Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2018 Київ К/9901/1437/18 826/15998/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів Бевзенка В.М., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Прокуратури м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року ( суддя доповідач - Санін Б.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року (головуючий суддя - Аліменко В.О.. судді - Безименна Н.В., Кучма А.Ю.)

у справі № 826/15998/14

за позовом ОСОБА_2

до Прокуратури м. Києва

третя особа - Прокуратура Деснянського району м. Києва

про скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури м. Києва (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- скасувати Наказ Відповідача про звільнення ОСОБА_2 № 3254к від 23.09.2014 року;

- негайно поновити ОСОБА_2 на посаді прокурора прокуратури Деснянського району м. Києва;

- розглянути вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року, яку залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року адміністративний позов задоволено частково:

- скасовано наказ Прокуратури м. Києва № 3254к від 23.09.2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині звільнення ОСОБА_2 з посади прокурора Прокуратури Деснянського району м. Києва;

- поновлено ОСОБА_2 на посаді прокурора Прокуратури Деснянського району м. Києва;

- стягнуто з Прокуратури м. Києва на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.09.2014 року до дня поновлення на посаді.

Не погоджуючись з вищенаведеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Скаржник вказує на те, що порушення позивачем Присяги працівника прокуратури виражається у нехтуванні ним приписів Конституції України, невиконанні обов'язку щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, а також завданні істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам громадян, авторитету органів прокуратури України, внаслідок чого підірвано довіру суспільства до органів прокуратури, а отже таке порушення Присяги є несумісним з подальшим перебуванням в органах прокуратури.

Позивачем заперечення на касаційну скаргу не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу Прокуратури м. Києва - задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено правомірність звільнення повивача за порушення Присяги працівника прокуратури та зазначили, що звільнення відбулося з порушенням вимог Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України від 20.03.2012 року № 20.

Аналіз наведених рішень судів попередніх інстанцій дає підстави вважати, що вони невірно застосували положення Закону України «Про прокуратуру» та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України від 07.05.2014 року № 47.

Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, здійснюється у порядку, визначеному главою ІІ Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII.

Статтею 29 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що предметом нагляду є додержання законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Здійснюючи нагляд, прокурор вживає заходів до узгодження дій правоохоронних органів у боротьбі із вчиненням кримінальних правопорушень.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про прокуратуру» прокурор вживає заходів до того, щоб органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування (дізнання та досудове слідство): 1) додержували передбачений законом порядок початку та проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення, закриття кримінального провадження, а також додержували строки здійснення досудового розслідування та тримання осіб під вартою; 2) не допускали порушення законності під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування; 3) виявляли причини вчинення кримінальних правопорушень і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення.

Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування (дізнання та досудового слідства) у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, що здійснюють досудове розслідування, визначаються кримінальним процесуальним законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 46 Закону України «Про прокуратуру» особи, вперше призначені на посади старших прокурорів та прокурорів прокуратур, слідчих прокуратури, приймають «Присягу працівника прокуратури». Прокурор і слідчий підписують текст прийнятої Присяги, яка додається до особової справи.

Відповідно до частини 2 статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у таких випадках: 2) порушення «Присяги працівника прокуратури» чи відмови від її прийняття; 6) притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України;

В силу статті 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Згідно зі статтею 9 Дисциплінарного статуту дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.

Статтею 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Оскаржуваний наказ Прокуратури м. Києва № 3254к від 23.09.2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині звільнення ОСОБА_2 з посади прокурора Прокуратури Деснянського району м. Києва було прийнято відповідачем на підставі висновку службового розслідування, проведеного комісією Прокуратури міста Києва та затвердженого прокурором м. Києва 23 вересня 2015 року.

Підставою для проведення службового розслідування став рапорт прокурора Деснянського району м. Києва щодо оголошення підозри слідчим Генеральної прокуратури України та прокурору Деснянського району м. Києва - ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.5 ст. 27 та ч.1 ст. 375 КК України.

Зокрема, службовим розслідуванням було встановлено, що позивач, всупереч вимогам ст. ст. 36, 177, 183 Кримінального процесуального кодексу України, за відсутності обґрунтованої підозри ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення та за відсутності законних підстав для застосування стосовно них запобіжних заходів, 25.01.2014 року погодив клопотання слідчого про обрання їм міри виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в свою чергу, перед прийняттям такого рішення, позивачем не було перевірено наявність доказів про вчинення підозрюваними кримінального правопорушення та вірність правової кваліфікації.

У лютому 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слідчим суддею було змінено на домашній арешт, а 26.02.2014 року - кримінальне провадження щодо вказаних осіб закрито на підставі ст. 284 КПК України.

В свою чергу, позивач, перевіряючи та погоджуючи обрання виняткового запобіжного заходу, який застосовується у разі якщо жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме - тримання під вартою, не пересвідчився щодо наявності підстав застосування більш м'якого запобіжного заходу, чим обмежив фізичну свободу вищевказаних осіб та порушив їх конституційні права.

Підсумовуючи наведе, вбачається, що внаслідок несумлінного ставлення до своїх обов'язків, що підтверджується зміною у подальшому міри запобіжного заходу, щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5, позивач порушив права та свободи вказаних осіб, які гарантовані та визначені ст. 3 Конституції України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій, окрім іншого, виходили з того, що клопотання про обрання міри запобіжного заходу було погоджено з заступником прокурора району, а отже в діях позивача не вбачається порушення Присяги працівника прокуратури.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду не погоджується з даним висновком судів попередніх інстанцій, оскільки приписами ст. 36 КПК України визначено, що прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, які не мають на те законних повноважень забороняється.

Таким чином, рішення щодо погодження клопотання слідчого про обрання міри запобіжного заходу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою прийнято безпосередньо ОСОБА_2Крім того, судами попередніх інстанцій не було враховано наявний в матеріалах службового розслідування висновок щодо якості здійснення повноважень у кримінальному провадженні прокурором прокуратури Солом'янського району м. Києва ОСОБА_2

У вищенаведеному висновку зазначено, що процесуальним керівником - ОСОБА_2 належним чином не перевірено наявність доказів про вчинення підозрюваними кримінального правопорушення та вірність правової кваліфікації.

Судами попередніх інстанцій безпідставно взято до уваги доводи ОСОБА_2, щодо відсутності вироку відносно нього та наявність судових рішень, якими відмовлено у задоволені клопотання Генеральної прокуратури України про відстрочення його від посади, оскільки наявність обвинувального або виправдувального вироку не свідчить про відсутність у діях особи ознак дисциплінарного проступку та не є перешкодою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

В свою чергу, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду звертає увагу, що в мотивувальній частині судового рішення необхідно наводити дані про встановлення судом обставин, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору.

В порушення вимог ст. 161 КАС України (в редакції чинній в момент вирішення спірних правовідносин), суди першої та апеляційної інстанцій керувались Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, затвердженою наказом виконуючого обов'язки Генерального прокурора України від 20.03.2012 року № 20 (далі по тексту - Інструкція № 20), яка на момент проведення службової перевірки стосовно ОСОБА_2 втратила чинність.

Зокрема, виходячи з положень п. 5 Інструкції № 20, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд другої інстанції, зазначили про необхідність залучення органів внутрішньої безпеки Генеральної прокуратури України до участі у проведені службового розслідування стосовно позивача.

Натомість, проведення службового розслідування стосовно позивача здійснювалось відповідно до вимог Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, затвердженою наказом виконуючого обов'язки Генерального прокурора України від 07.05.2014 року № 47 (далі по тексту - Інструкція № 47), яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин.

Приписами п. 5 Інструкції № 47 визначено, що управління внутрішньої безпеки Генеральної прокуратури України залучається до проведення службового розслідування чи службової перевірки у випадках порушення Присяги працівника прокуратури, вчинених працівниками апарату Генеральної прокуратури, прокурорами обласного рівня чи їх заступниками.

Враховуючи, що позивач, на момент проведення службового розслідування, не обіймав наведені в п. 5 Інструкції № 47 посади, висновок судів попередніх інстанцій є безпідставним, а правові норми на які посилаються суди не підлягають застосуванню.

Окрім викладеного, колегія суддів звертає увагу, що під порушенням Присяги слід розуміти скоєння працівником прокуратури проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів прокуратури та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

В свою чергу, робота на посадах в органах прокуратури передбачає підвищену відповідальність перед Державою та суспільством, а тому вимоги щодо обов'язків працівників прокуратури є більш суворими і вимагають від таких осіб суворо додержуватись та поважати вимоги закону.

Оскільки у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень неправильно застосували норми матеріального права щодо спірних правовідносин, то усі постановлені у справі рішення підлягають скасуванню з ухваленням відповідно до вимог частини 1 статті 351 КАС нового судового рішення.

Керуючисьстаттями 341, 345, п.3ч.1ст. 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Прокуратури м. Києва - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року у справі № 826/15998/14 -скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволені позову ОСОБА_2 до Прокуратури м. Києва, третя особа - Прокуратура Деснянського району м. Києва про скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Головуючий Н.А. Данилевич

Судді

В.М. Бевзенко

В .М. Шарапа