Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 240/24674/22

адміністративне провадження № К/990/21074/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року (головуючий суддя - Чернова Г.В.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року (головуючий суддя - Граб Л.С., судді: Смілянець Е.С., Сторчак В.Ю.)

у справі №240/24674/22

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у місті Києві) щодо недонарахування та недоплати середнього заробітку за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати) шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення його посадового окладу з 01 вересня 2003 року;

- зобов`язати ГУ ДФС у місті Києві донарахувати і доплатити на його користь середній заробіток за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати) шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення його посадового окладу з 01 вересня 2003 року.

2. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 170 КАС України.

3. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року ухвалу суду першої інстанції змінено в частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі та зазначено пункт 2 частини першої статті 170 КАС України.

4. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

5. Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 170 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що предмет вказаного адміністративного позову аналогічний предмету спору у справі, яка перебувала на розгляді в Житомирському окружному адміністративному суді, за наслідками розгляду якої прийнято судове рішення.

7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, проте частково не погодився з підставами такої відмови, оскільки дійшов висновку, що до вказаних правовідносин підлягає застосуванню пункт 2 частини першої статті 170 КАС України.

8. Вказаний висновок суд мотивував тим, що у справах №826/8919/17, №240/20624/20, №240/31553/21 вже винесені рішення, які набрали законної сили, при цьому, відомості про перебування на судовому розгляді інших справ між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав відсутні.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

9. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі порівняв лише сторони і підстави позовів, при цьому, не взяв до уваги, що одними й тими ж обставинами можуть бути обґрунтовані різні позовні вимоги.

10. Суд апеляційної інстанції змінюючи ухвалу суду першої інстанції в частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі зазначив, що хоча позовні вимоги у справах №826/8919/17 та №240/24674/22 сформовані по різному, за змістом заявлені вимоги є однаковими.

11. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували, що конструкція абзацу першого пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати містить чітко визначену диспозицію норми права (коригування виплат розрахункового періоду за проміжок часу до підвищення посадових окладів на коефіцієнт підвищення посадових окладів) та бланкетну гіпотезу норми права (підвищення посадових окладів відповідно до актів законодавства), тобто умову застосування диспозиції.

12. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення застосував двоелементну норму без диспозиції норми - як і просив позивач ("згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року №1207").

13. Суд не витлумачував позовну вимогу, не виходив за її межі, сприйняв гіпотезу норми (акт законодавства про підвищення посадових окладів у розрахунковому періоді) за саму норму і тому не досліджував право позивача на доплату середнього заробітку за час чергової відпустки за 2003 рік, виходячи із диспозиції та гіпотези норми.

14. Таким чином, у цьому випадку відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що в провадженні Житомирського окружного адміністративного суду вже перебував спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й у цій справі.

15. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про відмову у відкритті провадження у справі є передчасними, оскільки на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі суди не могли, не дослідивши характер спірних правовідносин, надавати їм характеристику та правову оцінку.

16. Скаржник зазначає, що у цій справі порушується широке соціальне питання - недоплата мінімальної державної гарантії (середнього заробітку за час щорічної відпустки). Тому рішення касаційного суду за наслідками розгляду цієї скарги може мати певний суспільний ефект і стати індикатором рівня справедливості та незалежності судової системи, готовності утверджувати високі стандарти правосуддя.

17. На думку скаржника, рішення касаційного суду у цій справі може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики і бути взірцем при вирішенні подібних питань у справах щодо тотожності спору та застосування двоелементної норми права.

18. Вказує на виняткове значення для нього цієї справи, оскільки в нього відсутні доходи і він не отримує пенсію.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

20. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

21. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права необхідно вказати таке.

22. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

23. За правилами пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

24. Умовами застосування цієї підстави для відмови у відкритті провадження є: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони мають співпадати) та остаточне вирішення тотожного спору рішенням або постановою суду, ухвалою про закриття провадження в адміністративній справі, яке набрало законної сили.

25. Необхідно зауважити на тому, що відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

26. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

27. Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

28. Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

29. Отже, достатньою та необхідною правовою підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.

30. Таким чином, спірним є питання наявності в межах кількох справ одночасної сукупності вказаних вище умов для відмови у відкритті провадження у справі, що розглядається.

31. За перевіркою матеріалів справи, предметом спору у цій справі є:

- визнання протиправною бездіяльність ГУ ДФС у місті Києві щодо недонарахування та недоплати середнього заробітку за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати) шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення його посадового окладу з 01 вересня 2003 року;

- зобов`язання ГУ ДФС у місті Києві донарахувати і доплатити середній заробіток за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати) шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення його посадового окладу з 01 вересня 2003 року.

32. У той же час, як встановлено судами попередніх інстанцій, із відомостей ЄДРСР, Житомирським окружним адміністративним судом розглянуто справу №826/8919/17 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у місті Києві про зобов`язання вчинити дії.

33. Предметом спору у вказаній справі також було оскарження позивачем дій відповідача щодо недонарахування та виплати середнього заробітку за час відпустки з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення посадових окладів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року №1207.

34. В обґрунтування позову зазначив, що в період з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року йому надано відпустку, за яку відповідачем було обчислено середній заробіток, виходячи з виплат за грудень 2002 року - листопад 2003 року. Однак, у розрахунковому 12-місячному періоді роботи, що передували місяцю надання відпустки, згідно з пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, відбулося підвищення з 01 вересня 2003 року на 32 % розміру посадових окладів працівників податкової міліції на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року №1207 "Про підвищення посадових окладів працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", а тому зазначив, що відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, при розрахунку середньої заробітної плати за період відпустки, виплати за грудень 2002 року - серпень 2003 року відповідач повинен був відкоригувати виплати на коефіцієнт підвищення посадових окладів 1,32, однак цього не зробив, в зв`язку з чим ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити середній заробіток за час відпустки з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення посадових окладів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року №1207.

35. За результатами розгляду вказаної справи №826/8919/17, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

36. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що в подальшому позивач звернувся повторно до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС у місті Києві щодо недонарахування та недоплати йому середнього заробітку за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати); зобов`язати ГУ ДФС у місті Києві донарахувати та доплатити на його користь середній заробіток за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати).

37. За наслідками розгляду вказаної позовної заяви, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2020 року, , залишеною без змін постановами Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року та Верховного Суду від 28 травня 2021 року, відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі №240/20624/20, на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України.

38. В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС у місті Києві (справа №240/31553/21), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС у місті Києві щодо недонарахування та недоплати середнього заробітку за час чергової відпустки за 2003 рік, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати) шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення його посадового окладу; зобов`язати ГУ ДФС у місті Києві;

- донарахувати і доплатити середній заробіток за час чергової відпустки за 2003 рік, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати) шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення його посадового окладу.

39. Обґрунтовуючи позовні вимоги у цій справі, ОСОБА_1 посилався на аналогічні обставини, як і в справах №826/8919/17 та №240/20624/20, а саме зазначив, що розмір виплаченої йому середньої заробітної плати за період перебування у щорічній відпустці за 2003 рік в період з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року визначений відповідачем шляхом ділення його сумарного заробітку за останні перед відпусткою 12 місяців (грудень 2002 року - листопад 2003 року) на 356 календарних днів і множенням отриманої середньоденної заробітної плати на 37 календарних днів відпустки. Разом з тим, з 01 вересня 2003 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року №1207 "Про підвищення посадових окладів працівникам апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, суддів та інших органів" розміри посадових окладів особового складу податкової міліції Державної податкової адміністрації в м. Києві, в тому числі й розмір його посадового окладу, були підвищенні на 32%. Відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. ОСОБА_1 зазначив, що вказане підвищення посадового окладу та положення 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 протиправно не враховані відповідачем при обчисленні належної йому середньої заробітної плати за період перебування в щорічній відпустці за 2003 рік.

40. Отже, предметом позовних вимог у цих справах є розрахунок розміру середнього заробітку за час чергової відпустки позивача за 2003 рік відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати) шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення його посадового окладу, який було підвищено з 01 вересня 2003 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року №1207 "Про підвищення посадових окладів працівникам апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, суддів та інших органів" на 32%.

41. Таким чином, як вбачається із судових рішень у справах №240/20624/20, №826/8919/17, №240/31553/21 де предметом спору було зокрема зобов`язання ГУ ДФС у місті Києві донарахувати і доплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час чергової відпустки за 2003 рік відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з урахуванням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати) шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення його посадового окладу, як і в цій справі, суди дійшли висновку що спори у справах №826/8919/17, №240/20624/20 та №240/31553/21 є ідентичними.

42. З урахуванням викладеного, проаналізувавши підстави та предмет позову та враховуючи склад сторін у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач вже звертався до суду з аналогічними вимогами до того ж самого відповідача.

43. При цьому, незважаючи на те, що позовні вимоги у цій справі та у вказаних справах сформовані по різному, проте предмет адміністративних справ є тотожним, оскільки позивач, звертаючись до суду з цим позовом, фактично оскаржує розрахунок відповідачем середнього заробітку за час чергової відпустки позивача за 2003 рік.

44. Верховний Суд зауважує, що різне формування позовних вимог у вказаних справах не спростовує тотожності позовних вимог в контексті встановлених обставин і зазначених висновків та не змінює правової природи таких вимог, їх предмет та підстави в цілому.

45. Таким чином, позивач у межах цієї справи просить суд повторно переглянути питання щодо недонарахування та недоплати середнього заробітку за час чергової відпустки за 2003 рік, що було предметом розгляду у справах №826/8919/17, №240/20624/20 та №240/31553/21.

46. Колегія суддів зауважує, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, яке набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили позивач не може знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги з тих самих підстав.

47. Принцип правової (юридичноі) визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права. Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання правила «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, який полягає в тому, що позивач, який порушив справу проти відповідача і отримав за результатами її розгляду остаточне рішення, не може ініціювати повторне судове провадження стосовно того ж самого відповідача, якщо судовий позов ґрунтується на тих самих фактичних обставинах, або ж нова вимога могла бути складовою частиною попередньої у першому рішенні.

48. Тобто, за вказаним принципом, жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового до виконання рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового судового рішення.

49. За наведених обставин суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірних висновків про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, при цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив підставою для відмови у відкритті пункт 2 частини першої статті 170 КАС України, оскільки рішення у справах №826/8919/17, №240/20624/20, №240/31553/21 набрали законної сили, а відомості про те, що на судовому розгляді перебувають інші справи (крім справи №240/24674/22), між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав відсутні

50. Що стосується доводів касаційної скарги, то такі фактично зводяться до власного трактування позивачем норми права та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права.

51. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

52. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345 350 355 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року у справі №240/24674/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду