Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2018 року

Київ

справа №815/1047/16

адміністративне провадження №К/9901/8414/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2017 року у справі № 815/1047/16 за позовом ОСОБА_1 до Біляївської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Райдержадміністрація), третя особа - Голова профспілки Райдержадміністрації Паладійчук Віталій Валерійович, про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Райдержадміністрації, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 15 лютого 2016 року № 83/к-2016 «Про звільнення ОСОБА_1.» (далі - Розпорядження від 15 лютого 2016 року);

- поновити його на посаді начальника юридичного відділу апарату Райдержадміністрації;

- стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 24 червня 2016 року позов задовольнив частково:

- визнав протиправним та скасував Розпорядження відповідача про звільнення позивача від 15 лютого 2016 року;

- поновив ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу апарату Райдержадміністрації;

- стягнув з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 15 лютого по 24 червня 2016 року у сумі 21 339 грн 90 коп. (двадцять одна тисяча триста тридцять дев'ять грн 90 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 червня 2017 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме - невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. У свої заяві позивач просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2016 року залишити в силі.

На обґрунтування наведених у заяві доводів ОСОБА_1 додав копію постанови Верховного Суду України від 1 жовтня 2013 року (№ 21-319а13), яка, на думку заявника, підтверджує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Позивач вважає, що суди апеляційної та касаційної інстанцій невірно застосували положення статей 49-2, 43 КЗпП.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду вважає, що заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Проте, аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішення Верховного Суду України, копію якого надано на підтвердження наведених у заяві доводів, не дає підстав вважати, що рішення у цій справі, не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України від 1 жовтня 2013 року (№ 21-319а13) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки встановлені обставини у цих справах є різними, відповідно, й правовідносини - не є подібними, що і призвело до протилежних висновків судів.

Так, у постанові, яка, на думку заявника, підтверджує наявність підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС, Верховний Суд України скасував рішення суду касаційної інстанції, та направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. При цьому Суд, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП, дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Крім того, Верховний Суд України аналізуючи положення статей 43, 252 КЗпП та статті 41 Закону України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» зазначив, що за змістом частини сьомої статті 43 КЗпП суд, розглядаючи трудовий спір, має з'ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору правове обґрунтування такої відмови і не вправі давати оцінку обґрунтованості самого рішення. І лише у разі відсутності в рішенні обґрунтування відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору власник або повноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

У справі, яка переглядалась Верховним Судом України, суди встановили, що професійна спілка, членом і одним з керівників якої був позивач, відмовила Митниці у наданні згоди на звільнення останнього, посилаючись, зокрема, й на те, що йому з наявних 34 вакантних посад була запропонована лише одна, нижча за рівнем оплати.

Оскільки позивач на момент звільнення був членом виборного профспілкового органу (заступником голови вільної професійної спілки «Справедливість» Митниці), його звільнення мало бути проведено з дотриманням вимог статті 252 КЗпП та статті 41 Закону України № 1045-XIV навіть у тому разі, коли в загальному порядку звільнення працівника відповідно до статті 43-1 КЗпП допускається без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Водночас, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, аналізуючи приписи статей 36, 40, 49-2, погодився із висновком апеляційного суду про правомірність оскаржуваного Розпорядження відповідача, оскільки в діях Райдержадміністрації стосовно звільнення позивача не вбачаться порушень чинного трудового законодавства України, адже: позивач заздалегідь був попереджений про його наступне вивільнення з посади начальника юридичного відділу апарату Райдержадміністрації, яка була скорочена відповідно до розпорядження відповідача від 12 жовтня 2015 року № 528/РА-2015; ОСОБА_1 було надано письмову пропозицію щодо зайняття рівнозначної посади, а саме - завідувача юридичного сектору апарату Райдержадміністрації, на що позивач відмовився та зафіксував це власним підписом; 12 лютого 2016 року позивач подав заяву про звільнення його із займаної посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП, що підтверджує його згоду з процедурою скорочення штату установи та підставою розірвання з ним трудового договору, на підставі чого відповідач 15 лютого 2016 року і виніс оскаржуване Розпорядження про звільнення позивача з посади начальника юридичного відділу Райдержадміністрації. При цьому, позивач як начальник юридичного відділу особисто завізував проект Розпорядження про своє звільнення, у якому незгоди з ним не висловлював. Наведені обставини, як зазначено судом касаційної інстанції, свідчать про небажання позивача у подальшому працювати у відповідача на рівнозначній посаді, а саме - завідувача юридичного сектору Райдержадміністрації.

Що стосується незгоди профспілкового органу на звільнення позивача, Вищий адміністративний суд України, проаналізувавши положення частин першої, другої, четвертої та дев'ятої статті 43 КЗпП, дійшов висновку, що питання щодо згоди на звільнення працівника вирішує виборний орган первинної профспілкової організації, установи, підприємства, де працює працівник. З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується факт наявності первинної профспілкової організації Райдержадміністрації та членство позивача у ній, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок засідання профспілкового комітету Біляївської районної організації профспілки працівників держаних установ України від 6 червня 2016 року про відмову у згоді на звільнення позивача з посади.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду зазначає, що аналіз ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2017 року у цій справі та наданої позивачем постанови Верховного Суду України від 1 жовтня 2013 року (№ 21-319а13), не дає підстав для висновку, що рішення касаційного суду, не відповідає викладеному у цій постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки встановлені обставини у цих справах є різними, відповідно, й правовідносини - не є подібними, що і призвело до протилежних висновків судів у цих справах.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2017 року у цій справі слід відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами, внесеними Закон № 2147-VIII), статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2147-VIII), Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2017 року у справі № 815/1047/16 за позовом ОСОБА_1 до Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа - Голова профспілки Райдержадміністрації Паладійчук Віталій Валерійович, про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець