Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.12.2018 року у справі №806/1772/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №806/1772/18

адміністративне провадження №К/9901/67175/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Кравчука В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 806/1772/18

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок"

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Київській області

на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року (у складі судді Жданкіної Н.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року (у складі колегії суддів: Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В., Франовської К.С.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В квітні 2018 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Світанок" (далі - СТОВ «Світанок», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області, відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, в якому просило:

визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Світанок" дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 6,3127 га, що розташована в межах Мотивілівської сільської ради Фастівського району Київської області, в оренду строком на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка викладена у формі листа від 18 грудня 2017 року № 19-15582/0-19895/6-17;

визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Світанок" дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,8627 га, що розташована в межах Мотивілівської сільської ради Фастівського району Київської області, в оренду строком на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка викладена у формі листа від 18 грудня 2017 року № 19-15580/0-19894/6-17;

визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Світанок" дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,3892 га, що розташована в межах Мотивілівської сільської ради Фастівського району Київської області, в оренду строком на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка викладена у формі листа від 18 грудня 2017 року №19-15581/0-19896/6-17;

зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Світанок" дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 6,3127 га, що розташована в межах Мотивілівської сільської ради Фастівського району Київської області, в оренду строком на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Світанок" дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,8627 га, що розташована в межах Мотивілівської сільської ради Фастівського району Київської області, в оренду строком на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Світанок" дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,3892 га, що розташована в межах Мотивілівської сільської ради Фастівського району Київської області, в оренду строком на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на звернення від 16 листопада 2017 року СТОВ "Світанок" до ГУ Держгеокадастру у Київській області з клопотаннями про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення трьох земельних ділянок площею 6,3127 га, 4,8623 га та 4,3892 га під об'єктами нерухомості, які розташовані в межах Мотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області в оренду строком на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, останнє отримало відмову відповідача (листи від 18 грудня 2017 року за № № 19-15581/0-19896/6-17, 19-15582/0-19895/6-17, 19-15580/0-19894/6-17) з посиланням на раніше надані рекомендації по вимогах земельного законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року, позов задоволено.

Постановляючи це рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення трьох земельних ділянок з підстав, які не передбачені законодавством. Оскільки позивач неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з одного і того ж питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 6,3127 га, 4,8627 га та 4,3892 га, які розташовані в межах Мотивілівської сільської ради Фастівського району Київської області, в оренду строком на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за клопотаннями СТОВ "Світанок" від 16 листопада 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх винесеними з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана до суду 03 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Кравчука В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 806/1772/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 31 січня 2019 року.

ГУ Держгеокадастру у Київській області в касаційній скарзі заявило клопотання про участь у касаційному розгляді адміністративної справи у судовому засіданні його представника. Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року у задоволенні зазначеного клопотання було відмовлено.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що СТОВ "Світанок" зареєстроване як юридична особа 14 березня 2000 року та згідно з пунктом 1.8 Статуту СТОВ "Світанок" організовує свою діяльність на базі приватної власності засновників на майно та земельні паї, а також на орендованих земельних паях, переданих йому в оренду і є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства "Світанок" в частині взятих в оренду майнових паїв.

Товариство є також власником іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством (пункт 10.1 Статуту).

Судом також встановлено, що СТОВ "Світанок" є правонаступником КСП "Світанок" по боргам останнього, якому на підставі пунктів 3, 4 Положення за складеним комісією Актом, який затверджений зборами співвласників майнових паїв від 15 жовтня 2004 року, на погашення заборгованості реорганізованого підприємства, передано відповідне рухоме та нерухоме майно, в тому числі майно в с. В.Мотовилівка Фастівського району Київської області.

Право власності на вказане майно зареєстровано за СТОВ "Світанок", що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 березня 2014 року за № 19381673.

24 липня 2017 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області з клопотаннями про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовною площею 4,8623 га, 6,2127 га, 4,3892 га, які розташовані на території Мотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області.

За результатами розгляду вищезазначених клопотань, відповідачем листами від 22 серпня 2017 року за реєстраційними номерами 27-10295/0-14361/6-17, 27-10296/0-14357/6-17 та 27-10298/0-14359/6-17 було відмовлено СТОВ "Світанок" у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовною площею 4,8623 га, 6,2127 га, 4,3892 га, які розташовані на території Мотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області. Обґрунтовуючи викладену у листах від 22 серпня 2017 року відмову, ГУ Держгеокадастру у Київській області зазначило, що в поданих СТОВ "Світанок" графічних та технічних матеріалах містяться суперечливі відомості в частині об'єктів нерухомого майна, а тому позивачу слід надати уточнюючи обґрунтування розмірів бажаних земельних ділянок.

16 листопада 2017 року позивач повторно звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області з клопотаннями про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовною площею 4,8623 га, 6,2127 га, 4,3892 га, які розташовані на території Мотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області.

За результатами розгляду вищезазначених клопотань відповідачем листами від 18 грудня 2017 року за № № 19-15582/0-19895/6-17, 19-15580/0-19894/6-17 та 19-15581/0-19896/6-17 відповідач відмовив у задоволенні клопотань позивача від 16 листопада 2017 року посилаючись на раніше надані рекомендації по вимогах земельного законодавства.

Не погоджуючись з вказаними відмовами відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, висновки судів не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття неправомірних рішень. Позивачем необґрунтовано площі земельних ділянок, зазначених на графічних матеріалах, які додані до позовної заяви позивачем, адже частина земельних ділянок не містить господарських будівель, споруд. Крім того зазначає, що задовольняючи вимогу про зобов'язання відповідача надати в оренду земельну ділянку строком на 7 років, суди попередніх інстанцій передчасно визначили істотну умову договору оренди. Також відповідач зазначає, що вимога щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки порушує дискреційні повноваження Головного управління визначені земельним законодавством України.

Позивачем 02 січня 2019 року надано суду відзив на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Київській області, в якій позивач зазначає, що суд першої інстанції ухвалив законне та справедливе рішення, а суд апеляційної інстанції в повній мірі обґрунтував мотиви про відхилення доводів апеляційної скарги, а тому позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення ГУ Держгеокадастру у Київській області здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.

Розглядаючи доводи касаційної скарги стосовно правомірності відмови відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною першою статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до пункту «б» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За змістом частин першої - третьої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 123 Земельного кодексу України передбачено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Відповідно до частини другої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Інших підстав для відмови у наданні дозволу не передбачено.

Колегія суддів зазначає, що нормами законодавства визначено вичерпний перелік документів необхідних для отримання дозволу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у поданих клопотаннях СТОВ "Світанок" вказано розміри земельних ділянок, їх цільове призначення, місце розташування, знаходження на ній об'єктів нерухомості, що належать відповідачу.

Таким чином, СТОВ "Світанок" подало відповідачу не тільки документи, передбачені статтею 123 Земельного кодексу України, а і документи на підтвердження належності заявнику об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на вказаних земельних ділянках.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою СТОВ "Світанок" у зв'язку з тим, що в поданих товариством графічних та технічних матеріалах містяться суперечливі відомості в частині об'єктів нерухомого майна, а тому позивачу слід надати уточнюючи обґрунтування розмірів бажаних земельних ділянок.

Однак, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій ГУ Держгеокадастру в Київській області не зазначено, які саме суперечливі відомості містяться в поданих товариством графічних та технічних матеріалах в частині об'єктів нерухомого майна.

Тому, суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення трьох земельних ділянок з підстав, які не передбачені законодавством.

Більше того, колегія суддів зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю його прийняття.

У зв'язку із цим, суд вважає безпідставними доводи касаційної інстанції про те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, висновки судів не відповідають обставинам справи.

Твердження відповідача в касаційній скарзі про те, що задовольняючи вимогу про зобов'язання відповідача надати в оренду земельну ділянку строком на 7 років, суди попередніх інстанцій передчасно визначили істотну умову договору оренди, колегія суддів вважає безпідставними, так як суд першої інстанції зобов'язав відповідача надати позивачу дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, а не зобов'язав сторони укласти договір оренди, тобто сторони при підписанні такого договору вільні узгодити інший строк оренди землі.

Крім того, один з доводів касаційної скарги стосується втручання суду у дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Київській області.

Щодо правомірності задоволення судами попередніх інстанцій позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, Верховний Суд зазначає наступне.

Задовольняючи зазначену позовну вимогу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень. Належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачів є зобов'язання відповідача надати вищезазначений дозвіл.

Колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки судів попередніх інстанцій вірними, у зв'язку із наступним.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 та Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17.

З урахуванням викладеного та обставин саме цієї справи, зокрема, неодноразовості звернень позивача, а також мотивів за яких відповідач відмовив у задоволенні правомірних звернень позивача, належним та ефективним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Київській області надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 6,3127 га, 4,8627 га та 4,3892 га, які розташовані в межах Мотивілівської сільської ради Фастівського району Київської області, в оренду строком на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за клопотаннями СТОВ "Світанок" від 16 листопада 2017 року.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

В.М. Кравчук