Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.05.2018 року у справі №804/15197/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 липня 2018 року

Київ

справа №804/15197/15

адміністративне провадження №К/9901/11452/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №804/15197/15

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, Жовтневого районного відділу у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Олійника В.М., суддів: Барановського Р.А., Турлакової Н.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Кругового О.О., суддів: Нагорної Л.М., Юхименка О.В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов'язати відповідачів оформити закордонний паспорт як громадянки Німеччини з проставленням в ньому відмітки про її легальне перебування в Україні з 23 серпня 2014 року та по день відмітки; надати їй належний час для виїзду чи для інших дій (про що також проставити відповідну відмітку у її закордонному паспорті).

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є громадянкою Німеччини, уродженкою м. Дніпропетровська, яка перебуває на території України як іноземний громадянин на підставах, встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Зазначає, що органами міграційної служби було неодноразово порушено її права та законні інтереси як іноземного громадянина, закордонного українця на продовження строку перебування на території України. У зв'язку з цим, вона вимушена була звернутись за захистом своїх прав до суду. Так, рішеннями судів першої та апеляційної інстанції були задоволені її позовні вимоги та зобов'язано Державну міграційну службу України проставити відмітки про продовження строку перебування позивача на території України у строк до 22 серпня 2014 року. Оскільки відмітку про подовження строку перебування позивача на території України до 22 серпня 2014 року відповідачем було здійснено лише в травні 2015 року, позивач вважає, що її право на отримання продовження строку перебування на території України у строк понад 22 серпня 2014 року є порушеним та підлягає відновленню в судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 20 листопада 2015 року Дніпропетровського окружного адміністративного суду вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про продовження строку перебування громадянки ОСОБА_1 в Україні з 23 серпня 2014 року по день набрання постановою суду законної сили.

Зобов'язати Державну міграційну службу України, Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, Жовтневий районний відділ у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області здійснити дії щодо продовження строку перебування громадянки ОСОБА_1 на території України шляхом проставлення в її паспортних документах штампів на строк з 23 серпня 2014 року по день набрання постановою суду законної сили після прийняття Державною міграційною службою України відповідного рішення.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачів слід зобов'язати продовжити позивачу строк перебування в Україні, оскільки вона вимушена була залишитися в Україні у зв'язку із судовими процесами, які тривали з розгляду її позовів, а в національні паспорти не було проставлено чергових відміток про продовження строку перебування в Україні. Відтак, оскільки підставою, що унеможливила виїзд позивача за межі території України слугувала саме протиправність дій відповідачів, то вони зобов'язані подовжити позивачу строк перебування на території України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 02 березня 2016 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року залишити без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 16 травня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України.

У касаційній скарзі касатор просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою Державної міграційної служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року.

8. Верховний Суд ухвалою від 7 травня 2018 року прийняв до провадження вказану касаційну скаргу.

9. Позивач надала заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

10. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (відповідача у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

Відповідач посилається на те, що строки перебування іноземних громадян в Україні та порядок їх продовження вирішуються відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також Порядку продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. Питання про продовження строку тимчасового перебування іноземного громадянина та території України може бути розглянуто на підставі відповідної письмової заяви зацікавленої особи та приймаючої сторони та документів на підтвердження обґрунтувань необхідності продовження строку. Заява подається не раніше десяти днів та не пізніше трьох днів до закінчення строку перебування особи на території України. Оскільки позивач не зверталась до органів міграційної служби, у строк визначений Законом, із заявою про продовження строків перебування на території України з 23 серпня 2014 року, відповідно такого питання органами міграційної служби не вирішувалось, не приймалось ніяких рішень, не вчинялось дій (бездіяльності) з приводу продовження строку перебування ОСОБА_1 на території України з 23 серпня 2014 року, які б могли бути предметом судового оскарження.

11. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (позивача у справі):

Позивач посилається на те, що з 23 серпня 2014 року вона знаходиться на території України з вини міграційної служби. До травня 2015 року, в неї були відсутні оформлені належним чином паспортні документи, що унеможливило її виїзд до Німеччини. Прибувши в травні 2015 року до органу міграційної служби для отримання оформлених національних паспортів позивач з'ясувала, що строк її перебування на території України закінчився 22 серпня 2014 року, вказане зумовило її звернення до суду з адміністративним позовом у даній справі, що також виключило можливість повернення до Німеччини. Крім того, позивач зазначає, що виїзд за межі України без оформлених належним чином паспортних документів призвів би до несприятливих для неї правових наслідків у вигляді застосування штрафних санкцій, та обмеження права в'їзду на територію України протягом певного часу. Отже, саме через дії відповідачів, та з метою недопущення безпідставного застосування до себе відповідальності у вигляді штрафу та обмеження в'їзду до України на певний час позивач не виїхала до країни походження та звернулась до суду із даним позовом. Відповідачами внаслідок неналежного та несвоєчасного оформлення національних паспортних документів позивача було унеможливлено її добровільне повернення до країни походження. Вказане свідчить про неможливість застосування до спірних відносин приписів Закону щодо обов'язкового подання іноземцем заяви про продовження строку перебування на території України, оскільки не було наміру позивача на її перебування в Україні у строк понад 22 серпня 2014 року, в той же час, можливості для вчасного виїзду не існувало.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою Німеччини, має статус закордонного українця, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3.

13. 13 червня 2013 року позивач подала до Жовтневого районного відділу у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області заяву та пакет документів на продовження строку перебування в Україні з 26 липня 2013 року по 22 грудня 2013 року.

14. 09 липня 2013 року Жовтневим районним відділом у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області позивачу було видано повідомлення про відмову у подовженні строку її перебування в Україні.

15. 17 грудня 2013 року ОСОБА_1 подала до Жовтневого районного відділу у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області пакет документів на продовження строку перебування в Україні на 2 місяці, а саме з 23 грудня 2013 року по 23 лютого 2014 року.

16. 18 лютого 2014 року позивач подала заяву та пакет документів на продовження строку її перебування в Україні ще на 6 місяців, а саме з 24 лютого 2014 року по 22 серпня 2014 року.

17. Не погоджуючись з відмовою відповідачів у продовженні строку перебування в Україні, ОСОБА_1 оскаржила рішення Державної міграційної служби України у судовому порядку.

18. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2014 року у справі №804/9847/13-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Державної міграційної служби України, яким було відмовлено в задоволенні заяви про продовження перебування на території України з 27 червня 2013 року по 22 грудня 2013 року; зобов'язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про продовження строків перебування ОСОБА_1 на території України з 27 червня 2013 року по 22 грудня 2013 року.

19. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі №804/12831/14 адміністративний позов громадянки Німеччини ОСОБА_1 задоволено частково: зобов'язано Державну міграційну службу України, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Жовтневий районний відділ у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у встановленому чинним законодавством України порядку здійснити дії щодо продовження строку перебування громадянці Німеччини ОСОБА_1 на території України шляхом проставлення в її паспортному документі штампа на строк з 27 червня 2013 року по 22 грудня 2013 року після прийняття Державною міграційною службою України відповідного рішення на виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року у справі № 804/9847/13-а; визнано протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України щодо неприйняття відповідного рішення за наслідками розгляду заяви громадянки Німеччини про продовження строку перебування на території України від 17 грудня 2013 року № 092-03-13; зобов'язано Державну міграційну службу України у встановленому чинним законодавством України порядку прийняти рішення про продовження строку перебування громадянки Німеччини в Україні з 23 грудня 2013 року по 23 лютого 2014 року, з 24 лютого 2014 року по 22 серпня 2014 року.

20. Вищевказані постанови суду першої інстанції за наслідками апеляційного перегляду залишені без змін, та набрали законної сили 08 травня 2014 року та 26 лютого 2015 року відповідно.

21. 26 грудня 2014 року Державною міграційною службою України на підставі ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2014 року, прийнято рішення за заявою від 13 червня 2013 року №56-03-13 про продовження строку перебування позивача на строк до 22 грудня 2013 року. 26 грудня 2014 року відповідні відмітки були проставлені до національного паспорту позивача.

22. 06 квітня 2015 року на виконання рішення суду у справі №804/12831/14 Державною міграційною службою України прийнято рішення за заявою позивача від 17 грудня 2013 року №92-03-13 про продовження строку перебування на строк до 23 лютого 2014 року та на строк до 22 серпня 2014 року.15 квітня 2015 року відповідні відмітки були проставлені до національних паспортів ОСОБА_1.

23. Цього ж дня позивачу було направлено запрошення для отримання її національних паспортів.

24. 15 травня 2015 року позивач прибула до Жовтневого РВ у м. Дніпропетровську, отримала свій закордонний паспорт НОМЕР_1 та відмовилася від отримання закордонного паспорту НОМЕР_2, посилаючись на те, що в ньому не проставлені відмітки про продовження строку перебування з 23 серпня 2014 року по 15 травня 2015 року, так як цей час вона знаходилась на території України у зв'язку із судовим розглядом справ.

25. Вважаючи бездіяльність відповідачів з непроставлення в її національний паспорт відміток про продовження терміну перебування в Україні у період з 23 серпня 2014 року по 15 травня 2015 року протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

26. Конституція України.

26.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

27.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

27.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

28. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VІ.

28.1. Частина перша статті 3. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

28.2. Стаття 17. Іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.

У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.

Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

29. Закон України «Про закордонних українців» №1582-IV від 04 березня 2004 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

29.1. Стаття 1. Закордонний українець - це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України.

29.2. Стаття 10. Задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонних українців та захист їхніх прав як національних меншин в інших державах є невід'ємною складовою частиною зовнішньополітичної діяльності України.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані забезпечувати реалізацію прав закордонних українців під час їх перебування в Україні.

Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо вирішення питань, пов'язаних з перебуванням закордонних українців в Україні, можуть бути оскаржені в суді в установленому законом порядку.

30. Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №150.

30.1. Пункт 2. Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в разі в'їзду з держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду з держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

30.2. Підпункт перший пункту 6. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в'їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в'їзду в Україну. До короткострокових віз прирівнюються візи типу С-2, С-3, Б, Л, М, Н, Р, Г, К, Т, П-1, ОП і П-2, оформлені до 11 вересня 2011 р. (до закінчення строку їх дії).

30.3. Пункт 7. Рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів.

30.4. Пункт 8. Для продовження строку перебування в Україні іноземець та приймаюча сторона, не раніше, ніж за десять та не пізніше, ніж за три дні до закінчення встановленого строку перебування іноземця, особисто мають звернутися до територіального органу чи підрозділу ДМС України за місцем проживання з відповідною письмовою заявою і документами, передбаченими пунктом 9 Порядку. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

32. Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку про правомірність рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

33. Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, вирішення питання щодо можливості продовження строку перебування особи, іноземця або особи без громадянства, на території України має ініціативний характер та вирішується органом міграційної служби за письмовою заявою зацікавленої особи, із одночасним підтвердженням обставин, що свідчать про необхідність продовження строку тимчасового перебування на території України, в тому числі за підтвердженням приймаючої сторони.

34. Разом з тим, заяву про продовження строку перебування на території України із доданим до неї пакетом документів слід подавати у визначений законом строк.

35. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не подавала до міграційних органів заяву про продовження строку перебування на території України з 23 серпня 2014 року.

36. Між тим, позивач не мала на меті подальше перебування на території України, у період понад 22 серпня 2014 року. Також в неї були відсутні підстави, визначені Законом як поважні для продовження строків перебування на території України для іноземців.

37. Однак незважаючи на вищезазначені обставини посилання касатора на відсутність відповідної заяви позивача про продовження терміну перебування в Україні після 23 серпня 2014 року є безпідставним, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність поважних причин, які стали підставою для подальшого перебування позивача в Україні, а саме розгляд адміністративних справ в Дніпропетровському окружному адміністративному суді та Дніпропетровському апеляційному адміністративному суді щодо оскарження дій та рішень відповідачів.

38. При цьому судами були визнані протиправними дії та рішення органів Державної міграційної служби України та зобов'язано відповідачів поновити порушені права позивача.

39. Таким чином, підставою для подальшого перебування позивача в Україні поза межами встановленого строку стали саме протиправні дії та рішення відповідачів, що знайшло своє відображення у рішеннях судів, які набрали законної сили, а не бажання позивача залишитися в Україні.

40. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачами внаслідок неналежного та несвоєчасного оформлення національних паспортних документів ОСОБА_1 було унеможливлено її добровільне повернення до країни походження. Вказане свідчить про неможливість застосування до спірних відносин приписів законодавства щодо обов'язкового подання іноземцем заяви про продовження строку перебування на території України, оскільки у позивача не було наміру перебувати в Україні у строк понад 22 серпня 2014 року, але і не існувало можливості для вчасного виїзду до Німеччини.

41. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

42. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

43. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року у справі №804/15197/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх