступного, після інкасації терміналів, робочого дня, до 14:00 години: перерахувати та переказати кошти на поточний рахунок НОМЕР_1 ; надсилати замовнику сканкопії чеків на розвантаження терміналів на адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 (підпункт 2.1.4); нести майнову відповідальність за збереження коштів при їх інкасації з терміналів замовника та їх переміщенні від терміналів замовника до каси виконавця (підпункт 2.1.7); надсилати замовнику по електронній пошті на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 підтвердження про отримання заявки на інкасацію терміналів замовника в день отамання такої заявки (підпункт 2.1.8).

Відповідно до підпункту 2.4.2 Договору сторони погодили, що виконавець має право не проводити інкасацію терміналів замовника в разі пошкодження замків або відсутності на касеті пломби виконавця, про що негайно повідомляється замовник по тел. 063-717-57-18. Після повідомлення про несправність терміналу по телефону, інкасатор інкасує такі термінали по можливості та продовжує обслуговування інших терміналів замовника згідно заявки. Для розрахунків дана ситуація вважається як виконання виконавцем умов заявки і оплачується відповідно до умов Договору.

Згідно з пунктом 3.1 Договору підставою для надання послуг є заявка з інкасації терміналів замовника щодо проведення інкасації терміналів, зазначених в додатку №1, надана змовником по електронній пошті.

Положеннями пункту 3.3 Договору встановлено, що у разі виявлення розбіжностей між фактичною наявністю грошових коштів у касетах, вилучених із терміналів і сумою, зафіксованою у чеках терміналів, в розрізі терміналів, складається акт розбіжностей суми готівки в касетах термінала (додаток 5) встановленої форми про виявленні в результаті перерахування в касетах з грошовими коштами замовника недостачі або надлишку грошових коштів, а також фальшивих неплатіжних знаків. Акт складається в розрізі терміналів, є безспірним і обов`язковим для сторін. Вказаний акт надсилається замовнику не пізніше наступного банківського дня після дати його складання по електронній пошті на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 з наступною передачею одного примірнику акту поштою чи кур`єром за адресою: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 2а. Виконавець, при необхідності, за фактом виявлення розбіжностей проводить службове розслідування із залученням представників Замовника. У випадку виявлення недостачі або надлишку готівки (порівняно з сумами, зазначеними у чеках терміналів) після проведення перерахунку готівки, виконавець зараховує замовнику суму коштів, яка фактично знаходилась в терміналах замовника. У разі повторних недостач готівки представник замовника може бути присутнім при перерахунку для спостереження за перерахуванням коштів, доставлених інкасаторами.

У відповідності до пункту 3.4 Договору в разі неможливості інкасації терміналу по причині невиконання замовником умови договору, зазначеної в підпункті 2.2.6, інкасація терміналу виконавцем не проводиться, про що виконавець негайно повідомляє замовника і, після забезпечення замовником робочого стану терміналу, інкасаторами виконавця проводиться повторний заїзд.

За змістом пункту 7.1 Договору договір укладено строком на один рік і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін. У разі невиконання чи неналежного виконання будь-якою із сторін своїх зобов`язань за договором, договір продовжує діяти до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

В додатку № 2 сторонами було погоджено перелік терміналів замовника, які інкасуються підрозділами виконавця, а саме: 427 терміналів.

Судами також встановлено, що визначені в Договорі ПТКС у кількості 427 одиниць є власністю КП «ГІОЦ» та на момент укладення Договору перебували у користуванні позивача на підставі відповідних правочинів.

На підставі умов Договору, 19.11.2020 Товариством електронною поштою направлено на адресу Банку заявку на інкасацію 33 ПТКС, з проханням провести її 20.11.2020.

Листом від 20.11.2020 №20/11-20/06 Товариство звернулося до Банку з повідомленням про те, що 20.11.2020 було зафіксовано безліч фактів несанкціонованого вилучення касет ПТКС разом з прийнятими грошовими коштами, що проводиться працівниками Банку, у зв`язку з чим, враховуючи, що працівники Банку без погодження із ТОВ «ФК «Герц» самостійно інкасували більше 180 ПТКС (станом на 17:34 20.11.2020), Товариство ініціювало розірвання Договору в односторонньому порядку та звернуло увагу на необхідність перерахування всіх несанкціоновано інкасованих грошових коштів і повернення Банком всіх переданих ТОВ «ФК «Герц» ключів до ПТКС та касет.

Листом від 14.12.2020 №20/12-14/05 Товариство надіслало Банку вимогу, у відповідності до якої зазначило про те, що з невідомих причин на протязі 20.11.2020 - 23.11.2020, окрім визначених в заявці ТОВ «ФК «Герц» від 19.11.2020 33 терміналів, Банком було несанкціоновано здійснено інкасацію усіх терміналів Товариства, перелік яких наведено в додатку №2 до Договору (загалом 427 терміналів), що є грубим порушенням умов Договору. Окрім цього, Банком не було перераховано всіх інкасованих з таких терміналів коштів та не надіслано всіх чеків на розвантаження терміналів, у зв`язку з чим Компанія вимагала сплатити залишок коштів у розмірі 494 020,35 грн. та надіслати сканкопії усіх чеків на розвантаження.

Підставою звернення Товариства до суду з даним позовом є те, що: Банком протягом 20 - 23.11.2020, всупереч умовам пункту 3.1 Договору, здійснено інкасацію без заявки позивача всіх, визначених в додатку №2 до Договору, терміналів; в порушення підпункту 2.1.4 Договору за наслідками проведення такої несанкціонованої інкасації Банком не було перераховано всього обсягу коштів, які знаходилися у терміналах, та не направлено на електронну адресу Товариства сканкопії усіх чеків на розвантаження терміналів; згідно облікових даних моніторингу ПТКС Товариства залишок не перерахованих Банком коштів становить 134 718,70 грн., які останнє (Товариство) просило суд стягнути на його користь.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Спір у даній справі стосується наявності / відсутності правових підстав для стягнення з Банку на користь Товариства залишку інкасованих, у період з 20.11.2020 по 23.11.2020 (включно), коштів у розмірі 134 718,70 грн.(з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Так, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник, посилаючись на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України, вказує, що судами встановлені обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. На думку скаржника суди попередніх інстанцій не забезпечили належне вивчення наданих позивачем матеріалів, ухвалили рішення на підставі недопустимих доказів, чим порушили статті 13 74 77 86 91 96 ГПК України. При цьому здійснює своє посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 916/2024/20, які, на його переконання, не враховані судами попередніх судових інстанцій під час розгляду даної справи.

Також вказує на неправильне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами правової позиції Верховного Суду стосовно стандарту вірогідності доказів, а саме: правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц. Неправильність застосування, як стверджує скаржник, полягає в тому, що суди надали перевагу стандарту вірогідності доказів, натомість не перевіривши докази сторін на відповідність ознакам належності, допустимості та достовірності, тобто, не звернули увагу, що надані позивачем докази недостовірні.

Крім того скаржник, вказує, що дана справа має виняткове значення для нього, оскільки надання послуг із інкасації - один із основних видів діяльності банку; відповідача звинувачено в порушенні умов договору про інкасацію, тобто, констатовано його недобросовісність як контрагента, що вплине на ділову репутацію скаржника та, відповідно, зменшить рівень довіри з боку клієнтів.

Стосовно наведеного Суд зазначає наступне.

Верховний Суд акцентує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на її думку, підтверджують заявлені вимоги. Проте обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на господарський суд.

Звертаючись з даним позовом до суду Товариство просило суд стягнути на його користь 494 020,35 грн. боргу за послуги з інкасації ПТКС. На підтвердження вказаної заборгованості позивач надав до позовної заяви такі документи: копію Договору № 2610/Т, копію заявки на інкасацію, дані моніторингу терміналів за період з 20.11.2020 по 23.11.2020 включно, зведену таблицю за даними моніторингу, платіжні доручення з клієнт-банку ТОВ «ФК «Герц» по коштам, що надійшли з відповідних ПТКС. Вказаними доказами позивач підтверджував заявлені позовні вимоги.

В подальшому (після письмових пояснень третьої особи 2 - ТОВ «Платисервіс» ), 21.12.2021 у суді першої інстанції позивачем зменшено розмір позовних вимог та просив суд стягнути з Банку на його користь заборгованість у розмірі 134 718,70 грн. Заяву про зменшення розміру заборгованості позивач обґрунтовував тільки поясненнями ТОВ «Платисервіс» та розрахунками останнього. Своїх доказів щодо заявленої до стягнення суми заборгованості Товариством не надано.

В свою чергу Банк заперечував проти заявленої позивачем суми заборгованості обґрунтовуючи тим, що виконав взяті на себе зобов`язання згідно з Договором № 2610/Т у повному обсязі. Стверджував про відсутність у Банку заборгованості. В підтвердження зазначеного надав суду виписку по рахунку за період з 20.11.2020 по 30.11.2020, а також акти перерахунку суми готівки в касетах терміналів. При цьому Банк зазначав, що Товариство не надало жодних належних та допустимих доказів в підтвердження заявленої суми заборгованості, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки врегульовано у главі 5 «Докази та доказування» ГПК України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (пункт 6.27 постанови Великої палати верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21)).

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Згідно з частиною першою статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частин першої, другої статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частина друга статті 91 ГПК України).

Згідно з частиною шостою статті 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Водночас, у застосуванні приписів статті 86 ГПК України Верховний Суд виходить, зокрема, з того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт «вірогідності доказів» не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною першої статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 зі справи № 908/2846/19, від 27.05.2021 зі справи № 910/702/17, від 17.11.2021 зі справи № 910/2605/20.

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах «Дюлоранс проти Франції», «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»). Водночас принцип jura novit curia («суд знає закон») зобов`язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Однак, ухвалені у справі судові рішення таким вимогам в повній мірі не відповідають, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій зосередившись виключно на встановленні обставин виконання відповідачем умов Договору про надання послуг з інкасації ПТКС від 26.10.2020 № 2610/Т залишили поза увагою законодавче та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин в контексті регулювання відносин у сфері грошового обігу та функціонування платіжних систем в Україні, зокрема, з використанням ПТКС. Суди не встановили наявність/відсутність законодавчих вимог щодо оформлення учасниками правовідносин документації у сфері руху грошей, операцій з приймання готівки для подальшого її переказу фінансовими установами, правил вилучення та інкасації готівки тощо. Крім того, суди не звернули увагу, що предметом доказування у справі є не лише належне / неналежне виконання Договору відповідачем при розвантаженні терміналів, вилученні та інкасації готівки, але і наявність в терміналах та належність позивачу цих коштів саме в заявленому ним розмірі, з перевіркою відповідних обставин належними доказами, а отже допущено неповне з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки застосування приписів статті 86 ГПК України, як норми процесуального права, має загальний (універсальний) характер для усіх справ, беручи до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду стосовно стандарту вірогідності доказів.

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Інші доводи касаційної скарги є передчасними, оскільки під час касаційного провадження Верховним Судом встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Таким чином попередні судові інстанції припустилися порушення вимог статей 86 236 ГПК України щодо повного, всебічного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, а також аргументів сторін, що мають значення для правильного вирішення даної справи.

З урахуванням наведеного оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені у касаційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору під час нового розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ПАТ АКБ «Індустріалбанк» задовольнити, судові рішення попередніх інстанцій у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цієї постанови, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, надати оцінку змісту заявлених позивачем вимог здійснивши дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

Судові витрати

Розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України не здійснюється, оскільки Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300 308 310 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі № 910/13769/21 скасувати.

3. Справу № 910/13769/21 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова