Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2018 року

Київ

справа №826/24235/15

адміністративне провадження №К/9901/31806/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2016 (суддя - Огурцов О.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 (головуючий суддя - Сорочко Є.О., судді - Земляна Г.В., Межевич М.В.) у справі №826/24235/15 за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві) від 18.06.2015 №13841-17.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві посилається на те, що транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм статті 267 Податкового кодексу України починаючи з січня 2015 року безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідачем 18.06.2015 прийнято податкове повідомлення-рішення № 13841-17, згідно з яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн., оскільки він є власником транспортних засобів марки MERCEDES-BENZ модель CL 500, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 4663 куб. см., та MERCEDES-BENZ модель S 500 L, 2013 року випуску, з об'ємом двигуна 4663 куб. см., які відповідно до вимог підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є об'єктом оподаткування транспортним податком.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходили з того, що оскільки рішення міської ради прийнято у січні 2015 року, оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного року, а саме - 2016 року, у зв'язку з чим нарахування такого податку 2015 році є неправомірним.

Судами також встановлено, що адресою реєстрації позивача є АДРЕСА_1, а отже контролюючим органом щодо позивача є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, якою й було прийнято податкові повідомлення рішення від 11.06.2015 № 2280-17 та від 30.06.2015 № 4935-17 щодо нарахування позивачу транспортного податку за двома належними йому легковими автомобілями.

Згідно з пунктом 8.3 статті 8 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, зокрема, викладено в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України та введено новий транспортний податок.

Так, згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Наведене відповідає вимогам пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, згідно з яким саме місцеві ради обов'язково установлюють податок на майно в частині транспортного податку, а також кореспондує положенням пункту 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Так, з огляду на приписи пункту 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» Київською міською радою рішенням від 28.01.2015 №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629» запроваджено в м. Києві новий податок на майно - транспортний податок на рівні 25000,00 грн., а також затверджено Положення про транспортний податок.

Разом з тим, відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

За правилами пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Таким чином, рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році, не могли бути застосовані в цьому ж 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатись встановленим місцевою радою.

Наведене узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, за змістом якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини.

За наведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду