Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.04.2018 року у справі №815/4725/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 липня 2019 року

Київ

справа №815/4725/17

адміністративне провадження №К/9901/46616/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 815/4725/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчини дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, прийняту у складі судді Харченко Ю. В.

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Косцової І. П., суддів: Стас Л. В., Турецької І. О.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. 13 вересня 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (далі - ГУ ДМС в Одеській області, відповідач), у якому просить суд:

1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення ГУ ДМС в Одеській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 29 серпня 2017 року;

1.2. зобов`язати ГУ ДМС в Одеській області прийняти рішення щодо оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ГУ ДМС в Одеській області винесено наказ «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» від 29 серпня 2017 року №162 без урахування та дослідження усіх обставин, які мають значення та стосуються даної справи. Позивач зазначає, що він є громадянином Гвінеї , та у разі повернення до країни громадської належності життю ОСОБА_1 йому буде загрожувати небезпека.

3. Відповідач з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими.

4. Відповідач наголошує, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз заяви ОСОБА_1 щодо відповідності викладених у ній обставин вимогам пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами чого встановлено відсутність підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

5. На думку відповідача, позивач звернувся до міграційного органу лише з метою отримання документів, які б дозволили йому легально знаходитися на території України.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

6. Громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженцем Гвінеї, м. Конакрі, за національністю - гвінеєць, етнічна належність - пула, віросповідання - мусульманин (суніт).

7. ОСОБА_1 виїхав з Гвінеї у серпні 2016 року до Сенегалу та в подальшому 24 квітня 2017 року прибув до України авіарейсом Дакар (Сенегал ) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна).

8. На територію України потрапив легально на підставі паспортного документу та студентської візи.

9. 24 липня 2017 року з метою отримання додаткового захисту ОСОБА_1 звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою щодо визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, у якій зазначив, що причиною виїзду з країни постійного проживання - Гвінеї є те, що він є членом опозиційної політичної партії UFDG - об`єднання демократичних сил в Гвінеї, організовує мітинги та збори, під час одного із яких вбито журналіста на ім`я ОСОБА_7 , у зв`язку з чим усі присутні на зібранні переслідуються правоохоронними органами через підозру у вбивстві.

10. 29 серпня 2017 року за результатами розгляду справи №2017ОD0104 громадянина ОСОБА_3 , після поновлення строку розгляду заяви, головним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області Нетковою М. А. складено Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (далі - Висновок).

11. У Висновку зазначено, що історія переслідування ОСОБА_1 є необґрунтованою, та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту.

11.1. Отримані пояснення шукача захисту містять суттєві відмінності, що вказує на неправдоподібність історії переслідування, та зловживання процедурою набуття міжнародного захисту. Зокрема, ОСОБА_1 не надано оригіналу членського квитка або інших документів, які могли б підтвердити його членство в партії UFDG, а в наданій копії членського квитка відсутня фотокартка особи, дата видачі, строк його дії, та особистий підпис.

11.2. Маючи побоювання бути заарештованим з боку правоохоронних структур Гвінеї позивач - ОСОБА_1 не вчиняв спроби щодо внутрішнього переміщення, а займався оформленням офіційних документів через посольство України в Сенегалі з метою отримання української візи.

11.3. Державна влада Гвінеї у деяких випадках забороняла опозиційним організаціям проводити певні мітинги та зібрання, водночас відсутня інформація про арешти та політичні переслідування членів вказаної організації.

11.4. Заявником не надано жодних доказів на підтвердження належності особи до певних політичних організацій в країні громадянської належності, документи, які б свідчили про участь в мітингах, маніфестах або про факт затримання заявника правоохоронними органами, тощо.

12. 29 серпня 2017 року, відповідно до статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», з урахуванням Висновку, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області видано наказ «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» №162, яким відмовлено ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

13. 11 грудня 2017 року постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

14. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що за результатами розгляду відомостей, наведених в анкеті позивача, а також співбесіди останнього із посадовими особами відповідача, не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для ОСОБА_1 жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що свідчить про відсутність у заявника умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а, отже, і про очевидну необґрунтованість заяви позивача.

ІV. Касаційне оскарження

15. Не погодившись з постановами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 30 березня 2018 року.

16. 03 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано з Одеського кружного адміністративного суду справу № 815/4725/17 (суддя - доповідач Желтобрюх І. Л.).

17. Аргументи позивача у касаційній скарзі зводяться до того, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги інформацію щодо ситуації у країні громадянського походження позивача, яка виключає можливість відмови у наданні йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту з підстав, передбачених нормами Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" і не надано оцінку твердженням позивача щодо цієї ситуації. Зокрема, позивач вказує, що не бажає повертатись у країну громадянського походження, оскільки його життю на свободі буде загрожувати небезпека. Позивач наголошує, що ненадання ним доказів на користь тверджень про наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань не повинно слугувати перешкодою у прийнятті об`єктивного рішення за наслідками розгляду його заяви.

18. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому ГУ ДМС в Одеській області спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

19. 16 травня 2018 року справа № 815/4725/17 надійшла до Верховного Суду.

20. 25 липня 2018 року до Верховного Суду надійшла заява про відкликання касаційної скарги.

21. 30 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні клопотання про відкликання касаційної скарги.

22. 24 червня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 823/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л., що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг.

23. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 24 червня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя Шевцова Н. В. (суддя-доповідач), судді: Кашпур О. В., Уханенко С. А.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

24. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

25. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

26.1. Відповідно до частини другої статті 2 до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

26.2. Частиною третьою статті 2 визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

27. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 3671-VI).

27.1. За пунктом 1 частини першої статті 1 біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

27.2. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

27.3. За змістом частин першої - третьої статті 7 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

27.4. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

27.5. Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

27.6. Відповідно до частини шостої статті 8 рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

27.7. Згідно частини сьомої статті 8 у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

27.8. Відповідно до частини першої статті 12 рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

28. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців

28.1. Пунктами 45, 66 визначено, що особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

28.2. Згідно до пункту 195 у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

29. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04

29.1. Пункт п`ятий статті 4 встановлює, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

30. Директива 2011/95/EU від 13 грудня 2011 р. «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту»

30.1. За пунктом 1 статті 4 Країни-члени ЄС можуть вважати обов`язком заявника надати можливо швидше всі елементи, необхідні для обґрунтування його/її прохання про надання міжнародного захисту. Країни-члени ЄС зобов`язані розглянути всі елементи прохання, які відносяться до суті справи, у співпраці з заявником.

30.2. За змістом статті 5 визначено вимоги щодо міжнародного захисту, які виникають sur place (на місці).

30.2.1. Обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань або піддатися реальному ризику нанесення серйозної шкоди можуть спиратися на події, які відбулися після того, як заявник залишив країну свого походження;

30.2.2. Обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань або піддатися реальному ризику нанесення серйозної шкоди можуть спиратися на дії, вжиті заявником після того, як він покинув країну свого походження, зокрема, якщо встановлено, що дії, на які він спирається, є виразом або продовженням переконань або поглядів, яких заявник дотримувався в країні походження;

30.2.3. З огляду на положення Женевської конвенції, держави-члени можуть визначати, що заявнику, що подає повторне клопотання, зазвичай не надається статус біженця, якщо ризик переслідування ґрунтується на обставинах, які заявник створив за своїм власним рішенням після того, як покинув країну свого походження.

30.3. Стаття 10 визначає причини переслідування, серед іншого, поняття релігії, зокрема, включає такі ознаки, як наявність теїстичних, нетеїстичною і атеїстичних переконань, участь або неучасть в формальному богослужінні публічно або приватно, як індивідуально, так і спільно з іншими особами, іншу діяльність релігійного характеру або вираження думки, або форми особистого або громадського поведінки, які ґрунтуються на будь-яких релігійних переконаннях або пропонуються ними.

