Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.11.2018 року у справі №822/2301/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2018 року

Київ

справа №822/2301/15

адміністративне провадження №К/9901/9399/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду у складі судді Касапа В.М. від 29 липня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сапальової Т.В., суддів Боровицького О.А., Граб Л.С. від 20 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції в особі Старокостянтинівського відділення про визнання протиправною та скасування вимоги

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції в особі Старокостянтинівського відділення (далі - відповідач, Інспекція), у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-ЗУ від 02 червня 2015 року.

В обґрунтування позову зазначила, що не здійснює підприємницьку діяльність з 01 січня 2014 року, при цьому, наймані працівники працевлаштовані у іншого суб'єкта підприємницької діяльності, позивач не здійснювала виплату заробітної плати, а тому обов'язок по утриманню і перерахуванню єдиного соціального внеску у неї відсутній.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що позивач у своїй діяльності використовував найману працю ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5 без їх документального оформлення, відтак позивач як податковий агент зобов'язаний був проводити нарахування, утримання та сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до бюджету. Оскільки зазначений обов'язок останнім не виконано, контролюючим органом обґрунтовано прийнято спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги посилається на помилковість позиції судів попередніх інстанцій та відсутність підстав для ухвалення спірних у даній справі рішень, оскільки позивач не здійснює підприємницьку діяльність з 01 січня 2014 року; приміщення, що перевірялося, перебуває в оренді у іншого суб'єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_6, котрим використовувалась праця найманих працівників у господарській діяльності; спірні наймані працівники: ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 працевлаштовані, про що подавалась відповідна звітність.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 18 березня 2003 року зареєстрована як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області і включена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до направлень №135 та №136 від 20 травня 2015 року та наказу про проведення виїзної документальної перевірки №302 від 20 травня 2015 року, що видано на підставі постанови прокурора Старокостянтинівської міжрайонної прокуратури Собко В.С. від 05 березня 2015 року, у період з 20 травня 2015 року по 26 травня 2015 року посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року.

За результатами перевірки посадовими особами відповідача складено Акт №534/1702/2129604464 від 02 червня 2015 року.

Так, перевіркою встановлено порушення:

п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, так як позивач, нараховуючи та виплачуючи заробітну плату найманим працівникам за період з 01 травня 2014 року по 30 листопад 2014 року, первинних документів (в т.ч. відомість про нарахування та виплату заробітної плати, трудовий договір, табель обліку робочого часу тощо), які б свідчили про нарахування та виплату заробітної плати для даної категорії працівників та утримання і перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету не вела;

пп. 168.1.1, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, абз. "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, адже позивач за період з 01 травня 2014 року по 30 листопад 2014 року, нараховуючи та виплачуючи дохід у вигляді заробітної плати, не нараховувала та не утримувала податок з доходів фізичних осіб (всього нараховано/виплачено доходу на загальну суму 14000,00 грн.), в результаті чого занижено та не сплачено до бюджету (не перераховано) податок на доходи фізичних осіб в розмірі 2024,40 грн.;

абз. "б" п. 176.2 ст. 176, пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України - позивач, нараховуючи та виплачуючи дохід у вигляді заробітної плати для найманих працівників за період ІІ-ІV квартали 2014 року, розрахунок за формою 1-ДФ до податкового органу не подавала;

абз. 1 ч. 7 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", оскільки позивачем з травня 2014 року по листопад 2014 року використовувалася праця найманих працівників та було виплачено 14000,00 грн. доходу (заробітної плати), з якого не утримано та не перераховано єдиний соціальний внесок із заробітної плати найманих працівників в сумі 504,00 грн.;

ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме позивачем не нараховано та не перераховано єдиний внесок нарахований на заробітну плату найманих працівників в сумі 5188,40 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-ЗУ від 02 червня 2015 року в розмірі 5692,40 грн.

Верховний Суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, вважаючи їх передчасними та такими, що зроблені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону №2464-VI - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 2, 6-8 частини першої статті 4 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині дев'ятій цієї статті), встановлюється у розмірі 3,6 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності.

У зв'язку із наведеним слід зазначити, що відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 КАС України, яка кореспондується із відповідними положеннями статті 206 цього Кодексу, у мотивувальній частині постанови (ухвали) зазначаються, зокрема: встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови (ухвали), і положення закону, яким він керувався.

Наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Зокрема, роблячи висновок про правомірність сформованої відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який ґрунтувався на тій обставині, що згідно отриманих Інспекцією від Старокостянтинівського РВ УМВС України в Хмельницькій області матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014240220000941 від 08 грудня 2014 року позивач з травня 2014 року по листопад 2014 року використовувала у своїй господарській діяльності працю трьох найманих працівників (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3) без належного оформлення трудових відносин та з виплатою доходів (заробітної плати) у розмірі 14000 грн. без нарахування, утримання і перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, судами попередніх інстанцій належним чином не виконано покладеного на них обов'язку щодо з'ясування всіх обставин у справі та не перевірено такої інформації належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні КАС України.

Також всупереч вимогам статей 11, 86, 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) судом апеляційної інстанції не надано жодної оцінки поданій позивачем до цього суду постанові старшого слідчого СВ Старокостянтинівського РВ УМВС України в Хмельницькій області, якою закрито кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014240220000941 від 08 грудня 2014 року, на підставі пункту 2 статті 284 КПК України за відсутності в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172 КК України.

За наведеного висновок про те, що позивачем з травня 2014 року по листопад 2014 року використовувалася праця найманих працівників та було виплачено саме 14000,00 доходу (заробітної плати), з якого не утримано та не перераховано єдиний соціальний внесок в сумі 504,00 грн. та в сумі 5188,40 грн. є передчасним.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах: Болдеа проти Румунії (Boldea v. Romania), 15 лютого 2007 р., § 29; Гелле проти Фінляндії (Helle v. Finland), 19 лютого 1997 р., § 60) з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні даного спору.

Як встановлено частиною 1 статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови), рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 КАС України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду