Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2020 року

Київ

справа №813/3756/17

адміністративне провадження №К/9901/25318/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області, треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Дмитришин Катерина Костянтинівна про визнання протиправними та скасування реєстрів нотаріальних дій, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Брильовського Р.М. від 05.12.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі суддів Шавеля Р.М., Гулида Р.М., Кузьмича С.М. від 07.02.2018,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - відповідач), треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Дмитришин К.К. , у якому просив:

- скасувати реєстр нотаріальних дій від 07.02.2006 за №392, яким посвідчений Договір від 07.02.2006 №507 купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва - Головного виробничого корпусу (ткацька фабрика), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (далі - об`єкт незавершеного будівництва), приватним нотаріусом Самбірського РНО Львівської області Дмитришин К.К.;

- скасувати реєстр нотаріальних дій від 25.12.2006 за №4639 та від 21.08.2008 №2603, які посвідчені приватним нотаріусом Самбірського РНО Львівської області Дмитришин К.К. «Про внесення змін та доповнень до Договору №507 від 07.02.2006» про купівлю-продаж об`єкта незавершеного будівництва - Головного виробничого корпусу (ткацька фабрика) розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (далі - спірні реєстри нотаріальних дій).

2. В обґрунтуванні позовної заяви зазначалось, що приватний нотаріус Дмитришин К . К . , посвідчуючи договір купівлі продажу об`єкта незавершеного будівництва, а також зміни до вказаного договору, діяла з порушенням статей 5, 49 Закону України від 02.09.1993 №3425-XII «Про нотаріат», оскільки не перевірила факту реєстрації такого об`єкта у відповідному бюро технічної інвентаризації та протиправно внесла вищезгадані правочини до спірних реєстрів.

3. У суді першої інстанції позивач наполягав на тому, що відповідно до Закону №3425-XII, а також Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.2011за №759/19497, саме на відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Львівській області покладено відповідальність за організацію роботи нотаріату в цілому, здійснення перевірки організації нотаріальної діяльності, в тому числі, приватних нотаріусів, контролю за своєчасністю та правильністю унесення ними записів до Єдиних реєстрів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018, позов залишено без розгляду.

5. Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив встановлений процесуальним законом строк звернення до адміністративного суду, оскільки був безпосереднім учасником (стороною) правочинів, щодо яких приватним нотаріусом вчинені нотаріальні дії та сформовані спірні реєстри, а тому дізнався або міг дізнатися про порушення своїх прав у момент їх укладення і здійснення приватним нотаріусом відповідних нотаріальних дій, тобто ще у 2006 та 2008 роках, натомість звернувся до суду з цим позовом лише у жовтні 2017 року, при цьому, не вказав поважних причин пропуску вищезазначеного строку.

6. У судах попередніх інстанцій враховано й про те, що позивач був учасником господарської справи №5015/4554/12 стосовно розірвання договору купівлі - продажу, укладеного у 2006 році між ним та третьою особою, провадження у якій порушене у 2012 році та 18.05.2016 ухвалене остаточне судове рішення. Тому, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_1 достовірно знав про вчинення відповідних нотаріальних дій та формування спірних реєстрів й, відповідно, мав об`єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав і своєчасно звернутись за їх судовим захистом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати, а позов задовольнити.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, 07.02.2006 між Регіональним відділення Фонду Державного майна України по Львівській області (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено Договір №507 «Про купівлю-продаж об`єкта незавершеного будівництва - Головного виробничого корпусу (ткацька фабрика) по АДРЕСА_2», який було внесено приватним нотаріусом Самбірського нотаріального округу Львівської області Дмитришин К.К. до реєстру за №392.

9. 25.12.2006 та 21.08.2008 між Регіональним відділення Фонду Державного майна України по Львівській області (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено Договори «Про зміни та доповнення до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва - Головного виробничого корпусу (ткацька фабрика) по АДРЕСА_2», які були внесені приватним нотаріусом Самбірського нотаріального округу Львівської області Дмитришин К.К. до реєстру за №4639 та №2603.

10. 20.10.2017 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив скасувати вищевказані реєстри нотаріальних дій.

11. До позовної заяви, окрім іншого, було додано довідку Самбірського МБТІ від 25.09.2017 №01/5-188, згідно з якою право власності на об`єкт нерухомості - незавершене будівництво головного виробного корпусу ткацької фабрики по АДРЕСА_2 не зареєстровано; дані наведені станом до 01.01.2013.

12. Окрім цього, суди встановили, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 у справі №5015/4554/12, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016, розірвано договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (із змінами) від 07.02.2006 №507, а також зобов`язано ОСОБА_1 повернути в державну власність вищевказаний об`єкт.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

13. Скаржник наголошує, що дізнався про порушення своїх прав лише 25.09.2017, отримавши з Самбірського міжміського бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) довідку про відсутність реєстрації об`єкта незавершеного будівництва, який ним було придбано у 2006 році. При цьому, як зазначає позивач, такий доказ не був взятий до уваги судами попередніх інстанцій, які не надали йому належної оцінки, а тому дійшли помилкових і передчасних висновків стосовно пропуску ним строку звернення до адміністративного суду.

14. Окрім цього, у касаційній скарзі наводяться аргументи про те, що суд апеляційної інстанції, в порушення вимог частини першої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства країни (далі - КАС України), не відклав розгляд справи, оскільки у матеріалах справи були відсутні відомості про вручення позивачу судової повістки і не врахував поданого ним клопотання про відкладення розгляду справи, чим позбавив його права на участь у судовому засіданні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Так, за змістом частин першої, другої статті 99 КАС України в редакції, чинній станом на день звернення до суду з цим позовом, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

16. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 КАС України у вищеназваній редакції.

17. Згідно з частинами першою, другою вищенаведеної норми процесуального права адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

18. Колегія суддів звертає увагу, що встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

19. Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує й стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною відповідним Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.

20. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

21. У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

22. В той же час, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» [GC], №26083/94, ECHR 1999-I, пункт 59; рішення у справі "Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства" [GC], №28945/95, пункт 98, ECHR 2001; рішення у справі "Z. та інші проти Сполученого Королівства" [GC], №29392/95, пункт 93, ECHR 2001, рішення від 12.07.2001 у справі за заявою №42527/98 «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (CASE OF PRINCE HANS-ADAM II OF LIECHTENSTEIN v. GERMANY), пункт 44).

23. Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

24. Поряд із цим, ЄСПЛ звертав увагу на те, що "застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007)".

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

25. У справі ж, яка розглядається, судами встановлено, що позивач оскаржує реєстри нотаріальних дій, оформлені у 2006 та 2008 роках, тоді як з даним позовом звернувся лише у 2017 році.

26. При цьому, позивач вважає, що не пропустив строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав дізнався з довідки Самбірського МБТІ від 25.09.2017 №01/5-188, отриманої ним у цей же день, згідно з якою право власності на об`єкт нерухомості - незавершене будівництво головного виробного корпусу ткацької фабрики по АДРЕСА_2 області не зареєстровано (дані наведені станом до 01.01.2013).

27. Водночас, предметом даного спору не охоплюються питання реєстрації об`єкта нерухомості - незавершеного будівництва, натомість позивачем оскаржуються реєстри нотаріальних дій, які, як він вважає, оформлені у 2006, 2008 роках з порушенням вимог статей 5, 49 Закону №3425-XII.

28. Колегія суддів відзначає, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї.

29. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

30. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

31. Колегія суддів звертає увагу, що позивач, у період з 2006, 2008 років - часу оформлення спірних нотаріальних реєстрів й до вересня 2017 року, не вчиняв жодних дій, пов`язаних з готуванням до їх судового оскарження, натомість з запитом, за наслідками якого отримана довідка Самбірського МБТІ від 25.09.2017 №01/5-188, на яку посилається ОСОБА_1 , останній звернувся лише у вересні 2017 року.

32. Окрім цього, позивач, як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, у касаційній скарзі, не вказав на обставини непереборного і об`єктивного характеру, що перешкодили йому дізнатись про порушення своїх прав, яке фактично мало місце у 2006 і 2008 роках відповідно, та існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права на їх судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду.

33. Відтак, зважаючи на тривалість строку, який пропущено, поведінку позивача, яка передувала зверненню до суду з даним позовом, та враховуючи, що ОСОБА_1 був безпосереднім учасником правочинів, за наслідками яких сформовані спірні нотаріальні реєстри, а отже мав дізнатись про порушення своїх прав ще у 2006 і 2008 роках відповідно, колегія судів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення без розгляду цієї позовної заяви, оскільки така подана з порушенням строку звернення до суду, встановленого процесуальним законом, й підстави для поновлення цього строку у даному випадку відсутні.

34. Колегія суддів критично оцінює доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 313 КАС України, щодо розгляду справи за відсутності відомостей про вручення представнику позивача судової повістки і не врахування його клопотання про відкладення розгляду справи. З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

35. У відповідності до положень частини другої статті 307 КАС України в редакції, чинній станом на час розгляду судом апеляційної інстанції цієї справи, про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

36. За приписами ж статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

37. Отже, виходячи з приписів вищевказаної статті КАС України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний відкласти розгляд справи лише у двох випадках, а саме - у випадку неявки учасника справи у судове засідання, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або ж якщо така особа заявила клопотання про відкладення розгляду справи і суд визнав вказані нею причини неявки поважними.

38. Дійсно, 07.02.2018 представник позивача Пилип І.Д . подав клопотання, у якому, посилаючись на його хворобу (є особою, якій встановлено третю групу інвалідності) та звернення до медичного закладу за допомогою, просив відкласти розгляд справи на другу половину лютого або на розсуд суду.

39. Разом з тим, як вбачається з наявного у матеріалах справи протоколу судового засідання від 07.02.2018 і технічної фіксації (звукозапису), головуючий суддя оголосив заявлене представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи і мотиви, з яких таке заявлене, а також заслухав думку присутніх учасників справи стосовно можливості розгляду справи за відсутності позивача та його представника, які належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 93, 96). При цьому, колегія суддів, врахувавши відсутність доказів, які б підтверджували вказані у клопотанні обставини, визнала неповажними причини неявки представника позивача й, порадившись на місці, ухвалила таке клопотання відхилити.

40. З вищенаведеного випливає, що зазначені у касаційній скарзі доводи стосовно порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, оскільки позивач і його представник були належним чином повідомлені про день, час, та місце розгляду справи, а вказані у клопотанні про відкладення розгляду справи причини неявки у судове засідання обґрунтовано визнані неповажними з огляду на відсутність жодних доказів, поданих на їх підтвердження. Відтак, враховуючи вищевказані обставини і приписи частини другої статті 313 КАС України, неявка позивача і його представника не перешкоджала розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

41. Ураховуючи викладене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України, не виявив неправильного застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.

42. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 350, 355, 356, підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Я.О. Берназюк

І.В. Желєзний