Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

26 червня 2018 року

справа №826/4933/17

адміністративне провадження №К/9901/38150/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

при секретарі судового засідання Гутніченко А.М.,

за участю представників

позивача - ОСОБА_1 за ордером від 06 грудня 2016 року Серії КВ №247097

відповідача - Грицаєнка Р.М. за дов. від 16 січня 2018 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року (судді - О.А.Губська, В.Ю.Ключкович, О.О.Беспалов) у справі №826/4933/17 за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 (далі - позивач у справі, скаржник у справі) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2016 року №603-1305 про визначення податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб в розмірі 281 416 гривень.

Позов мотивований тим, що на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення право власності або постійного користування на земельну ділянку в установленому порядку зареєстровано не було, внаслідок чого підстави для нарахування земельного податку відсутні.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2017 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2016 року №603-1305, прийняте відповідачем у справі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивачем право власності на земельну ділянку за адресою: місто Київ, вулиця Перспективна, будинок 3, у встановленому законом порядку не зареєстровано, а отже обов'язку зі сплати земельного податку для позивача у справі не виникло, а тому спірне рішення відповідача не ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що незважаючи на те, що позивач у справі не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, яке розташоване на земельній ділянці щодо якої нарахований земельний податок.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач у справі подав касаційну скаргу.

Скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції помилково обґрунтовує законність оскаржуваної постанови тим, що позивач у справі є власником нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку, тоді як насправді позивачу нарахований земельний податок за ділянку під нерухомим майном, яке є окремою нежитловою будівлею та приміщення в окремій нежитловій будівлі. Окрім того, позивач звертає увагу на те, що має сплачувати земельний податок на земельну ділянку під належною їй нерухомістю з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, а не з дати державної реєстрації права власності на будівлю.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача у справі не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування в ньому норм матеріального і процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне

Згідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що міститься в рамках інформаційної довідки № 84509590 від 07 квітня 2017 pоку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо позивача у справі, за останнім 19 липня 2011 року зареєстровано право приватної власності на нерухоме майно - нежилу будівлю (літера І) загальною площею 358,40 кв.м., розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Перспективна, будинок 3, за рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 травня 2011 року.

22 квітня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №699-1305, яким позивачу відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Земельний податок з фізичних осіб» в сумі 281 416,99 гривні.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Права власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

В той же час, за правилами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Таким чином, відповідно до цивільного законодавства до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким податковий орган оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нарахував земельний податок.

При цьому спірним податковим повідомленням-рішенням не визначений звітний податковий період, за який нарахований земельний податок, до нього не доданий розрахунок нарахування податку. Крім того, оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій не встановили всі обставини, які обумовлюють визначення податку спірним податковим повідомленням-рішенням, виходячи із комплексного правового регулювання об'єкту цього податку, а саме одночасне регулювання земельних правовідносин Земельним, Цивільним та Податковим кодексами.

Застосовуючи норми Податкового кодексу України, судами першої та апеляційної інстанції не витребувані дані Державного земельного кадастру щодо підтвердження наявності або відсутності факту реєстрації земельної ділянки у встановленому законом порядку. Не встановлено, на якому саме праві (власності чи користування) належить земля під будівлею позивачу, чи є це право похідним в силу закону, яке не потребує додаткової державної реєстрації. Також судами попередніх інстанцій не встановлено чи сплачувався позивачем земельний податок раніше після набуття права власності на об'єкт нерухомості.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням допущення вказаних вище порушень як судом апеляційної, так і судом першої інстанції, справа направляється до суду першої інстанції зі скасуванням усіх судових рішень у справі.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у справі №826/4933/17 скасувати.

Справу №826/4933/17 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер