ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/5515/18 справа №817/206/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Лілія» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду у складі судді Нор У.М. від 26 березня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі суддів Хаюка С.М., Бондарчука І.Ф., Моніча Б.С. від 02 вересня 2015 року по справі за позовом Селянського (фермерського) господарства «Лілія» до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Селянське (фермерське) господарство «Лілія» (далі - позивач/СФГ «Лілія») звернулося до суду з позовом до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0001791500 від 20 жовтня 2014 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач по суті зазначив, що спірні відносини виникли у зв'язку із різним розумінням сторонами норм законодавства, яке регулює розмір та порядок сплати орендної плати за землю. Договором же оренди землі від 07 грудня 2012 року, укладеним між Острозькою районною державною адміністрацією та СФГ «Лілія», встановлено розмір орендної плати за землю в сумі 1301,10 грн., який повністю відповідав законодавству на момент укладення та дії договору. Вважає, що ці умови можуть бути змінені лише за згодою сторін договору, а тому збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб є необґрунтованим та безпідставним.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшли висновку, що річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та незалежно від умов договору оренди не може бути меншим визначеного цією нормою мінімального платежу. Однак, позивачем не переглянуто розмір орендної плати за землю, що призвело до її заниження в період з 04 квітня 2014 року по 31 липня 2014 року в загальній сумі 12577,20 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач по суті посилався на те, що обов'язок орендаря по сплаті більшого розміру орендної плати, ніж передбачено у договорі, виникне лише після внесення відповідних змін до договору, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про сплату позивачем орендної плати у меншому розмірі є помилковими.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між Острозькою районною державною адміністрацією та СФГ «Лілія» укладено договір оренди земельної ділянки від 07 грудня 2012 року, відповідно до якого Острозька районна державна адміністрація надає, а СФГ «Лілія» приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 50,0060 га, яка знаходиться на території Тесівської сільської ради Острозького району, Рівненської області. За умовами пункту 9 вказаного договору розмір орендної плати становить 1301,10 грн., розмір якої визначений відповідно до протоколу засідання комісії Острозької райдержадміністрації з визначення розміру орендної плати при укладанні договорів оренди на земельні ділянки від 14 червня 2012 року №10.

За результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки СФГ «Лілія» складено акт від 07 жовтня 2014 року №772/32089158, яким зафіксовано порушення позивачем підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, що призвело до заниження плати за землю (орендної плати) за період з квітня по липень 2014 року в сумі 12577,20 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від №0001791500 від 20 жовтня 2014 року, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб в сумі 15721,50 грн., в тому числі 12577,2 грн. за основним платежем та 3144,3 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про невідповідність зазначеного у договорі розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності положенням підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (з урахуванням змін, внесених до цієї статті Законом України від 29 березня 2014 року №1166 «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»), що призвело до заниження позивачем орендної плати за відповідний період.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відповідність вимогам чинного законодавства оскарженого податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язки орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону №161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XIII Податкового кодексу України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Податкового кодексу України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, який набрав чинності 01 квітня 2014 року, підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України викладено в такій редакції: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу (з урахуванням внесених до нього змін) та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.

Отже, висновок судів у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 2 грудня 2014 року (справа N 21-274а14), 7 квітня 2015 року (справа N 21-117а15), 14 квітня 2015 року (справа N 21-165а15), 24 квітня 2015 року (справа N 131а15), 14 березня 2017 року (справа №21-2246а16).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам закону та відсутності підстав для його скасування.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 360 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Лілія» залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко