Постанова КАС ВП від 26.06.2018 року

Друк

Пошук

203

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний адміністративний суд верховного суду ( КАС ВП )

Історія справи

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2018 року

Київ

справа №804/6946/16

касаційне провадження №К/9901/5239/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс) на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 (суддя - Панченко О.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євраз Україна» (далі - Товариство) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування ведених платників у місті Дніпропетровську головного управління ДФС (далі - Інспекція)(правонаступником якої є Офіс великих платників податків ДФС) про скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 25.11.2016, ухваленою у відкритому судовому засідання за участі представників сторін, позов задовольнив повністю.

31.07.2017 Інспекція оскаржила це рішення до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, який ухвалою від 01.09.2017 відмовив у задоволенні клопотання Інспекції про відстрочення сплати судового збору та залишив апеляційну скаргу без руху з підстав того, що вона не відповідає вимогам: частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки податковим органом до апеляційної скарги не додано оригіналу документа, який підтверджує сплату судового збору; частини 5 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки апеляційну скаргу роздруковано на бланку Інспекції, тоді як згідно відомостей, вказаних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, 05.07.2017 до вказаного реєстру було внесено запис при припинення юридичної особи Інспекції; частини 4 статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки апеляційна скарга подана після закінчення строку, установленого статтею 186 цього Кодексу, а підстави пропуску процесуального строку, зазначенні скаржником у клопотанні (неналежна організація фінансування податкового органу), визнані судом неповажними. Також вказаною ухвалою скаржнику було надано тридцятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги з дня отримання цієї ухвали, зокрема: вказати інші, ніж визнані судом неповажними, підстави для поновлення строку; надати докази сплати судового збору; надати пояснення з приводу подання апеляційної скарги на бланку Інспекції та надати апеляційну скаргу за підписом представника, повноваження якого підтверджені належним чином оформленим документом.

В межах встановленого судом строку Офіс подав уточнену апеляційну скаргу на бланку Офісу із доданням до неї документа про сплату судового збору та належним чином оформленого документа про повноваження представника на підписання апеляційної скарги. Також, на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху Офіс в обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначив, що 28.03.2017 податковий орган вперше звернувся з апеляційною скаргою на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2016, проте Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.04.2017 відмовив у задоволенні клопотання апелянта про відстрочення сплати судового збору та залишив апеляційну скаргу без руху, а ухвалою від 12.07.2017 - повернув апеляційну скаргу податкового органу у зв'язку з несплатою останнім судового збору. Також Офіс вказав, що вирішення питання щодо сплати судового збору знаходилося поза межами контролю та волі відповідача, оскільки судовий збір сплачувався Центральним офісом у місті Києві відповідно до поданих доповідних записок та наявних бюджетних асигнувань.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12.10.2017 визнав неповажними причини пропуску Офісом строку на апеляційне оскарження та відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Офісу на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2016. При цьому, суд зазначив, що неналежна організація фінансування суб'єкта владних повноважень, необхідного для виконання вимог процесуального закону, не може бути визнана поважною причиною пропуску ним строку апеляційного оскарження.

Офіс оскаржив ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 07.11.2017 залишив касаційну скаргу без руху. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував фінансового становища податкового органу, а відсутність можливості сплатити судовий збір не є його виною та знаходилася поза межами контролю та волі скаржника. Посилаючись на приписи пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»), Офіс вказує на те, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.01.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу з урахуванням положень підпункту 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить залишити касаційну скаргу Офісу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції від 12.10.2017 - без змін з підстав того, що обов'язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію, оскільки є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних відносин (у тому числі й органами державної влади) своїх прав та обов'язків, передбачених законами України.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.06.2018 визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 26.06.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення та у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності обґрунтованих підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» Суд звертав увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).

Таким чином, неспроможність органу ДФС належним чином організувати фінансування витрат на оплату судового збору, обґрунтовано не визнана судом апеляційної інстанції поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження.

За змістом частин другої, четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вирішення питання про відкриття апеляційного провадження обумовлено, зокрема, відповідністю апеляційної скарги вимогам статті 187 цього Кодексу та строками її подання.

Відповідно до положень абзаців 2, 3 частини четвертої статті 189 зазначеного Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в разі якщо строк на звернення з апеляційною скаргою пропущено з причин, які не визнані судом поважними, або в разі якщо апеляційна скарга подана суб'єктом владних повноважень після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного рішення (незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження), суддя-доповідач відмовляє у відкриття апеляційного провадження.

Згідно з частиною п'ятою статті 189 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі також у випадках, якщо: 1) справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку адміністративного судочинства; 2) є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою особи від апеляційної скарги; 3) є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

Перелік підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження, визначений у частинах четвертій та п'ятій статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є вичерпним.

За таких обставин та з огляду на завдання адміністративного судочинства Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження (ухвала від 12.10.2017) діяв відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Також колегія суддів зазначає, що ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Так, у п. 40 та у п. 41 справи «Пономарьов проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що «… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків».

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна

Популярні новини