31. Пояснювальна записка про тягар та стандарт доказування в заявах про надання статусу біженця, УВКБ ООН

31.1. пункт 6 Згідно загальним юридичним принципам доказового права, тягар доказування лежить на людині, яка подає заяву. Таким чином, в заявах про надання статусу біженця заявник повинен брати на себе тягар встановлення правдивості своїх тверджень і точності фактів, на яких ґрунтується клопотання. Заявник звільняється від тягаря доказування шляхом надання правдивих даних, які стосуються заяви та які сприяли б прийняттю належного рішення, заснованого на фактах. Зважаючи на конкретну ситуацію біженця, співробітник, який приймає рішення, також несе відповідальність за встановлення та оцінку фактів у справі. У більшості випадків це можливо, якщо співробітник, котрий приймає рішення, обізнаний про об`єктивну ситуацію в країні походження заявника, а також володіє відповідними загальними знаннями, що допоможе йому отримати від заявника інформацію, що стосується справи, і належним чином встановити справжність заявлених фактів, які можуть бути підтверджені

31.2. пункт 10 Наявність підтверджуючих доказів на підтримку тверджень заявника підкріплює правдивість зроблених заяв. З іншого боку, враховуючи особливу ситуацію осіб, які шукають притулку, вони не зобов`язані надавати всі необхідні докази. Зокрема, слід звернути належну увагу на той факт, що шукачам притулку часто доводиться залишати свою країну без документів, що засвідчують особу. Неможливість надати документальне підтвердження на підтримку усних тверджень не повинна, таким чином, перешкоджати прийняттю заяви до розгляду в разі, якщо ці твердження відповідають широко відомим фактам і якщо загальний рівень достовірності заяви досить високий.

32. Настанови з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН

32.1. Пункт 66. Для того щоб вважатися біженцем, особа повинна продемонструвати свідоцтва цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за однією з причин, вказаних вище. Не має значення, чи виникає переслідування за однією з цих причин або від поєднання двох або більше причин. Часто прохач може не знати про причини переслідувань. Як би там не було, це не його обов`язок - аналізувати свій випадок до такої міри, щоб детально встановлювати причини.

32.2. Пункт 67. Завданням особи, яка перевіряє, при вивченні обставин справи є встановлення причини або причин переслідувань і прийняття рішення про те, чи відповідають вони визначенню Конвенції 1951 року. Очевидно, що причини переслідування з цих різних мотивів будуть частково збігатися. Найчастіше буде присутній більш ніж один елемент, пов`язаний з однією особою, наприклад політичним опонентом, який належить до релігійної або національної групи або до обох відразу, і поєднання цих причин в одній особі буде мати значення при оцінці його цілком обґрунтованих побоювань.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

34. При цьому заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

35. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «С.Ф. та інші проти Швеції (S.F. and Others v. Sweden)», 52077/10, 15 травня 2012 р., у п. 64 Суд зазначив, що будучи обізнаним про повідомлення щодо серйозних порушень прав людини в Ірані, Суд не знаходить, що вони носять такий характер, аби показати, самі по собі, що було б порушенням Конвенції, якби заявник був повернутий в цю країну. Суд повинен встановити, чи дійсно особиста ситуація заявників така, що їх повернення в Іран суперечитиме статті 3 Конвенції.

36. У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідачем під час аналізу заяви та особової справи позивача встановлені елементи надання ОСОБА_1 завідомо неправдивої інформації та суттєві розбіжності у наданих відомостях, які останнім в судах не спростовані.

37. Зокрема, розбіжності наявні у інформації щодо побиття правоохоронними органами його батька, наявності у нього дружини, присутності на зборах партії, притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності, причини переслідування, отримання погроз, обставини, за яких дізнався про смерть наставника, факту щодо звернення до дипломатичних установ, тощо.

38. Крім того, міграційним органом установлено, що поданий позивачем членський квиток має ознаки підробки, а документи для виїзду за кордон оформлені офіційно через посольство України в Сенегалі.

39. З огляду на це, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про надання позивачем до міграційного органу документів, які містять неправдиву інформацію та суттєві розбіжності лише з метою легалізації свого знаходження на території України, а не через наявність у позивача побоювань стати жертвою переслідувань на території країни походження.

40. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сама по собі ситуація у країні походження, на що посилається позивач, жодним чином не свідчить про можливість зазнати ним переслідувань в країні походження. Вказані обставини не підпадають під ознаки, визначені пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI.

41. Отже, на підставі частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI міграційним органом прийнято обґрунтоване рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заява позивача є очевидно необґрунтованою, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

42. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що постанови судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

VIІ. Судові витрати

43. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у справі № 815/4725/17 залишити без змін.

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Н. В. Шевцова

Судді: О. В. Кашпур

С. А. Уханенко