Історія справи

Постанова КГС ВП від 04.02.2018 року у справі №910/11352/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/11352/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 (суддя Привалов А.І.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 (головуючий: Чорногуз М.Г., судді: Буравльов С.І., Мальченко А.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства " Укргазвидобування"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Техпроект",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз"

про визнання договору припиненим,

За участю:

представник позивача - Собко О.В. - адвокат, посвідчення, дов. №2-33д від 26.12.2017

представник відповідача-1 - не з'явився

представник відповідача-2 - Балабанов Г.Л. - дов. №19 від 19.12.2017, адвокат

ВСТАНОВИВ:

12.07.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Техпроект" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" про визнання договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №493 від 24.03.2004, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Техпроект", Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" та Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз "України", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування", разом з додатковими угодами до нього припиненим з 01.01.2017.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що, починаючи з 01.01.2017 відповідач-2 не забезпечує видобування вуглеводнів на виконання умов Договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №493 від 24.03.2004 та для досягнення мети, визначеної договором, ані власними силами, ані із залученням сторонніх осіб шляхом укладення з ними договорів на надання послуг з видобування природного газу, газового конденсату та нафти. На думку позивача, оскільки з 01.01.2017 видобування вуглеводнів в межах Договору та, відповідно, спільна діяльність за Договором не здійснюються, у зв'язку з чим настала обставина, за якої досягнення мети за Договором стало неможливим. Тобто, позивач зазначає, що невиконання відповідачем-2 взятих на себе зобов'язань за Договором, зокрема, щодо забезпечення видобутку вуглеводнів із свердловин позивача, право користування якими передано останнім у спільну діяльність, унеможливлює досягнення мети спільної діяльності за Договором та, як наслідок, є тією обставиною, з якою закон пов'язує припинення Договору на підставі п.7 ч. 1 ст. 1141 Цивільного кодексу України.

14.09.2017 Господарський суд міста Києва у задоволенні позову відмовив повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 24.03.2004 між ТОВ НВФ "Техпроект" (відповідач-1) та ПАТ "Укргазвидобування" (позивач) було укладено договір про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 (далі - Договір), згідно з п.1.1 якого сторони зобов'язались об'єднати свої вклади та вести інвестиційну та виробничу діяльність з метою розвитку розробки Вишневського газоконденсатного родовища. Сторонами також укладались додаткові угоди до Договору, яким до нього вносились зміни та доповнення.

Так, пунктом 9.2 Договору в редакції, викладеній Додатковою угодою №4 від 16.06.2011р., було визначено, що Договір діє до 31.12.2021р.

Згідно з п.3.2 Договору, вкладом ПАТ "Укргазвидобування" у спільну діяльність є право користування майном, згідно додатку №1 до даного Договору - право користування свердловинами разом з обладнанням, що забезпечує видобуток вуглеводнів.

20.02.2014р. між ТОВ НВФ "Техпроект", ПАТ "Укргазвидобування" та ТОВ "Карпатигаз" було укладено додаткову угоду № 8 до Договору (далі - Додаткова угода № 8), якою залучено до спільної діяльності ТОВ "Карпатигаз" (відповідач-2). Відповідно до п. 5 Додаткової угоди № 8, вкладами ТОВ НВФ "Техпроект" та ТОВ "Карпатигаз" у спільну діяльність є грошові кошти, які вносяться згідно з програмами спільної діяльності у строки, необхідні для виконання програм. ТОВ "Карпатигаз" вносить свій вклад до 31.12.2015р. Пунктом 7 Додаткової угоди № 8 сторони домовились про створення комітету управління спільної діяльності, також погодили, що ведення спільних справ та поточне керівництво спільною діяльністю здійснює ТОВ "Карпатигаз" - Оператор. При цьому, Оператор діє в межах, обумовлених цим договором, програмами спільної діяльності та рішеннями комітету управління.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що ведення спільних справ та поточне керівництво спільною діяльністю здійснює Оператор. При цьому, Оператор діє в межах, обумовлених цим Договором, програмами спільної діяльності та рішеннями Комітету управління.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 Договору, для досягнення мети, визначеної у статті 1 даного Договору, ТОВ "Карпатигаз" зобов'язувалося належним чином виконувати обов'язки, що випливають із Договору.

За змістом п.4.9 Договору Відповідач-2 зобов'язався укладати необхідні угоди від імені спільної діяльності, пов'язані зі спільною діяльністю; здійснювати організацію та поточний контроль виконання Програм спільної діяльності; укладати від імені спільної діяльності договори (контракти), необхідні для досягнення цілей спільної діяльності, у тому числі на виконання робіт (надання послуг), реалізацію продукції спільної діяльності, придбання матеріально-технічних ресурсів, палива, електроенергії; визначати та залучати підрядні та субпідрядні організації для здійснення робіт, спрямованих на досягнення мети спільної діяльності; виконувати інші дії, пов'язані з веденням спільних справ за Договором та спрямовані на досягнення мети спільної діяльності.

Суд першої інстанції зазначив, що згідно з позовною заявою, за умовами Договору основною метою спільної діяльності є видобуток вуглеводнів із свердловин позивача, право користування якими передано в якості вкладу у спільну діяльність, реалізація видобутих із цих свердловин вуглеводнів та отримання прибутку в інтересах сторін Договору. При цьому, обов'язок із забезпечення видобутку вуглеводнів за Договором та їх реалізації покладено на відповідача-2.

Дослідивши правову природу спірного договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004, суд встановив, що останній є договором про спільну діяльність, який регулюється положеннями статей 1130-1131 Цивільного кодексу України, і у даному спорі йдеться про спільну діяльність.

Суд першої інстанції вказав, що договір про спільну діяльність визначає, що за таким договором діяльність повинна бути спільною, тобто виконується, досягається всіма учасниками. І мета у договорі характеризується єдністю і спільністю для всіх учасників та правомірністю. Наявність спільної мети відмежовує зазначений договір від інших правочинів, оскільки інтереси контрагентів не є протилежними і взаємно направленими, позаяк інтереси сторін спірного договору завжди збігаються і задовольняються за допомогою спільних дій на основі об'єднаної майнової бази. Єдність інтересів обумовлена спільністю мети, досягнення якої рівною мірою важливе для всіх учасників. При цьому, спільною у договорі є не тільки мета, а й інтерес учасників до її досягнення. Конкретність мети спільної діяльності пов'язана з єдністю і знаходить свій вияв у специфічному характері права вимоги виконання за цим договором.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" не довело суду належними засобами доказування в розумінні ст.ст.33 34 36 Господарського процесуального кодексу України, які саме його права та законні інтереси було порушено відповідачем-2 під час виконання зобов'язань за умовами спірного договору, оскільки зазначаючи у позовній заяві про невиконання товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", як Оператором спільної діяльності за договором №493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004, зобов'язань щодо видобування вуглеводнів, останній не зазначає в чому саме полягає неможливість досягнення спільної мети за спірним договором, та за яких підстав така неможливість виникла, як і доказів існування неможливості досягнення спільної мети. Також позивач не зазначає якими пунктами договору передбачено обов'язок відповідача-2 забезпечувати видобуток вуглеводнів із свердловин.

Посилаючись на статті 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, суд першої інстанції вказав, що зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим з конкретної дати. Щодо встановленої наведеними вище нормами можливості захисту судом цивільного права або інтересу іншим способом, що встановлений договором або законом, а також посилань на те, що суд має право встановити юридичний факт, який має значення для сторін, то наведене не свідчить, що вимога позивача може бути самостійним предметом позову.

При цьому, суд встановив, що причиною звернення до суду з відповідним позовом, є намір позивача визнати встановленим у судовому порядку юридичний факт.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про визнання договору припиненим з конкретної дати за своєю суттю є вимогою встановити юридичний факт, який може встановлюватись судом лише під час вирішення спору про право, а тому вимоги позивача не можуть виступати самостійним предметом спору і відповідно способом захисту

05.12.2017 Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №910/11352/17 - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст.16 ЦК України. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач просить здійснити захист свого порушеного права шляхом визнання припиненим Договору про спільну діяльність з 01.01.2017 у зв'язку з нездійсненням відповідачем-2, як Оператором спільної діяльності за Договором №493, зобов'язань щодо видобування вуглеводнів, що на думку позивача має наслідком неможливість досягнення спільної мети за оспорюваним договором, отже, звертаючись з такою вимогою, позивач фактично просить встановити певний юридичний факт, який мав місце у зв'язку з невиконання ТОВ "Карпатигаз" зобов'язань за Договором №493.

При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції, що заявлена позивачем вимога про встановлення певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим як встановлення факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Тому такий спосіб захисту не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення порушеного права. Крім того, обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

При цьому, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Колегія суддів зазначила, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач вважав, що його права як учасника спільної діяльності порушені ТОВ "Карпатигаз" шляхом невиконання, як Оператором спільної діяльності зобов'язань щодо видобування вуглеводнів, наслідком чого є неможливість досягнення мети спільної діяльності.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1141 ЦК України, на яку посилався позивач у своїй позовній заяві, договір простого товариства припиняється у разі: досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим. Проте позивач не зазначає в чому саме полягає неможливість досягнення спільної мети за договором та за яких підстав вона виникла.

Судом було встановлено, що в матеріалах справи наявна копія підписаного позивачем та відповідачем-2 (як оператором спільної діяльності) Акту від 31.01.2017 р. прийому-передачі газового конденсату за січень 2017 року за договором № СДВ-21/01 від 01.02.2011 р., яким підтверджується факт видобутку вуглеводній у січні 2017 року (а.с. 237). Відповідач-2 листом від 06.03.2017 р. № 493/06/03-1 звертався до позивача та просив не чинити перешкод у виконанні функцій оператора спільної діяльності, що полягають у не підписанню додаткових угоди про пролонгацію договорів на підготовку та транспортування вуглеводневої продукції та діями по неоформленню документів на передачу оператору видобутої в рамках ДСД продукції у січні-лютому 2017 р. Вказаний лист отриманий позивачем 17.03.2017 р. за вх. № 25/3732-01/11, що підтверджується штампом позивача (а.с. 110).

Враховуючи викладене, колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено які саме його права та законні інтереси порушено відповідачем-2 під час виконання зобов'язань за умовами договору, а також не надано доказів існування неможливості досягнення спільної мети саме з вини відповідача-2.

При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що главою 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов'язань. Відповідно до ст.607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Поряд з цим у даному випадку позивач просить припинити зобов'язання не з огляду на обставин неможливості виконання зобов'язання, а з підстав невиконання відповідачем зобов'язань за договором через яке, на думку позивача, унеможливлюється досягнення мети за договором.

Положення щодо правових наслідків за такі дії, як порушення зобов'язання або виконання його неналежним чином, містяться у главі 51 ЦК України, п. 1 ч. 1 ст. 611 якої визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто у випадку неналежного виконання зобов'язання стороною договору, цей договір на вимогу іншої сторони може бути розірвано за рішенням суду і з огляду на заявлені позивачем обставини саме вимога про розірвання договору є належним та ефективним способом захисту.

При цьому, суд вказав, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/2708/16 (провадження у якій наразі зупинене ухвалою від 21.04.2017 р.) за позовом ПАТ "Укргазвидобування" до ТОВ "Карпатигаз" та ТОВ НВФ "Техпроект" про розірвання Договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №493 від 24.03.2004 р., позовні вимоги у якій мотивовані тим, що порушення відповідачами Договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №493 від 24.03.2004 завдає збитків спільній діяльності та не дає змоги досягти в повній мірі основної мети - отримання прибутку.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушених прав учасника спільної діяльності, оскільки такий спосіб захисту не забезпечує їх реального захисту та не доведено наявність обставин щодо порушення відповідачем-2 прав позивача, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що позовні вимоги у даній справі не можуть бути задоволені з тих підстав, за яких їх було заявлено, а тому погодилася з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення.

14.12.2017 Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 910/11352/17 до Вищого Господарського суду України. Провадження за даною касаційною скаргою не відкривалося.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі №910/11352/17 і прийняти нове рішення про задоволення позову.

За приписами пункту 4 частини першої Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII), касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09.01.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

09.01.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

15.01.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 910/11352/17, призначення скарги до розгляду на 01.02.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 26.01.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник (ПАТ "Укргазвидобування", позивач) вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам позивача, що відповідно до умов договору сторони зобов'язалися об'єднати свої вклади та вести спільну інвестиційну та виробничу діяльність з метою досягнення єдиної спільної кінцевої мети - отримання прибутку в інтересах сторін, для досягнення якої відповідач-2, як оператор спільної діяльності зобов'язаний був, серед іншого, забезпечити видобуток вуглеводнів із свердловин позивача, право користування якими передано останнім у якості вкладу у спільну діяльність, реалізацію видобутих із цих свердловин вуглеводнів та отримання прибутку в інтересах сторін договору.

Також ПАТ "Укргазвидобування" зазначає, що в порушення норм процесуального закону, судами проігноровані доводи скаржника про те, що починаючи з 01.01.2017 відповідач-2 не забезпечує видобування вуглеводнів на виконання умов договору та досягнення мети, визначеної договором, ані власними силами, ані із залученням сторонніх осіб шляхом укладення з ними договорів на надання послуг з видобування природного газу, газового конденсату та нафти, внаслідок чого з 01.01.2017 видобування вуглеводнів в межах Договору та, відповідно, спільна діяльність за Договором не здійснюються, у зв'язку з чим настала обставина, за якої досягнення мети за Договором стало неможливим. При цьому, на думку позивача, відповідачем-2 не надано суду доказів неможливості виконання умов договору щодо забезпечення видобутку вуглеводнів, їх реалізації та отримання прибутку в інтересах сторін.

Також скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки положенням договору, ч.1 ст.1130, ч.1 ст.1132, п.7 ч.1 ст.1141 Цивільного кодексу України та доводам позивача, що невиконання відповідачем-2 взятих на себе зобов'язань за Договором, зокрема, щодо забезпечення видобутку вуглеводнів із свердловин позивача, право користування якими передано останнім у спільну діяльність, унеможливлює досягнення мети спільної діяльності за Договором та, як наслідок, є тією обставиною, з якою закон пов'язує припинення Договору на підставі п.7 ч. 1 ст. 1141 Цивільного кодексу України.

На думку ПАТ "Укргазвидобування", договір є припиненим з 01.01.2017, оскільки саме 01.01.2017 настали обставини, які унеможливлюють досягнення мети за договором, разом з цим припиненими є і зобов'язання позивача за договором.

При цьому, позивач зазначає, що невизнання відповідачем-2 того, що договір та зобов'язання позивача за ним з 01.01.2017 є припиненими і стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх інтересів шляхом визнання договору припиненим.

Відповідач-2 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 910/11352/17 залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" - без задоволення.

У вказаному відзиві ТОВ "Карпатигаз" не погоджується з доводами скаржника, викладеними у касаційній скарзі, та зазначає, що жодним пунктом Договору №493, зокрема і п.4.9., на який посилається позивач, на відповідача-2 не покладений обов'язок забезпечити видобуток вуглеводнів із свердловин.

Також ТОВ "Карпатигаз" вважає, що ПАТ "Укргазвидобування" є таким самим учасником Договору №493, як і відповідачі, з різницею процентного відношення часток в спільній діяльності, при цьому спільна діяльність - це не тільки виконання скаржником зобов'язання по внесенню вкладу, а і вчинення інших значимих дій для досягнення спільної мети.

Щодо обраного скаржником способу захисту свого порушеного права відповідач-2 зазначає, що припинення правовідношення в розумінні практики Верховного Суду України неможливо розглядати, як самостійний спосіб захисту порушеного права, а тільки як наслідок відмови від правочину. Крім того, в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває інша справа № 910/2708/16 між тими ж учасниками про розірвання Договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №493 від 24.03.2004, позовні вимоги у якій мотивовані тим, що порушення відповідачами Договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №493 від 24.03.2004 завдає збитків спільній діяльності та не дає змоги досягти в повній мірі основної мети - отримання прибутку, отже скаржник вже обрав такий спосіб захисту, як розірвання вказаного договору.

Разом з тим, відповідач-2 звертає увагу, що в матеріалах справи є акт прийому-передачі газового конденсату за січень 2017 року по свердловині №71 Юліївського нафто-газоконденсатного родовища від 31.01.2017, який підписаний між позивачем та відповідачем-2, що, на думку ТОВ "Карпатигаз", спростовує доводи скаржника, що з 01.01.2017 не забезпечується видобуток вуглеводнів в рамках Договору №493.

Відповідач-1 відзиву на касаційну скаргу не надав.

У судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача-2.

Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, хоча відповідач-1 про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав касаційну скаргу.

Представник відповідача-2 виклав заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача-2, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахування викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи Скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Згідно оскаржуваних судових рішень, однією з підстав відмови в позові став висновок судів попередніх інстанцій, що обравши спосіб судового захисту шляхом визнання припиненим Договору про спільну діяльність з 01.01.2017, позивач фактично просить встановити певний юридичний факт, а тому, заявлена позивачем вимога про встановлення певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим, як встановленням факту, що має юридичне значення.

Суд касаційної інстанції з приводу даного висновку відмічає наступне.

Верховним Судом України у постанові від 21.05.2012 року по справі №6-18цс11 було викладено, зокрема, наступний правовий висновок.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст.16 Цивільного кодексу України.

За змістом п.1 ч.2, ч.3 цієї статті одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч.ч.2- 5 ст. 13 цього Кодексу.

Крім того, судом не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком Верховного Суду України, і доходить висновку, що, якщо одна сторона договору вважає цей договір припиненим, а отже і припиненими її зобов'язання за даним договором, проте, друга сторона договору не погоджується з припиненням такого договору та зобов'язань першої сторони за ним, і на думку першої сторони таке невизнання порушує її права або охоронювані законом інтереси, то перша сторона договору може звернутися з позовом про визнання такого договору припиненим.

Разом з тим, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до ч.7 ч. 1 ст.1141 Цивільного кодексу України:

"Договір простого товариства припиняється у разі:

7) досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим."

Таким чином, для застосування даної статті до спірних правовідносин необхідно було встановити саме факт настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

Крім того, з врахуванням положень ч.1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент подання позову та розгляду справи в судах попередніх інстанцій, мав бути встановлений факт порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів Позивача діями або бездіяльністю Відповідача у спірних правовідносинах.

Суди попередніх інстанцій на підставі власної оцінки доказів по справі дійшли висновку про те, що позивачем не доведено, які саме його права та законні інтереси порушено відповідачем-2 під час виконання зобов'язань за умовами договору, а також не надано доказів, в чому саме полягає неможливість досягнення спільної мети за договором, з яких підстав вона виникла, а також доказів існування неможливості досягнення спільної мети саме з вини відповідача-2.

В своїй касаційній скарзі позивач не наводить чіткого переліку доказів, які містяться в матеріалах справи, проте, взагалі не досліджувалися судами попередніх інстанцій, або інших підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, передбачених ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України та пов'язаних з дослідженням та оцінкою доказів, а фактично не погоджується з наданою зазначеними судами оцінкою наявних у справі доказів.

Разом з тим, саме перевірка і переоцінка доказів та встановлення по новому фактичних обставин справи в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що відповідно до ст.607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, та взяв до уваги, що у даному випадку позивач просить припинити зобов'язання не з огляду на наявність обставин неможливості виконання зобов'язання, а з підстав невиконання відповідачем зобов'язань за договором, через яке, на думку позивача, унеможливлюється досягнення мети за договором, та, що відповідно до п.1 ч.1 ст.611 та ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України у випадку неналежного виконання зобов'язання стороною договору, цей договір на вимогу іншої сторони може бути розірвано за рішенням суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/2708/16 (провадження у якій наразі зупинене ухвалою від 21.04.2017 р.) за позовом ПАТ "Укргазвидобування" до ТОВ "Карпатигаз" та ТОВ НВФ "Техпроект" про розірвання Договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №493 від 24.03.2004 р., позовні вимоги у якій мотивовані тим, що порушення відповідачами Договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №493 від 24.03.2004 завдає збитків спільній діяльності та не дає змоги досягти в повній мірі основної мети - отримання прибутку.

Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахування викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" без задоволення, а судові рішення - без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 910/11352/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 910/11352/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський