Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.04.2018 року у справі №803/669/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 серпня 2018 року

Київ

справа №803/669/17

адміністративне провадження №К/9901/50353/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанови Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Костюкевича С.Ф. від 28 листопада 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Затолочного В.С., Каралюса В.М. від 28 лютого 2018 року у справі за позовом Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області до ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року Ковельська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області (далі - позивач/Інспекція) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач/ОСОБА_2.), в якому просила стягнути суму податкового боргу у розмірі 15752,10 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначила, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість з податку на доходи фізичних осіб, яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань, донарахованих контролюючим органом.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року, у задоволенні позовних вимог Інспекції відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначив, що рішення контролюючого органу від 23 червня 2016 року №000608310, яким визначено відповідачу спірну суму грошових зобов'язань, скасовано постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року у справі №803/737/17, яка набрала законної сили, у зв'язку з чим, за висновком судів, підстави для стягнення таких зобов'язань та задоволення позову відсутні.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість висновків судів попередніх інстанцій, оскільки за відповідачем обліковується податковий борг з податку на доходи фізичних осіб, який виник внаслідок несплати грошових зобов'язань, визначених контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні від 23 червня 2016 року №000608310, прийнятим контролюючим органом у зв'язку із встановленими в ході перевірки обставинами заниження відповідачем оподаткованого доходу за 2012 та 2013 роки. Крім того, зазначила про неприйняття судами до уваги обставин відкриття Вищим адміністративним судом України касаційного провадження за касаційною скаргою Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року у справі №803/737/17, а тому, як стверджує позивач, фактично знівельовано реалізацію контролюючим органом функції здійснення погашення податкового боргу, що призвело до бюджетних втрат.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків ОСОБА_2 за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 06 травня 2016 року №161/1701-2676503818.

На підставі акту перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 червня 2016 року №000608310, відповідно до якого відповідачу визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 9790,64 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2447,66 грн.

05 серпня 2016 року позивачем виставлено податкову вимогу №169063-03 на суму боргу у розмірі 15752,10 грн.

Встановлено, що в подальшому податкове повідомлення-рішення від 23 червня 2016 року №000608310 оскаржено відповідачем в судовому порядку. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року у справі №803/737/17, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_2 задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 червня 2016 року №000608310. Рішення суду набрало законної сили.

При ухваленні вказаних рішень судами встановлено, що податковим органом при визначенні об'єкта оподаткування не враховано, що дохід, отриманий відповідачем в Республіці Польща у 2012-2013 роках, вже оподаткований у цій державі та сплачені з нього відповідні податки і збори, а тому, за висновком судів, відповідно до статті 24 Конвенції про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень, укладеної між Урядом України і Урядом Республіки Польща від 12 січня 1993 року, не може повторно оподатковуватись в Україні.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

У відповідності з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

За змістом пункту 56.18 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до підпункту 60.1.4 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

У такому випадку податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду (пункт 60.5 статті 60 цього Кодексу).

Таким чином, з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду про скасування рішення контролюючого органу, яким визначені грошові зобов'язання, останнє вважається відкликаним та не створює будь-яких правових наслідків з моменту його прийняття.

У зв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з приписами частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції; далі - КАС України) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 255 КАС України встановлено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Відповідно до частини другої статті 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Аналогічні положення процесуального законодавства закріплені також і в статтях 78, 370, 372 КАС України (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII).

Отже, законна сила судового рішення - це така його властивість, яка робить рішення загальнообов'язковим для виконання та поширюється на всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадових чи службових осіб та громадян. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

При цьому одним із основних елементів права є принцип правової впевненості, який, серед іншого, передбачає, що в будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

За встановлених у даній справі обставин набрання законної сили постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року у справі №803/737/17, у відповідності до якої визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 червня 2016 року №000608310, яким визначено відповідачу спірну суму грошових зобов'язань, стягнення якої є предметом розгляду у даній справі, касаційний суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених Інспекцією.

Обставини ж відкриття касаційного провадження за скаргою на згадані судові рішення у справі №803/737/17 не зумовлюють втрату останніми законної сили й не є підставою для їх невиконання. До того ж, відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2017 року, якою відкрито касаційне провадження за скаргою Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, не було зупинено виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року у справі №803/737/17.

Враховуючи наведене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи Інспекції не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні даного спору.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанови Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду