Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.08.2019 року у справі №806/1536/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа №806/1536/18

провадження №К/9901/22734/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єзерова А. А., суддів Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський"

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 (суддя Семенюк М. М. ) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від
30.07.2019 (головуючий суддя Сушко О. О., судді Залімський І. Г., Смілянець Е. С. )

у справі № 806/1536/18

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради,

треті особи: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

про визнання протиправним, нечинним та скасування охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 08.09.2017 № 5, встановив:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, в якій просила суд визнати охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини від 08.09.2017 № 5 протиправним, нечинним та скасувати у зв'язку з відсутністю повноважень (компетенції) Департаменту містобудування та землекористування Житомирської міської ради, як спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини, відсутністю делегованих повноважень органу охорони культурної спадщини вищого рівня, відсутністю повноважень у керівника цього Департаменту.

2. Позовні вимоги обґрунтовано відсутністю компетенції у відповідача на прийняття охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини.

3. Ухвалою від 20.04.2018 залучено до участі у справі №806/1536/18 як третю особу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський".

Протокольною ухвалою від 17.05.2018 залучено до участі у справі як третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

4. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 у справі №806/1536/18 позов задоволено, визнано протиправним та скасовано охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини від 08.09.2017 № 5, укладений між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський" та Департаментом містобудування та землекористування Житомирської міської ради.

5. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 у справі № 806/1536/18 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від
19.06.2018 залишено без змін.

6. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський" з вищевказаними судовими рішеннями не погодилося, тому звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 у справі №806/1536/18 і відмовити у задоволенні позову.

7. Ухвалою Верховного Суду від 20.08.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

8.06.09.2019 до Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 є власниками квартир у будинку за адресою:

АДРЕСА_1.08.09.2017 між Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради в особі директора департаменту Блажиєвського І. Й., який діяв на підставі Положення та ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини", та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський", в особі директора Геворгяна С. Л., було укладено охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини № 5 за адресою: м АДРЕСА_2.

11. ОСОБА_1 вважає, що вказаний охоронний договір порушує її права, а також те, що його укладено з перевищенням повноважень, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

12. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій керувались тим, що матеріали справи не містять інформації про делегування органом охорони культурної спадщини вищого рівня повноважень Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради на укладення охоронних договорів на пам'ятки. У зв'язку з цим, суди дійшли висновку про те, що відповідач не мав повноважень на укладання охоронного договору.

13. Суд апеляційної інстанції також посилався на те, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський" не є власником будинку за адресою: АДРЕСА_2, тому не мало право укладати з відповідачем спірний договір.

При цьому ОСОБА_1 як власниця квартири була позбавлена можливості брати участь у розробленні та укладенні спірного договору.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

14. Касаційну скаргу мотивовано порушенням місцевим та апеляційним адміністративними судами норм матеріального і процесуального права і неповним дослідженням обставин справи.

Зокрема, скаржник посилається на те, що:

- суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність у відповідача повноважень на укладення охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 08.09.2017 № 5;

- суди дійшли передчасного висновку про наявність у ОСОБА_1 порушеного права;

- наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду у справі №462/2646/17 за позовом про скасування державної реєстрації об 'єднання співвласників багатоквартирного будинку і у справі № 819/829/17 про визнання нечинною проведення процедури закупівлі.

15. У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо необхідності закриття провадження у справі, оскільки предметом позову є адміністративний договір і суть спірного договору є встановлення режиму використання об'єкту культурної спадщини. Спірний договір констатує адміністративні відносини між суб'єктом влади та приватною особою та має спеціальні зобов'язання, що виходять за рамки цивільно-правових договірних відносин.

16. ОСОБА_1 вважає, що Житомирська обласна державна адміністрація має виключне право на території Житомирської області державного управління у сфері охорони культурної спадщини, як "спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини" на підставі абз. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Управління культури Житомирської обласної державної адміністрації на підставі розпорядження голови набуло право на укладання охоронних договорів.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

18. Відповідно до ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Статтею 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам'ятка, щойно виявлений об'єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог Статтею 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов'язків, що випливають із Статтею 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

19. З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що об'єкти культурної спадщини охороняються законом навіть при відсутності належним чином укладеного охоронного договору. В той же час, охоронний договір встановлює чіткі вимоги для збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність.

