Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року

м. Київ

справа № 440/589/23

адміністративне провадження № К/990/13079/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 440/589/23

за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року (суддя - Костенко Г.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року (головуючий суддя - Присяжнюк О.В., судді: Спаскін О.А., Любчич Л.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (відповідач, В/ч НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач, залучений ухвалою суду від 09.10.2024 року, Військова частина НОМЕР_3 ) у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (Постанова КМУ № 168) у розмірі до 100 000 грн, починаючи з 27.09.2022 по 31.12.2022 року (спірний період) пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (участі у бойових діях або забезпеченні нацбезпеки в зонах бойових дій);

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу вищезазначену додаткову винагороду, починаючи з 27.09.2022 по 31.12.2022 (спірний період) пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні нацбезпеки в зонах бойових дій.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до бойового наказу НОМЕР_1 прикордонного загону (В/ч НОМЕР_2 ) його направлено в оперативне підпорядкування НОМЕР_4 прикордонного загону (В/ч НОМЕР_3 ), де він служить дотепер. Перебуваючи у відряджені у спірний період на підставі бойових розпоряджень (наказів), він виконував бойові завдання на кордоні країни. Вказане, на думку позивача, є підставою для виплати додаткової винагороди до 100 000 грн згідно з Постановою КМУ № 168. Проте у спірний період він отримував лише 30 000 грн щомісячно. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача - В/ч НОМЕР_2 протиправною, а тому звернувся до суду та просить задовольнити позов.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 служить в НОМЕР_1 прикордонному загоні (В/ч НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (ДПС України).

У період з 27.09.2022 по 31.11.2022 був у відрядженні в оперативному підпорядкуванні НОМЕР_4 прикордонного загону (В/ч НОМЕР_3 ).

Згідно з архівною відомістю з січня по грудень 2022 року ОСОБА_1 нараховано винагороду: вересень - 30 000 грн, жовтень - 30 000 грн, листопад - 30 000 грн, грудень - 43 129,03 грн.

Листом від 02.01.2022 № 22.25-23-вих НОМЕР_4 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_3 ) повідомив, що молодший сержант ОСОБА_1 (бойовий наказ № 165/гриф) виконував завдання в оперативному підпорядкуванні НОМЕР_4 прикордонного загону, але дані про участь у бойових діях не надавались через обмежений доступ до документів. Також зазначено, що довідка про безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії ОСОБА_1 не видавалася, оскільки військовослужбовцю необхідно звернутися з відповідним рапортом.

Листом від 06.01.2023 №11/130-23-вих НОМЕР_1 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_2 ) повідомив, що відрядженому до НОМЕР_4 прикордонного загону ОСОБА_1 додаткову винагороду не нараховано через відсутність підтверджень участі в бойових діях. Додатково зазначено, що листом від 04.12.2022 №22/4928-22 НОМЕР_4 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_3 ) підтвердив відсутність такої інформації.

На виконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2025 року НОМЕР_4 прикордонним загоном надано витяги з рапортів начальника 2 відділу прикордонної служби НОМЕР_1 прикордонного загону майора ОСОБА_2 від 17.11.2022 № 1670, від 01.12.2022 № 1879, від 01.01.2023 № б/н. Також зазначено, що надати інші витребувані документи немає можливості, оскільки ОСОБА_1 проходить військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні, що визнається сторонами у справі.

Не погодившись із тим, що у спірний період 27.09.2022 по 31.12.2022 позивачу не нараховувалась підвищена винагорода, останній звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Згодом, за результатом касаційного провадження у справі, Верховний Суд постановою від 19 вересня 2024 року скасував вказані вище судові рішення, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Після нового розгляду Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 04 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів його безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 1 Постанови КМУ №168, а також не встановлено кількість днів такої участі. Надана довідка не відповідає вимогам наказу № 392-АГ, не підтверджена належними документами (журнал бойових дій, рапорти), а командир підрозділу, до якого позивач був відряджений, прямо заперечив підстави для видачі такої довідки.

За результатом апеляційного провадження, Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 19 лютого 2025 року скасував вказане вище судове рішення, ухвалив нове, яким позов задоволив частково.

Визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону щодо неповідомлення НОМЕР_1 прикордонний загін про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні нацбезпеки в зонах бойових дій за період з 27.09.2022 по 31.12.2022, з покладенням на НОМЕР_4 прикордонний загін обов`язку скласти та направити до НОМЕР_1 прикордонного загону відповідну інформацію про участь ОСОБА_1 , за формою, наведеною у додатку 2 до Наказу № 392/0/81-22-АГ.

В іншій частині позову відмовив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зауважив, що наявні у справі рапорти підтверджують участь ОСОБА_1 у бойових (спеціальних) завданнях, однак НОМЕР_4 прикордонний загін не передав цю інформацію до НОМЕР_1 прикордонного загону у встановленому порядку. Непередача цієї інформації є протиправною бездіяльністю, що порушує право позивача на реалізацію державної гарантії за Постановою КМУ № 168.

Водночас у частині вимог щодо виплати додаткової винагороди суд відмовив, оскільки без відповідного повідомлення від 105 загону неможливо встановити кількість днів участі у бойових діях, а отже, - і визначити розмір виплати.

IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Не погодившись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, а рішення суду апеляційної інстанції - в частині відмови його позовних вимог.

Як на підставу оскарження судових рішень позивач послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зазначив про те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права, а саме пункти 1, 21 Постанови КМУ № 168, положення Наказу № 392/0/81-22-АГ - без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 200/505/23 та № 200/4100/23.

Касаційна скарга, як указує скаржник, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, має виняткове значення для позивача.

Верховний Суд ухвалою від 10 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погодився із вимогами скаржника, та просить відмовити у їх задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій - залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Позиція Верховного Суду

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо, справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Варто зазначити, що чинне процесуальне законодавство не надає визначення терміну «неповноважний склад суду», однак неповноважним склад суду можна вважати якщо: 1) справу розглянуто з порушенням правил підсудності; 2) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді строк повноважень якого закінчився; 3) справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду або за її участі; 4) справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; 5) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді який брав участь у її вирішенні; 6) справу яку належить розглядати колегіально розглянуто і вирішено суддею одноособово.

Відповідний правовий висновок висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах від 28.12.2022 у справі № 183/4809/19, від 11.10.2023 у справі № 306/844/20, від 06.03.2024 у справі № 686/9073/22.

У статті 37 КАС України закріплено принцип недопустимості повторної участі судді в розгляді адміністративної справи.

За правилами частини другої статті 37 КАС України суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду апеляційної інстанції.

За змістом наведеної норми суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у новому її розгляді після скасування постанови суду апеляційної інстанції.

У цій справі установлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.03.2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2024 року у складі колегії суддів: Макаренко Я.М., Курило Л.В., Любчич Л.В., у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19.09.2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано вказані вище судові рішення, а справу № 440/589/23 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Після нового розгляду Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 04.12.2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовив.

За результатом апеляційного провадження, Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Присяжнюк О.В., Спаскін О.А., Любчич Л.В. постановою від 19.02.2025 року скасував вказане вище судове рішення, ухвалив нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення вимог частини другої статті 37 КАС України в суді апеляційної інстанції розгляд справи здійснював склад суду, у який входив той самий суддя Любчич Л.В., який ухвалював постанову від 28.02.2024 за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції від 24.03.2023 у цій справі, яку постановою Верховного Суду від 19.09.2024 було скасовано.

Згідно з частиною першою статті 39 КАС України з підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід.

Така підстава для відводу (самовідводу) судді як недопустимість повторної участі судді у розгляді справи спрямована на запобігання можливій необ`єктивності та упередженості судді та має процесуально-правовий характер.

Недопустимість повторної участі судді у відповідній справі відповідає принципам побудови системи судового контролю. Заборона повторної участі судді в розгляді тієї самої справи забезпечує неможливість розгляду справи між тими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав тим самим судом двічі.

Самовідвід - це обов`язок суду. Належне виконання цього обов`язку гарантує неупередженість та об`єктивність правосуддя, попереджає можливість скасування судового рішення з підстави його ухвалення незаконним складом суду.

Відвід (самовідвід) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він дозволяє виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду.

Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі № 359/1644/23.

У цій справі встановлено, що у повторному апеляційному розгляді брав участь той самий суддя (Любчич Л.В.), який раніше вже розглядав цю справу в апеляційній інстанції, висловлювався по суті заявлених вимог та брав участь в ухваленні судового рішення, що згодом було скасовано.

Верховний Суд у постанові від 22 січня 2025 року у справі №?560/156/23 роз`яснив, що суддя, який вже розглядав справу в апеляції, не може брати участі у її повторному розгляді - як у разі направлення на новий розгляд, так і на продовження розгляду після скасування попереднього рішення.

Передача такої справи тому самому складу суддів порушує принцип неупередженості та процесуальні норми, а розгляд справи цим складом є неповноважним.

За таких обставин суддя суду апеляційної інстанції - Любчич Л.В., не могла брати участь у новому розгляді цієї справи у складі колегії суддів: Присяжнюк О.В., Любчич Л.В., Спаскін О.А., а отже, в суді апеляційної інстанції справу № 440/589/23 розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Оскільки передбачені пунктом 1 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, то суд касаційної інстанції не надає оцінку іншим доводам касаційної скарги.

Ураховуючи викладене, касаційна скарга у цій справі підлягає задоволенню частково, а рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 340 349 353 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 440/589/23 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк