Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.08.2019 року у справі №240/4889/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року

м. Київ

справа №240/4889/18

адміністративне провадження №К/9901/20819/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту 45 рішення від 15.06.2018 №60, зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Гонтарука В.М., Граб Л.С., Білої Л.М. від 10.06.2019,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони, Міністерство, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 45 рішення Міністерства про відмову йому, як особі після її звільнення з військової служби, у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи з 21.11.2016, яка настала внаслідок поранення (контузії), пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.06.2018 №60 (далі - спірне рішення);

- зобов`язати Міністерство призначити та виплатити йому, як особі після її звільнення з військової служби, одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення (контузії), пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме - 21.11.2016, відповідно до Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) та призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975), з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 22.03.2018 у справі №278/2478/17, від 10.07.2018 у справі №816/488/16, від 11.09.2018 у справі №760/20297/16-а про право особи звільненої з військової служби, в тому числі строкової, на отримання одноразової грошової допомоги на дату встановлення вищої групи інвалідності, незалежно від часу звільнення з військової служби а встановлення інвалідності вперше, відповідно до Закону №2011-ХІІ в редакції чинній із 01.01.2014 та Порядку №975 (далі - спірна грошова допомога).

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 аргументував тим, що відповідно до законодавства, яке діяло на час встановлення йому інвалідності другої групи, він має право на призначення і виплату спірної грошової допомоги, а тому наполягає на незаконності спірного рішення відповідача, який, до того ж, обґрунтовуючи підстави для відмови у виплаті такої допомоги, посилався на норми законодавства, які не діяли станом на день виникнення у нього права на отримання вищевказаної виплати.

3. Позивач у своїй позовній заяві звертав увагу на правозастосовчу практику Верховного Суду, де висловлена позиція про те, що застосування статті 16 Закону №2011-ХІІ пов`язується не з фактом звільнення військовослужбовця зі служби, в тому числі й строкової, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, який минув після звільнення з військової служби.

4. Окрім цього, вимоги позовної заяви мотивовані тим, що ОСОБА_1 має право на отримання спірної грошової допомоги без обмеження дворічним терміном, визначеним у статті 16-3 Закону №2011-XII в редакції, чинній станом на день встановлення йому інвалідності ІІ групи, оскільки дія вказаної правової норми на спірні правовідносини не поширюється.

5. На підтримку такої позиції позивач посилався на те, що в силу приписів статті 58 Конституції України поширення положень статті 16-3 Закону №2011-XII у вищевказаній редакції на спірні правовідносини є неправомірним, оскільки фактично означитиме застосування зворотної дії закону в часі й це суперечить вимогам Основного Закону України.

6. Спираючись на такі аргументи, позивач у суді першої інстанції наполягав на незаконності дій Міністерства щодо відмови у призначенні та виплаті йому спірної грошової допомоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

7. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22.02.2019 у задоволенні позову відмовлено.

8. Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на тому, що, на спірні правовідносини не розповсюджується дія законодавства, яке було чинним станом на момент повторного огляду та встановлення вищої групи інвалідності, а саме - 21.11.2016.

9. Натомість, суд зауважив, що спірні правовідносини повинні врегульовуватись актами законодавства, яке діяло станом на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності з 01.12.2011, зокрема, нормами Закону №2011-ХІІ, в редакції Закону України від 03.11.2006 №328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» (далі - Закон №328-V), яка діяла з 01.01.2007 до 01.01.2014, Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (далі - Порядок №499).

10. На підставі вищезазначеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що законодавство, чинне станом на день встановлення позивачу інвалідності третьої групи, врегульовувало спірні правовідносини таким чином, що для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

11. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та задоволено позов. Визнано протиправним та скасовано пункт 45 рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу, як особі після її звільнення з військової служби, у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи з 21.11.2016, яка настала внаслідок поранення (контузії), пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.06.2018 №60. Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу, як особі після її звільнення з військової служби, одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення (контузії), пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 21.11.2016, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

12. Приймаючи таку постанову апеляційний суд виходив з того, що як випливає зі змісту правових норм Закону №2011-ХІІ і Порядку №975 особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності без залежності від її первинного чи повторного встановлення, а тому таке право виникло у позивача з моменту встановлення йому інвалідності другої групи з 14.12.2016, незалежно від часу, що минув після звільнення його з військової служби.

13. Апеляційний суд вказував й на те, що Порядок №975 не містить жодних обмежень щодо неможливості застосування його до осіб, які отримали первинну інвалідність до 01.01.2014 та до осіб, які проходили строкову військову службу в країнах, де велись бойові дії, а позивач може реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги протягом трьох років з дня виникнення у нього такого права.

14. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про те, що зміна групи інвалідності позивача відбулася в понад дворічний термін, й з цього приводу зазначив, що дана обставина не може слугувати підставою для відмови у виплаті спірної грошової допомоги, оскільки позивач вперше звернувся за вказаною виплатою лише після встановлення йому ІІ групи інвалідності та не отримував раніше жодних виплат при встановленні ІІІ групи інвалідності, не звертався за їх отриманням.

15. Здійснюючи апеляційний перегляд справи апеляційний суд посилався й на те, що, як випливає з наявних у справі доказів, досліджених у судовому засіданні, позивачем на розгляд комісії було надано всі необхідні документи, а тому обраний ним спосіб захисту порушеного права є належним і ефективним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. Не погоджуючись з такою постановою апеляційного суду відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач в період з 03.11.1987 по 12.02.1989 проходив військову службу на території Республіки Афганістан та приймав участь в бойових діях, під час яких отримав поранення, контузію та захворювання.

18. 20.12.2011 під час первинного огляду Житомирською МСЕК-2 позивачу з 01.12.2011 встановлена третя група інвалідності, внаслідок поранення, контузії та захворювання, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби та зазначено, що отримані позивачем поранення, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

19. При цьому одноразова грошова допомога, інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства, у зв`язку з встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності, не призначалися і не виплачувалися.

20. 14.12.2016 під час повторного медичного огляду МСЕК позивачу встановлено з 21.11.2016 ІІ групу інвалідності внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

21. У зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, ОСОБА_1 звернувся із заявою до Міністерства оборони України через Житомирський обласний військовий комісаріат щодо виплати одноразової грошової допомоги.

22. Житомирський обласний військовий комісаріат направив до Міністерства оборони України документи щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок поранення, контузії, захворювань пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

23. Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.06.2018, яке оформлене протоколом №60 і затверджене Міністром оборони України, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.

24. Мотивуючи підстави для визнання відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідач зазначив, що остання призначається особам, звільненим із строкової військової служби, у разі якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. Позивачу інвалідність встановлено понад 3-місячний термін.

25. Також відповідач, наголосив, що згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункту 8 Порядку №975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

26. У касаційній скарзі відповідач, вважаючи помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, посилається на те, що право на отримання спірної грошової допомоги пов`язується саме з встановленням інвалідності, а не встановленням інвалідності вищої групи. При цьому, за твердженнями Міністерства, дата повторного огляду чи зміна групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності.

27. Скаржник акцентує увагу на тому, що, оскільки позивачу вперше встановлено інвалідність ІІІ групи 01.12.2011 то й застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме Закон №2011-ХІІ в редакції, яка діяла з 01.01.2007 по 01.01.2014 та Порядок №499, який обмежував право на отримання спірної грошової допомоги військовослужбовцям строкової військові служби тримісячним строком після звільнення зі служби.

28. Зважаючи, що інвалідність ІІІ групи встановлена ОСОБА_1 поза межами вищевказаного строку (більш як 22 роки з моменту звільнення з військової служби), а його повторний огляд і встановлення інвалідності ІІ групи, на думку скаржника, не є моментом первинного встановлення інвалідності, Міністерство наголошує на відсутності у даному випадку правових підстав, заснованих на законі, для виплати позивачу спірної грошової допомоги.

29. У відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на аргументи, аналогічні викладеним у позовній заяві, заперечує проти доводів та вимог касаційної скарги Міністерства та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

31. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

32. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

33. Згідно з положеннями статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

34. З набранням чинності Законом №2011-ХІІ діяла редакція статті 16 цього ж Закону, відповідно до якої військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

35. Законом №328-V статтю 16 Закону №2011-ХІІ викладено в новій редакції, яка діяла з 01.01.2007 до 01.01.2014, та якою було введено поняття «одноразова грошова допомога».

36. В подальшому, Законом України від 04.07.2012 №5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», який набрав чинності 01.01.2014 статтю 16 Закону №2011-ХІІ викладено в новій редакції та доповнено цей Закон статтями 16-1-16-4. Вказана редакція діяла на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності.

37. Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

38. Пунктами 4 та 5 частини другої статті 16 цього ж Закону встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

39. - встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті (пункт 4);

40. - встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби (пункт 5).

41. Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

42. На виконання пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок №975.

43. При цьому, пунктом 2 вищенаведеної постанови Уряду України установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року №1331;

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

44. Пунктом 3 Порядку №975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста

- дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності;

- дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

45. Аналіз вищеназваних норм законодавства дає підстави для висновку про те, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.

46. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 09.11.2018 (справа №759/5707/16-а).

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

47. Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи, яку позивачу встановлено з 21.11.2016.

48. На день встановлення позивачу інвалідності ІІ групи діяв Порядок №975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

49. Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

50. Безпідставним є посилання відповідача на пропуск позивачем тримісячного строку звернення за одноразовою грошовою допомогою, оскільки відповідно до статті 16 Закону №2011-ХІІ військовослужбовець має право на отримання одноразової грошової допомоги в тому числі й після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.

51. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №826/6846/16, від 18.05.2020 у справі №638/13126/16-а.

52. Правильними є й висновки суду апеляційної інстанції в частині застосування статті 16-3 Закону №2011-ХІІ і Пункту 8 Порядку №975.

53. Так, частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

54. Таким положенням Закону №2011-ХІІ кореспондує пункт 8 Порядку №975, який також передбачає, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

55. Отже, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності вважається підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені лише починаючи з 01.01.2014.

56. За таких умов норми частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.

57. Тому, в разі якщо інвалідність особі була вперше встановлена до 01.01.2014, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.

58. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах неодноразово була висловлена Верховним Судом у постановах від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 22.08.2019 у справі №806/2180/18, від 30.10.2019 у справі №806/815/16, від 24.12.2019 у справі №826/11299/18, від 23.04.2020 у справі №0640/4044/18, від 27.04.2020 у справі №825/1536/18 тощо.

59. Як встановили суди у цій справі, інвалідність позивачу вперше встановлена до 01.01.2014, а її зміна мала місце після січня 2014 року, а тому доводи відповідача щодо порушення строків, встановлених частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-XII та пунктом 8 Порядку №975, в цьому конкретному випадку є необґрунтованими.

60. Підсумовуючи вищевказане, Верховний Суд констатує, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та дотримання норм процесуального права, а тому прийнята ним постанова, яка оскаржується Міністерством в касаційному порядку, є законною та обґрунтованою і скасуванню не підлягає.

61. Наведені ж у касаційній скарзі мотиви правильності висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Ураховуючи викладене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах вимог і доводів касаційної скарги та повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не виявив неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, яке ухвалене відповідно до закону.

63. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 350, 355, 356 КАС України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Я.О. Берназюк

І.В. Желєзний