20. У матеріалах справи є копії охоронних договорів, які укладені Житомирською обласною державною адміністрацією з позивачем та третіми особами щодо окремих квартир у будинку за адресою: АДРЕСА_2, а також охоронний договір, укладений між Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський" на пам'ятку культурної спадщини за адресою: АДРЕСА_1

21. Щодо наявності повноважень у Департамента містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський" на укладення спірного договору, Суд виходить з такого.

За змістом ст. 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи культурної спадщини, до яких належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Управління в порядку, установленому законом, історико-культурними заповідниками державного значення належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

22. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини визначено у ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Зокрема, п.21 ч. 2 ст. цієї статті передбачає, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить погодження охоронних договорів на пам'ятки національного значення.

Повноваження інших органів охорони культурної спадщини визначено у ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Серед повноважень органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції у п. 17 ч.1 ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено укладення охоронних договорів на пам'ятки.

Повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування щодо охорони культурної спадщини полягають у забезпеченні дотримання вимог чинного законодавства у відповідній сфері, забезпечення безспосереднього захисту пам'яток місцевого значення, організація відповідних охоронних заходів тощо.

У п. 11 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" закріплено повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування на укладення охоронних договорів на пам'ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону.

23. Отже з наведених норм права вбачається, що законом надано повноваження на укладання охоронних договорів на пам'ятки обласним державним адміністраціям або Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям і охоронні договори на пам'ятки національного значення мають бути погодженими з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

24. У цій справі об'єктом охоронного договору є пам'ятка місцевого значення, про що безпосередньо зазначено у самому договорі, а також у листі Житомирської обласної державної адміністрації від 29.11.2017 №1870-1.9/12-17.

У зв'язку з цим належним суб'єктом владних повноважень, який мав укласти охоронний договір є Житомирська обласна державна адміністрація.

25. Департамент містобудування та землекористування Житомирської міської ради не має власного повноваження на укладання охоронних договорів, але таке повноваження може бути делеговано йому органом охорони культурної спадщини вищого рівня.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що не можна вважати підтвердженням делегування повноважень Житомирською обласною державною адміністрацією Департаменту містобудування та землекористування Житомирської міської ради наказ Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації від 21.05.2018 № 90 "Про делегування повноважень з укладання охоронних договорів на об'єкти культурної спадщини", оскільки цей наказ було прийнято після укладання спірного договору.

26. Суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про необхідність погодження відповідного охоронного договору з Міністерством культури України як центральним органом, на тій підставі, що місто Житомир входить Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Згідно з п. 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
13.03.2002 №318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Матеріали справи, що розглядається не містять доказів того, що існує науково-проектна документація щодо меж історичного ареалу м. Житомира і що спірний об'єкт відноситься до такого ареалу.

Водночас, виявлене порушення не призвело до прийняття невірного рішення у справі, попри те що відповідач не був наділений повноваженнями на прийняття спірного охоронного договору, оскільки належним владним суб'єктом на дату укладання охоронного договору було відповідне управління Житомирської обласної державної адміністрації.

27. Що стосується повноважень Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський" на укладання охоронного договору, слід зазначити таке.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини", усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту (ч. 1 ст.385 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Тобто, за вимогами закону об'єднання співвласників багатоквартирного будинку не є власником майна, при цьому власники можуть уповноважити об'єднання на здійснення окремих актів (дій), у тому числі й укладення охоронних договорів.

28. Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з протоколом від 17.07.2017 № 2 загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський" у зборах, на яких вирішено надати повноваження щодо його укладення охоронного договору голові об'єднання, приймали участь всього 3 співвласники з 9, причини не участі інших 6 співвласників у протоколі не вказано.

Відтак, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський" не було уповноважено всіма співвласниками будинку на укладення охоронного договору від їх імені.

29. Верховний Суд відзначає, що укладення охоронних договорів позивачем і третіми особами щодо кожної з квартир не усуває можливості укладення охоронного договору об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку на весь будинок, оскільки багатоквартирний будинок у цілому, як і кожна квартира у будинку, по бульвару АДРЕСА_2 є пам'яткою архітектури місцевого значення і потребує вжиття заходів до її збереження. Але для цього необхідним є надання повноважень об'єднанню всіма співвласниками будинку або їх відповідною більшістю, як це передбачено законодавством про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку.

30. З урахуванням викладеного, є законними і обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 08.09.2017 № 5 через відсутність повноважень у осіб, які уклали відповідний договір.

31. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Cловосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

32. Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб і суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

33. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

34. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

35. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський" у касаційній скарзі вказує на порушення правил предметної юрисдикції.

Частиною 6 ст. 346 КАС України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом касаційної інстанції, визначено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Скаржник, як й інші учасники справи, не заявляв у судах попередніх інстанцій про порушення правил предметної юрисдикції.

Посилання скаржника на судову практику у справі № 462/2646/17 про скасування державної реєстрації об'єднання співвласників багатоквартирного будинку не є релевантним до цієї справи, тому оцінюється Судом критично.

У зв'язку з цим, підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду немає.

36. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №914/340/17, розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсною ухвали Львівської міської ради у частині визнання права власності територіальної громади м. Львова на руїни синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза"), зробила у п.6.35 висновки стосовно того, що справа адміністративної юрисдикції може бути передана на вирішення адміністративного суду, якщо спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 зазначено, що публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

37. Верховний Суд зазначає, що оспорюваний охоронний договір за своєю правовою природою є адміністративним договором, виходячи з такого.

Стаття 3 КАС України визначає, зокрема, адміністративний договір як акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону замість видання індивідуального акта.

Наразі охоронний договір є актом за участю суб'єкта владних повноважень та співвласника пам'ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов'язання щодо забезпечення збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини.

Охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини від 08.09.2017 № 5 за адресою: АДРЕСА_2 спрямований на реалізацію норм Закону України "Про охорону культурної спадщини", випливає з владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, передбачених Закону України "Про охорону культурної спадщини", а також містить владне зобов'язання для іншого суб'єкта договору.

Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об'єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам'яток та відповідальність за порушення такого режиму.

Законом передбачається обов'язкове укладення власником пам'ятки чи її частини охоронного договору з відповідним органом культурної спадщини вже після переходу права власності.

Крім цього, необхідно також зазначити, що однією із ознак, що дозволяють відрізнити адміністративний договір від цивільно-правового, є мета його укладення. З огляду на те, що сфера функціонування адміністративного договору - це відповідна система державного управління на будь-якому ієрархічному рівні, метою адміністративного договору є реалізація конкретних державних функцій, виражених у встановлених у законодавстві повноваженнях того чи іншого органу. У свою чергу, мета цивільно-правового договору - це задоволення потреб суб'єктів цивільно-правових відносин, отримання прибутку та відповідних майнових і немайнових благ, об'єктів цивільного обороту.

Таким чином, охоронний договір, укладений на підставі ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини", є адміністративним договором.

38. У п. 4 ч. 1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

З огляду на викладене, охоронний договір від 08.09.2017 № 5 є публічно-правовим договором, питання щодо дії, припинення, скасування якого мають розглядатися за правилами КАС України.

39. Щодо наявності порушеного права у ОСОБА_1, то Верховний Суд враховує, що позивач має дотримуватись вимог чинного законодавства щодо охорони пам'ятки культури, незалежно від укладення охоронного договору, проте ОСОБА_1 має законний інтерес щодо відповідності положенням чинного законодавства охоронного договору на будинок, в якому вона має квартиру на праві власності.

Так порушення чинного законодавства стосовно повноважень суб'єктів, які уклали охоронний договір, зумовлює законний інтерес позивача в частині дотримання публічного порядку.

40. Враховуючи зазначене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків судів попередніх інстанцій.

41. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. Оскільки Верховний Суд залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський" - залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 у справі №806/1536/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Єзеров

Суддя В. М. Кравчук

Суддя О. П. Стародуб