ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2024 року

м. Київ

справа № 820/4951/17

адміністративне провадження № К/9901/37799/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Васильєва І. А. - головуючий суддя, Судді: Юрченко В. П., Бившева Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області (процесуальний правонаступник - Головне управління ДПС у Харківській області) на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 (головуючий суддя Мінаєва О. М., судді: Бартош Н. С., Макаренко Я. М.),

У С Т А Н О В И В :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач, ФОП ОСОБА_1 , підприємець) звернувся до суду з адміністративним позовом, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, до Головного управління ДФС у Харківській області (відповідач, ГУ ДФС), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.10.2017 №0005511315, №0005541315 про збільшення йому податкових зобов`язань із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 27' 408,07 грн (з якої, за основним платежем - 21' 926,45 грн, штрафні (фінансові) санкції - 5481,62 грн), та з військового збору на суму 2257,92 грн (з якої, за основним платежем - 1806,33 грн, штрафні (фінансові) санкції - 451,59 грн). Позивач також просив скасувати вимогу від 10.10.2017 №0000801315 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 27' 568,34 грн, рішення про застосування штрафних санкцій від 10.10.2017 №0005501315 в сумі 3934,29 грн за донарахування 27' 568,34 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податкове повідомлення-рішення від 10.10.2017 №0005521315 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 170 грн (т.І, а.с. 5-11, 50-55).

Зазначені рішення контролюючий орган прийняв на підставі акта документальної планової виїзної перевірки від 31.08.2017 №11220/20-40-13-15-07/ НОМЕР_1 із висновком про заниження підприємцем доходу за 2014-2016 роки на 138' 798,05 грн та невиконання обов`язку, передбаченого статтею 49 та підпунктом 177.5.2 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу (ПК) України, щодо подання податкової декларації за ІІ квартал 2014 року при переході із спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності на загальну (т.І, а.с. 14-49 (24, 28, 35-42)).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач доводив, що висновки перевірки, викладені в акті, є безпідставними, оскільки до перевірки були надані всі бухгалтерські та первинні документи на підтвердження понесених витрат, пов`язаних з придбанням товарів (робіт, послуг), та їх зв`язку з отриманням доходу. Також позивач зазначив, що сам акт перевірки складений без дотримання вимог порядку оформлення результатів документальних перевірок (Порядок №395), а тому прийняті відповідачем на його підставі зазначені податкові повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу (недоїмки) підлягають скасуванню.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 27.11.2017 (суддя Біленський О. О.) у задоволенні позову відмовив.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції погодився з доводами контролюючого орану про відсутність підстав для включення до складу витрат платника податків 138' 798,05 грн, понесених ним на придбання товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) для виготовлення відповідного виду продукції та виконання ремонту приміщень, що здавалися в оренду, оскільки такі витрати не підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку. Зокрема суд виходив з того, що ні в ході перевірки, ні до суду позивач не надав документів, які б підтверджували пропорційність (співвідношення) списання придбаних ТМЦ на виготовлення продукції, від реалізації якої було отримано дохід. Також суд визнав, що у підприємця відсутні підстави включати до складу витрат вартість оплачених ТМЦ для проведення ремонтних робіт нежитлових приміщень, які здавалися ним в оренду, оскільки ОСОБА_2 , власник нежитлових приміщень, довіреністю від 27.09.2011 передбачила певні обмеження. Зокрема, згідно з довіреністю від 27.09.2011 ОСОБА_2 надала ОСОБА_3 лише право мати вільний доступ до нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , вести переговори у всіх відповідних органах та установах, подавати та отримувати заяви, довідки, документи, реєструвати документи у відповідних організаціях, замовляти та отримувати належні гроші, скрізь розписуватись та виконувати всі дії і формальності, пов`язані з цією довіреністю. Як зазначив суд, позивач не був наділений повноваженнями в межах здійснення власної господарської діяльності на передачу вказаних приміщень в оренду, проведення ремонту, утеплення приміщень, виконання інших видів робіт по утриманню приміщень в робочому стані. Крім того, суд встановив, що позивач порушив вимог підпунктом 177.5.2 пункту 177.5 статті 177 ПК України, оскільки після переходу зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування не подав податкову декларацію про майновий стан та доходи за результатами кварталу, в якому відбувся перехід на загальну систему оподаткування, а саме 01.04.2014.

За результатами апеляційного перегляду справи Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 15.02.2018 скасував постанову суду першої інстанції і ухвалив нове рішення, яким скасував податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС від 10.10.2017 №0005541315, №0005521315, №0005511315, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.10.2017 №0000801315 та рішення від 10.10.2017 №0005501315.

Висновок суду апеляційної інстанції полягав в тому, що надані позивачем та досліджені судом первинні документи підтверджують факт придбання і оприбуткування позивачем товару та понесення ним витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходу, а відповідач відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України не довів правомірність своїх висновків про завищення підприємцем витрат на 138' 798,05 грн та прийнятих рішень. При цьому суд відхилив доводи відповідача про наявність у підприємця обов`язку підтверджувати понесені витрати відповідно до вимог, встановлених Законом України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'' від 16.07.1999 №996-ХІV, Положень (стандартів) бухгалтерського обліку №№ 10, 11, 12, 16, оскільки дія вказаних нормативно-правових актів поширюється виключно на підприємства та організації та не поширюється на фізичних осіб - підприємців. Також суд відхилив доводи відповідача про відсутність у позивача повноважень в межах здійснення власної господарської діяльності на передачу нежитлових приміщень в оренду, проведення ремонту тощо, оскільки згідно з довіреністю від 27.09.2011 власник цих приміщень ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 лише право мати вільний доступ до нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Суд встановив, що на підставі довіреності від 27.09.2011, виданої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Шеренковим В. О., Синицька І. Є. уповноважила ОСОБА_1 бути її представником з питань користування та розпорядження або здачі в оренду нежитлових приміщень, що перебувають в її власності, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі долучених до матеріалів справи копій аналогічних за змістом договорів доручення від 08.09.2014 та від 01.01.2015, що були укладені між ОСОБА_2 (довіритель) та ОСОБА_1 (повірений) про користування та розпорядження або здачу в оренду повіреним ( ОСОБА_1 ) нежитлових приміщень розташованих за вищевказаною адресою, суд визнав, що позивач підтвердив використання ним майна та можливість надання його в оренду третім особам. Довіреність та договори недійсними не визнавалися, а тому породжують для їх сторін певні права та обов`язки, у зв`язку з чим суд виснував про використання позивачем нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 у господарській діяльності на законних підставах. Також суд встановив, що частину придбаних позивачем ТМЦ було використано для проведення ремонтних робіт та утеплення приміщень, що здавалися ФОП ОСОБА_1 в оренду на підставі договорів оренди, копії яких містяться в матеріалах справи. Дохід від здачі в оренду приміщень було задекларовано позивачем у податкових деклараціях, що підтверджується актом перевірки. Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції зробив висновок про доведення позивачем тих обставин, що витрати за 2014-2016 роки на загальну суму 138' 798,05 грн понесені у зв`язку із здійсненням ним господарської діяльності і підтверджені належними первинними документами, відповідно висновок про завищення позивачем витрат та заниження оподатковуваного доходу є безпідставним, а прийняті на підставі цього висновку акти індивідуальної дії - незаконними.

На зазначене судове рішення суду апеляційної інстанції ГУ ДФС подало до Верховного Суду касаційну скаргу.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2017.

Мотивуючи свої вимоги, скаржник наводить обставини, що були встановлені під час податкової перевірки, та наполягає, що висновки в акті перевірки про завищення позивачем витрат на суму 138' 798,05 грн та відповідно заниження оподатковуваного доходу і несплата обов`язкових платежів є правильними. Також скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на доводи відповідача про те, що позивач порушив норму підпункту 177.5.2 пункту 177.5 статті 177 ПК України, оскільки не подав податкову декларацію про майновий стан та доходи за результатами кварталу, в якому відбувся перехід на загальну систему оподаткування (01.04.2014), у зв`язку з чим до нього було застосовано штрафні санкції в сумі 170 грн згідно з податковим повідомленням-рішенням від 10.10.2017 №0005521315.

Верховний Суд ухвалою від 17.04.2018 відкрив касаційне провадження у цій справі.

Заперечуючи проти касаційної скарги відповідача, позивач у відзиві просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Оцінюючи наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій справі, Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про таке.

Суть спору у цій справі, крім іншого, полягає у правомірності формування підприємцем даних свого податкового обліку, зокрема витрат та їх підтвердження, та відповідно оподатковуваного доходу за 2014-2016 роки. Питання щодо визначення позивачу сум податкових зобов`язань з ПДФО, військового збору, єдиного внеску та застосування штрафних (фінансових) санкцій за цими обов`язковими платежами є похідними від вище наведених висновків про завищення позивачем витрат на 138' 798,05 грн та заниження оподатковуваного доходу.

Порядок оподаткування доходів підприємців на загальній системі оподаткування встановлений статтею 177 ПК України.

Відповідно до пунктів 177.2, 177.4 цієї статті у редакції до 01.01.2015 об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу {пункт 177.4 статті 177 в редакції Закону N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України було визначено, що до витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Отже, до витрат підприємця включаються витрати, які документально підтверджені, пов`язані з господарською діяльністю підприємця, і ці витрати безпосередньо пов`язані з отриманням доходу.

Починаючи з 01.01.2015 перелік витрат для підприємців на загальній системі змінено.

Підпунктами 177.4.1 - 177.4.4 ПК України визначено, які витрати мають право визнаватися підприємницькими.

Проте залишився незмінним концептуальний підхід стосовно того, що об`єктом оподаткування підприємця на загальній системі оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. І ці витрати визнаються не раніше, ніж визнається дохід, для отримання якого вони були понесені.

Своєю чергою для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту { пункт 44.1 статті 44 ПК України }.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування {абзац перший пункту 44.2 статті 44 в редакції Закону № 71-VIII від 28.12.2014}.

Ведення бухгалтерського обліку фізичною особою - підприємцем передбачає обов`язкове ведення книги обліку доходів і витрат, що встановлено нормою абзацу першого пункту 177.10 статті 177 ПК України.

Пунктом 177.10 статті 177 ПК України визначено, що фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Типова форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення фізичними особами від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та порядок її ведення була затверджена наказом Міністерство доходів і зборів України від 16.09.2013 №481 {Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства фінансів № 261 від 13.05.2021; далі - Порядок }.

Відповідно до пункту 5 цього Порядку записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід.

У графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг; у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня; Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, товарно-транспортна та/або податкова накладна, платіжне доручення, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші розрахункові документи (пункт 6 Порядку №481).

Поняття ''первинний документ'' розкрито в статті 1 Закону України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'' від 16.07.1999 №996-XIV та в пункті 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (зі змінами і доповненнями), відповідно до положень яких - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Як встановив суд апеляційної інстанції, Книга обліку доходів та витрат підприємця завірена належним чином із заповненими графами за період 2014-2017 років, надані позивачем на підтвердження первинні документи (рахунки-фактури, видаткові накладні, накладні, акти здачі-прийняття робіт /надання послуг/, платіжні доручення) та види діяльності, що здійснював підприємець у період, охоплений перевіркою, - виробництво будівельних конструкцій і їх частин, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, підтверджують факт придбання та оприбуткування позивачем ТМЦ та понесення витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходу.

Тобто суд встановив, що до витрат звітних періодів підприємець відніс вартість ТМЦ в сумі 138' 798,05 грн, які були пов`язані з отриманням доходу таких звітних періодів.

Зв`язок придбаних позивачем ТМЦ (перопласт, цемент шпаклівка, кабельний канал, профнастіл, шліфувальна штукатурка, круг відрізний, свердло по металу, шайба, болт, гайка, електроди тощо) з отриманими доходами у період, охоплений перевіркою, контролюючий орган, як в акті перевірки, так і в касаційній скарзі, по суті не заперечує, а доводить, що списання вартості ТМЦ в сумі 138'798,05 грн відбулося непропорційно і на підтвердження такого списання підприємець не надав підтверджуючи документи (акти та інші документи щодо використання їх при виготовленні відповідного виду продукції).

Водночас суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що вимога контролюючого органу про необхідність доведення позивачем відповідності суми понесених витрат віднесенням до конкретного об`єкта витрат виключно в тій кількості, яка була використана платником податків в господарській діяльності, зокрема, актами списання, розрахунковими документами чи калькуляціями, не ґрунтується на приписах податкового законодавства.

Положення статті 177 ПК України не передбачають визначення витрат, зазначених у пункті 177.4 цього Кодексу у відсотковому співвідношенні до загальної суми витрат.

Фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування при обчисленні чистого оподаткованого доходу враховує витрати, які документально підтверджуються і пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи- підприємця.

Доводи відповідача в касаційній скарзі про те, що позивач не мав повноважень передавати в оренду майно, що використовувалось ним на підстав довіреності, виданої ОСОБА_2 , та відповідно проводити ремонтні роботи там і врахувати витрати, що були понесені ним, суд відхиляє, оскільки, як вже було зазначено, суть зауважень контролюючого органу в акті перевірки зводилася до того, що підприємець не підтвердив пропорційність понесених витрат відносно доходу.

До того ж окрім довіреності на розпорядження нерухомого майна, в тому числі щодо права укладати та підписувати договори оренди нежитлових приміщень, належних ОСОБА_2 , позивач надав до суду договори доручення від 08.09.2014 та від 01.01.2015 із ОСОБА_2 про користування та розпорядження або здачу в оренду повіреним ( ОСОБА_1 ) нежитлових приміщень розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Нормами ПК України (статті 44, 85 ПК України) передбачено, що під час проведення перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податкових платежів контролюючий орган має право вимагати від самозайнятої особи пояснення та підтверджуючі документи з питань, які стосуються предмету перевірки, зокрема щодо обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань.

При цьому платник податків не обмежений у своєму праві доводити в суді протиправність рішень контролюючого органу належними доказами.

Договори доручення від 08.09.2014 та від 01.01.2015 не є документами, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, і з урахуванням положень пункту 44.6. статті ПК України не вважаються такими, що були відсутні у платника податків на час складення такої звітності. Тому довід відповідача про те, що договори доручення від 08.09.2014 та від 01.01.2015 із ОСОБА_2 підприємець не надав до перевірки і тому не можуть бути враховані судом є безпідставним.

Не заслуговує на увагу і довід контролюючого орану про те, що перевіркою встановлено факт неведення підприємцем Книги обліку доходів і витрат.

Акт перевірки щодо цього порушення складено без дотримання основних вимог щодо оформлення вимог результатів документальних перевірок, що передбачені Порядком оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 № 395.

Зокрема, згідно з пунктом 1.7 розділу I Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до підпункту 2.3.2.2 розділу II Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

у разі надання платником податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті;

Проте, окрім того, що позивач порушив норму пункту 177.10 статті 177 ПК України внаслідок неведення обліку доходів та витрат акт перевірки від 31.08.2017 №11220/20-40-13-15-07/2231701554 не містить. Натомість долучена до матеріалів справи копія Книга обліку доходів та витрат підприємця та досліджена судом апеляційної інстанції свідчить спростовує зазначення твердження контролюючого органу.

Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність доводів контролюючого органу стосовно завищення підприємцем витрат 138' 798,05 грн та відповідно заниження оподатковуваного доходу і несплата обов`язкових платежів. У зв`язку з цим суд правильно скасував податкові повідомлення-рішення від 10.10.2017 №0005541315, №0005511315 про визначення позивачу сум податкових зобов`язань з ПДФО, військового збору, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.10.2017 №0000801315 зі сплати єдиного внеску та рішення від 10.10.2017 №0005501315 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за несплату єдиного внеску.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції помилково скасував податкове повідомлення-рішення від 10.10.2017 №0005521315 про застосування до підприємця штрафних (фінансових) санкцій в сумі 170 грн, оскільки ці санкції були застосовані контролюючим органом за невиконання підприємцем обов`язку, передбаченого статтею 49 та підпунктом 177.5.2 пункту 177.5 статті 177 ПК України, подати податкову декларацію про майновий стан та доходи за результатами кварталу, в якому відбувся перехід на загальну систему оподаткування, а не на підставі висновків про завищення підприємцем витрат на 138' 798,05 грн.

Підсумовуючи викладене та відповідно до частини першої статті 350, частини першої статті 352 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020), касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення апеляційної інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2017 №0005521315 - скасуванню, в іншій частині судове рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ`` від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Керуючись статтями 341 345 349 350 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області (процесуальний правонаступник - Головне управління ДПС у Харківській області) задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 в частині висновку про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2017 №0005521315 на суму штрафних санкцій 170 грн і в цій частині залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2017.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді В.П. Юрченко

Л.І. Бившева