Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.02.2018 року у справі №826/14191/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

27 лютого 2018 року

справа №826/14191/16

адміністративне провадження №К/9901/4709/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя - Аблов Є.В.) від 02 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (судді - Сорочко Є.О., Земляна Г.В., Мельничук В.П.) у справі №826/14191/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

у с т а н о в и в:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач у справі, податковий орган), в якому просив визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача у справі №602-1305 від 22 квітня 2016 року.

Позов мотивований протиправністю рішення відповідача у справі про нарахування позивачу у справі податкового зобов'язання по земельному податку в сумі 170 073 гривень. Позивач заперечує набуття ним права власності та/або право користування на земельні ділянки у встановленому законом порядку, та вказує на відсутність у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про зареєстровані за ним на праві власності та/або користуванні земельні ділянки. За наведених обставин позивач вбачає відсутність правових підстав для сплати ним земельного податку за земельну ділянку під належними йому нежилими приміщеннями у жилому будинку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 22 квітня 2016 року №602 - 1305.

Задовольняючи адміністративний позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем у справі самостійно, поза межами своєї компетенції, здійснено на підставі витягу з технічної документації Головного управління Земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації №Ю-33816/2011 датованого 23 листопада 2011 року розрахунок нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 із використанням нових даних щодо базової вартості 1 кв.м. землі у м. Києві (встановлений рішенням Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»).

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій податковий орган подав касаційну скаргу.

Скарга обґрунтована тим, що податковим органом правомірно визначено позивачу у справі суму земельного податку і у відповідності до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, хоча й на підставі довідки про нормативно-грошову оцінку за минулі роки, проте пропорційно права власності земельної ділянки позивача у справі з визначенням коефіцієнту індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства.

Відзив на касаційну скаргу від позивача у справі не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне.

Позивач у справі є власником нежилих приміщень з №1 по №13 (групи приміщень №207) загальною площею 257,20 кв.м., що розташовані у багатоквартирному жилому будинку за адресою: АДРЕСА_1, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 29 серпня 2011 року.

Такі нежилі приміщення мають цільове призначення - для улаштування закладу торгівлі та ведення ресторанного господарства.

Згідно п. 5, 7 вказаного договору купівлі-продажу, будинок, приміщення якого відчужуються, є пам'яткою архітектури місцевого значення (охоронний номер 388, наказ Міністерства культури і туризму України від 07 вересня 2006 року №747/0/16-06) та внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

За змістом Переліку пам'яток культурної спадщини та об'єктів культурної спадщини (книга 1.1 до Головного плану м. Києва) та за даними з Інтернет-ресурсів, за адресою: АДРЕСА_1 (АДРЕСА_1) знаходиться пам`ятка архітектури - багатоквартирний житловий будинок співробітників НКВС (споруджений у 1934-1935 роках), в якому наразі знаходиться ресторан «La Veranda».

Належні на праві приватної власності нежилі приміщення позивач використовує в якості закладу громадського харчування - ресторану. Однак, право користування земельною ділянкою, що знаходиться під такими приміщеннями, позивач у встановленому порядку не зареєстрував.

Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2016 року №602-1305, яким позивачу у справі на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 170 073,00 грн.

Такий земельний податок за 2016 рік нараховано позивачу за фактом використання ним земельної ділянки загальною площею 246,58 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Для розрахунку суми земельного податку контролюючим органом взяті відомості від 23 листопада 2011 року №301 витягу з технічної документації Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації №Ю-33816/2011 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (обліковий код 82:025:005), виданої за заявою позивача у справі б/н від 29 вересня 2011 року.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Права власності та користування земельною ділянкою оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 Податкового кодексу України).

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким податковий орган оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нарахував земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В той же час, приписи пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В абзаці 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України закріплено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п. 1 Положення про зазначений орган, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15. Однак, відповідачем для обчислення використано інформацію Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, який не є центральним органом виконавчої влади, а надана інформація була актуальна станом на 2011 рік.

Судами встановлено, що згідно використаного відповідачем витягу №Ю-33816/2011, місцем розташування земельної ділянки позивача площею 246,58 кв.м. зазначено: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2, тобто фактично дві різні (територіально віддалені) земельні ділянки, розташовані під різними будинками, в той час як приналежність позивачу землі підтверджено лише за адресою по АДРЕСА_1, яка розташована під приміщеннями, що перебувають у власності позивача за договором купівлі-продажу від 29 серпня 2011 року.

Отже, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про недоведеність обґрунтованості формування сум оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у справі №826/14191/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Р.Ф.Ханова

І.А.Васильєва

В.П.Юрченко