Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.01.2019 року у справі №526/2434/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 526/2434/17

адміністративне провадження № К/9901/2416/19, К/9901/2421/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В. М., суддів Єзерова А. А., Стародуба О. П.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за касаційними скаргами Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області та ОСОБА_1

на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 11.09.2018 (суддя Тищенко Л. І.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від
13.12.2018 (колегія у складі суддів Зеленського В. В., Кононенко З. О., Чалого І. С. )

у справі №526/2434/17

за позовом ОСОБА_2

до Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області,

третя особа: ОСОБА_1,

про визнання незаконним та скасування рішення.

І. ПРОЦЕДУРА

1.20.11.2017 ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення Веприцької сільської ради від 23.12.2016 "Про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,02 га та передачу її безоплатну приватну власність".

2. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 11.09.2018 позов задоволено.

3. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 апеляційні скарги Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області та ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 11.09.2018 змінено в мотивувальній частині.

4.18.01.2019 до Верховного Суду надійшли касаційні скарги відповідача та третьої особи, в яких просили скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

5. Ухвалами Верховного Суду від 25.01.2019 відкрито касаційні провадження у справі, які згодом були об'єднані в одне.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 12.09.2008.

7. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2012, посвідченого приватним нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу Заєць Н. М., чоловікові позивача ОСОБА_3 належить земельна ділянка розміром 0,3209 га, розташована в с. Веприк Гадяцького району Полтавської області, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розміром 0,2500 га, для ведення особистого селянського господарства, розміром 0,0709 га.

8. У технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, власником вказаного будинку зазначено ОСОБА_3.

9. Згідно з рішенням шістнадцятої сесії сьомого скликання Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області від 23.12.2016, ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд орієнтовною площею 0,02 га, розташованої в АДРЕСА_2. Рекомендовано розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який в подальшому подати на розгляд комісії з питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.

10. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 26.06.2017 у цивільній справі № 526/138/17 позовну заяву ОСОБА_3 до Веприцької сільської ради Гадяцького району, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення шістнадцятої сесії сьомого скликання Веприцької сільської ради від 23.12.2016 року та усунення перешкод в користуванні землями загального користування задоволено.

11. Визнано недійсним рішення шістнадцятої сесії сьомого скликання Веприцької сільської ради від 23.12.2016 "Про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,02 га та передачу її безоплатну приватну власність".

Зобов'язано ОСОБА_1 демонтувати самовільно встановлений ним паркан та огорожу по АДРЕСА_2 та звільнити земельну ділянку загального користування для проїзду.

12. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19.10.2017 вищевказане рішення Гадяцького районного суду Полтавської області скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні землями загального користування відмовлено за недоведеністю.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення шістнадцятої сесії сьомого скликання Веприцької сільської ради від 23.12.2016 закрито та роз'яснено позивачу право звернення в суд у порядку адміністративного судочинства.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

13. В аргументування позову, позивач зазначила, що у 2015 році у зв'язку з протиправними діями її сусіда ОСОБА_1 була змушена звернутися до виконкому Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області з проханням вирішити питання самовільного захвату земельної ділянки, що у 2016 році і стало предметом розгляду на сесії Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області від 23.12.2016 (шістнадцята сесія сьомого скликання) "Про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,02 га та передачу її безоплатну приватну власність".

14. Рішення Веприцької сільської ради позивач вважає прийнятим з порушенням вимог законодавства України, зокрема що регулює процес виділення землі та прийняття рішень суб'єктами владних повноважень, а також з порушенням її прав та охоронюваних законом інтересів.

15. Беручи до уваги, що про рішення від 23.12.2016 вона дізналася лише після отримання відповіді 17.11.2017, тобто після повторного її звернення до сільської ради, а також те, що дане рішення не було оприлюднене в засобах масової інформації та не доведено до її відома, тому нею не порушено ст.ст. 99, 100 КАС України.

16. Суб'єкт владних повноважень, приймаючи рішення "Про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,02 га та передачу її безоплатну приватну власність", не врахував та не керувався генеральним планом, якщо такий взагалі наявний, та іншою містобудівною документацією, яка відсутня у Веприцькій сільській раді Гадяцького району Полтавської області.

17. У такий спосіб, оскаржуване рішення Веприцької сільської ради не відповідає вимогам Закону, а саме положенням ст.ст. 78, 80, 83, 152 Земельного кодексу України та ст.ст. 1, 2, 18, 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також прийняте без врахування генерального плану та іншої містобудівної документації.

18. Крім того, при прийнятті спірного рішення порушено Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Регламент Веприцької сільської ради сьомого скликання, затверджений рішенням 2 сесії Веприцької сільської ради 7 скликання
10.12.2015. Відповідно до результатів поіменного голосування при розгляді порядку денного 16 сесії сьомого скликання Веприцької сільської ради при розгляді питання про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою на сесії з 14 депутатів були присутні 11 чоловік. За прийняття даного рішення проголосувало 7 депутатів, таким чином спірне рішення сільської ради не набрало необхідної більшості голосів.

19. За рішення "Про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0.02 га та передачу її безоплатну приватну власність" згідно Закону та Регламенту взагалі проголосувало 6 депутатів від загального складу ради.

20. Також під час прийняття вказаного рішення, сільською радою була порушена процедура розгляду заяви ОСОБА_1, відповідно до якої і було поставлено на голосування питання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачу її у безоплатну приватну власність". Оскільки, як видно з відповіді Веприцької сільської ради від 16.11.2017 №02-13/684, протоколи, висновки, рекомендації (інформація та документи) засідання постійної комісії Веприцької сільської ради з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього середовища, що стосуються розгляду та погодження вищевказаного питання, що також передбачено Регламентом Веприцької сільської, відсутні.

21. Сесія, на якій було прийнято рішення "Про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,02 га та передачу її безоплатну приватну власність" розпочалася після 17:00, що суперечить ст. 2.4. Регламенту, де зазначено, що засідання проводяться з 10:00 до 16:00 год.

22. Також порушено і ч. 1 ст. 2.4. Регламенту, де зазначено, що засідання ради відкриває, веде і закриває сільський голова, крім випадків, передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", у даному випадку сесію було відкрито секретарем ради.

23. Представник відповідача виконавчого комітету Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області Зайцев Ю. С. зазначив, що позов не підлягає до задоволення, оскільки спірна земельна ділянка, на якій розміщена дорога, слугувала останній, як доступ до її земельної ділянки, для обслуговування власних будівель та споруд. Дане твердження не відповідає дійсності. Так, рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19.10.2017 чоловікові позивача ОСОБА_3, відмовлено у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні землями загального користування. Предметом розгляду даної справи слугувала саме спірна земельна ділянка. У судовому засіданні апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки загального користування, а саме як проїзд загального користування. Разом з тим, судом досліджено проект планування і забудови с. Веприк за 1966 рік, згідно з яким землі по АДРЕСА_2 поділені на окремі земельні ділянки для забудови без позначення дороги (проїзду) між ділянками, на яких розташовані домоволодіння АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1. Вказаний проект планування і забудови з 1966 року не змінювався, землі по провулку Травневому віднесені під житлову забудову.

24. Крім того, позовна заява не містить доказів чи фактів порушення права позивача з боку Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області, оскільки надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не свідчить про набуття права власності на землю відповідно до ст.ст. 116, 118, 125 ЗК України. З цих підстав, просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Веприцької сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради від 23.12.2016.

25. Представник відповідача Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області Золотоверх В. П., позовні вимоги позивача визнала та просила суд їх задовольнити, посилаючись на протиправність прийнятого спірного рішення Веприцької сільської ради.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

26. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень.

27. Такий висновок зумовлений тим, що 23.12.2016 на черговій шістнадцятій сесії сьомого скликання Веприцької сільської ради було розглянуто заяву ОСОБА_1 про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,02 га та безоплатну передачу її у приватну власність.

28. Згідно з результатами поіменного голосування при розгляді питання порядку денного з обраних чотирнадцяти депутатів на сесії були присутні одинадцять, з яких сім проголосувало "за", а чотири утрималися. Серед присутніх депутатів сільської ради був ОСОБА_1, який проголосував "за" прийняття вищевказаного рішення.

29. З цього приводу постановою Гадяцького районного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 1727, ч. 2 ст. 1727 КУпАП (порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів) та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави.

30. Відповідно до ч. 1 ст. 2.9 Регламенту Веприцької сільської ради сьомого скликання, рішення сільської ради (крім процедурного або зазначеного у законі та Регламенті окремо) вважаються прийнятими, якщо після їх обговорення за них проголосувала більшість від загального складу ради.

31. З вищевикладеного вбачається, що Веприцькою сільською радою під час обговорення спірного рішення порушено процедуру його прийняття, а саме спірне рішення прийняте за відсутності необхідної кількості голосів, що є прямим порушенням Регламенту Веприцької сільської ради та не відповідає вимогам Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

32. Суд апеляційної інстанції частково погодився з такими висновками, однак зазначив, що не може погодитися з висновками суду першої інстанції, щодо не доведення факту порушення її прав та охоронюваних законом інтересів позивача, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка на якій розміщена дорога, яка використовується позивачем як доступ до земельної ділянки позивача та для обслуговування будівель та споруд стала предметом розгляду на сесії, і при наданні ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо відведення її для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0.02 га та передачу в подальшому її в безоплатну приватну власність істотно порушить права позивача, і оскаржуване рішення істотно порушує права позивача.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

33. Відповідач та третя особа не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції та вважає, що висновки судів не відповідають обставинам справи.

34. Зазначають, що суди протиправно не врахували пропуск позивачем строку на звернення до суду, оскільки ОСОБА_2 була обізнана про існування оскаржуваного рішення відповідача та про судові справи свого чоловіка ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення від 23.12.2016 задового до подання позову.

35. Позивач не довела факту порушення свого права оскаржуваним рішення відповідача, оскільки воно є лише стадією процедури, а не рішенням про надання земельної ділянки у власність.

36.20.02.2019 надійшов відзив від позивача, в якому остання зазначила, що оскаржувані рішення є правомірними та не підлягають скасуванню, а доводи касаційної скарги -необгрунтованими.

37. Відповідач під час обговорення спірного рішення порушив процедуру його прийняття, прийнявши за відсутності необхідної кількості голосів.

38. Суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку про наявність порушеного права позивача, адже спірна земельна ділянка використовується позивачем.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

39. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з таких мотивів.

40. У постанові від 21.03.2018 у справі № 809/1946/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

"Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини 1 статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини> першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин".

41. З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у постанові від
20.11.2019 у справі № 526/138/17 за позовом ОСОБА_3, предметом якої було визнання недійсним рішення Веприцької сільської ради від 23.12.2016 "Про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,02 га та передачу її в безоплатну приватну власність" (рішення, що є предметом спору і у цій справі) та усунення перешкод у користуванні землями загального користування, Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

"29. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення сільської ради, яким відповідачу ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою з подальшою передачею земельної ділянки йому у приватну власність, а ця ділянка межує із його земельною ділянкою.

30. За позицією позивача оскаржуваним рішенням порушені його інтереси, оскільки земельна ділянка, що передана у власність відповідачу, перекриває проїзд до його житлового будинку.

31. Тобто позивач, захищаючи своє право користування частиною земельної ділянки, яка слугувала проїздом до його житлового будинку, фактично оскаржує право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, передану йому на підставі рішення органу місцевого самоврядування, що підтверджено державним актом.

32. Таким чином, спір у справі, що розглядається, регулюється нормами цивільного права.

33. Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

34. Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

35. Аналіз зазначених обставин справи дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів.

36. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

37. Згідно з п. 10 ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

38. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

39. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

40. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у цій справі мають вирішуватись в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також захисту приватного інтересу позивача, який намагається захистити у суді своє приватне право мати під'їздну дорогу до житлового будинку".

42. Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із визначеним підходом, застосованим до того ж самого рішення Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення Веприцької сільської ради від 23.12.2016, що є предметом розгляду у цій справі, та зазначає, що спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

43. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС України є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

44. Суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних рішень із закриттям провадження у справі.

45. Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ч. 1 ст. 354 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ч. 1 ст. 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

46. Відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої ч. 1 ст. 239 КАС України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

47. Зважаючи на вищенаведене, позивачу слід роз'яснити право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. У разі неподання такої заяви, справу буде повернено до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області, та ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 11 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у справі №526/2434/17 скасувати, провадження у справі закрити.

3. Роз'яснити позивачеві, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

4. Роз'яснити позивачу право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Кравчук

Суддя А. А. Єзеров

Суддя О. П. Стародуб