ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

23 квітня 2019 року

справа №820/9069/15

адміністративне провадження №К/9901/27544/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року у складі судді Самойлової В.В.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у складі суддів П'янової Я.В., Мельнікової Л.В., Зеленського В.В.

у справі № 820/9069/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, головних державних ревізорів-інспекторів Волобуєва С.С., Краснокутського А.В., Целих С.О., Погребняк О.І

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач у справі) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), головних державних ревізорів-інспекторів Волобуєва С.С., Краснокутського А.В., Целих С.О., Погребняк О.І. (далі - службові особи), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ про проведення фактичної перевірки, визнати протиправними дії службових осіб податкового органу при здійсненні наміру провести фактичну перевірку у зв'язку з непред'явленням та ненаданням копії наказу про призначення перевірки.

29 вересня 2015 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що законний інтерес платника податків в проведенні контролюючим органом фактичної перевірки за дотриманням умов, встановлених законом, захищений наділенням його правом не допускати посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки. Позивач, скористався наданим правом та не допустив посадових осіб податкового органу до проведення фактичної перевірки, чим вичерпав правові наслідки оскаржуваних дій.

У січні 2016 року позивачем подано касаційну скаргу, в якій Підприємець посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У запереченні на касаційну скаргу податковий орган повторив доводи судів попередніх інстанцій, та просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного суду України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що інформація про порушення Підприємцем вимог чинного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи фіскальної служби надана відповідачу листом ГУ ДФС у Харківській області №8757/7/20-40-17-01-11 від 18 серпня 2015 року.

26 серпня 2015 року службовими особами на підставі наказу податкового органу №166 від 21 серпня 2015 року та направлень на перевірку №№ 140 - 143 від 21 серпня 2015 року здійснено вихід за місцем провадження господарської діяльності Підприємця за адресою: АДРЕСА_1, з метою проведення фактичної перевірки останнього.

У зв'язку з не допуском позивачем посадових осіб до такої перевірки, останніми складено акт від 26 серпня 2015 року.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Листом від 18 серпня 2015 року, на який податковий орган вказує як на інформацію, що стала підставою для перевірки, зазначено, що Підприємець надає в строкове платне користування складське приміщення. Оскільки не можуть бути платниками єдиного податку першої-третьої групи фізичні особи-підприємці, які надають в оренду нежитлові приміщення, Головне управління ДФС у Харківській області зобов'язує розглянути дану інформацію.

В свою чергу, спірним наказом № 166 від 21 серпня 2015 року наказано провести фактичну перевірку для здійснення контролю за додержанням норм законодавства з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Враховуючи зазначене, Суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що отримання податкової інформації від регіонального органу державної фіскальної служби до його територіального підрозділу, яка свідчить про порушення суб'єктом господарювання законодавства, контроль за яким покладено на контролюючи органи є законодавчо обґрунтованою підставою для проведення фактичної перевірки, оскільки предмет перевірки за наказом не відповідає предмету податкової інформації.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII.

Пунктом 3 Перехідних положень вказаного Закону встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обмеження встановлені зазначеним Законом не поширюються на проведення перевірки за спірним наказом, оскільки наслідком такої перевірки є застосування/незастосування до платника податків юридичної відповідальності у вигляді нарахування податку на доходи фізичних осіб.

Суд не погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанції, оскільки правильність нарахування податку на доходи не зазначена як предмет перевірки, перевірці підлягали саме укладення трудового договору та оформлення трудових відносин.

Підпунктом 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, яка діяла на час прийняття спірного наказу) фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Таким чином, правильність нарахування, декларування, своєчасність сплати тощо будь яких податків не є предметом фактичної перевірки. Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з'ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з'ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо), про що зазначено у пункті 80.6 статті 80 Податкового кодексу України.

Пунктом 81.1 статті 81 податкового кодексу України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Як зазначає Підприємець, підставою для не допуску службових осіб до проведення фактичної перевірки стала відмова у пред'явленні та наданні копії наказу про проведення перевірки.

Суди попередніх інстанції дійшли висновку, що оскільки матеріалами справи (акт не допуску до проведення перевірки від 26 серпня 2015 року) підтверджено, що Підприємець відмовився від отримання копії спірного наказу з огляду на не зазначення в ньому підстави призначення фактичної перевірки, це беззаперечно свідчить про обізнаність позивача з його змістом та намаганням посадових осіб податкового органу вручити його копію особисто Підприємцю у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд не погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанції, оскільки у вказаному акті відсутнє посилання службових осіб на вручення Підприємцю копії акта. Власноручно написане пояснення позивача не містить посилання на зміст акта, проте містить відомості про ненадання спірного акта (арк. с. 39-40).

За таких обставин, Суд погоджується з доводами позивача, що спірний акт винесено з порушенням чинного законодавства, службовими особами податкового органу не виконані умови, які дозволяють почати перевірку, отже у позивача були підстави для недопущення проведення фактичної перевірки.

Щодо визнання незаконними дій службових осіб, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо відсутності протиправності в діях відповідачів, які б потягли для позивача негативні наслідки, оскільки після відмови позивача у допуску до проведення перевірки, службові особи не вчиняли жодних дій по її проведенню.

За таких обставин, Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган при прийняті спірного наказу діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, суд апеляційної інстанції не виправив помилку, обмежившись цитуванням рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина перша та третя статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, Верховний Суд приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а відтак касаційна скарга Підприємця підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у справі № 820/9069/15 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати наказ Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області № 166 від 21 серпня 2015 року «Про проведення фактичної перевірки». В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер